Уточнення основних понять: «соціальна робота», «громадська організація», «інвалід», «суб’єкт соціальної роботи», «об’єкт соціальної роботи»
Основні поняття дослідження досить розроблені в теорії та практиці соціальної роботи, в нормативних актах. В той же час, в сучасній науці існує багато тлумачень, що зумовлює необхідність уточнення основних понять дипломного дослідження.
Перше поняття – це «соціальна робота». В наукових виданнях існує декілька підходів щодо тлумачення цього поняття.
Соціальну роботу можна трактувати як унікальний вид професійної діяльності зі створення соціальних умов для поліпшення умов життя окремої особистості, підвищення добробуту народу.
Соціальна робота – специфічний вид професійної діяльності уповноважених органів з надання державного і недержавного сприяння людині з метою забезпечення матеріального, соціального, культурного рівня її життя, надання індивідуальної допомоги людині, родині чи групі осіб.
Основна мета соціальної роботи полягає в регулюванні правових і економічних відносин людини із суспільством, наданні їй допомоги та підтримки у вирішенні проблем, гідному самоствердженні й повноцінному житті. Отже, в центрі уваги соціальної роботи перебуває громадянин, який стає клієнтом соціального працівника і вимагає науково обґрунтованого ставлення до вирішення своїх проблем [44].
Соціальна робота передбачає вивчення вітальних (елементарних) і вищих потреб суб'єкта (особа, сім'я, колектив, група, община та ін.), а також виявлення потенціалу соціальної сфери, який міг би задовольнити ці потреби згідно з науково обґрунтованими нормативами, тобто охоплює дослідницький (пошуковий), діагностичний і творчий (продуктивний) аспекти. Вихідною базою для збирання й аналізу різного за змістом емпіричного матеріалу, різноманітних спостережень, з'ясування суті конкретних соціальних процесів, ситуацій, фактів суспільного життя є практика. Вона дає змогу акумулювати, осмислити досвід соціальної роботи, теоретично її узагальнити і обґрунтувати, тобто надати їй форму системи наукових знань.
|
|
|
Існує також розуміння соціальної роботи як окремої науки. Соціальна робота як наука послідовно й ретельно опрацьовує індивідуальні та сімейні проблеми, соціально-екологічні, проблеми комунікації,та інші проблеми в теоретичному й методологічному плані, є основою для їхнього кваліфікованого практичного вирішення.
Між розумінням соціальної роботи як науки і навчальної дисципліни є певні відмінності. Так, для теорії соціальної роботи головне полягає в пізнанні тієї галузі предметного простору, яка або зовсім не досліджена, або не досліджена достатньою мірою. Завдання навчальної дисципліни – донести нагромаджені наукою знання до студентів у найсприйнятнішій і найдоступнішій відповідно до рівня їхньої підготовки формі. При цьому враховуються нахили студентів, їхня майбутня спеціалізація, місце професійної діяльності тощо [35].
|
|
|
Реалізація практичної соціальної роботи неможлива без певних правил, які обовязкові для виконання. Так, серед принципів соціальної робти, традиційно виділяють:
1. Принцип створення рівних можливостей – надання соціальних послуг особистості незалежно від її віку, національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної приналежності;
2. Принцип гуманності – поєднання інтересів суспільства і потреб особистості в отриманні соціальних послуг;
3. Принцип етичності – відображає характер діяльності, спрямований на коректну обробку інформації та збереження конфіденційності;
4. Принцип поваги до особистості – дотримання права на особисту думку, створення умов для волевиявлення власної думки клієнта у процесі надання соціальних послуг [44].
Серед основних функцій соціальної роботи в сучасному суспільстві можна виділити:
1. Соціально-діагностична: вивчення, аналіз та оцінювання об'єктів соціальної роботи (індивідів, сімей, груп); діагностика результативності процесу співробітництва.
|
|
|
2. Прогностична: прогнозування, програмування, проектування процесів розв'язання проблем клієнтів з метою надання кваліфікованої допомоги.
3. Правозахисна: використання законів і правових актів, спрямованих на надання допомоги, підтримка і захист населення, яке проживає в країні і за її межами.
4. Соціально-педагогічна: виявлення інтересів і потреб людей у різних видах діяльності (виховній, навчальній, освітній, культурно – дозвільневій, спортивно-оздоровчій діяльності, технічній, художній творчості, туризмі), залучення до роботи різних установ, організацій, громадськості, творчих та інших спілок, спеціалістів, тренерів, організаторів культурно – дозвільневої, туристично-краєзнавчої роботи, сприяння соціалізації особистості [38, с. 18].
5. Виконуючи корекційно – реабілітаційнуфункцію соціальний педагог забезпечує зміну та вдосконалення особистісних якостей, життєдіяльності людей з особливостями психофізичного розвитку; створення умов для розвитку їх потенційних можливостей; активного залучення до участі в житті колективу.
Отже, поняття «соціальна робота» використовується для визначення навчальної дисципліни, наукової сфери та професійної діяльності. В нашїй дипломній роботі, ми звертаємо увагу на професійну діяльність, де поняття «соціальна робота» розглядається як – специфічний вид професійної діяльності уповноважених органів з надання державного і недержавного сприяння людині з метою забезпечення матеріального, соціального, культурного рівня її життя, надання індивідуальної допомоги людині, родині чи групі осіб.
|
|
|
Наступне поняття дипломної роботи – громадські організації мають декілька визначень, що зазначенні в законі України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 року.
Громадське об'єднання – це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів [17].
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
Громадська організація – це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Громадська спілка – це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
Отже, громадська організація – це добровільне об’єднання осіб, для задоволення своїх чи суспільних інтересів.
Схожими за своїми функціями в межах практичної соціальної роботи з громадськими організаціями є благодійні, волонтерські та соціальні служби. Їх зв'язок у тому, що цілі і завдання у них однакові – це допомогти незахищеним верствам населення, відновити їх соціальний стан, поліпшити соціальні зв’язки, покращити умови життя.
Якщо розглянути благодійну організацію, то слід виділити такі її суттєві риси – це неприбуткова недержавною організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Різниця благодійної організації від громадської в тому що, благодійна організація розробляє власну благодійну програму яка є комплексом благодійних заходів, спрямованих на вирішення завдань, що відповідають статутним цілям організації.
Розглядаючи державну соціальну службу то, можна виділити такі відмінності з громадською організацією – це підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги [18].Ще одне поняття нашої дипломної роботи – «інвалід». Це поняття має декілька визначень, які я розгляну у цьому розділі.Сьогодні у літературі ми зустрічаємо таке визначення інвалідності: «Інвалід – це особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням внаслідок травм чи дефектів, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність його соціального захисту».
Інвалід (від лат. іnvalidus – безсилий, хворий). Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975 р.) інвалід – це будь-яка особа, що не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормальної особистісного та соціального життя в силу недоліку, будь то вродженого чи ні, його фізичних або розумових можливостей. На нашу думку, поняття «інвалід» необхідно відносити не стільки до суб'єкта життєдіяльності, стільки розглядати його як соціальне явище, а саме результат взаємодії психофізичних обмежень та бар'єрів соціального характеру [8].
Інвалі́дність – соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.
Поняття інвалідності тісно співіснує з такими допоміжними поняттями:
- Дефект або порушення: будь-яка втрата психічної, фізіологічної або анатомічної структури або функції, або відхилення від неї;
- Інвалідність: обмеженість конкретного індивідуума, що випливає з дефекту, що перешкоджає, або позбавляє його можливості виконувати дії, які вважаються для цього індивідуума нормальними в залежності від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів;
- Непрацездатність: обмеженість конкретного індивідуума, яка викликана дефектом, або інвалідністю.
Слово «інвалід» (буквально означає «непридатний») в наш час все частіше замінюється на «людина з обмеженими можливостями». Тим не менш, цей усталений термін часто вживається в пресі та публікаціях, а також в нормативних і законодавчих актах, у тому числі в офіційних матеріалах ООН.
Законодавчо в Україні поняття «інвалід» та «інвалідність» визначено статтею 1 Закону Україну «Про реабілітацію інвалідів в Україні», де інвалід – це особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі й посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.
Інвалідність – це втрата здоров’я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів [16].
ООН визначає інвалідність – як «обмеженість конкретного індивідуума, що витікає з дефекту або інвалідність, яка перешкоджає або лишає його можливості виконувати роль, яка вважається для цього індивідуума нормальною у залежності від вікових, статевих, соціальних та культурних чинників» [41].
Громадські організації інвалідів вважають, що важливо використовувати коректну відносно інвалідів термінологію: «людина з затримкою в розвитку» (а не «недоумкуватий», «розумово неповноцінний»), «переніс поліомієліт» (а не «жертва поліомієліту»), «використовує інвалідну коляску» (а не «прикутий до інвалідного візка»), «має ДЦП» (а не «страждає ДЦП»), «зі слабким слухом» (а не «глухонімий»). Ці терміни коректніші, тому що послаблюють поділ на «здорових» і «хворих» і не викликають жалості, або негативних емоцій.
Розглядаючи інвалідність, можна сказати що це функціональне обмеження особи, яка має проблеми не просто внаслідок хвороби, каліцтва чи природжених обмежень, а й через непристосованість соціального оточення до її специфічних потреб.
Соціальна робота з інвалідами – це вид професійної діяльності, який спрямований на наданні допомоги інваліду, створенню спеціальних умов для задоволення його потреб та інтересів. Також це комплекс заходів, методів, що спрямовані на поліпшення життя людей з функціональними обмеженнями.
Також ми розглянемо таке визначення як «суб’єкт соціальної роботи» та «об’єкт соціальної роботи».
Основним суб’єктом соціальної роботи, центральною дієвою особою будь-якої системи соціальної роботи є соціальний працівник. Саме він, перебуваючи в безпосередньому контакті і взаємодії з клієнтами, надає їм безпосередню допомогу, підтримує їх зусилля щодо виходу (покращання) зі скрутної життєвої ситуації. Зрозуміло, що роль соціального працівника як суб’єкта соціальної роботи важко переоцінити. Водночас, нерідко для зміни ситуації на краще недостатньо зусиль лише окремих осіб, а інколи навіть і груп. Частіш за все для цього потрібні зусилля організацій і навіть соціальних інституцій різного рівня. Керівну і координуючу роль при цьому відіграє держава, об’єднуючи систему державних установ, організацій та інституцій соціальної роботи. У своєрідну підсистему соціальної роботи об’єднуються недержавні організації і групи соціальної підтримки та допомоги [ 2].
Під об'єктом соціальної роботи розуміють усіх, хто потребує допомоги незалежно від її характеру та специфіки. Усі, хто надає таку допомогу, належать до суб'єктів соціальної роботи. Отже, соціальна робота – це своєрідна взаємодія об'єкта і суб'єкта, результатом якої є допомога людям у розв'язанні їхніх життєвих проблем [35].
Уточнення основних понять дипломного дослідження дозволяє сформулювати їх таким чином:
1. Соціальна робота – це вид професійної діяльності за допомогою якого створюються соціальні умови людині з метою забезпечення матеріального, соціального, культурного рівня її життя, надання індивідуальної допомоги людині, родині чи групі осіб.
2. Громадські організації – це добровільне об’єднання осіб, для задоволення своїх та суспільних потреб та інтересів.
3. Інвалід – це особа, яка має фізичні чи розумові обмеження, внаслідок травми чи вродженого дефекту, та яка потребує сторонньої допомоги та захисту своїх прав.
4. Суб’єкт соціальної роботи – є соціальний працівник, через нього відбувається контакт з установами, організаціями, які сприятимуть покращенню життя людини, яка опинилася в складній життєвій ситуації.
5. Обєкт соціальної роботи – це всі незахищенні верства населення, які потребують допомоги.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 441; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!