Принципи та методи дослідження громадських організацій в соціальній роботі
Дослідження ролі громадських організацій в соціальній роботі з інвалідами можливе на теоретичному та практичному рівні. На теоретичному рівні таке дослідження стає можливим завдяки принципам та методам наукового пізнання.
Пізнання – це процес отримання людиною нового знання, відкриття невідомого раніше. Результативність пізнання досягається в першу чергу активною роллю людини в цьому процесі, чим і викликана необхідність його філософського розгляду. Іншими словами, мова йде про з'ясування передумов і обставин, умов просування до істини, оволодінням для цього необхідними методами та поняттями.
Наукове пізнання – галузь людської діяльності, результатом якої є наукове знання.
Наукове знання – система знань про закони природи, суспільства, мислення.
Щоб розглянути особливості науково-пізнавальної діяльності потрібно ураховувати її зв'язок з практикою, що є основою будь-якого пізнання. Будь-яка пізнавальна діяльність, у тому числі й наукова, виростає з практики, базується на ній, зорієнтована на неї, рухається нею. Більше того, пізнання як процес взаємодії людини з об'єктивною реальністю, що є націленим на здобуття нових знань, вбирає, копіює й повторює структуру практичної діяльності, а остаточно – структуру праці. Пізнавальна діяльність містить різноманітність звичайних моментів: до неї входять людина, яка пізнає, предмет пізнання, ціль, засоби й результати. Буденне і наукове пізнання тією чи іншою мірою включають перелічені моменти [14].
|
|
|
Зрозуміло, що особливості того чи іншого різновиду пізнання залежать від конкретного поєднання цих моментів, від рівня й характеру їх розвитку. Структура практичної, трудової діяльності є загальною основою для всіх різновидів пізнання. Тільки вона дає можливість порівнювати ці різновиди пізнання, фіксувати відмінності, що є між ними, та особливості.
Існує декілька суджень щодо різниці між буденним і науковим пізнанням:
По-перше, буденне пізнання також є і формою практичної діяльності, воно безпосередньо втілено в неї. Наукове пізнання відокремлене від практичної діяльності. Воно здійснюється спеціально підготовленими групами людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки з приводу своєї професійної діяльності.
По-друге, вони відрізняються також за обсягом, методами і засобами дослідження, ступенем обґрунтованості знань. На відміну від буденного пізнання наука включає в себе не тільки з реальні, а й абстрактні, ідеальні об'єкти. Це обумовлює наявність у науці специфічних засобів опису об'єктів, їх дослідження.
|
|
|
По-третє, засобом буденного пізнання виступає наша "природна" мова, знаряддя праці. Його методи і прийоми, як правило, не усвідомлюються суб'єктом. І навпаки, наукове пізнання має усвідомлений, планомірний характер. Наука створює засоби емпіричного і теоретичного дослідження: вимірювальні прилади, мову науки, яка містить спеціальні правила формування визначень, висновків, доказів.
По-четверте, ці види пізнання відрізняються також і за ступенем проникнення у суть природних і суспільних явищ. Наука – це система обґрунтованого, достовірного знання, а буденне пізнання є сукупністю фрагментарних знань, здогадок, рецептів народної мудрості, які є результатом практичного досвіду поколінь, воно фіксує в основному зовнішні зв'язки між явищами. Достовірність цих знань встановлюється в ході повсякденної практики. І навпаки, наукове знання проходить через особливі процедури доведення, обгрунтування, перевірки через експерименти і тільки потім запроваджується в практику [14].
У такому разі можна зробити висновок, що наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, що складається із взаємодії таких компонентів:
|
|
|
а) суб'єкта пізнання, тобто особистості чи групи людей, що мають певний рівень знань, навичок, світоглядні і методологічні установки з приводу своєї діяльності;
б) об'єкта пізнання, тобто фрагмента об'єктивного світу, на який спрямовані думка і дії суб'єкта пізнання;
в) предмета пізнання, тобто конкретних аспектів пізнання, що детермінуються об'єктом пізнання і визначаються у певних логічних формах;
г) особливих методів і засобів пізнання; певних форм пізнання і мовних засобів;
д) результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах;
е) цілей пізнання, спрямованих на досягнення істини і достовірного систематизованого знання, здатного пояснити невідомі науці факти.
Щоб зрозуміти пізнання як суспільно-історичний процес відображення дійсності в логічних формах, що виникають на основі практики, потрібно сформулювати основні принципи теорії пізнання. Вони допоможуть науково обґрунтувати здатність людини в своїх знаннях давати істинну картину дійсності, розкрити основні закономірності процесу пізнання.
Принцип (від лат. – основа) – центральне поняття, логічне вираження пізнання, основна ідея, що пронизує систему знань і встановлює субординацію цього знання.
|
|
|
До загальнонаукових принципів дослідження належать: об'єктивності, історизму, принцип сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв'язку історичного та логічного, загального зв'язку та розвитку, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), та ін.
В дипломній роботі відбувалось звернення до таких принципів пізнання:
1. Принцип об’єктивності. Об'єкт – щось, що лежить за межами пізнає людини, що знаходиться поза її свідомості, існуюче саме по собі, що має свої власні закони розвитку. Принцип об'єктивності означає визнання факту існування незалежного від людини і людства, від її свідомості і інтелекту, зовнішнього світу і можливості його пізнання. І це пізнання розумне, раціональне повинно слідувати вивіреним, аргументованим способам отримання знання про навколишній світі. Принцип об’єктивності дозволив розглядати проблему громадських організацій в соціальній роботі з інвалідами без суб’єктивних переживань, етичних принципів дослідника, політичних або громадянських переконань. Це дозволило відобразити об’єктивне місце та роль громадських організацій в реалізації практичної соціальної роботи з інвалідами.
2. Принцип істинності. Природно-наукова істина доводиться тільки практикою: спостереженнями, дослідами, експериментами, виробничою діяльністю. Якщо наукова теорія підтверджена практикою, то вона істинна. Природно-наукові теорії перевіряються експериментом, пов'язаним із спостереженнями, вимірами і математичної обробкою одержуваних результатів. За допомогою принципу істинності громадські організації за результатами обробки інформації виконують соціальну роботу з інвалідами.
3. Принцип верифікації. Тобто, якесь поняття або судження має значення, якщо воно зводиться до безпосереднього досвіду або вислову про нього, тобто емпірично проверяемо. Розрізняють безпосередню верифікацію, коли відбувається пряма перевірка тверджень, що формулюють дані спостереження і експерименту, і непряму верифікацію, коли встановлюються логічні відносини між побічно верифіковані твердженнями. Використання принципу верифікації дає можливість розділити наукове і ненаукове знання, але він погано справляється з поставленим перед ним завданням, якщо деяка система уявлень побудована таким чином, що практично будь – який спостережуваний факт можна пояснити в його користь (релігія, ідеологія, астрологія і т.д.). Принцип верифікації зумовив необхідність перевірки на практиці отриманих теоретичних знань та висновків в третьому розділі дипломної роботи.
4. Термінологічний принцип. Передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять.
В моїй дипломній роботі термінологічний принцип зосереджений на практичному вивчені понять, які використовуються в соціальній роботі з інвалідами.
5. Принцип розвитку. Забезпечує вивчення явища з погляду того, як воно колись виникло, які головні етапи у своєму розвитку проходило. Він допомагає громадським організаціям в роботі з інвалідами розглянути та вивчити більш детально проблему інвалідності.
6. Історичний принцип. Сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їхню генетичну спорідненість (зв'язок за походженням), загальне й специфічне в їхньому розвитку. Історичний принцип розуміє в собі що, за для вивчення досліджуваного, дослідник повинен використовувати на практиці свої знання.
Розглядаючи методи можна сказати, що вони відображають теоретичний та практичний рівні зняння.
Метод пізнання – це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності.
До методів знання відносяться :
1. Аналіз – поділ цілісного предмета на складові частини (сторони, властивості, відношення, ознаки тощо) з метою їх всебічного дослідження. Аналіз це початкова стадія вивчення об'єкта, на якій дослідник переходить від неподіленого опису цього об'єкта до виявлення його структури, складових, а також властивостей [33].
2. Синтез – мислене поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу. [45].
3. Індукція – метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери. Також це метод дослідження і спосіб міркування, в якому загальний висновок робиться на підставі окремих і часткових посилок [33].
4. Дедукція – метод дослідження і спосіб міркувань, за якого із загальних посилок з необхідністю випливає висновок окремого, часткового характеру;[45].
5. Абстрагування – це метод, за допомогою якого мислено відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності. Це відвернення, відсторонення від ряду несуттєвих для даного дослідження властивостей і якостей феномена і разом з тим виділення важливих для дослідження властивостей і відношень [45].
Також існують такі методи як:
1. Системний – (від грецького – складне з частин, поєднання) – множина елементів, які знаходяться у відношеннях і зв’язках між собою, завдяки чому утворюється певна цілісність, єдність [6].
2. Порівняльний метод – дає змогу шляхом порівняння встановити схожість і відмінність між об’єктами (явищами)
3. Описовий вид наукового методу, який представляє собою систему процедур збору, первинного аналізу і викладу даних і їх характеристик про об’єкт дослідження.
4. Історичний метод – це вивчення реальної історії в її конкретному різноманітті, виявлення історичних фактів, і на цій основі при розумовому відтворенні історичного процесу розкривається закономірність його розвитку [37].
У нашїй дипломній роботі в розділі 3 ми будемо опиратися на такі методи:
6. Аналіз документів – це початковий етап пізнання, під час якого працівник за допомогою перегляду документації про клієнта, яка в нього присутня, отримує інформацію про нього.
7. Спостереження – метод наукового дослідження, що полягає в активному, систематичному, цілеспрямованому, планомірному і навмисному сприйнятті об'єкта, в ході якого отримується знання про зовнішні сторони, властивості і відносини досліджуваного клієнта.
8. Анкетування – процес збору первинних матеріалів про клієнта.
9. Бесіда – це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями.
Адже саме ці методи найкраще дають змогу пізнати людину, зібрати інформацію про неї та на практиці використати ці знання.
Отже, пізнання відіграє велику роль в діяльності громадських організацій, адже саме пізнання дає знання про людину, у випадку теми дипломної роботи, дає знання про людей з обмеженими фізичними можливостями.
РОЗДІЛ 2
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 239; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!