Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
Унаслідок політики українізації, розпочатої в 1920 — на початку 1930-х рр., українська культура набувала розвитку. Українська мова поширювалася не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, у галузі освіти, художній і науково-технічній літературі, періодиці, театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Однак період національного піднесення був нетривалим. Українізація від самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 1920-х рр. почалося згортання українізації, а разом із нею й загального наступу на українську культуру.
Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства й установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. Розгорталась боротьба проти «націоналістичних ухилів». М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації, і скоїв самогубство. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з українізації.
Згортання національно-культурного будівництва в Україні згубно позначилося на становищі національних меншин. У квітні 1938р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був М. Хрущов, було прийнято постанову Центрального Комітету, за якою створення навчальних закладів для національних груп оголошувалося насадженням вогнищ буржуазно-націоналістичного впливу на дітей, а тому подальше їх існування було визнане «недоцільним і шкідливим». Усі ці заклади закрили, були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. Сталінізм, нівелюючи національні особливості, укорінюючи у свідомості людей національний нігілізм, продовжував великодержавну, русифікаторську політику царизму. Як і в передреволюційні роки, національні меншини опинилися перед реальною загрозою зникнення.
|
|
|
Розвиток культури в Україні в 1930-ті рр. мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої «культурної революції». За задумом лідерів партії, така революція мала дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і у сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Фактично культурна революція була покликана обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом із тим вагомим здобутком була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси, гуртки, школи сприяли тому, що на кінець 1930-х рр. лише 15 % дорослого населення були неписьменними. У 1930 р. було започатковане загальне обов'язкове чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного навчання. Однак не вистачало шкільних приміщень, учителів, підручників. Кількість шкіл-з українською мовою навчання зменшувалася. Ідеологічний контроль над школярами здійснювали комсомольські та піонерські організації.
|
|
|
Вища освіта була доступна лише для осіб, які перебували поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Перевага при вступі віддавалася членам партії та профспілок, червоноармійцям, вихідцям із робітників. Відновили свою діяльність університети, відкрилися нові середні навчальні заклади. Однак недовіра до старих спеціалістів, підбір кадрів за класовою ознакою, масові репресії призвели до руйнування інтелектуальної та моральної спадкоємності української інтелігенції. Наступ адміністративно-командної системи нівелював творчу особистість, спричинював цілковите безсилля перед сталінщиною.
Під жорстким пресом терору опинилися науковці в Україні. Причому утисків зазнавали не тільки вчені-суспільствознавці, яких карали за найменший відступ від марксизму, а й працівники технічних галузей. Незважаючи на це, окремі вчені й колективи досягли вагомих успіхів у галузі фізики, математики, електрозварювання, біохімії та медицини. У 1930-х рр. у науково-дослідних установах України працювали такі відомі вчені, як О. Богомолець, І. Курчатов, Л. Ландау, О. Палладій, М. Стражеско, М. Холодний.
|
|
|
Після прийняття постанови ЦКВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» у квітні 1932р. творчість митців підпадала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури. Чимало талановитих творів майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів П.Тичини.М. Рильського, В. Сосюри. А. Малишка. М. Бажана, прозаїків А Голочка, Н. Рибака. П. Панча, ІО. Японського та багатьох інших.
Репресії 1930-х рр. зачепили близько 500 письменників і постів.Не витримав переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косинка. Нищення молодих представників української культури, літераторів і митців назвали «розстріляним відродженням».
|
|
|
Висновок. Досягнення в галузі освіти, науки, літератури ймистецтва могли б бути значно більшими, якби їхній розвиток не гальмувавсярепресивнимидіями тоталітарної системи, що призвели до невиправнихутрат української культури в 1933—1938 рр.
Дати: 1930 р. — започатковане загальне обов'язкове чотирикласненавчання;1932 р. - прийняття постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудовулітературно-художніх організацій».
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 244; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!