Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують.
Не слід ототожнювати правотворчий і законодавчий процеси. Законодавчий процес - важлива складова частина право-творчого процесу, яка має складний характер. Правотворчий процес — система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.
В юридичній літературі є кілька підходів до розуміння системи стадій, на які поділяється правотворчий процес. Усі вони заслуговують на увагу, оскільки автори використовують різні критерії їх виділення. Пропонуємо класифікацію стадій правотворчості в узагальненому вигляді (включаючи законодавчий процес і процес ухвалення підзаконних актів). Спочатку зауважимо, що стадії правотворчості можуть збігатися зі стадіями правотворення, однак процес правотворення не вичерпується процесом правотворчості. Стадії правотворення і правотворчого процесу:
1. Передпроектна стадія. Цей етап правотворення характеризується дією об'єктивних чинників і становить підготовчу стадію правотворчості; формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права - відбувається на рівні правосвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя; правотворча ініціатива (фр. initiative - почин) - обґрунтування юридичної значущості правової регламентації - видання нормативно-правового акта.
|
|
|
2. Проектна стадія - ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта; розробка концепції проекту нормативно-правового акта і підготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді норм права. попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом. До розгляду проекту зазвичай залучаються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парламентські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, ре-зензування науково-дослідними інститутами та ін. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується; обговорення проекту нормативно-правового акта і узгодження його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.
Цей етап правотворення становить початкову стадію право-творчості;
3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта властива колегіальному правотворчому органу - офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі органи (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. Президент держави, міністри та інші органи одноособового керівництва затверджують свої акти (укази, накази, інструкції тощо) у персональному порядку. Цей етап правотворення характеризується активністю: вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне "творчість права".
|
|
|
4. Засвідчувальна стадія - підписання нормативно-правового документа; надання йому реєстраційного коду після включення до Єдиного реєстру нормативних актів України;
5. Інформаційна стадія - офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців.
Цей завершальний етап правотворення, який також має активний характер, є заключною стадією правотворчості.
Серед основних негативних чинників, що впливають на якість нормативно-правових актів, і, таким чином, тягнуть за собою виникнення прогалин та інших недоліків права, ми можемо назвати наступні:
неналежне дотримання суб’єктами правотворчості принципів правотворчої діяльності (демоератизм, гуманізм, законність);
неналежне дотримання суб’єктами правотворчості правил законодавчої техніки (логічна послідовність приписів; відсутність колізій всередині нормативного акту, в системі права загалом; ясність та доступність мови нормативно-правових актів; точність та однозначність термінів і формулювань; укрупненння нормативно-правових актів з метою зручності та полегшення в користуванні.
|
|
|
невисока правова культура суб’єктів правотворчості.
+ відсутність чіткої взаємодії між представниками влади, лобіювання, а також фінансові труднощі.
Проблеми вирішення:
– у першу чергу, необхідно змінити існуючу практику законотворчості на стадії підготовки проекту закону, для прикладу – розробка проекту групою вчених-юристів та практиків. Також доцільно було б виносити найважливіші законопроекти на загальнонародне обговорення – референдум, попередньо розробивши механізм підведення підсумків та їх врахування у законопроекті;
– по-друге, створення ефективного соціально-правового прогнозування, яке б докладно вивчало суспільні потреби, громадську думку щодо необхідності зміни чи перетворення правового регулювання;
– по-третє, для досягнення чіткості, однозначності та лаконічності юридичної мови доцільним було б
|
|
|
створити єдиний термінологічний словник законодавства;
– по-четверте, для удосконалення правотворчого процесу слід було б прийняти закони “Про закони і
законодавчу діяльність” (в якому врахувати міжнародні принципи правотворчої діяльності) та “Про нормативно-правові акти”;
– по-п’яте, діючим способом запобігання прогалинам також була б розробка єдиної державної програми законотворчості, щось на зразок стратегії розвитку, в якій кожному із суб’єктів визначено компетенцію згідно із правовим статусом та місцем в державному апараті;
– по-шосте, необхідним є своєчасне прийняття нових і внесення змін до чинних нормативно-правових актів;
– по-сьоме, налагоджений автоматизований облік чинних нормативноправових актів також сприятиме
швидкому виявленню, а згодом і усуненню прогалин.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 326; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!