Регіональні правозахисні механізми
Другим найважливішим елементом міжнародного механізму захисту прав людини є регіональні міжнародні організації. На сьогоднішній день в світі існує чотири дієздатні регіональні системи захисту прав людини: Міжамериканська, Африканська, Європейська, СНД.
Перша діє в рамках Організації Американських Держав і представлена міжамериканською комісією з прав людини і міжамериканським судом по правах людини. На відміну від відповідного європейського органу міжамериканський суд не надає значного впливу на формування регіональних стандартів прав людини, розглянувши за 40 років існування близько 10 справ. Вся правозахисна діяльність лягла, таким чином, на Комісію, в яку можуть звертатися з скаргою будь-які фізичні особи, групи осіб або недержавні організації. Комісія вживає заходів до досягнення дружнього урегулювання, а якщо це не вдалося, – вона приймає висновок у справі. Ці висновки володіють великою моральною вагою і, як правило, враховуються державами, звинуваченими в порушеннях прав людини.
Африканська система складається з Африканської комісії прав людини і народів, яка є органом Організації Африканської Єдності. Вона діє на основі Африканської хартії прав людини і народів. Комісія заслуховує кожні два роки звіти держав про законодавчі і інші заходи по захисту прав людини. Комісія з цього мотиву формулює висновки і пропозиції. Також вона розглядає заяви громадян і недержавних організацій про масові і систематичні порушення прав людини.
|
|
|
В нашому регіоні функціонують системи, створені Радою Європи (РЄ), Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), СНД.
Найбільш розгалужена і дієздатна Європейська система захисту прав людини. Вона діє в рамках Ради Європи, членом якої з 1995 р. є Україна. Європейський правозахисний механізм заснований на ряді договорів, основним серед них є Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод. Крім неї, в рамках Ради Європи розроблені Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція прав меншин, Європейська конвенція прав дитини, Європейська конвенція з попередження тортур.
Європейські правозахисні органи – Європейський суд по правах людини,Європейський комітет прав меншин, Комітет незалежних експертів у соціальних і економічних правах, Європейський комітет попередження тортур.
В ОБСЄ крім керівних органів (Парламентської Асамблеї, Постійної поради, Секретаріату, Генерального секретаря) діють і структури, що безпосередньо стосуються області прав людини: Верховний уповноважений з питань національних меншин; Відомство з демократичних інститутів та прав людини. Періодично скликається нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ).
|
|
|
Крім правозахисних організацій Ради Європи і ОБСЄ в європейському регіоні є й інші організації з захисту прав людини. Наприклад, Підкомісія Політичної комісії Європейського парламенту, утвореного Європейським співтовариством. Вона створена для розгляду порушень прав людини в третіх країнах (державах, що не входять у співтовариство).
В регіоні Співдружності незалежних держав (СНД) міжнародний механізм контролю за дотриманням прав людини знаходиться на стадії становлення. Важливим кроком вперед у правозахисній діяльності стало ухвалення в 1995 році Конвенції Співдружності незалежних держав про права та основні свободи людини.
Ст. 34 Конвенції та ст. 33 Статуту СНД передбачає створення Комісії з прав людини. Комісія є консультативним органом, що спостерігає за виконанням зобов'язань з прав людини, узятих на себе державами-учасницями Конвенції.
Система захисту прав СНД нагадує відповідну систему, створену ООН. Проте українські громадяни не можуть захищати свої права та інтереси за допомогою Комітету з прав людини та основних свобод СНД, так як Україна досі не підписала Конвенцію.
|
|
|
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
У результаті глибинних демократичних перетворень, що відбулися на Європейському континенті після закінчення другої світової війни, у 1949 році була заснована Рада Європи, яка забезпечує високі стандарти захисту прав людини в державах-членах насамперед завдяки дії Конвенції про захист прав та основних свобод людини, яка була підписана 4 листопада 1950 року. З часу набуття Конвенцією чинності до неї було прийнято 11 Протоколів, які стали її невід'ємною частиною і розширили діапазон гарантованих прав і свобод людини та вдосконалили механізм їх захисту.
Згідно з ч.4 ст.55 Конституції України: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна», законопроект про забезпечення виконання рішень Євросуду прийнятий українським парламентом.
Європейський суд з прав людини, чия юрисдикція відповідно до статті 46 Європейської конвенції має факультативний характер, був сформований в 1958 році. Європейський Суд з прав людини функціонує на постійній основі з метою забезпечення виконання Сторонами (т.т. державами, що ратифікували Конвенцію) зобов'язань за нею. Його юрисдикція визнана обов'язковою всіма державами-учасницями й поширюється на всі спори, що пов'язані із застосуванням і тлумаченням норм Конвенції та Протоколів до неї в національних правових системах.
|
|
|
Організація діяльності Європейського Суду, правила процедури, порядок здійснення реєстрації заяв, їх розгляду, винесення рішень встановлені Конвенцією та Регламентом Суду.
У відповідності до ч. 1 ст.32 Конвенції ”юрисдикція Суду поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47“.
По суті, під юрисдикцію Європейського Суду підпадає юридична оцінка виконання державами своїх зобов'язань за Конвенцією і протоколами до неї у випадках, коли Суд розглядає скарги, визнані прийнятними у відповідності до Конвенції.
Процедура розгляду справи докладно охарактеризована у Регламенті Європейського суду з прав людини прийнятого Судом 4 листопада 1998 року на підставі і на виконання Європейської конвенції.
Рішення про прийнятність скарг розглядається на попередньому етапі Комітетом з трьох суддів і є остаточним у випадку, якщо воно прийняте одноголосно. Якщо суддя-доповідач Комітету вважатиме, що справа має ранг великої важливості, і при цьому скарга є прийнятною чи, якщо Комітет не може одноголосно прийняти рішення про відхилення скарги (визнання її неприйнятною), справа направляється в палату.
Скаргу, визнану прийнятною, може бути розглянуто або палатою, або Великою палатою.
Основна маса справ повинна розглядатися палатою, що складається з семи суддів (може бути створено декілька таких палат). Палата приймає рішення про свою компетенцію по цій справі і виносить рішення по суті розглянутої справи. В палаті для підготовки справи до розгляду призначається суддя-доповідач, який встановлює контакти зі сторонами. Сторони можуть представити до Суду свої думки у письмовому вигляді. Можлива також дача свідчень у палаті. Якщо сторони не приходять до дружнього врегулювання, то палата виносить рішення по суті. Таким чином, палата є першою інстанцією Європейського суду з прав людини. Якщо рішення палати у встановлені терміни і за визначеними у Конвенції підставами не оскаржено у Велику палату, то воно вважається остаточним і у відповідності з Конвенцією обов'язковим до виконання.
Якщо жодна зі сторін у справі не заперечує, то в будь-якийчас до винесення рішення по суті, палата може відмовитися від своєї юрисдикції на користь Великої палати. Конвенція встановлює вичерпний перелік підстав поступлення юрисдикцією: це можливе у випадках, якщо розгляд справи піднімає серйозні питання тлумачення Конвенції чи протоколів до неї, або існує ймовірність того, що відповідь на питання, яке стоїть перед палатою, не буде відповідати раніше винесеному рішенню.
Велика палата складається з сімнадцяти суддів і трьох підмінних суддів. Окрім можливості бути судом першої інстанції, Велика палата є судом другої інстанції. Після винесення рішення палатою, сторони у виключних випадках мають право звернутися в тримісячний строк про передачу справи на розгляд Великої палати. Клопотання може бути задоволене лише у випадку, «якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї, або важливе питання загального значення» (ст.43). Рішення Великої палати є остаточними і, у відповідності до Конвенції, обов'язковими до виконання.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 302; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!