Класифікація джерел наукової інформації
Класифікацію друкованих джерел інф., які викор. у наукових дослідженнях, подано у таблиці.
„Класифікація друк. джерел інф.”
1. Офіційні. Публікації законодавства, норм.-прав. актів державних і господарських органів управл.
2. Наукові. Результати наукових, експеримент. та ін. дослідж. у різних сферах знань
3. Науково-популярні. Відомості з різних галузей науки і техніки, признач. для ознайом. непрофесійного загалу читачів
4. Підручники. Знання наук. і приклад. характеру, зведені у систему, признач. для педагог. цілей.
5. Виробничі. Знання з технології, техніки, орг-ї виробництва, менеджменту, маркетингу бухгалтер. обліку і аудиту та інші призначені для викор. у практ.д-ті фахівцями певного профілю.
6. Довідкові. Містять коротку наукову і прикладну інф. для ознайом. фахівців з певної галузі знань, а також для наук. досл. і проф. д-ті
7. Нормативно-виробничі Правила, норми і нормативи, технологічні вимоги, стандарти, призначені для викор. у виробництві, менеджменті, маркетинг та ін. практичній д-ті.
8. Рекламні. Відомості про вироби, послуги, які рекомендуються з метою залучення покупця
9. Патентно-ліцензійні Право на викор. інтелект. власності, трудову д-ть у певній сфері виробництва або бізнесу.
10. Проспекти Видання рекламного характеру, що стосуються конкретного виду товару машин, устаткування для залучення покупців
11. Каталоги. Нормативно-виробничі довідники різних видів знань наук. прикладного характеру
|
|
|
12. Інформаційні. Систематичні відомості про видані праці з питань науки і практичної д-ті у різних галузях національної економіки
Друковані джерела інф., які викор. у наук. дослідж., представлені поліграф. виробництвом у формі книг, брошур, рекламних буклетів та ін.
Машинописні документи – носії інф., які не пройшли редакційно-видавничу обробку і не видані засобами поліграфії (наук.-технічні звіти, Д обліку господар. д-ті, дисертації та ін.).
У науково-інф. діяльності прийнято поділ Д НТІ на дві категорії: первинні і вторинні.
Первинні документи мають переважно нові наук.-технічні відомості, які є результатом наук.-дослідної д-ті, проектно-конструкторської і практич. д-сті (Д відображ. господарські операції) або нове осмислення відомих ідей і фактів. До них відносять більшість книг (виняток становлять довідники), період. видання, наук.-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи тощо.
Вторинні документиє результатом переопрацюв. одного або кількох первинних Д. До втор. Д відносять б/фічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові та інф. видання, переклади, бібліотечні каталоги, б/фічні покажчики і картотеки тощо.
|
|
|
Отже, документальні джерела інф. є найбільш достовірними носіями інф., тому вони широко застос. у наукових дослідженнях з економіки.
Інформацію поділяють на:
- оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;
- релеративну, що міститься в описах прототипів наукових завдань;
- реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;
- сигнальну (вторинну) – інф. поперед. повідом.;
- довідкову (вторинну) - систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань.
Отже, при опрац. інф. її можна поділ. на 2 групи.
Перв. інф.- це вихідна інф., яка є результ. безпосер. соціологіч. експеримент. досл., вивч. практич. досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).
Втор. інф.- це результат аналіт. обробки та публікації інф. з теми дослідж. (це опублік. Д, огляд інф. з теми). Це:
- інф. видання (сигнальна інф., реферат. журнали, експрес-інф., огляди);
- довідкова література (енциклопедії, словники);
- каталоги і картотеки;
- бібліографічні видання.
Особливості підготовки наукових статтей
Наукова стаття - є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідж., фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.
|
|
|
Наук. стаття подається до редакції в заверш. вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам´ятки автору. Оптим. обсяг наук. статті (0,5 - 0,7 авт.арк.).
Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.
Стаття має просту структуру:
- вступ (постановка наук. проблеми, актуал., зв´язок з найважл. завд., що постають перед Україною, знач. для розвитку певної галузі науки і практики);
- основні дослідж. і публікації з проблеми, за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невиріш. питань, яким присвяч. стаття;
- формулювання мети статті (постановка завдання) – висловл. головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізн. від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наук. обігу нових фактів, висновків, рекоменд., закономірностей або уточн. відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наук. проблеми та огляду осн. публікацій з тем.;
- виклад змісту власного дослідж. – осн.частина статті. В ній висвітл. осн. положення і результати наук. дослідж., особисті ідеї, думки, отрим. наукові факти, програма експерименту. Аналіз отрим. результатів, особистий внесок автора в реалізацію осн. висновків тощо);
|
|
|
- висновок, в якому формулюється осн. умовивід автора, зміст висновків і рекоменд., їх значення для теорії і практики, сусп. значущість та перспективи.
Відпов. до постанови Президії ВАК України від 15.01.2003 р. №705/1 наук. статті зарах. як фахові при наявн. таких необх. елементів: постановка проблеми у загал. вигляді та її зв´язок із важл. наук. чи практич. завд.; аналіз останніх дослідж. і публікацій, в яких започатк. розв´яз. даної проблеми і на які спирається автор, виділ. невиріш. раніше частин загал. проблеми, котрим присвяч. означена стаття; формулюв. цілей статті (постановка завд.); виклад осн. матеріалу дослідж. з повним обґрунтув. отрим. наук. результ.; висновки з даного дослідж. і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.
При написанні наукової статті слід дотримуватись певних правил:
- у правому верхньому куті розміщ. ПІБ автора; за необх. вказ. відомості, що доповн. дані про автора;
- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п´яти слів);
- ініціали ставлять перед прізвищем;
- слід уникати стилю наукового звіту;
- недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись розповідними реченнями;
- не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок, положень, вимог;
- прийнятним у тексті є викор. словосполучень переліку: «спочатку», «зрозуміло що», «на початку», «спершу», «потім», «дійсно», «далі», «нарешті», «по-перше», «по-друге» тощо.
- цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити посилання на ученого, який вперше дослідив проблему);
- усі посил. на авторитети подаються на поч. статті, осн. обсяг присвяч. викладу власних думок автора;
- стаття має завершув. конкрет. висновками і рекоменд. та додається список викор. джерел.
Рукопис статті підпис. автором і подається (разом з дискетою) до редакції у 2 примірниках. В окремих випадках в наук. статті до фахових видань дається анотація (резюме) укр., рос. і англ. мовами.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 484; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!