Історія розвитку Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру
В 1941 році з групи акторів, що напередодні війни працювали в західних областях України, було створено Харківський український театр. В роки Великої Вітчизняної війни колектив цього театру, як і багато інших театрів України, був на фронті, обслуговуючи своїми виступами фронтові частини Північного Кавказу, Закавказзя та Чорноморського флоту. Бійці військових частин у хвилини короткого затишшя дивилися концерти і вистави театру. Як згадував ветеран театру Юрій Денисович Морфессі «Кожен виступ, а їх давав театр по 4-5 щодня, був подією для воїнів. Бувало тільки починаємо концерт, як оголошується повітряна тривога. Після запеклого бою слухачі знову займають свої місця – концерт продовжується».
В листопаді 1943 року до складу Харківського театру вливається нова група українських акторів, і театр отримує назву «Харківський український театр музичної комедії». Художнім керівником був призначений Віктор СеменовичДовбищенко, учень відомого українського режисера, педагога Київського музично-драматичного інституту ім. Карпенка-Карого Василя Степановича Василько.
Театр грав такі вистави як «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненко, «Наймичка» І. Тобілевича, «Без вини винуваті» О. Островського та інші. Часто кошти, зібрані після вистави, йшли на побудову танків, артилерії.
|
|
|
Першим директором цього театру був Олександр Іванович Сичевський. Серед провідних акторів: Федір Лук’яненко, Василь Ващаєв, Лідія Зубцова, Марія Лотешко, Юрій Морфессі, режисер-постановник Олексій Якович Громов.
В грудні 1943 року театр поповнюється талановитими артистами Тетяною Вечорою, Степаном Харьковецьким та Іваном Пригодою.
У травні 1944 року згідно постанови уряду Української РСР колектив театру з Тбілісі, де він перебував на той час, переводиться до Луганської області і з того часу стає Ворошиловградським українським обласним музично-драматичним театром. Спочатку перебування театр не мав постійного приміщення, всі театральні та клубні приміщення в Луганську під час війни було знищено. Колектив працював в складних умовах: спочатку базувався в м. Ровеньки, потім в містах Комунарську (Алчевську), Лисичанську, Попасній.
В вересні 1944 року з посади директора звільняється О. І. Сичевський і посаду директора займає головний режисер театру В. С. Довбищенко, а через рік назначають нового директора І. В. Скачка.
Після закінчення війни театр переводиться на базове приміщення Палацу культури ім. Леніна і у вересні 1945 року відкриває свій перший мирний сезон виставою М. Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (режисер В. Довбищенко). Прекрасне сценічне оформлення, чарівна музика, чудове освітлення та добра гра акторів зробила виставу піднесеною та святковою. Ця п’єса М. Старицького протягом існування театру з деякими перервами йде на його сцені.
|
|
|
В перші роки перебування у Луганській області колектив театру значно зміцнів, він почав здійснювати постановки ряду творів радянської та класичної драматургії. Зокрема були поставлені «Переможці» Б. Чиркова, «Партизани в степах України» О. Корнійчука, «Украдене щастя» І. Франка (режисер В .С. Довбищенко).
Саме з ім’ям В. С. Довбищенка пов’язане творче становлення колективу. Він також поставив «Марусю Богуславку» М. Старицького, оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталку Полтавку» І. Котляревського та інші. Влітку 1946 року театр успішно провів свої перші гастролі за межами області в м. Ростов-на-Дону. Трьом працівникам театру було вперше присвоєно звання заслужений артист УРСР – головному режисеру В. С. Довбищенку, акторам Т. Вечорі та С. Харковецькому.
У вересні 1947 року театр зазнає змін у керівництві. За власним бажанням з посади директора звільняють Івана Васильовича Скачка (він працював з 1945 по 1947 роки) і призначають на цю посаду Аркадія Сергійовича Росікова, головним режисером призначається Микола Костянтинович Макаренко, а Довбищенко переїжджає до м. Києва і працює там викладачем Київського інституту театрального мистецтва. Микола Макаренко пізніше, після уходу з Луганського українського театру, працює на Київській кіностудії О. Довженка та стає широко відомим режисером після фільму «Кров людська – не водиця».
|
|
|
Головним напрямком режисер М. Макаренко обирає вистави на героїчну тематику і класичну спадщину. В 1947 році він поставив виставу «Молода гвардія» (перший варіант роману О. Фадєєва). Актори їздили до Краснодона, зустрічались з батьками молодогвардійців. Консультантом вистави була мати Олега Кошового – Олена Миколаївна Кошова.
Вистава стала значною подією не тільки в Луганській області, а й в республіці, хоча в тому ж році цю виставу поставили в Києві та Москві. В Києві Гнат Юра, в Москві – Микола Охлопков в театрі ім. Маяковського.
До складу трупи в цей період входять такі артисти, як заслужена артистка УРСР Т. Вечора, С. Харковецький, Ю. Морфессі, Д. Сіріньок, Т. Момот, С. Левченко, М. Лотешко та інші.
|
|
|
Влітку 1947 року театр з успіхом гастролює в містах Грозний, Сизрань, Астрахань, Сталінград, Куйбишев. В цьому ж році на республіканському конкурсі театру було присвоєно ім’я видатного драматурга Олександра Островського за постановку п’єси «Гроза», де в головній ролі Катерини виступила Т. Вечора.
В 1949 році театр, будучи на гастролях в м. Орськ, ставить виставу «Тарас Шевченко» Ю. Костюка (режисер М. Макаренко). П’єса розповідала про заслання Шевченка в м. Орськ, про тяжке минуле України, про мрію українського народу бути вільним і щасливим.
В 1949 році пройшло об’єднання обласного українського музично-драматичного театру з Старобільським українським пересувним театром. З пересувного театру до складу Луганського театру увійшли талановиті актори Микола Досенко, з. а. УРСР Віра Ольховська.
На початку сезону 1949-1950 років в цілях зміцнення режисерських кадрів театру на посаду головного режисера запрошується П. Д. Білоконь, чергового режисера – Г. П. Іванов. В складі театру 42 артисти, серед них: з. а. Укр. С. Харковецький, Сильвестр Левченко, Марія Лотешко, Юр. Морфессі, Володимир Бабич, Ніна Савельєва, Тетяна Момот, Микола Досенко, Лідія Журавльова, Іван Тарасов, Дмитро Сіріньок та інші.
Через рік головним режисером стає В. О. Давидов, який успішно поставив одну виставу «Калиновий гай» О. Корнійчука.
5 січня 1950 року в м. Луганську вводиться в експлуатацію нове приміщення театру по вулиці Пушкіна, 2, в якому до війни працював оперний театр. Рішенням облвиконкому в ньому розташовується обласний російський театр, а український театр базується в м. Кадіївці (нині м. Стаханов) в Палаці культури ім. Горького. Театру було важко працювати в таких умовах і тому з метою покращення творчої та виробничо-фінансової діяльності його переводять в м. Луганськ в приміщення філармонії (вул. Леніна), декорації знаходились в російському театрі. З 1951 року театр працює разом з російським театром по вулиці Пушкіна, 2, але позачергово: півмісяця один театр працює на базі, другий – по області.
В 1951 році на посаду директора був призначений К. І. Швець. З березня 1951 року головним режисером стає відомий майстер української сцени заслужений артист УРСР Родіон Дмитрович Єфименко, який працював до 1958 року. Перша прем’єра у постановці Єфименка – «Назар Стодоля» за п’єсою Т. Шевченка. У репертуарі театру з’являються такі п’єси про героїчне минуле, як: «Загибель ескадри» О. Корнійчука, «Оптимістична трагедія» Вс. Вишневського, «Кремлівські куранти» М. Погодіна, де в головній ролі В. І. Леніна вперше в цьому театрі вдало виступив Федір Лук’яненко. Творчий успіх в цих виставах також мали Євгенія Селецька і Микола Козленко (Оксана, Гайдай «Загибель ескадри»), Валентина Стороженко (комісар «Оптимістична трагедія»), Іван Лопатниченко (Вожак «Оптимістична трагедія»).
В 1953 – 1956 рр. театр ім. Островського здійснив постановку чотирьох сатиричних комедій «Не називаючи прізвищ» В. Минка (режисер Р. Єфименко), «Хто сміється останнім» К. Крапиви (режисер Б. Крижанівський), «Вибачте, коли ласка» А. Макайонка (реж. Р. Єфименко і А. Семененко) та «Мораль пані Дульської» Г. Запольської (реж. В. Шевченко).
В 1956 році для поповнення театру молодими здібними акторами Р. Єфименко відкриває при театрі студію. Випускники цієї студії після 6-ти місячного навчання працювали театрі. Серед випускників студії – майбутні заслужена артистка України Ніна Чоп, артистка С. Живанкова – відома кіноактриса, народний артист України Володимир Куркін та інші.
У театральному сезоні 1958 – 1959 року з найбільшим успіхом йшла вистава «Наталка Полтавка» І. Котляревського, яку ще в 1950 році ставив режисер М. Макаренко. Ця вистава збереглася в репертуарі театру понад 10 років. Зрозуміло, що протягом цього часу було зроблено вводи багатьох виконавців. Особливим успіхом у глядача користувалась вистава за участю молодої артистки Ніни Чоп у ролі Наталки та Віктора Кологривого у ролі Петра. Актори демонстрували чудові голоси; їх арії та дуети завжди проходили на «біс». Інші ролі у виставі блискуче виконували Ю. Морфессі (Возний), С. Харковецький та І. Лопатниченко (Виборний), Т. Момот (Мати), В. Бабич та І. Тарасов (Микола). Виставу показали майже в усіх містах і районах області, а також на гастролях в містах Росії.
У 1958 році Р. Єфименко йде на заслужений відпочинок, а посаду головного режисера займає Альберт Васильович Бондаренко, випускник Харківського театрального інституту. Це талановитий режисер, унікальний майстер, естет, філософ. Він працює до 1962 року. А потім пізніше з 1977 по 1987 рік знову працює головним режисером. Його перша постановка вистава «Ніч і полум’я» М. Зарудного, присвячена боротьбі за радянську владу на Україні в 1918 році. У центрі подій сімейний трикутник Тарас, Григорій – брати, Марина – дружина Тараса і коханка Григорія. Григорій Крутояр – ворог українського народу, Тарас – борець за владу. Переконливо грали свої ролі Іван Дегтярьов (Григорій), Іван Биков (Тарас), Любов Поліщук (Марина). Старого Крутояра-батька вдало виконав Сильвестр Левченко. Добре грали підпільників Іван Тарасов, Ольга Чаплигіна, Ігор Попков, заслужений артист України С. Харковецький і Ф. Лук’яненко.
Серед поставлених А. Бондаренком виділяються своєю режисерською відточеністю, глибокою філософією, невтомним пошуком вистави: «Місто на світанку» О. Арбузова, опера М. Аркаса «Катерина» в головній ролі Ніна Чоп, «Віндзорські кумоньки» В. Шекспіра, «Я люблю тебе, життя» і «А нас, братці, п’ять» Ф. Вольного, «Циганка Аза» М. Старицького, «Наймичка» І. Тобілевича.
В 1962 році за відсутністю приміщення два театри український і російський об’єднуються в один театр з двома трупами. Численністю український театр стає набагато меншим, із 48 акторів в трупі працює 13: заслужені артисти України Галина та Олександр Некряч, артисти Н. Чоп, А. Кобяков, Т. Момот, В. Куркін, І. Попков та інші. Головним режисером російської трупи театру призначається Петро Ісідорович Вєтров, а головним режисером української трупи Владислав Іванович Добровольський. Він ставить історичну драму «Марина» М. Зарудного, «Чорний вальс» І. Кочерги. В цей період театр вперше виїжджає на трьохмісячні гастролі в Зауральє та Сибір – міста Кемерово, Красноярськ, Норильськ.
В 1965 і 1966 роках головними режисерами театру були Бабич Володимир Данилович, який поставив три вистави в театрі, найбільш значима – «Тарас Бульба» за Гоголем, і Шминець Василь Йосипович, який вдало поставив п’єсу Кропивницького «Титарівна» та «Сині роси» М. Зарудного. З 1967 по 1970 роки на посаді головного режисера української трупи працює Анатолій Іванович Дядюра. Дебют його – вистава «Юстина» Хеллі Вуолійоки. В головній ролі з. а. України Галина Некряч, а також він поставив вистави «Пам’ять серця» О. Корнійчука, «Вірність» М. Зарудного і «Молода гвардія» О. Фадєєва (1968 р.). Головні ролі в виставі «Молода гвардія» виконували: Олег Кошовий – Анатолій Ревека, Уляна Громова – Віра Тимошенко, Сергій Тюленін – Ігор Попков, Іван Земнухов – Володимир Куркін, Любов Шевцова – Людмила Залізняк. Івана Туркенича грав запрошений в 1968 році Дядюрою випускник Київського театрального інституту – Михайло Голубович, а також були запрошені талановиті актори Валентина Медведенко, Ян Тимошенко, Володимир Миронович та інші.
В 1970 році відкривається нове приміщення театру на 800 місць по вулиці Коцюбинського, 9а (нині – російський театр). З театрального приміщення по вулиці Пушкіна, 2 виїжджають обидва театри, оскільки воно на той час знаходилось в аварійному стані.
З 1971 року творчу групу театру очолює Омельчук Сергій Олексійович, який працює до 1973 року. Його перша постановка «Марія Богуславка» М. Старицького в головній ролі Любов Луць. Сохрона, мужнього козака, коханця Марусі грав Олександр Бондаренко, Гірея – Володимир Куркін.
Яскраві постановки Сергія Омельчука «Драматична пісня» А. Анчарова і «Останній вуличний бродяга» Р. Вівіані.
За тридцять років існування (з 1941 по 1971 роки) в історію Луганського обласного українського музично-драматичного театру ввійшли такі майстри сцени: заслужені артисти УРСР Віктор Довбищенко, Родіон Єфименко, Альберт Бондаренко; актори: з. а. УРСР Степан Харковецький, Тетяна Вечора, Микола Досенко, Лідія Журавльова, Федір Лук’яненко, Іван Тарасов, Євгенія Селецька, Валентина Стороженко, Володимир Бабич, Віра Ольховська, Ніна Чоп, Олександр і Галина Некрячі, Анатолій Ревека, артисти: Сильвестр Левченко, Володимир Фурсенко, Іван Лопатниченко, Тетяна Момот, Дмитро Сіріньок, Анатолій Кобяков, Юрій Морфессі, головний художник Микола Солодов, головний диригент Ян Боровський.
В 1973 році режисер з міста Київ Валентина Булатова ставить виставу «Трибунал» А. Макайонка. В головній ролі Терешка Колобка виступає артист І. Попков, а роль його жінки виконує Тетяна Момот і Ніна Чоп.
В 1977 році в театр знов приходить по запрошенню А. Бондаренко і ставить п’єсу місцевих авторів Федора Вольного і Анатолія Науменка «Пархоменко». В головній ролі – Михайло Голубович. Серед постановок А. Бондаренка цього періоду – «Дикий ангел» О. Коломійця, «Не переступи порога» І. Рагади, «Поріг» О. Дударева, «Фараони» О. Коломійця, «Остання ніч Спартака» Р. Отколенка та інші.
В 1980 р. А. Бондаренко одержує звання з. а. УРСР до 25-річчя своєї творчої діяльності.
В 1985 році в зв’язку з скороченням посади головного режисера української трупи головним режисером об’єднаної трупи працює Валентин Петрович Тимошин, нар. артист УРСР. А. Бондаренко зостається черговим режисером. В 1987 році після довгої хвороби А. Бондаренко уходить з життя.
А з 1988 року на посаду головного режисера театру запрошують молодого талановитого митця Володимира Юрійовича Московченка, який успішно працює й сьогодні.
З перших кроків роботи в театрі він почав шукати нові форми вираження вистави та прийоми гри, знайшов нову естетику театральної форми. Він приділяє велике значення музичному та умовно-декоративному оформленню вистав. Перша його постановка як головного режисера театру була вистава «Безталання» за п’єсою І. Карпенка-Карого. Потім він ставить вистави «Отак загинув Гуска» М. Куліша, «Сорочинський ярмарок» М. Старицького, цю виставу він здійснив вже в роз’єднаному театрі.
Постановою облвиконкому № 15 від 27 січня 1990 року два театри український і російський становляться самостійними. Директором українського театру призначається Юрій Терещенко.
Справжньою подією у культурному житті області була постановка в 1995 році спектаклю «Антоній і Клеопатра» В. Шекспіра (реж. В. Московченко). Головні рол – Марка Антонія та Клеопатру – грали народний артист України Михайло Голубович та артистка Н. Тодоракіна.
В 1996 році В. Ю. Московченко за творчі досягнення і високий професіоналізм одержує почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України». Цього ж року вистава «Антоній і Клеопатра» стала лауреатом міжнародного фестивалю «Театральний Донбас».
В 1996 році на посаду директора театру призначається Михайло Іванович Кошовий, який працює до цього часу.
В 1998 році лауреатом фестивалю «Театральний Донбас» стала вистава «Ніч під Івана Купала» М. Старицького, режисер В. Московченко. Це одна з кращих вистав, поставлених В. Московченком, недаремно вона була показана на сцені Київського театру ім. Франка.
В грудні 1997 року групі акторів були присвоєні почесні звання: Валентина Медведенко та Володимир Куркін одержали звання народних артистів України, артисти Наталя Коваль і Олександр Гончаров – заслужених артистів України.
Сезон 1998 – 1999 року театр розпочав у новому, реконструйованому приміщені по вулиці Оборонній, 11, де раніше існував Палац культури Будівельників. Перша постановка на цій сцені – «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка. Це була третя постановка цієї п’єси в Луганському українському театрі (1942 рік – реж. Олексій Громов, 1955 рік – реж. Анатолій Семененко). Виконавець ролі дурнуватого Стецька Дмитро Сіріньок зіграв її 2000 раз. Нинішня вистава В. Московченка поставлена з молодими акторами театру.
В 2001 році київський режисер Валентина Булатова здійснила постановку п’єси бельгійського драматурга М. де Гельдерода «Варавва». Головну роль блискуче зіграв нар. артист України М. Голубович. Вистава мала великий позитивний резонанс не тільки в області, а і за її межами.
За видатні досягнення у розвитку українського театрального мистецтва Міністерство культури і мистецтв України 21 лютого 2002 року Луганському українському музично-драматичному театру було надано статус академічного. Академічний театр – почесне звання, що надається театрам, які виробили свої власні творчі традиції, виховали на їх основі значних акторів, створили ряд вистав, що здобули широке визнання глядачів і театральної громадськості.
В статусі академічного театру в ньому були поставлені такі значні вистави, як: «Титарівна» М. Старицького, «Свіччене весілля» І. Кочерги, «Тарас Бульба» за М. Гоголем. (постановник цих вистав В. Московченко), «Ромео і Джульєтта» (режисер з м. Харків М. Яремків), музична вистава «Донна Люція» Б. Томас, муз. О. Фельцмана (реж. з м. Київ В. Бегма), «Міщанин у дворянстві» Ж. Мольєр (режисер В. Московченко). Вистава для дітей «Про тих, хто любить» О. Антокольський, «Бременські музиканти» В. Ліванов, муз. Г. Гладкова.
В 2008 році звання народної артистки України одержала Наталія Коваль і заслуженого артиста України Олександр Редя. Штат театру – 55 акторів, включаючи балет і хор.
Театр проводить значну роботу по культурному обслуговуванню населення, вихованню молоді і дітей має великий вплив на світогляд і естетичне почуття людей.
На сьогоднішній день репертуарну політику театру складають такі вистави: «Нам всім одна дісталась роль» муз. О. Колкера, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненко, «Розлучення по-французьки» Ф. Кампо, «Одкровення від Івана» А. Крима , «Три мушкетери» за О. Дюма, муз. М. Дунаєвського, «… Мені являлася любов» Т. Іващенко , «Мачуха» О. де Бальзак, «Екстезі-любов» Т. Іващенко, «Позичте тенора» К. Людвіга, «Два джентльмена з Верони» В. Шекспіра, «Сестра Керрі» Т. Драйзер, муз. Р. Паулса, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло , «Нові фараони» Г. Половинко, «Моя чарівна леді» Ф. Лоу , «Одружуйтесь! – або йдіть до дідька» А. Чехова, «Шалена співачка» В. Тарасов а, «Тіль» Гр. Горіна, «Конотопська відьма» Гр. Квітки-Основ’яненка, «Дамських справ майстер» за М. Старицьким, «Гамлет» В. Шекспіра, «Езоп» Г. Фігерейдо, «Маріца» І. Кальмана, лібрето С. Сміяна, «Кайдашева сім’я» за І. Нечуєм-Левицьким, «Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем, рок-опера «Розп’ята юність» муз. Ю. Дерського, лібрето В. Зайцева, «Таке єврейське щастя» муз. І. Поклада, лібрето С. Сміяна за повістю О. Каневського.
До нових постановок театрального сезону 2012-13 року відносяться такі вистави, як: «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, «Сяйво Монмартра» за мотивами оперети І. Кальмана «Фіалка Монмартра» , «Адель» Є. Таганова, переклад Г. Половинка .
Контрольні питання:
1. Коло тем драматургічних творів того часу.
2. Класичні п’єси в театрах України.
3. Видатні режисери нового часу.
4. Видатні актори нового часу.
5. Історія розвитку Луганських театрів.
6. Діяльність Луганського академічного українського музично-драматичного театру на сучасному етапі: репертуар, режисери, актори старшого і молодшого покоління, гастролі.
Література:[3], [5], [11], [12], [14], [19], [23], [26], [27], [29], [30], [34], [36], [42], [43], [44], [45].
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 208; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!