Проблеми віктимології та суїциду
Семінарське заняття: 2 год.
1. Поняття віктимології. Виникнення та становлення віктимології як науки.
2. Особа потерпілого та її кримінологічне значення.
3. Класифікація «жертв» злочинів.
4. Поняття суїцидальної поведінки. Види, способи та механізм суїциду.
5. Проблеми суїциду в Україні та інших державах.
Самостійна робота. Під час вивчення теми курсант повинен самостійно опрацювати наступні питання: віктимізація та віктимна ситуація як причина вчинення злочину; категорії віктимності; напрями віктимологічної профілактики; значення класифікації та типології жертв.
Теми рефератів:
1. Об’єктивні та суб’єктивні обставини віктимної поведінки жертви злочину.
2. Механізм суїцидальної поведінки.
3. Віктимологічна профілактика суїцидальної поведінки серед неповнолітніх.
Методичні рекомендації для підготовки до семінарського заняття.
Під час засвоєння теми необхідно зазначити, що віктимологія – це самостійний напрям у кримінології, який досліджує характер і поведінку жертви злочину, її взаємозв’язок і взаємовідносини зі злочинцем на стадіях до, під час, і після вчинення злочину. Тож у причинному комплексі індивідуальної злочинної поведінки не можна не враховувати вплив віктимологічного аспекту.
Віктимологія (від лат. «victim» – жертва і грец. «logos» – учення, що разом означає «вчення про жертву») – напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності (О.М. Джужа).
|
|
|
У широкому значенні віктимологія розглядається як самостійна галузь вивчаючи не тільки жертв злочинів, а також і жертв соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо).
У вузькому значенні віктимологія – це кримінальна віктимологія, тобто галузь знань саме про жертву злочину та її роль у генезисі злочинної поведінки, а тому є частиною науки кримінології.
Завданням, віктимології є: встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.
Коло питань віктимології: жертва злочинних посягань та її роль у генезисі злочину; кримінологічно значущі відносини та зв’язок між жертвою і злочинцем; заходи віктимологічної профілактики; шляхи та засоби захисту і відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок злочинного посягання.
Спеціальні категорії віктимології:
Віктимність – це соціально-психологічна сукупність рис, які обумовлюють високу вірогідність стати об’єктом злочинного посягання (жертвою).
|
|
|
Віктимізація – це процес перетворення особи або групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу. Віктимізувати – перетворити когось на жертву злочину. Девіктимізація – зворотній процес явища.
Віктимізатор – особистість конкретного правопорушника, або той фактор (чи сукупність факторів), якому належить провідна роль у процесі віктимізації.
Зв’язок «злочинець-потерпілий» – це сукупність об’єктивних й суб’єктивних зв’язків.
Віктимна ситуація – це життєва обстановка, що складається у зв’язку з якостями особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяти їй шкоду.
Віктимологічна профілактика – система взаємопов’язаних, організаційно забезпечених державних, громадських й індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення, усунення чи нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову віктимність.
Функції віктимології:
Пізнавальна – полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації для розробки відповідних засобів їх запобігання.
Інформаційна – надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, вчинених за наявності взаємозв’язку між злочинцем і жертвою.
|
|
|
Прикладна – використання у правотворчій і правозастосовній діяльності для індивідуалізації відповідальності винних з урахуванням поведінки потерпілих та розробка науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.
Жертва у віктимології – це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання.
Велике значення у розкритті змісту даного поняття має вивчення жертви злочину (особи потерпілого) на соціально-психологічному рівні – це її соціальний статус, позиції, ролі.
Статус жертви – це сукупність його прав і обов’язків у межах кримінального процесу і його відносини з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності.
Позиція жертви – це особливості відносин між “співпотерпілими”, між ними і третіми особами або свідками злочину, між жертвою і злочинцем.
Роль жертви – це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину (від нейтральної до максимально провокаційної).
Поведінка жертви істотно впливає на розвиток конфлікту, перетворюючи його з об’єкта злочину на його суб’єкт.
|
|
|
Кінцевою метою віктимології є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і профілактика злочинності в цілому шляхом впливу безпосередньо на потерпілих, а також організація правового виховання, орієнтованого як на потенційних потерпілих, так і на можливих злочинців.
Надаючи кримінологічну характеристику змісту суїцидальної поведінки, важливо пояснити її сутність соціально-психологічного механізму і знайти в ньому місце причин та умов, які цьому сприяли. Варто також вміти виділяти основні напрями її усунення або нейтралізації.
Суїцид (від лат. suicidium – самогубство) – навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті.
Складові механізму суїцидальної поведінки: Соціально-негативні фактори: розлучення, смерть рідних, нерозділене кохання, втрату роботи, неможливість отримати освіту тощо. Особисті фактори: морально-психологічні ознаки особи (її характер, темперамент, вольові якості, психічні розлади тощо). Конфліктна ситуація – взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів. Соціально-психологічна дезадаптація – це непристосованість, конфлікт особи з соціальним середовищем. Об’єктивна дезадаптація проявляється в невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації, яка реалізується в компенсаторній формі поведінки. Суб’єктивна дезадаптація – це широка гама психоемоційних переживань. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадекватна реакція особи. Несподіваний суїцид на тлі, здавалося б, зовнішнього добробуту може стати одним з її проявів. Стержнем дезадаптації є крах базових ціннісних орієнтацій особи, яке у повсякденності називається втраченим сенсом життя (професійне фіаско, втрата близької людини, загроза здоров’ю чи сексуальній потенції тощо). Провокаційні фактори (вирішальні): погіршення соціально-економічної ситуації (затримка у виплаті заробітної плати, зростання цін на всі товари та послуги, безробіття, соціальна незахищеність тощо). Мотиваційна готовність – це відсутність жодної позитивної ситуації, котра б давала можливість розв’язати конфлікт позитивно.
Уплив зовнішніх провокаційних факторів веде особу до передсуїцидної поведінки, що полягає у виборі конкретного способу для самогубства. Ненадання особі професійної психологічної допомоги, для якої характерна передсуїцидна поведінка, настає останній етап – суїцид.
Рекомендована література до теми:
нормативні акти:
1. Конституція України [Електронний ресурс]: закон України від 28. 06. 1996 р. № 2952-VI із змін., внес. згідно із Законами України: за станом на 02. 09. 2015 р. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
2. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]: закон України від 05. 04. 2001 р. № 5460-VI (5460-17) із змін., внес. згідно із Законами України та Рішеннями Конституційного Суду: за станом на 15. 09. 2015 р. № 1207-VII (1207-18). – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]: закон України від 19. 10. 2012 р. № 5076-VI із змін., внес. згідно із Законами: ВВР, 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст. 88.: за станом на 15. 04. 2015 р. № 1207-VII. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
4. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах / [упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова]. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – 456 с.
5. Про профілактику злочинів [Електронний ресурс]: проект закону України від 12 травня 1998 р. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
Базова
1. Абельцев С. Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия / С. Н. Абельцев. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 208 с.
2. Бузало П. М., Денисов С. Ф., Кириченко О. В. Кримінологія: навч. пос. / П. М. Бузало, C. Ф. Денисов, О. В. Кириченко: Центр учбової літератури, 2007. – 192 с.
3. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія – Альбом схем (загальна і особлива частини): навч. посібник / О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. В. Василевич: За заг. ред. Джужи О. М.; НАВСУ. – К., 2000. – 368 с.
4. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. В. Василевич: За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Атіка, 2003. – 400 с.
5. О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв Проблема потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспект): Навч. посіб. / О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. – 51 с.
6. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / А. П. Закалюк. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – кн. 1: Теоретичні засади та історія української науки. – 2007. – 424 с.; кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих злочинів. – 2007. – 712 с.; кн. 3: «Практична кримінологія». – 2008. – 320 с.
7. Зелинский А. Ф. Криминология: Курс лекций / А. Ф. Зелинский. – Харьков, 1996. – 260 с.
8. Зелинский А. Ф. Криминология / А. Ф. Зелинский. – Харьков, 2000. – 240 с.
9. Иншаков С. М. Зарубежная криминология / С. М. Иншаков. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 383 с.
10. Криминология: Учебник / Под ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Эминова. – М.: Юристъ, 1997. – 512 с.
11. Криминология: Учебник / Под ред. В. Н. Бурлакова, В. П. Сальникова. – СПб.: Изд. “Лань”, 1998. – 576 с.
12. Криминология: Учебник / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, Г. М. Миньковского. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 566 с.
13. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявцева, проф. В. Е. Эминова. – 2-е изд. перераб. и доп. – М., 2000. – 534 с.
14. Криминология: приглашение к дискуссии: монография / Авт. кол.: А. В. Беляба, Э. В. Виленская, Э. А. Дидоренко, Б. Г. Розовский. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000 – 318 с.
15. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн. / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Джужа О. М. та ін.; За ред. В. Г. Лихолоба. – К. 1996. Кн. 1: Загальна частина.
16. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн. / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Джужа О. М. та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: НАВСУ, 2000. Кн. 2: Особлива частина.
17. Криминология: Учебное пособие для юридических вузов / Кузнецова Н. Ф., Аргунова Ю. Н. – М.: Зерцало-М, 2001. – 208 с.
18. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навч. посібник / За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
19. Криминология: Учебник / Под. ред. В. Н. Бурлакова, Н. М. Кропачева. – СПб.: Санкт-Петербургский гос. ун-т. Питер, 2002. – 432 с.
20. Кримінологія: Практикум / Уклад. О. М. Джужа, Г. І. Піщенко, О. Ф. Гіда. – К.: НАВСУ, 2003. – 56 с.
21. Кримінологія: навч. посіб. / О. М. Джужа, В. В. Василевич, Ю. Ф. Іванов, П. М. Опансенко, В. Г. Пшеничний, В. Г. Сюравчик; За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Прецедент, 2004. – 208 с.
22. Кримінологічна віктимологія: навч. посіб. / За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.
23. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявцева, проф. В. Е. Эминова. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2006. – 678 с.
24. Кримінологія: навчально-методичний посібник / За ред. О. М. Джужи. – К.: Атіка, 2008. – 316 с.
25. Кримінологія: Навч. посіб. / Ю. Ф. Іванов., О. М. Джужа. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. – 264 с.
26. Кримінологія: навчально-методичний посібник / За ред. О. М. Джужи. – К.: Атіка, 2008. – 316 с.
27. Кримінологія: Загальна та Особлива частина [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Даньшина. – Харків: Право, 2009. – 288 с.
28. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
29. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 кн. / М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
30. Шакун В. І. Урбанізація і злочинність: монографія / В. І. Шакун. – К.: Вид-во Укр. акад. внутр. справ, 1996. – 256 с.
31. Шнайдер Г. Й. Криминология: Пер. с. нем. / Под. общ. ред. Л. О. Иванова. – М., 1994. – 504 с.
32. Шоткинов С. А. Криминология / С. А. Шоткинов. – Иркутск, 2003. – 288 c.
Допоміжна
1. Акимова Н. В. Виктимологические аспекты преступлений, совершаемых в отношении сотрудников органов внутренних дел / Н. В. Акимова // Российский следователь. – 2006. – № 1. – С. 32 – 36.
2. Волобуєв А. Протидія легалізації майна, здобутого злочинним шляхом // Вісник прокуратури. – 2003. – № 1. – С. 53 – 56.
3. Голіна В. Соціальні умови активації осіб, які потерпілі від злочинів у захисті своїх прав та законних інтересів / В. Голіна // Вісник Академії правових наук. – Харків, 2007. – № 1. – С. 184 – 193.
4. Гришко О. До проблем віктимності осіб похилого віку при вчиненні проти них злочинів / О. Гришко // Підприємництво, господарство і право. – К., 2007. – № 1. – С. 105 – 109.
5. Задорожный В. И. Проблемы совершенствования организационного и правового обеспечения виктимологической профилактики преступлений / В. И. Задорожный // Российский следователь. – 2006. – № 3. – С. 34 – 38.
6. Куценко О. Доказування у справах щодо торгівлі людьми // Вісник прокуратури. – К., 2007. – № 5. – С. 32 – 38.
7. Мінченко С. І. Заходи віктимологічної профілактики корисливо-насильницьких злочинів, що вчиняють неповнолітні / С. І. Мінченко // Українська академія внутрішніх справ / НАВСУ. – К., 2007. – № 4. – С. 78 – 83.
8. Піщенко Г. Мінченко С. Віктимологічні аспекти негативних соціальних явищ, пов’язаних із злочинністю / Г. Піщенко, С. Мінченко // Право України. – 2006. – №5. – С. 107 – 111.
9. Чеханюк Л. Вдосконалення законодавства України щодо захисту жертв насильства у сім’ї / Л. Чеханюк // Право України. – 2007. – № 6. – С. 119 – 122.
Навчально-методичні розробки, рекомендації, посібники, матеріали підготовлені науково-педагогічним складом кафедри:
1. Лекція-презентація: «Проблеми віктимології та суїциду».
Тема №7
Запобігання злочинності
Семінарське заняття: 2 год.
1. Поняття припинення, запобігання, попередження та профілактики злочинів.
2. Цілі, завдання, функції та межі профілактики злочинів.
3. Класифікація загальних, спеціальних та індивідуальних заходів профілактики злочинності.
4. Методи та форми запобіжної діяльності.
5. Основні напрями попереджувальної діяльності.
6. Особливості попереджувальної діяльності ОВС.
Самостійна робота. Під час вивчення теми курсант повинен самостійно опрацювати наступні питання: соціально-правова обумовленість запобіжної діяльності; основні напрями запобіжної діяльності ОВС та їх специфіка.
Теми рефератів:
1. Запобігання, припинення, попередження, профілактика: поняття, співвідношення та відмінність.
2. Поняття, види, форми взаємодії суб’єктів запобіжної діяльності.
3. Віктимологічна профілактика злочинів.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 750; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!