Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 — у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.

⇐ ПредыдущаяСтр 19 из 25Следующая ⇒

Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство. Усі заходи, спрямовані па розвиток сільського господарства в другій половині 1940 — на початку 1950-х рр., не мали успіху. Рівень зростання обсягів продукції за період 1949—1952 рр. складав лише 10 % , у той час як у промисловості — 230 % . До того ж сільське господарство було збитковим.

Нові реформи в сільському господарстві розпочались після смерті її. Сталіна. Вересневий Пленум ЦК КПРС (1953 р.) намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію,, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільгосппідприємств та ін.

Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 1950-х рр. була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР.

Позитивні зрушення не були дуже вагомими через нереалістичні надпрограми, що почали втілюватись у життя вже в 1954 р. Першою такою програмою стало освоєння цілинних і перелогових земель. Її було започатковано на лютнево-березневому пленумі ЦК КПРС. Її суть полягала в освоєнні майже 13 млн га земель (пізніше цю цифру збільшили до 28—ЗО млн га) у Казахстані, Сибіру та Північному Кавказі. Україні в цій програмі відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом протягом 1954—1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. До 1961 р. в ці райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільгоспмашин, виготовлених на українських підприємствах.

Другою надпрограмою, що була започаткована в цей час, стало розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-культур». Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площі посівів кукурудзи до 5 млн гектарів (у 1953 р. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн гектарів). Проте кукурудзяна кампанія не дала очікуваних результатів. У багатьох районах невиправдані обсяги посівів кукурудзи призвели до порушення сівозмін, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових тощо.

Третя надпрограма передбачала різке збільшення виробництва м'яса та іншої продукції тваринництва, маючи намір перегнати за цими показника ми провідні капіталістичні країни. Із цією метою почалось будівництво гігантських відгодівельних комплексів. Це породило проблему забезпечення худоби кормами і ветеринарним обслуговуванням. Існуючі покоси багатолітніх трав не могли дати необхідної кількості кормів, а спроба забезпечити тваринництво кормами за рахунок засіву луків кукурудзую та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленою маси, викликали нові проблеми. Місцеві породи тварин не були звичні до нових кормів. Не було налагоджено виробництво комбікормів. Розпочалась масова ерозія ґрунтів і виведення їх із сільгоспобороту. Потрібен був новий рівень ветеринарного обслуговування тощо.

Із 1956 р. розпочався новий наступ на присадибні господарства колгоспників. У 1959р. було прийнято постанову про заборону утримувати худобу й мати присадибні ділянки в містах і робітничих селищах. Ця кампанія завдала нового удару по тваринництву, загострила продовольчу проблему в країні.

У 1957—1960 рр. була проведена нова кампанія з укрупнення колгоспів та перетворення колгоспів на радгоспи. Значна кількість колгоспників підтримували останні заходи, бо вони отримували гарантовану оплату праці та пенсійне забезпечення за віком. Кількість колгоспів скоротилась до 9,5 тис.

У 1958р. було ліквідовано МТС, а сільгосптехніку, що їм належала, мали викупити колгоспи за завищеними цінами впродовж півтора року. Це був ще один удар по сільському господарству. Зросли борги колгоспів державі. Кваліфіковані механізатори, шофери не бажали переїздити з міста до села. У більшості колгоспів були відсутні умови для зберігання й утримання техніки.

У 1962 р. у сільському господарстві було запроваджено територіальну систему управління: створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об'єднували 3—4 адміністративні райони. Ця реформа також не дала бажаного результату. Управлінський аппарат аграрного сектору не скоротився, як передбачалося, а зріс.

Зрештою непродумана реформаторська діяльність у сільському господарстві обернулася кризою. Посуха 1963 р. призвела до скорочення на 30 % валового збору зернових. Щоб уникнути голоду, радянське керівництво було змушене вдатись до закупівлі зерна за кордоном (було закуплено 9,4 млн тонн). Сільське господарство до кінця існування СРСР залишалося у кризовому стані.

Із 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів зріс лише на 3 % .

Незважаючи на те, що нове радянське керівництво приділяло велику увагу розвитку сільського господарства, а в 1953 р. проголосило курс на переважний розвиток промисловості групи «Б», усе ж пріоритетним залишався розвиток важкої промисловості. У 1955 р. було відкинуто стратегію на переважний розвиток галузей групи «Б». У республіці розвивались галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної промисловості. У 1952—1955 рр. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця десятиліття ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробництво електроенергії в 1,9 разу. Продовжувався процес розвитку вугільної, нафтової і газової промисловості. Так, у 1951— 1958 рр. було побудовано 263 шахти, розроблено значну кількість родовищ нафти та газу.

Ідеологічним обґрунтуванням змін у системі управління стала ідеологічна установка на побудову «загальнонародної держави», яка замінила постулат про «диктатуру пролетаріата».

Перші реформи в системі управління розпочалися відразу після смерті И. Сталіна. У квітні 1953 р. було прийнято рішення про скорочення числа союзних (із 30 до 20) і союзно-республіканських (із 21 до 13) міністерств. Це був перший відчутний крок до зростання ролі республіканських органів влади. Із 1953 по 1956 р. близько 10 тис. підприємств УРСР перейшли в підпорядкування республіканським органам влади. Таким чином, частка республіканської промисловості зросла з 30 % до 76 % .

У травні було ліквідовано Міністерство юстиції СРСР, а його функції передані союзним республікам. До компетенції УРСР належало питання прийняття кримінального, цивільного і процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного забезпечення, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень.

На початку 1954р. ЦК КПРС ухвалив рішення про зменшення кількості працівників адміністративно-управлінського апарату. За період 1954— 1955 рр. у республіці було звільнено понад 61 тис. осіб.

Перша спроба здійснити децентралізацію управління промисловістю й скорочення більшості союзних міністерств була зроблена на грудневому пленумі ЦК КПРС 1956 р., проте вона не вдалась. Лютневий пленум 1957 р. зрештою прийняв пропозицію М. Хрущова.

На виконання цього рішення 31 травня 1957р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в УРСР». Стара система галузевого, вертикального, централізованого управління ліквідовувалася. На її місці постала система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у рамках відповідних економічних адміністративних районів. На території УРСР було створено 11 раднаргоспів: Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська і Кіровоградська), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська), Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопільська обл.), Вінницький, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Сталінський (Донецьк), Станіславський, Херсонський адміністративні економічні райони.

За цією реформою в Україні було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а два міністерства було перетворено із союзно-республіканських на республіканські. На кінець року із загальносоюзних залишились сім міністерств: хімічної, радіотехнічної, авіаційної, суднобудівної промисловості, середнього машинобудування і транспортного будівництва, міністерство оборони, якому було підпорядковане міністерство загального машинобудування, і міністерство з питань електростанцій. У результаті 97 % промисловості УРСР опинились у підпорядкуванні республіканських органів влади.

У межах раднаргоспів підприємства об'єднувалися в трести і комбінати за галузевим принципом, підпорядковуючись відповідним галузевим управлінням. Також спрощувалась система управління і на рівні підприємств.

Мета цієї реформи полягала в подоланні хиб галузевої системи управління, яка створювала відомчі бар'єри між підприємствами різних міністерств.

У 1960 р. в УРСР було створено ще три раднаргоспи: Кримський, Черкаський (Черкаська і Кіровоградська обл.) і Полтавський.

Нова система управління породила й певні труднощі та посилило так зване місництво. Для подолання цих тенденцій було створено Українську раду народного господарства. У 1962 р. замість 14 економічних адміністративних районів було створено сім економічних районів: Донецький (Донецька і Луганська обл.), Київський (Київська, Житомирська, Черкаська, Чернігівська обл.), Львівський (Львівська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська обл.), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька обл.), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька й Кіровоградська обл.), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська обл.), Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кримська обл.).

Також указом Президії ВР УРСР республіканські Держплан і Держбуд та Українська рада народного господарства було перетворено на союзно-республіканські органи.

Таким чином, на кінець правління М. Хрущова відбувається поступове відновлення вертикальної системи управління, обмежується роль республіканських органів влади, особливо роль місцевих органів влади.

Запровадження системи раднаргоспів призвело до збоїв у виконанні завдань шостої п'ятирічки. Щоб приховати від населення невдачі, було прийнято рішення розробити новий семирічний план (1959—1963рр.). Проте реалізація семирічки не дала бажаних результатів. Протягом 1959—1963 рр. обсяги промислового виробництва зросли лише на 56 %, а продуктивність праці на 29 %.

Позитивні наслідки запровадження системи раднаргоспів:

— скоротився адміністративно-управлінський апарат;

— система управління стала більш раціональною у використанні матеріальних і трудових ресурсів;

— підприємства почали працювати в інтересах тих територій, де були розташовані, між ними налагоджувалися взаємовигідні зв'язки, скоротились зайві перевезення;

— збільшилось виробництво товарів народного споживання;

— розширено господарчі права республік і органів місцевого управління.

Для населення найбільш відчутними були реформи соціальної сфери. Загалом вони сприяли підвищенню рівня життя. Успіх у соціальній політиці давав М. Хрущову підтримку з боку народу й додаткові переваги в боротьбі за владу з його опонентами.

Микита Сергійович Хрущов (1894—1971 рр.). Народився 15 квітня 1894 р. у є. Калинівка, нині Хомутовського району Курської області Росії, у робітничій родині.

Після Лютневої революції М. Хрущова було обрано членом Рутченківської ради робітничих депутатів. У м. Юзівка (нині Донецьк) на одному з мітингів він познайомився з Л. Кагановичем, який згодом мав значний вплив на політичну долю М. Хрущова. У 1918 р. вступив до партії більшовиків. Під час громадянської війни М. Хрущов — червоноармієць, голова партосередку, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 9-ї Кубанської армії.

На початку 1920-х рр. М. Хрущов брав участь у відновленні шахт Донбасу. У 1922—1925 рр. навчався в Юзівському гірничому технікумі. Його обирали секретарем парторганізації. Після закінчення навчання М. Хрущова рекомендували на партійну роботу. За рекомендацією Л. Кагановича у 1929 р. М. Хрущов став студентом Промислової академії в Москві. Згодом очолив партосередок цієї академії. За рекомендацією Л. Кагановича і з відома Й. Сталіна М. Хрущов перейшов на партійну роботу в Москві. На XVII з'їзді ВКП(б) його обрано членом ЦК ВКП(б). Від березня 1935 до січня 1938 — перший секретар Московського обкому і міськкому ВКП(б). У 1939 р. увійшов до складу політбюро ЦК ВКП(б).

У 1938—1949 рр. М. Хрущов очолював ЦК КП(б)У. Йому належало остаточно зробити поворот до русифікації, «почистивши», зокрема, українські партійні кадри. З усіма завданнями М. Хрущов успішно впорався. Остаточно зійшла нанівець політика коренізації й українізації.

Під час війни був членом військової ради Київського особливого військового округу, Південно-Західного напряму, Сталінградського, Південного, Воронезького і 1-го Українського фронтів; йому було присвоєно звання генерал-лейтенанта (1943 р.). Від липня 1943 р. знову почав вести роботу політбюро, оргбюро і секретаріату ЦК КП(б)У. Від лютого 1944 р. до грудня 1947 р. М. Хрущов за сумісництвом працював головою РНК УРСР. Його призначення було продиктоване потребою концентрації партійної й державної влади для швидкого подолання наслідків війни.

За «м'якотілість» підчас голоду 1946—1947 рр. М. Хрущова було звільнено з усіх посад в Україні і відкликано до Москви. Але вже в грудні 1947 р. знову повернено на Україну, де він узявся за активну роботу: керував боротьбою з УПА, ліквідовував УГКЦ, здійснював масову депортацію українців, керував відбудовою тощо.

У грудні 1949 р. М. Хрущов повернувся до Москви. До березня 1953 р. М. Хрущов — секретар ЦК і перший секретар Московського обкому партії. Від березня 1953 р. — секретар, із вересня 1953 р. — перший секретар ЦК КПРС. М. Хрущов здобув цю посаду в жорстокій боротьбі з Л. Берією.

Із 1957 р. Хрущов зосередив у своїх руках всю повноту державної і партійної влади. Став ініціатором десталінізації і значних реформ у всіх сферах життя суспільства.

Використовуючи непослідовність у його діях, а також зважаючи на невдоволення населення, оточення почало планомірну роботу щодо усунення М. Хрущова від влади. Це сталося на жовтневому (1964 р.) Пленумі ЦК КПРС. Після цього і до кінця життя М. Хрущов фактично був ізольований на дачі під Москвою. Помер 11 вересня 1971 р.

Висновок. Хрущовські реформи засвідчили, що соціалістична модель розвитку суспільства принципово не піддається реформуванню. Будь-які реформи призводять або до утвердження сталінської моделі, або до запровадження ринкових відносин.

Дати: 1953 р. — початок реформаторської діяльності М. Хрущова; 1957 р. — запровадження системи раднаргоспів; 1959—1965 рр. — семирічка.

Поняття, терміни, назви: НТР, економічні реформи, раднаргоспи, надпрограми.

Особистість в історії: М. Хрущов.

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 723; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 14 15 16 17 181920 21 22 23 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!