Позааудиторна пошуково-аналітична робота
Завдання 1. Доберіть по 5 ілюстрацій до наведених правил.
1. Якщо наголос у 1-ій і 2-ій особах однини падає на останній склад, то в усіх наступних формах він зберігається на останньому складі.
2. Коли наголос у 1-ій особі однини падає на закінчення, а в 2-ій -переходить на основу, то наголос 2-ої особи зберігається і в решті форм.
3. Як правило, у дієслівних закінченнях не наголошують склади ет, ем, шп, им.
Завдання 2.Складіть розповідь про вихідний день, уживаючи пряму мову і дотримуючись правил написання великої літери.
Завдання 3. Поставте літературнонормативний наголос у поданих словах.
Б'ємо, відіб'ємо; займе, займемо, займете; живемо, живете; платимо, платите; розірвемо; почнемо, почнете; гриземо, гризете; горю, горите; захистимо, захистите; летимо, летите; розімну, розімнеш, розімнемо, розімнете; ідемо, ідете; стаємо, стаєте; зайду, зайдеш, зайдемо, зайдете; зірву, зірвеш; надішлю, надішлеш, надішлемо, надішлете; пишу, пишете; плачу, платиш, платимо, платите.
Тема: Морфологічні норми сучасної української
Літературної мови у професійному
Спілкуванні.
План
1. Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні.
2. Особливості використання граматичних форм займенників у професійному мовленні.
3. Особливості використання граматичних форм прикметників у професійному мовленні.
Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні
|
|
|
Слід пам’ятати, що офіційно-діловий стиль вимагає:
1. Перевагу надавати абстрактним, неемоційним, одно- значним іменникам книжного походження; автор, біогрфія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона, інгредієнт, компрометація, кон’юнктура, лабораторія, маркетинг, номенклатура, об’єктивність, поборник, прецедент та ін. Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.
2. Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, наприклад: викладач хімії, касир заводу, бригадир цеху, а не„викладачка хімії”, „касирка (касирша) заводу” „бригадирка (бригадирша) цеху”.
Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменуван- ня посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.
|
|
|
Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...
Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л. О. і До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.
Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихован- ка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).
3. Збірні іменники, що позначають:
– сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад: студенти, професори, діти, а не „студентство”, „професура”, „дітвора”.
– сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення, наприклад: працівники пошти, виготовлення друкарської продукції, а не „поштарі”, „друкарство”.
4. Вживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи:
|
|
|
– статус – знавцю, колего, товаришу;
– звання – професоре, капітане, академіку;
– професію – лаборанте, перекладачу, секретарю;
– родича – батьку, мати, сестро, тітко;
– ім’я – Ігоре (Ігорю), Олеже, Миколо, Юрію, Маріє;
– ім’я, по батькові – Іллічу, Анатолійовичу, Євгеновичу
Іллівно;
– прізвище – Сороко, Каркачу, Багалію, Бондаре. Прізви- ща у звертаннях іноді можуть мати також форму Н. відмін- ка.
5. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення: Голова зборів Костюк О. П. зробила зауваження..., а не „Голова Костюк О. П. зауважила...”
6. Указуючи час за роком, узгоджувати іменник із числівником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з прийменником у (в), а в Р. відмінку без прийменника, наприклад: Наступного року, а не „У наступному році”. Але: у четвер, у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці).
7. Нульового закінчення для іменників чоловічого роду II відміни у Зн. відмінку однини: підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.
8. Уживати іменник, дотримуючись унормованих форм числа, наприклад: придбали нові шкіряні меблі, а не „придбали нову шкіряну мебель”.
|
|
|
9. Пам’ятати, що:
– кількісний іменник раз у сполученні із числівником та іменником половина має форму рази: Продуктивність підприємства збільшилась у два з половиною рази. Якщо дро- бовий числівник виражений десятковим дробом, то маємо форму раза. Продуктивність підприємства збільшилась у два й чотири десятих раза;
– в Ор. відмінку множини іменників ІІ відміни та мно- жинних іменників слід використовувати лише закінчення -ами (-еми), -има, наприклад: літак з іноземними гостями, повернулись із грошима, а не „літак з іноземними гістьми” „повернулись з грішми”;
– одиниці виміру мають паралельну форму в Р. відмінку множини: децибелів і децибел, ватів і ват, але лише бітів, Гаусів, джоулів, ергів, мілібарів, байтів. Форма множини може позначати не саму речовину, а її конкретні види, сорти, типи: Залізницею прибували мінеральні добрива, машинні масла, грузинські вина. Але Наприкінці XX й на початку XXI ст. (століття, а не століть), бо однорідними членами є не числівники, а іменники кінець, початок;
– однина є засобом узагальнення, коли вказує на нерозчле- нованість, цілісність однорідних іменників: Перевезеновесь урожай соняшнику. Та коли невизначену кількість однорідних іменників можна порахувати чи виміряти, слід уживати форму множини: Завчасно було придбано комплекти спортивних костюмів;
– не можна відмінювати неживі предмети як живі істоти, наприклад: Для транспортування будматеріалів використовували потужні КрАЗи й МАЗи, а не „Для транспортування будматеріалів використовували потужних КрАЗів і МАЗів”.
10. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним іменникам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту, наприклад: надати допомогу, дати доручення, а не „допомагати”, „доручити”. Хоча в наказах, розпоряджен- нях та інших документах припускається форма наказового способу дієслова (доручити, оглянути та ін.).
11. Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати ставити в Зн. відмінку, а не в Д., наприклад: повідомити студента, а не „повідомити студентові”.
12. Уживання низки дієслів пов’язано з іменником, який повинен стояти в Р., а не в Зн. чи Д. відмінку, наприклад: зазнати біди, а не „зазнати біду”. Та це правило не варто за- стосовувати до іменників II відміни чоловічого роду однини, які мають закінчення -у, -ю, оскільки воно (закінчення) збі- гається з Д. відмінком, наприклад: запобігти вибухові було неможливо, а не „запобігти вибуху було неможливо”.
13. Іменники з дієсловами уживати в Р. відмінку з при- йменниками, наприклад: ухилятися від навчання, а не „ухилятися навчання”.
14. Прізвища, що дорівнюють назвам істот, предметів або явищ, слід уживати в поєднанні з ім’ям, назвою посади тощо: Викликати водія Зайця; Завершити дослід лаборантові Ко- марю.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 331; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!