Особистісно орієнтоване виховання та навчання, шляхи забезпечення на практиці. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.
Сутність і загальна характеристика особистісно орієнтованого виховання. Нова парадигма виховання як основа сучасної системи освіти України. Проблема організації особистісно орієнтованого виховного процесу в контексті гуманістичної особистісно орієнтованої парадигми (А.М. Бойко).
Поняття «особистісно орієнтована педагогіка»; «особистісно орієнтована діяльність». Концепції особистісно орієнтованого виховання і освіти (І.Д. Бех, А.М. Бойко, Є.В. Бондаревська, А.В. Петровський, С.І. Подмазін, О.Я. Савченко, В.В. Сєріков, І.С. Якиманська). Особистісно орієнтоване виховання як організований під керівництвом учителя процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації і творчої самореалізації особистості дитини.
Стратегія виховного процесу XXI століття, побудова особистісно гуманної школи саморозвитку і самореалізації особистості учня. Принципи гуманізму як ідейна основа особистісно орієнтованого процесу виховання (Ш.О. Амонашвілі).
Особистісно орієнтовані відносини – основа виховного процесу сучасної загальноосвітньої школи. Концепції структури особистості (О.Г. Асмолов, Л.С. Виготський, О.Г.Ковальов, О.М. Леонтьєв, В.М. М’ясищев, А.В. Петровський, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, О.І. Щербаков та ін.). Поняття «відносини». Особистісно орієнтовані відносини у загальноосвітньому навчально-виховному закладі як моральна, громадянсько-соціальна, ціннісно-культурна, особистісно-індивідуалізована взаємодія вчителя і учня, у якій домінує гуманістично-оптимістичне ставлення до дитини.
|
|
|
Технологічне забезпечення оновленого змісту виховання. Поняття «технологія виховної діяльності вчителя» у контексті особистісно орієнтованого виховання. Принципи конструювання цілісної особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії.
Основні вимоги до організації особистісно орієнтованого виховного процесу. Умови організації особистісно орієнтованого виховання. Виховуючі ситуації та рівні їх виникнення в процесі особистісно орієнтованої взаємодії вчителя й учня. Спілкування – основний механізм розв’язання виховуючої ситуації (І.Д. Бех). Основні виховні позиції вчителя – розуміння, прийняття і визнання.
Система методів організації особистісно орієнтованих стосунків учителя з учнем (методи організації стосунків довіри; методи дитячої самодіяльності; методи психолого-педагогічного впливу, корекції і стимулювання поведінки; методи психотерапевтичного впливу).
Особистісно орієнтоване навчання. Особистісна орієнтація як провідна тенденція розвитку сучасного навчально-виховного процесу. Ознаки особистісно орієнтованого навчання: суб’єкт-суб’єктна взаємодія вчителів й учнів, співробітництво і співтворчість вчителів й учнів, сприйняття дитини в школі як неповторної унікальної найвищої цінності, мети і сенсу начального процесу, відповідність педагогічних технологій, методики і методів навчання до індивідуально-психологічних особливостей дитини, знання вчителем пізнавальної мотивації, сфери інтересів та потреб дитини, проведення поетапної діагностики для визначення результативності навчання, забезпечення умов самоосвіти, саморозвитку і само творення особистості.
|
|
|
Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. Основні положення доктрини, взаємозв'язок з іншими освітніми документами, реалізація у практику загальноосвітньої школи.
Особливості виховної роботи в навчальних закладах для здібних і обдарованих дітей (колегіуми, гімназії, ліцеї, навально-виховні комплекси). Проблеми дітей «зони ризику», особливості їх навчання і виховання.
Педагогічні основи навчання обдарованих учнів. Мережа інноваційних навчальних закладів для реалізації дитячої обдарованості. Особистісно орієнтований підхід у навчанні і вихованні обдарованих дітей. Введення до навчальних планів нових дисциплін. Проблема створення спеціалізованих класів і шкіл для навчання обдарованих дітей. Вітчизняний і зарубіжний досвід реалізації ідеї ранньої спеціалізації навчання обдарованих дітей; переваги та недоліки такого навчання.
|
|
|
Науково-теоретичні засади організації виховного процесу в навчальних закладах для здібних і обдарованих дітей. Типи освітніх закладів для реалізації обдарованості (школи-комплекси, ліцеї, гімназії, авторські школи). Мета діяльності навчально-виховних закладів для здібних і обдарованих дітей — створення умов для розвитку талановитої, обдарованої молоді, залучення її до систематичної науково-дослідницької, пошукової, експериментальної роботи. Пріоритетні напрями виховної роботи з обдарованими дітьми.
Гімназія як середній загальноосвітній навчально-виховний заклад ІІ-ІІІ ступенів, що забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обдарованих і здібних дітей у відповідності до обраного профілю. Розвиток мережі гімназій. Ліцей — середній загальноосвітній навчально-виховний заклад ІІІ ступеню, що забезпечує здобуття освіти понад державний освітній мінімум. Авторська школа як оригінальна загальнопедагогічна, дидактична, методична чи виховна система, яка реалізується під керівництвом чи за участю її автора (авторів). Технології авторських шкіл.
|
|
|
Школа-комплекс як навчально-виховний заклад для забезпечення на основі взаємодії із середовищем соціальних, психолого-педагогічних, матеріальних, кадрових, режимних та організаційних умов розвитку особистості школяра. Види НВК: школа-дитсадок, дитсадок-школа-позашкільна установа, школа-ПТУ, школа-ВНЗ. Досвід діяльності шкіл-комплексів, ліцеїв, гімназій та авторських шкіл. Сучасні виховні концепції: «Концепція виховання особистості» (І.Д. Бех); «Школа діалогу культур» (В.С. Біблер); «Оновлена парадигма виховання» (А.М. Бойко); «Творча обдарованість і її генезис» (В.О. Моляко).
Підходи сучасних учених до вивчення проблеми «важких» дітей. Поняття «педагогічно занедбана дитина» (Г.Т. Медвєдєв, Г.П. Давидов); «важкий підліток» (Є.Г. Костяшкін, А.С. Нікітін); «важковиховуваний» (М.А. Аммаскін, А.І. Кочетов); «соціально занедбаний» (І.А. Невський); «соціально-педагогічно занедбаний підліток» (А.С. Бєлкін); «діти з відхиленнями у моральному розвитку» (В.М. Обухов) та ін.
Основні педагогічні підходи у трактуванні суті й причин важковиховуваності дітей і підлітків: психологічний, соціологічний. А.С. Макаренко: значення правильного добору педагогічних методів у роботі з важковиховуваними.
Типологія важковиховуваних дітей і підлітків, характеристика окремих категорій. Класифікація типів важковиховуваних М.В. Оржеховської, А.Б. Залкінда, Л.С. Виготського. Суть понять»педагогічно занедбані діти», «важковиховувані діти і підлітки», «неповнолітні правопорушники», «неповнолітні злочинці» в сучасній педагогічній науці.
Головні причини важковиховуваності. Методики корекційного процесу виховання проблемних дітей і підлітків. Етапи корекційного процесу: вивчення особистості, виявлення позитивних і негативних рис і якостей дитини; реалізація індивідуальної програми роботи з важковиховуваним; налагодження зворотного зв’язку, виявлення позитивних мотивів і інтересів дитини; перетворення у самовиховання. Реалізація принципів демократизму, гуманізму, єдності сім’ї і школи, спадкоємності поколінь у вихованні «важких» дітей і підлітків.
Педагогічна профілактика важковиховуваності як організований школою комплекс систематичного й цілеспрямованого впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою попередження антигромадської поведінки. Функції профілактичної роботи: діагностична, реабілітуючи, координуюча, прогностична. Єдність психолого-педагогічного та організаційно-структурного рівнів профілактики важковиховуваності.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 333; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!