ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ РУКОПИСУ РОБОТИ
Композиція наукового дослідження
Немає жодного стандарту композиції наукової праці. Кожен автор на власний розсуд може обирати такий порядок подання наукових матеріалів, який, на його погляд, найліпше, найпереконливіше розкриє його творчий задум, а їх розміщення відповідатиме внутрішньому логічному зв’язку етапів дослідження. Традиційно склалася певна композиція дослідницької праці з такими основними елементами:
1) зміст;
2) перелік умовних позначень (за потреби);
3) вступ;
4) розділи основної частини;
5) загальні висновки;
6) бібліографія;
7) додатки (за потреби).
Змістподають на початку роботи.
Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термініввміщують у дослідженні окремим списком перед вступом.
У вступі до роботизвичайно обґрунтовують актуальність обраної теми, мету і зміст поставлених завдань, формулюють об’єкт і предмет дослідження, зазначають обраний метод (або методи) дослідження, теоретичну цінність і прикладну значущість отриманих результатів, окреслюють положення, винесені на захист. Вступ – дуже відповідальна частина роботи, оскільки містить усі необхідні кваліфікаційні характеристики дослідження.
Актуальність – обов’язкова вимога до будь-якої наукової роботи. Тому цілком зрозуміло, що вступ до неї починають з обґрунтування актуальності обраної теми. Вміння обрати тему, правильно її зрозуміти й оцінити з точки зору своєчасності й соціальної значущості характеризує наукову зрілість і професійну підготовку автора дослідження. Для висвітлення актуальності достатньо 1 сторінки, де відображається головне – сутність проблемної ситуації. Чітко й однозначно визначити наукову проблему і, таким чином, сформулювати її суть буде неважко, якщо досліднику вдасться показати, де пролягла межа між знанням і незнанням з предмету дослідження.
|
|
|
Проблему часто ототожнюють з питанням (тобто з положенням, яке також треба вирішити). Вважається, що проблема – те ж питання, тільки важливіше і складніше. Це так і не так, оскільки специфічною рисою проблеми є те, що для її розв’язання треба вийти за рамки старого, вже досягнутого знання. Стосовно ж питання взагалі, то для відповіді на нього цілком вистачить старого знання, тобто для науки питання не є проблемою.
Для з’ясування стану розробки обраної теми складається короткий огляд літератури, з якого можна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково, або не в тому аспекті) і тому вимагає подальшого розроблення. Якщо такий висновок не випливає логічно з огляду, то досліднику немає сенсу розробляти обрану тему.
Огляд літератури за темою демонструє ґрунтовне ознайомлення студента зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, критично їх розглядати, виділяти суттєве, оцінювати зроблене раніше іншими дослідниками, визначати головне у сучасному стані вивчення теми. Матеріали такого огляду треба систематизувати в певному логічному зв’язку і послідовності. Тому перелік праць та їх критичний розгляд не обов’язково подавати у хронологічному порядку. Якщо до обраної теми є дуже багато інформаційних джерел, то оглядові літератури може бути присвячений окремий розділ (звичайно перший) основної частини дослідження. При цьому слід пам’ятати, що оскільки курсова чи кваліфікаційна робота розкриває відносно вузьку тему, то огляд праць попередників роблять тільки з питань обраної теми, а не за проблемою в цілому. В огляді називають і критично оцінюють публікації, прямо і безпосередньо причетні до теми роботи. Зайвим є виклад всього, що стало відомим досліднику з прочитаного, і того, що побічно стосується його праці.
|
|
|
Буває, що студент, не знайшовши у доступній йому літературі потрібних відомостей, безпідставно береться стверджувати, що саме йому належить перше слово в описі досліджуваного явища, проте згодом це легко спростовується. Ясно, що такі відповідальні заяви можна робити тільки після ретельного і всебічного вивчення літературних джерел і консультацій з науковим керівником.
|
|
|
Від формулювання наукової проблеми і доведення, що частина проблеми, котра є темою даної праці, ще не розроблена і не висвітлена у спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також зазначення конкретних завдань, які вирішуватимуться відповідно до визначеної мети. Це звичайно роблять у формі перерахунку (вивчити..., описати..., встановити..., виявити..., вивести залежність... та ін.). Формулювати завдання необхідно якомога ретельніше, оскільки описання їх вирішення становить зміст розділів наукової праці. Це важливо також і тому, що заголовки таких розділів народжуються саме з формулювання завдань дослідження.
Обов’язковим елементом вступу є визначення об’єкта і предмета дослідження. Об’єкт – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється його частина, котра є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага дослідника, оскільки предмет дослідження визначає тему роботи, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.
|
|
|
Методи дослідження, як інструмент добування фактичного матеріалу – також обов’язкові елементи вступу до наукової роботи і необхідна умова досягнення поставленої мети.
У вступі описуються й інші елементи наукового процесу. До них, зокрема, відносять посилання, на якому саме фактичному матеріалі виконана дана праця. Тут дається характеристика основних джерел отримання інформації (офіційних, наукових, літературних, бібліографічних) і вказуються методологічні засади проведеного дослідження. Також до вступоної частини належать такі елементи як, хронологічні та географічні межі, практичне значення роботи. На завершення вступу доцільно подати структуру роботи, тобто навести перелік її структурних елементів і обґрунтувати послідовність їх розміщення.
У розділах основної частини дослідженнядокладно розглядаються методика і техніка дослідження і узагальнюються результати.
Зміст розділів основної частини повинен точно відповідати темі роботи та повністю її розкривати. У цих розділах дослідник стисло, логічно й аргументовано викладає матеріал згідно з вимогами до наукових праць, що подаються до друку.
Кожен розділ дослідження повинен закінчуватися короткими висновками обсягом до 1 сторінки.
Висновки до розділів повинні містити:
1) формулювання новизни результату;
2) обґрунтування достовірності результату;
3) пояснення практичної цінності результату.
4) характеристику новизни отриманого результату;
Загальні висновкироботи виконують роль закінчення, зумовленого логікою проведення дослідження у формі синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації. Цей синтез – послідовне, логічно струнке викладення отриманих підсумкових результатів та їх співвідношення із загальною метою і конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі. Тут міститься так зване «вивідне» знання, яке є новим стосовно вихідного знання. Саме воно виноситься на обговорення і оцінку наукової громадськості при публічному захисті роботи.
Це вивідне знання не можна підмінювати механічним складанням докупи висновків у кінці розділів, адже це те нове, суттєве, що становить кінцеві результати дослідження, сформульовані у вигляді певної кількості пронумерованих абзаців. Їх послідовність визначається логікою побудови дослідження. При цьому визначається не тільки його наукова новизна і теоретична значущість, які випливають з кінцевих результатів, а й практична цінність.
Отже, прикінцева частина роботи – не простий перелік отриманих результатів проведеного дослідження, а їх остаточний синтез, тобто формулювання нового, запропонованого його автором у вивчення і розв’язання проблеми.
Після загальних висновків прийнято вміщувати список використаних джерел – одну із суттєвих частин роботи, котра відтворює самостійну творчу роботу студента.
Дослідник зобов’язаний посилатися на джерела, з котрих у досліджені використано матеріали, окремі результати, ідеї чи висновки для розробки власних проблем, задач, питань. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність цитування певних наукових робіт, повідомляють необхідну інформацію про них, допомагають з’ясувати їх зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання творів. Більш ранні видання можна зазначати лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання.
Список використаних джерел рекомендується розміщувати в алфавітному порядку за наскрізною нумерацією. Не слід включати до списку праці, на які немає посилання у тексті роботи і вони фактично не були використані, а також енциклопедії, довідники, науково-популярні книжки, газети.
Допоміжні або додаткові матеріали, що переобтяжують текст основної частини роботи, але потрібні для повноти її сприйняття, доцільно вносити до додатків.
За змістом додатки можуть бути різноплановими. Для них характерні, наприклад, таблиці допоміжних цифрових даних, копії справжніх документів, витяги зі звітних матеріалів, виробничі плани і програми, протоколи і акти, впровадження, розрахунки економічного ефекту, інструкції і методики, окремі положення з інструкцій і правил, ілюстрації допоміжного характеру.
Дослідження часом можуть супроводжувати допоміжні покажчики, розміщені після додатків, або на їх місці, якщо немає останніх. Найпоширенішими є алфавітно-предметні покажчики, тобто перелік основних понять, що зустрічаються у тексті, із зазначенням сторінок, де вони згадуються.
Алфавітно-предметний покажчик істотно полегшує орієнтування у роботі. Він є немовби путівником по ній, вказуючи, де і що можна знайти.
Рубрикація тексту
Рубрикація тексту наукової роботи – це поділ його на складові частини. Вона віддзеркалює схему дослідження і передбачає чіткий поділ рукопису на окремі логічно співпідпорядковані частини.
Найпростішою рубрикою є абзац – відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Абзац, як відомо, не має визначених меж. Його найчастіше розглядаюсь як композиційний прийом для об’єднання кількох речень, котрі викладають нову спільну думку в тексті. Абзаци роблять для увиразнення думки і надання їй довершеного характеру. Логічна цілісність виразу, притаманна абзацу, полегшує сприйняття тексту. Саме поняття єдиної теми, що поєднує абзац зі всім текстом, є тим якісно новим, що несе в собі абзац порівняно з чисто синтаксичною «одиницею виразу» – реченням. Тому правильне розбиття тексту роботи на абзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.
Абзаци одного підрозділу або розділу за змістом послідовно пов’язують один з одним. Кількість самостійних речень в абзаці може бути різною і змінюватися залежно від складності думки, яка передається.
Особливу увагу слід приділяти початкові абзацу. Перше речення абзацу ніби передає його тему, несе навантаження заголовка до решти речень, не втрачаючи при цьому зв’язку з попереднім текстом.
У кожному абзаці треба дотримуватися систематичності та послідовності викладу фактів, внутрішньої логіки їх висвітлення, яка значною мірою визначається характером тексту.
Такі загальні правила розбиття тексту роботи на абзаци. Що стосується поділу на більші частини, то цього не можна робити шляхом механічного розчленування тексту. Його структурні частини будуються за логічними правилами розподілу поняття. Розглянемо застосування таких правил на прикладі розбиття розділів основного тексту на підрозділи.
Сутність першого правила полягає у тому, щоб перерахувати всі види поняття, що ділиться. Тому обсяг частин поділу повинен в сумі дорівнювати обсягові поняття, котре ділиться. Це означає, що розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому підрозділів. Недотримання даного правила може призвести до структурних помилок подвійного роду. Помилка першого роду виявляється у тому, що розділ за своїм змістом вужчий від загального обсягу відповідних підрозділів, тобто, простіше кажучи, містить у собі зайві підрозділи.
Інша помилка виникає тоді, коли кількість підрозділів, що становлять розділ, є за сутністю недостатньою.
Протягом усього процесу ділення обраний нами критерій поділу повинен залишатися одним і тим самим і не підмінюватися іншим. За змістом члени ділення повинні виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Ділення повинно бути неперервним, бо в процесі ділення треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них. Помилка, що виникає при порушенні цього правила логіки, має назву «стрибок при діленні».
Заголовки розділів і підрозділів дослідження повинні точно відбивати зміст викладеного в них тексту. Вони не можуть скорочувати або розширювати обсяг закладеної смислової інформації.
Не рекомендується до заголовків включати слова на позначення загальних понять, вузькоспеціальних або місцевих термінів, скорочені слова й абревіатури, хімічні й математичні формули.
Кожен заголовок у науковому тексті має бути якомога коротшим. Але й надмірна його скороченість небажана. Чим коротший заголовок, тим він ширший за своїм змістом. Особливо небезпечні заголовки з одного слова. Такий заголовок не дає змоги визначити тему вміщеного під ним тексту.
Трапляється й інша крайність, коли автор наукової роботи хоче максимально точно передати у заголовку зміст розділу. Тоді заголовок розтягується на кілька рядків, що суттєво ускладнює його смислове сприйняття.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 251; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!