Проблема розуміння джерела (форми) права
Проблема визначення змісту категорій “джерело права” та “форма права” у теоретичному аспекті залишається недостатньо дослідженою і найбільш заплутаною. Загальне, академічне уявлення про поняття, зміст, роль форми та джерела права в правовій системі ускладнюеться і тим, що використання цих категорій не закріпило за ними чіткого змісту.
У публікаціях зарубіжних вчених джерело права найчастіше трактуеться як зовнішне вираження права. Однак сам термін “зовнішній вияв права” не завжди розуміеться і тлумачиться однозначно. Так, в одних випадках цей “зовнішній вияв права” називають формами права, в інших — джерелами, деколи — одночасно і формами, і джерелами права. У працях вітчизняних і російських спеціалістів в галузі права джерело права також, як правило, розглядаеться як синонім форми права. У вітчизняній правовій доктрині можна зустріти, що, зазначаючи термін “джерела”, додають у дужках уточнення “форми права” або, навпаки, “форми”, а в дужках — “джерела” права. Саме так, на переконання окремих вітчизняних науковців, бачать проблему джерела права і форми права в національному науковому середовищі.
Найбільш категорично ідею про тотожність понять “джерела права” і “форми права” сформулював відомий російський правознавець В. М. Хропанюк. На його думку, джерело права — спеціальний правовий термін, котрий використовуеться для позначення зовнішніх форм виразу юридичних норм. Однак ця точка зору не е абсолютно домінуючою. Р. Давід і К. Жоффре-Спінозі, стверджують, що “… під джерелом права радянський юрист розумів, перш за все, економічний устрій суспільства, який, згідно з марксистською доктриною обумовлюе і визначае правову систему ціеї країни. У цьому сенсі основне джерело права складае поеднання двох факторів: узагальнення засобів виробництва і встановлення у країні влади народу”. І тільки в другу чергу, зазначають вони, “… говорять про форми права, називаючи джерелами права ті технічні прийоми, з допомогою яких у цій країні і в цей період створюють, знаходять або знищують юридичні норми”. Як випливае із роздумів авторів, у цьому випадку допускаеться неправомірне ототожнення та змішування двох різних аспектів джерела права: матеріального та формально-юридичного (технічного) і відповідно двох різних про них уявлень. Разом з тим позиція цих авторів е певним натяком на те, що поняття “джерело права” не можна зводити лише до поняття “форми права”, що воно е більш багатозначним. Ще в юридичній літературі дореволюційного періоду Росії і в деяких працях сучасних науковців не всі поділяють точку зору про тотожність понять “джерело” та “форма” права. Так, один з найбільш авторитетних теоретиків права початку XX ст., професор Петербурзького університету Г. Шершеневич, визнаючи той факт, що різні форми, в яких виражаеться право, здавна мають назву джерел права, тим не менше, вважав, що цей термін е “малопридатним у силу своеї багатозначності”. “Різноманіття значень, що притаманне виразу “джерело права”, — робив висновок Г. Шершеневич, — викликае необхідність обійти його та замінити іншим виразом — форма права. Під цим слід розуміти різні види права, що відрізняються за способом вироблення змісту норм”.
|
|
|
|
|
|
Таким чином, формальним джерелом права виступае результат правотворчої діяльності держави — форми вираження і закріплення норм права. З урахуванням вищезазначеного, а також, виходячи з того, що форму права саму можна окремо розглядати в якості юридичного джерела права, логічним і доцільним е використання їх як синонімів. Саме в юридичному сенсі форма права і джерело права застосовуються вітчизняними і зарубіжними науковцями як тотожні поняття у всіх тих випадках, коли вони розглядаються в якості способу вираження державної волі, способу встановлення державних приписів або способу, за яким “правилу поведінки надаеться державною волею загальнообов’язкова сила”. Коли говорять про джерела права в юридичному (формальному) розумінні, то мають на увазі різні форми (способи) зовнішнього вияву, об’ективації правових норм, нормативної державної волі. Тільки в цьому сенсі джерела права розглядають як спеціальний юридичний термін, що використовуеться для позначення зовнішніх форм вираження юридичних норм. Під цим терміном розуміеться не те, що обумовлюе саме існування права, а форма, в якій існують правові норми, тобто те, звідки ми черпаемо юридичні норми.
|
|
|
З ціеї точки зору, всі форми права е джерелами, але не кожне джерело права набувае якостей офіційної норми права. Для того, щоб джерело права набуло якостей державної обов’язковості і загальності, необхідним е його офіційне визнання, тобто санкціонування органами правотворчої влади.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 321; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!