Світовий ринок як у системі міжнародної торгівлі. Міжнародний рух товарів як ознака світового ринку

Тема 1: Міжнародна торгівля у сучасній системі світового господарства

Світове господарство - надзвичайно складна сис­тема, що розвивається за притаманними їй законами і законо­мірностями. Пізнання головних тенденцій та суперечностей його розвитку дає можливості для створення певного механізму регу­лювання цієї органічної системи. На відміну від національних економік на рівні світового співтовариства відсутні якісь спе­ціальні організації, що забезпечували б підтримання економічної рівноваги, тобто збалансованого і пропорційного розвитку всіх елементів глобальної економіки.

Світова економічна рівновага є продуктом взаємодії всіх країн планети, які входять у систему міжнародного поділу праці. Стихійний розвиток цих процесів в умовах посилення економічної єдності світу, формування цілісної міжнародної економічної системи може спричинити і вже нині спричинює такі наслідки, які можуть обернутися серйозними ка­таклізмами.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в склад­ній системі світогосподарських зв'язків. Хоча в сучасних умовах головною формою міжнародних економічних відносин є не вивіз товарів, а зарубіжне інвестування, все ж міжнародна торгівля за своїми масштабами й функціями в загальному комплексі МЕВ зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує прак­тично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів, міжнародний трансфер технологій і т. п.

І історично, і логічно інтернаціоналізація господарського жит­тя почалася зі сфери товарного обороту. Від епізодичної мінової (без посередництва грошей) торгівлі розвиток ішов до локальних ринків. Великі географічні відкриття стимулювали закордонну торгівлю (це стало однією з найважливіших передумов становлен­ня капіталізму в Англії та на Європейському континенті). В XVI- XVII ст., за доби так званого первісного нагромадження капіталу, відбулося об'єднання локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий (капіталістичний) ринок.

Таким чином, становлення світового ринку як системи, як результату потужного і невпинного процесу інтернаціоналізації виробництва й обміну пов'язане з промисловим переворотом, з розвитком розширеного відтворення на індустріальній основі. По­глиблення міжнародного поділу праці в умовах сучасної техноген­ної цивілізації веде до подальшого бурхливого розвитку світового товарообороту.

 

Міжнародні економічні відносини та їх форми

 

Економічні взаємозв'язки світового господарства як єдиної сис­теми грунтуються на розвитку міжнародних економічних відно­син (МЕВ), які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємопереплетення інтересів різних держав.

МЕВ - це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, по­літичної орієнтації країн та інших чинників.

Об'єктивні потреби еволюції продуктивних сил втілюються у світових господарських відносинах. Натурально-матеріальний зміст МЕВ (частка товарів, капіталів, послуг, робочої сили, що здійсню­ють обіг поза національними рамками, валютні зв'язки, науково-технічний обмін тощо) відбивається у міжнародних виробничих відносинах усіх чотирьох фаз (виробництво, розподіл, обмін і спо­живання) єдиного процесу відтворення.

МЕВ, пов'язані з фазами розподілу, обміну і споживання, є не-первинними, такими, що походять від виробничих відносин фази виробництва.

З розвитком процесів інтернаціоналізації господарського життя, неоіндустріальних продуктивних сил і виробничого кооперування на міжнародному рівні МЕВ поступово перетворю­ються на первинні виробничі відносини.

Характер сукупності МЕВ, що відбиває всі фази суспільного виробництва, визначається характером виробничих відносин усе­редині того чи іншого суспільства. Тому МЕВ є похідними, перене­сеними на міжнародну, міждержавну арену економічними відно­синами певного суспільства. Взаємовідносини між різними нація­ми складаються залежно від рівня розвитку продуктивних сил, поділу праці та внутрішніх відносин.

 

 

Отже, МЕВ мають два аспекти.

По-перше, кількісну характерис­тику, яка віддзеркалюється у показниках об'єктів зовнішньої тор­гівлі, іноземних інвестицій, курсів валют тощо.

По-друге, - це якісна характеристика, яка відбивається в соціально-економічній природі зовнішньоекономічних зв'язків як міжнародних виробничих відно­син.

МЕВ - це внутрішні виробничі відносини, винесені за націо­нальні межі. Сьогодні в світі налічують три різновиди їх:

між краї­нами з розвиненими ринковими відносинами;

між країнами, що розвиваються, та

між країнами з перехідною економікою.

До пере­хідних МЕВ належать зв'язки між країнами розвиненої ринкової економіки та країнами, що розвиваються; між першими та країна­ми перехідної економіки; між останніми та країнами, що розвива­ються.

МЕВ як глобальні відносини втілюються в життя через три рівні:

макро, мето- та мікро.

Макрорівень виявляється у міждержавних економічних відноси­нах, які визначають і забезпечують в сьогоднішньому світі загальні умови розвитку МЕВ на всіх рівнях.

Меторівень - це економічні зв'язки між регіонами, містами тощо окремих країн та на міжгалузевому рівні.

Мікрорівень МЕВ являє собою зовнішньоекономічну діяльність підприємств, фірм. При цьому важливим суб'єктом МЕВ стали транс­національні корпорації (ТНК), що поєднують у своїй діяльності зав­дяки їхній організаційно-економічній структурі усі рівні МЕВ. Нині у світі існує понад 40 тис. ТНК, діяльність яких охоплює переважну частину світової економіки.

Функціонування світового господарства відтінює дві основні тен­денції:

а) цілісності світових економічних відносин;

б) їх супереч­ливості.

Тенденція цілісності світових економічних відносин гостро ста­вить питання трансформації, перебудови МЕВ, які не можуть на­далі функціонувати на нерівноправній основі. Об'єктивною осно­вою цілісності світового господарства є загальнолюдські інтереси, в широкій палітрі яких виділяють основний цивілізаційний економічний інтерес - збереження і стабільність земної цивілізації на грунті соціально-економічного прогресу.

Економічні інтереси не тільки визначаються системою виробни­чих відносин, а й виступають первинною, внутрішньо властивою їм формою виявлення. Цивілізаційні економічні інтереси (створення економічної бази для розв'язання таких глобальних проблем, як екологічні, досягнення економічної безпеки тощо) зумовлюють певні МЕВ, які є передумовою і водночас результатом процесів цілісності у світових продуктивних силах.

Реально в економіці будь-якої країни виробничі відносини пев­ного типу в чистому вигляді не існують. Більше того, новий ступінь розвитку визначається сьогодні як ступінь поліструктурних, пара­лельних соціальних форм. На терені економічної взаємозалежності держав набуває подальшого розвитку потреба в міжнародному ре­гулюванні світових господарських зв'язків. Ця потреба покладена в основу тенденції до активізації зусиль різних країн (або їх угру­повань) щодо узгодженого вирішення проблем міжнародних еко­номічних відносин.

Близькість економічних інтересів при одній і тій самій формі господарювання характеризується їх системною приналежністю. З урахуванням спадкоємності суспільного розвитку можна ствер­джувати: деякі риси, властивості економічних інтересів, характерні для однієї форми господарювання, можуть виявлятися в економіч­них інтересах за іншої форми, тобто також: бути спорідненими. Наприклад, спорідненість може грунтуватися на загальних законо­мірностях розвитку товарно-грошових відносин і сучасних формах організації виробництва. Вона може позначатись також на еконо­мічних інтересах працівників в умовах різних технологічних спо­собів виробництва. Ця об'єктивність викристалізовується в потребі працівників у професійних знаннях.

Формування і розвиток названих вище інтересів і потреб багато в чому суперечливі і трактуються різними країнами неоднаково. Виробити загальну платформу, яка була б прийнятною для всіх учасників міжнародного економічного співробітництва, непросто. Проте завдання розробки концептуальної програми розвитку сві­тових господарських зв'язків як одного з імперативів взаємозалеж­ності держав дуже важливе. Так, для України особливо цінним є досвід взаємного пов'язування інтересів, накопичений іншими краї­нами, оскільки цей досвід грунтується на терені політико-економічних інструментаріїв, а не на терені директивно-командних ме­тодів.

Однією з причин трансформації МЕВ є потреба у принципово новому механізмі функціонування світового господарства, зумов­лена розмиванням традиційної моделі міжнародного поділу праці (МПП), його реалізацією здебільшого на міжфірмовому (міжанклавному) рівні. Еволюція умов світового господарського життя, коли­вання економічної кон'юнктури, зрушення в балансі сил між ос­новними учасниками зовнішньоекономічного обміну спричинюють зміни в критеріях можливих типів міжнародної спеціалізації - від трудомісткої і капіталоємної до високотехнологічної, наукоємної експортної продукції з порівняно великими витратами на науково-дослідні й експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР).

Основний потенціал розвитку економіки все більше зосереджу­ється в технологічно складних, наукоємних галузях, успіх яких на ринку визначатиметься ефективною організацією. Відповідно все більшу роль відіграватиме міжнародне виробництво з його спеціа­лізацією, що поглиблюватиметься і відтіснятиме традиційні форми торгівлі, сприятиме зміцненню виробничо-інвестиційної моделі спів­робітництва.                    

Різні країни мають неоднакові можливості розвивати галузі, так чи інакше пов'язані з інформаційними технологіями, зокрема з комп'ютерними системами обробки інформації, транспортуванням даних за допомогою телекомунікаційних і оптиковолоконних засо­бів зв'язку тощо, тобто мають різні стартові можливості для пошу­ків власного місця в новій структурі міжнародного поділу праці.

Поглиблення і розширення сфери об'єктивної дії загальних еко­номічних законів (підвищення потреб, економії часу, вартості тощо) грунтуються на цілісності світового господарства, сприяють реалі­зації потреби в новій системі взаємодії всіх держав. Наприклад, причинно-наслідкові зв'язки, що відтворюють зміст об'єктивного закону економії часу, передбачають для країн - учасниць МПП і обміну більш повне і з меншими витратами задоволення своїх ма­теріальних потреб, ніж це робилось би наодинці, в ізоляції. Усі держави, які не ігнорують можливості економічних відносин, заін­тересовані у створенні нормальних умов для функціонування цього закону.

Отже, об'єктивна необхідність трансформації МЕВ полягає в ці­лісності світового господарства, що зростає, виявленні спорідне­ності економічних інтересів країн, реалізації потреби в новому ме­ханізмі функціонування світових економічних відносин, новій струк­турі МПП, розширенні сфери дії загальних економічних законів.

На етапі глобальних зрушень від авторитарних режимів до де­мократії важливо забезпечити реалізацію принципу свободи вибо­ру для будь-якої країни її суспільно-політичного й економічного устрою, форм участі у світових економічних відносинах тощо, але не вузького, з двох можливостей (або-або), а множинного вибору. Одна з особливостей цього етапу полягає в тому, що в самій при­роді інформаційного суспільства закладено основи неминучої зміни пріоритетів: посилюється потреба в реалізації здібностей осо­бистості, натомість послаблюється вплив держави. Специфіка України в цьому відношенні полягає в тому, що розвій демократич­них процесів на початковому етапі державотворення потребує на­лежної національної відособленості, тоді як розвиток ринкових відносин потребує економічної інтеграції, об'єктивно відкидає на­ціональну замкненість.

Нині модель двосистемного антагонізму на рівні світових зв'яз­ків вже зруйновано, тому реальні можливості трансформації МЕВ пов'язують не із змаганням двох систем, а з новими методами гос­подарювання, перехідними типами і формами, що становлять вну­трішню тканину світового господарства.

Сутність проблеми трансформації МЕВ у світовому господарстві полягає в пошуках форм і методів (економічних, політичних, ди­пломатичних) розв'язання суперечності між сучасним характером цих відносин і обставинами в світі, що змінилися внаслідок при­скорення тенденції до глобалізації економіки, переміщення акцен­тів з ідеологічних конструкцій на економічні важелі формування нових моделей людської діяльності, творення більш високої якості життя.

Добре відомі процеси, які посилюють глобальний характер еко­номіки: зростання частки частини національного доходу, що реалі­зується на зовнішньому ринку; міжнародна спеціалізація і коопе­рування виробництва; поширення досягнень науково-технічного прогресу; розвиток фінансових ринків тощо.

Сучасний зміст і характер МЕВ відбивають розвиток економіч­них зв'язків. Щодо змісту МЕВ, то його трансформація відбуваєть­ся внаслідок змін,

по-перше, у розвитку світових продуктивних сил, факторів виробництва, його ресурсів, а

по-друге, у складових сві­тової економіки при розвитку її до суперечливої цілісності.

На змі­ну традиційним формам МЕВ, які охоплюють сферу обігу, прихо­дять стратегічні, які охоплюють безпосередню сферу виробництва. Щодо характеру МЕВ, то туг конче потрібно розв'язати проблему трансформації традиційних відносин "панування і підкорення" до стратегічних, заснованих на "розподіленій відповідальності". Якщо до розпаду командно-адміністративної системи та утворення країн з перехідною до ринкової економіки стратегія сутності МЕВ пря­мувала до рівноправних, справедливих, взаємозалежних економіч­них зв'язків між обома групами країн ринкової економіки (розви­нених держав та країн, що розвиваються), то нині постала пробле­ма трансформації МЕВ між трьома сучасними складовими світової економіки (включаючи перехідні країни).

Форми МЕВ

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя МЕВ виступають в різноманітних формах (рис. 1), що історично виник­ли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, від­повідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування.

МЕВ поділяються на три основні групи:

традиційні,

стра­тегічні та

перехідні до стратегічних.

До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами.

Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогосподарських зв'язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є ви­робничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперуван­ня безпосередньо виробництва.

Перехідними до стратегічних фор­мами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяль­ність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ.

Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ.

Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого поля­гає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні та ін.

 

Світовий ринок як у системі міжнародної торгівлі. Міжнародний рух товарів як ознака світового ринку

Світовий ринок - система обміну товарами і послугами, що ви­никла на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Функціонально світовий ринок є полем та результатом докладання праці, капіталу, природних та ін­ших ресурсів.

Організаційно цей ринок є сукупністю прямих взаємо­вигідних договорів (між рівноправними партнерами), спрямовані на задоволення потреб у товарах та послугах, забезпечення необхід­ними ресурсами та отримання доходу.

Світовий ринок утворився наприкінці XVIII ст. у результаті ак­тивізації торгівлі між країнами.

Етапи еволюції світового ринку:

внутрішній ринок (форма господарського спілкування, за якою виробник самостійно продає товари всередині країни),

національний ринок (внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземні» покупців),

міжнародний ринок (частина національних ринків, що без посередньо пов'язана із закордонними ринками).

Основи світового ринку:

матеріально-технічні (міжнародний про­діл праці);

соціально-економічні (економічне відособлення суб'єктів і особливій національно-господарській формі, що обумовлює товарно-грошовий характер зв'язків між ними).

Суб'єктами світового ринку є

державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також

підприємства й ор­ганізації,

міжнародні організації (при наданні фінансово-кредитної допомоги та інвестиційних коштів),

транснаціональні корпорації та міжнародні об'єднання,

окремі особи.

Об'єктами світового ринку є товари й послуги, що обертаються в міжнародній торгівлі, фактори виробництва.

За об'єктною ознакою структури світового ринку зазвичай ви­діляють наступні сегменти:

Ринок товарів і послуг, у т. ч. науково-технічних

Ринок капіталу

Ринок робочої сили

Ринок цінних паперів

Ринок валют

Інфраструктура світового ринку представлена міжнародними економічними, фінансово-кредитними установами і організаціями як загальносвітового (COT, Міжнародна торгова палата, Міжнародний валютний фонд тощо), так і регіонального значення (Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і ста­новлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наве­деною на рис. 2.

Рис. 2. Схема світового ринку

 

Зовнішні контури фігури (рис. 2) позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.

На рис. 3 зображена еволюція форм ринку:  внутрішній - національний - міжнародний - світовий.

Рис. 3. Еволюція форм ринку:

а - внутрішній ринок; б - національний ринок; в - міжнародний ринок; г - світовий ринок

 

Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а поку­пець - одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеці­ально для обміну. Тільки тоді й змогло з'явитися товарне вироб­ництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких ви­робів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем і покупцем стають посередник-купець, який надає послу­ги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші.

Таким чином, внутрішній ринок являє собою форму господар­ської взаємодії, за якої все призначене для продажу збувається са­мим виробником всередині країни.

Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формува­тися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (наприклад, на ринку праці - работоргівля). Отже, національний ринок - це вну­трішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Мануфактура, що базувалась на поділі праці, з XVI до середини XVIII ст. сприяла розвитку виробництва товарів, розширенню національних ринків і створенню регіональних, міждержавних і міжнародних ринків. Міжнародний ринок - це частина національ­них ринків, яка безпосередньо зв'язана із закордонними ринками.

Великі географічні відкриття спричинили грандіозні зміни в торгівлі, вивезення у нові землі готових продуктів промисловості. Це дало значний поштовх розвитку продуктивних сил у Європі, де під тиском попиту в першій половині XIX ст. виникла велика фаб­рично-заводська індустрія, продукція якої вже не могла збуватися на внутрішньому ринку. їй був потрібний всесвітній збут.

Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він оста­точно сформувався наприкінці XIX - на початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжна­родному поділі праці та інших факторів виробництва.

Характерні риси світового ринку

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внут­рішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі держав­них кордонів.

Для нього характерні такі риси:

він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;

він оптимізує використання факторів виробництва, підказую­чи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути за­стосовані найефективніше;

він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного об­міну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити між­народний стандарт якості за конкурентних цін;

на ньому існує особлива система цін - світові ціни;

на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами та регіона­ми країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, вико­нує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва до світових.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зво­ротний вплив на виробництво: показує йому, що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної еко­номіки та МЕВ.

Базуючись на викладеному вище, можна зробити такі висновки:

світовий ринок - це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;

обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропо­зиції товару, обсяги імпорту - обсягами надлишкового попиту на товари;

факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового по­питу на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;

ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі;

з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості то­варів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з іншого - зміна кількості експортованих та імпортованих товарів при­водить до зміни світової ціни.

Отже, світовий ринок - це сфера сталих товарно-грошових відно­син між країнами, які базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.

Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу та складається із двох зустрічних потоків товарів - експорту та імпорту.

Найпростіша модель світового ринку, яка на­ми кається моделлю часткової рівноваги, показує основні функціо­нальні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.

Сучасне світове господарство

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку ха­рактерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв'язки. Це пов'язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робо­ча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національ­ного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтер­націоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Наведені вище міркування відображені у понятті світове госпо­дарство:

світове (всесвітнє) господарство - це сукупність національ­них господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

світове господарство - сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;

сучасне світове господарство - це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об'єктивним виконай ринкової економіки;

світове господарство - це сукупність міжнародних економіч­них відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповід­ним механізмом регулювання й управління.

Ці формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового госпо­дарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є націо­нальні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємо­дії усієї сукупності світогосподарських зв'язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якіс­но вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство - це сукупність націо­нальних господарств, взаємопов'язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не тре­ба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшо­го продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливо­стей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку пере­важно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна тор­гівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з між­народною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;

зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рам­ках ТНК;

економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та між­державної економічної політики.

У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не супе­речність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Ніве­люються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку си­туацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни праг­нуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження законо­мірностей формування міждержавних зв'язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне збли­ження й об'єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

 

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію держав­ної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємни­цтва, інтеграцію господарського комплексу в" світове господарство та і світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього перехо­ду є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює при­плив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок краї­ни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита еко­номіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв'язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити односто­роннього переважання економічно розвиненіших країн.

 

 

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 485; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!