Адміністративно-правове регулювання свободи пересування в Україні
ЗМІСТ
1. Правові засади реалізації свободи пересування в Україні
2. Правове регулювання та порядок здійснення права на вільне пересування територією України та вільного вибору місця проживання в Україні.
3. Порядок реалізації права на вільне залишення території України
4. Порядок оформлення документів для виїзду за кордон:
5. Порядок перетинання державного кордону.
Основні поняття:свобода пересування,місце проживання, місце перебування, обмеження,реєстрація місця проживання, дозвіл на виїзд за межі України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, проїзний документ біженця, підтверджувальні документи, державна таємниця, державний кордон, прикордонний контроль.
Свобода пересування та вільного вибору місця проживання в Україні
Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (стаття 18 Конституції України). З огляду на це, загальновизнані міграційні принципи й норми міжнародного міграційного права, міжнародні договори України у міграційній сфері є складовими національної правової системи України.
|
|
|
Основоположним принципом регулювання міграційних процесів України є свобода пересування людини і громадянина, яка є також суб’єктивним правом. Свобода пересування віднесена міжнародним правом до найбільш важливих особистих прав і свобод людини. Вперше вона була закріплена у Загальній декларації прав людини, прийнятій резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН в 1948 році. Відповідно до положень ст. 13 декларації, кожна людина має право на свободу пересування і обрання місця проживання в межах кордону кожної держави, право залишати будь-яку країну, включаючи також її власну, і повертатися до своєї країни, право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
Положення ст. 13 Загальної декларації прав людини одержали розвиток у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, прийнятому і відкритого для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН в 1976 році (набув чинності, в тому числі й для України 23 березня 1976 р.). Так у ч. 1 ст. 12 зазначеного акту закріплено, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Крім того ч. 2 ст. 12 пакту встановлює право кожної людини покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. В свою чергу, у ч. 4. визначено, що ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в'їзд у свою власну країну.
|
|
|
В Європі положення, які стосуються свободи пересування закріплені в Протоколі № 4 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, який був підписаний у 1963 році (Ратифікований Україною 17 липня 1997 року). Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Протоколу кожний, хто на законних підставах знаходиться на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Ч. 2 зазначеної статті встановлює, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Ч. 2 ст. 3 Протоколу встановлює, що нікого не може бути позбавлено права в'їзду на територію держави, громадянином якої він є.
Таким чином, відповідно до положень зазначених міжнародних норм, свобода пересування – це визнана міжнародним правом, гарантована конституцією і (чи) законом громадянам або всім особам, що знаходяться в країні, можливість самостійно вирішувати питання щодо перебування в ній, переміщення по її території, вибору місця проживання, а також виїзду з країни[6].
|
|
|
Положення зазначених міжнародно-правових актів, які стосуються свободи пересування знайшли своє відображення й у національному законодавстві України – перш за все на конституційному рівні. Так, згідно з положеннями ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Крім того, громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Таким чином, право на свободу пересування, яке закріплено у міжнародно-правових актах та визнається й гарантується Україною включає в себе:
- право на вільне пересування територією України;
- право на вільний вибір місця проживання на території України;
- право вільно залишати територію України;
- право громадянина України в будь-який час повернутися в Україну.
Забезпечення права на свободу пересування кожного, хто на законних підставах перебуває на території держави є складовою демократичної та правової держави, однак дане право не є абсолютним.
|
|
|
Так, у ч. 3. ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, визначено, що у разі необхідності охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших, право на свободу пересування може бути обмежене законом. Ці загальні положення знайшли своє продовження й на регіональному рівні – у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, де встановлено, що у разі необхідності захисту прав і свобод інших осіб, в інтересах забезпечення національної чи громадської безпеки, підтримання публічного порядку, запобігання злочину, захисту здоров'я чи моралі в демократичному суспільстві законом можуть бути встановлені певні обмеження свободи пересування.
Не маючи абсолютного характеру, право на свободу пересування підлягає нормативному регулюванню з огляду на те, що інтереси громадянського суспільства потребують регламентації і регулювання переміщень населення. Стихійне перенаселення окремих місцевостей, а також великих міст може призвести до небажаних соціально-економічних наслідків. У зв’язку з чим, протягом всієї історії розвитку людства право на свободу пересування перебувало під увагою держави, та підлягало регламентації. У певні періоди розвитку людства встановлювалися ті або інші обмеження цього права, певні дозвільні порядки його реалізації.
Розглянемо детальніше порядок реалізації зазначених складових права на свободу пересування на теперішній час в Україні.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 381; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!