Методи емпіричного дослідження.
Спостереження – це систематичне цілеспрямоване вивчення об’єкта. Спостереження повинне відповідати таким вимогам:
1) завчасному задуму (спостереження провадиться для певного, чітко поставленого завдання);
2) планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
3) цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
4) активності (спостерігач активно шукає потрібні об’єкти, риси явища);
5) систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Спостереження як метод пізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність утворює первинну схематизацію об’єктів реальності – вихідних об’єктів наукового дослідження.
Порівняння – це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам.
Метод порівняння досягне результату, якщо виконуються такі вимоги:
1) можуть порівнюватися тільки такі явища, між якими можлива деяка об’єктивна спільність:
порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими (у плані конкретного завдання) рисами.
За допомогою порівняння інформація стосовно об’єкта здобувається двома шляхами:
2) безпосередній результат порівняння (первинна інформація);
|
|
|
3) результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).
Різні об’єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об’єктом (еталоном). У першому випадку звичайно отримують якісні результати (більше – менше, вище – нижче). Порівняння ж об’єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об’єкта вимірювання, еталона, методу вимірювання.
Експеримент — це такий метод вивчення об’єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.
Переваги експериментального вивчення об’єкта порівняно зі спостереженням такі:
1) у процесі експерименту можна вивчати явище «у чистому вигляді», звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;
2) в експериментальних умовах можна дослідити властивості об’єктів;
3) повторюваність експерименту: можна проводити досліди стільки разів, скільки це потрібно.
Експеримент проводять у таких випадках:
|
|
|
1) при спробі виявлення раніше невідомих властивостей об’єкта;
2) при перевірні правильності теоретичних побудов;
3) при демонструванні явища.
Ігнорування експерименту неодмінно призводить до помилок, тому всебічне розгортання експериментальних досліджень являє собою один із найважливіших шляхів розвитку сучасної науки.
Методи теоретичних досліджень.
Абстрагування – відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношеньпредметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника.
Процес абстрагування має два ступені. Перший: виділення найважливішого у явищахі встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, наяку можна не зважати, від певних факторів. Другий ступінь – реалізація можливостей абстрагування – сутність якого полягає в тому, що один об’єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як «модель» першого.
Абстрагування може застосовуватися до реальних і абстрактних об’єктів (таких, що пройшли абстрагування раніше). Багатоступінчасте абстрагування призводить до абстракцій дедалі зростаючого ступеня загальності. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, котре відбиває основне в цьому складному.
|
|
|
Є такі основні види абстракції:
· ототожнення – утворення поняття через об’єднання предметів, пов’язаних відношеннями типу рівності, в особливий клас (залишаючи осторонь деякі індивідуальні якості предметів);
· ізолювання – виділення властивостей і відношень, нерозривно пов’язаних із предметами, та позначення їх певними «іменами», що надає абстракціям статусу самостійних предметів (наприклад, «надійність», «технологічність»).
Різниця між цими двома абстракціями полягає у тому, що у першому випадку ізолюється комплекс властивостей об’єкта, а у другому – єдина його властивість;
· конструктивізації – відхилення від невизначеності меж реальних об’єктів (безперервний рух зупиняється і та ін.);
· актуальної нескінченності – відхилення від незавершеності (і неможливості завершення) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати його повним переліком усіх елементів. Така множина розглядається як наявна;
· потенціальної здійсненності – відхилення від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю життя у часі та просторі (нескінченність розглядається як потенційно здійснена).
|
|
|
Аналіз і синтез.Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементи об’єкта або його властивості і відношення). Синтез, навпаки, припускає з’єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз та синтез взаємопов’язані, вони являють собою єдність протилежностей.
Аналіз і синтез бувають:
· прямим, або емпіричним (використовується для виокремлення частин об’єкта, виявлення його властивостей, найпростіших вимірювань і та ін.);
· зворотним, або елементарно-теоретичним (базується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. При цьому виділяються та з’єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються);
· структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкта).
Індукція та дедукція. Дедуктивною звуть таку розумову конструкцію, у котрій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.
Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція – взаємопротилежні методи пізнання.
Є кілька варіантів установлення наслідкового зв’язку методами наукової індукції:
· метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, що розглядається;
· метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище наступає, і випадок, в якому воно не наступає, у всьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і відсутня у іншому, є причиною явища, котре досліджується;
· об’єднаний метод подібності і розбіжності – комбінація двох перших методів;
· метод супутніх змін. Коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв’язку один з одним;
· метод решт. Якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною часі ним явища, то решта даного явища викликається обставинами, що залишилися.
Моделювання– метод, котрий ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об’єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі – це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність – несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі – дереві, металі, склі та ін. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп’ютерна програма тощо.
Метод моделювання має таку структуру:
1) постановка завдання;
2) створення або вибір моделі;
3) дослідження моделі;
4) перенесення знань із моделі на оригінал.
Ідеалізація – це конструювання подумки об’єктів, які не існують насправді або практично не здійсненні (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло, лінія, площина).
Мета ідеалізації: позбавити реальні об’єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об’єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:
· багатоступінчастому абстрагуванню (наприклад, абстрагування від товщини призводить до поняття «площина»);
· переходу подумки до кінцевого випадку у розвитку якоїсь властивості (абсолютно тверде тіло);
· простому абстрагуванню (рідина, що не стискується).
Будь-яка ідеалізація правомірна лише у певних межах.
Формалізація – метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики. Переваги формалізації:
1) вона забезпечує узагальненість підходу до розв’язання проблем;
2) символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;
3) однозначність символіки (немає багатозначності звичайної мови);
4) дає змогу формувати знакові моделі об’єктів та замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Аксіоматичний метод— метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведені, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.
Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів.
Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями:
1) накопичення фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущень;
2) формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зробленого припущення, розгортання на його основі прийнятної теорії;
3) перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези. Якщо під час перевірки наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію.
Гіпотези (як і ідеї) носять імовірнісний характер. На їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів – у цьому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки. Гіпотеза може узгоджуватися з іншими науковими системами або суперечити їм. Ні те, ні інше не дає підстав відкинути гіпотезу або прийняти її. Гіпотеза може суперечити навіть достовірній теорії. До такої суперечності треба ставитися досить серйозно, але не варто думати, що вона обов’язково призводить до спростування гіпотези. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.
Історичний методдає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей. Даний метод дослідження використовується переважно у суспільних науках. У прикладних – він застосовується, приміром, при вивченні розвитку і формування тих чи тих галузей науки і техніки.
Системний підхідполягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. З огляду на даний принцип, треба вивчити кожен елемент системи у його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальний режим її функціонування.
Розглядаючи методи побудови наукової теорії, розглянемо насамперед саме поняття теорії. Висхідним визначенням в аналізі гносеологічної природи наукової теорії є розуміння її як вищої форми відображення дійсності й організації наукового знання. Специфіка теорії як форми організації знання полягає в тому, що вона в систематичному вигляді відображує закономірності, сутнісні характеристики певної галузі дійсності. За своєю будовою наукова теорія є цілісною і внутрішньо диференційованою системою взаємопов’язаних понять, законів і висловлювань про досліджувані об’єкти, системою, яка забезпечує виведення змісту теорії із деякої сукупності тверджень і понять (похідного базису теорії) за певними логіко-методологічними правилами.
Теорія — система знань, котра описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об’єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії дані результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об’єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 537; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!