Профорієнтаційна функція в роботі практичного психолога.
Профорієнтаційна діяльність психолога, як і будь-якого фахівця в системі «людина-людина», базується на принципах та ідеалах рівності та гуманізму, зазначає Л. Хоружа. Тим самим зобов’язує дотримання правил і норм професійної етики, що сприятиме ефективній роботі. Особливо це стосується шкільної практики, вважає Н. Гврітішвілі, адже ні для кого не таємниця, що багато особистісних процесів, які протікають в учнів у цей період, мають незворотний характер. Шкільний психолог має справу з найтоншим об’єктом – внутрішнім світом дитини, підлітка. Його покликання – захищати інтереси школяра, сприяти розвитку його особистості. І тут, звичайно, ніяк не обійтися без чітко окреслених меж, в яких контакти психолога з усіма учасниками навчально-виховного процесу залишаються теплими, бажаними, цілющими.
На думку Н. Гврітішвілі, далеко не всі проблеми, з якими стикається практикуючий психолог у школі, мають однозначне тлумачення і мають бути точно регламентовані.
Досить часто самі лише почуття та інтуїція підказують психологові найбільш правильне рішення в тій чи іншій ситуації або застерігають його від поспішних і помилкових вчинків. Отож суттєво важливе значення мають індивідуальна етична свідомість психолога, його почуття відповідальності, професійна компетентність, особисті моральні властивості.
Шкільні психологи завжди повинні дотримуватися професійних етичних принципів і не дозволяти іншим впливати на себе з метою порушити ці принципи. Щоб уникнути таких неоднозначних ситуацій і сприяти більш ефективні діяльності психолога в системі освіти, у 1990 році був прийнятий
|
|
|
Етичний кодекс психолога
Етичний кодекс насамперед передбачає застосування таких загальних етичних принципів: повага до особистості, захист людських прав, почуття відповідальності, чесність та відвертості стосовно клієнта, обережність щодо використання методів і процедур, професійна компетентність, твердість у досягненні мети і процедур, професійна компетентність у досягненні мети втручання, наукове обґрунтування останнього. Тобто мова йде про те, що всі люди мають право на особисту недоторканість та на непорушність. Тому психологи повинні проявляти особливу обережність в тих аспектах своєї роботи, які можуть бути загрозою особистій недоторканності клієнта.
Психологи працюють на підставі наукових знань та набутого досвіду з метою поглибити уявлення людей про себе, сприяти само визначеності особистості, покращити умови життя і навчання підростаючого покоління, зменшити кількість конфліктів і стресових ситуацій у школі. Щоб досягти цього, вони мають бути обізнаними з новими науковими й професійними дослідженнями у своїй галузі, постійно підвищувати власну компетентність. Але цього не досить. Справа в тому, що психолог, котрий працює в системі освіти, повинен усвідомлювати свої сильні й слабкі сторони, щоб реально оцінити, які завдання він повинен взяти на себе, а які ні. Слід також пам’ятати про те, що жодний кодекс не в змозі охопити всі можливі ситуації і дати рецепти поведінки професіонала, тому в своїй діяльності він повинен керуватися передусім глибоким психологічним розумінням суті різноманітних явищ, їх взаємозв’язків і взаємозумовленостей, особливостей поведінки всіх учасників навчально-виховного процесу. Психологічна служба в структурі освіти є складовою частиною державної системи охорони фізичного і психологічного здоров’я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості. Тому Л. Цушко та Л. Царенко визначили наступні завдання практичного психолога загально - освітнього навчального закладу, що полягають:
|
|
|
· у сприянні повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку дітей, їх успішній соціалізації на кожному віковому етапі;
|
|
|
· у створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання та саморозвитку;
· у запереченні індивідуального підходу до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного вивчення.
Практична психологія освіти розв’язує у даний час різноманітні завдання. В. Панок ці завдання розділяє на освітні та виховні. Він зазначає, що підвищення ефективності процесу навчання постало нині з особливою гостротою у зв’язку з урізноманітненням навчальних програм та навчальних закладів (ліцеї, гімназії, спеціалізовані школи). Ці процеси породили необхідність розробки методів оцінки педагогічних інновацій з огляду суб’єктивної цінності навчання. Крім того, індивідуалізація та диференціація навчання втрачають свій сенс без психологічного відбору учнів та адаптації їх на початкових стадіях навчання. Найважливіше для психолога – визначити інтелектуальну, особистісну та мотиваційну готовність учня до навчання у тому чи іншому класі.
Іноді психологові доводиться вивчати причини неуспішності або відвідування учнів. Як правило, визначаються: рівень розумового розвитку учня, умови його виховання й навчання, стан здоров’я та інше. Іноді достатньо дослідити рівень розвитку когнітивних, мотиваційних та операційних складових розумової діяльності, іноді необхідно провести патопсихологічне обстеження, що наближає даний вид діяльності шкільного психолога до психолога клінічного.
|
|
|
В. Панок виділяє окремий напрям роботи практичного психолога системи освіти – профорієнтація. Основними завданнями профорієнтаційної функції психолога є вивчення здібностей та нахилів учнів з метою правильного вибору ними професії, рекомендації у пошуку психологічно виправданих програм індивідуального навчання, визначення шляхів саморозвитку та самовиховання для учнів, зазначає В.Панок.
З. Косарчук у роботі шкільного психолога відокремлює просвітницьку функцію:
· ознайомлення вчителів та батьків з основами дитячої, педагогічної та соціальної психології, а учнів – з основами самовиховання;
· популяризування та роз’яснювання результатів найновіших психологічних досліджень;
· формування потреби у психологічних знаннях, бажання використовувати їх у роботі з дитиною або в інтересах власного розвитку.
Зважаючи на те що серйозною проблемою сучасної школи є проблема відхилень у психофізичному розвитку й поведінці дітей, до вказаних завдань слід, на думку З. Кірсарчука, додати такі:
· проведення просвітницької роботи серед педагогів і батьків (особливо у початкових класах) щодо причин проявів і корекції аномалій психофізичного розвитку дітей, здійснення заходів, спрямованих на соціально – трудову адаптацію таких дітей;
· просвіта педагогів та батьків щодо причин появи важковиховуваних підлітків і особливостей психолого-педагогічної роботи з ними.
Типовими формами просвітницької роботи шкільного психолога є виступи на батьківських зборах, педрадах, лекції, семінари, бесіди й консультації для вчителів, батьків, учнів.
Просвіта педагогів та батьків щодо причин появи важковиховуваних підлітків і особливостей психолого-педагогічної роботи з ними.
Профілактична ж робота шкільного психолога, зазначає З. Кісарчук, загалом націлена на створення у школі таких умов навчання й виховання, які б сприяли гармонійному психічному та особистісному розвитку учнів. Одним із заходів реалізації загальної мети профілактичної роботи, на його думку, є проведення профорієнтаційної роботиз учнями старших класів.
Профорієнтаційна робота в школі – це, як правило конкурси по професіям, оформлення кабінетів, зустрічі з цікавими людьми, одержання вузької спеціальності, до того ж далеко не завжди тієї, яка відповідає нахилам самого учня, вважає Г. Овчарова.
Участь у профорієнтації та допомога учням у обґрунтованому виборі професії – одна з найважливіших сторін роботи шкільного психолога. У зміст цієї діяльності входить:
· виявлення інтересів, нахилів учнів, спрямованості особистості, первинних профнамірів та їх динаміки;
· визначення соціальних установок та допомога у їх формуванні;
· виявлення мотивації вибору та її структури;
· формування готовності до самоаналізу та самооцінки, реального рівня домагання;
· виявлення вираженості та структури здібностей;
· виявлення рівня розвитку різних сторін особистості, ймовірної “ціни” діяльності (конфліктність, напруженість, тривожність, схильність до монотонності, потенційні можливості та їх реалізація, стійкість та наполегливість, цілеспрямованість тощо).
· здійснення профпідбору, при необхідності – первинного профвідбору;
· виявлення ступеня відповідності “профіля особистості” та професійних вимог, внесення корективів у профнаміри учнів;
· участь та проведення занять з учнями по курсу “Основи вибору професії”.
Є. Климов розуміє роботу по профорієнтації та профконсультації не як тимчасову компанію, а як нормальну систематичну боротьбу за соціальний прогрес, як органічну частину навчально-виховної роботи школи, що готує своїх випускників до життя.
Вибір професії – важлива ланка в життєвому й професійному становленні людини. Саме професія надає можливість людині задовольнити основну гаму своїх потреб, реалізувати себе як особистість.
У процесі вибору професіїможна виділити кілька періодів:
1) період фантазій, властивий дітям приблизно до 11 років;
2)період пробних виборів(11-17 років), який містить 4 стадії:
· коли вибір визначається інтересами (11-12 років);
· коли вибір визначається здібностями, обдарованістю, вміннями (13-14 років);
· коли вибір визначається цінностями особистості (15-16 років);
· перехідний період, коли відбувається зміна типу життя або, як говорять, людина вступає в нову соціальну ситуацію розвитку;
3)період реалістичного вибору(після 17 років), який включає 3 стадії:
· дослідницьку;
· стадію кристалізації, у якій відбувається оцінка факторів, які впливають на вибір;
· стадію деталізації, уточнення вибору.
При цьому залежно від характеру домінуючих мотивів розрізняють кілька рівнів реалістичного вибору:
· економічний, для якого характерним є прагнення до високого заробітку при вираженому ігноруванні інших характеристик професій;
· соціальний, обумовлений переважною спрямованістю на одержання престижної професії;
· духовний, провідним мотивом якого є прагнення самовдосконалення, розкриття творчого потенціалу.
Дослідженнями Б. Г. Ананьєва встановлено, що вибір професії здійснюється в різні періоди в такий спосіб: в 11-20 років — 12,5 %, 21-30 років — 66 %, 31-40 років — 17,4 %. Найбільш ранній старт професійної діяльності буває в мистецтві, найбільш пізній – у сфері науки, політиці.
На думку О. Татенко, специфічною особливістю управління шкільною профорієнтацією є те, що профорієнтаційний вплив на школярів має проводитись систематично і планово на протязі всього терміну навчання. Тобто профорієнтація повинна здійснюватись на всіх вікових етапах:
1. Емоційно-образний (діти старшого дошкільного віку).
Формування позитивного ставлення до світу професій, до людей праці. На цій стадії професії відомі дітям лише за назвами і деякими зовнішніми ознаками (форма одягу, манери поведінки, оцінка оточуючих людей).
2. Пропедевтичний (1 – 4 класи).
Розвиток інтересу до професії батьків, до найбільш масових професій. Формування любові і сумлінного ставлення до праці. У молодших школярів ще не має підстав для здійснення серйозного професійного вибору, часто відсутні виражені інтереси і нахили. Вони легко змінюються на інші.
3. Пошуково-зондуючий (5 – 7 класи).
Формування професійної спрямованості при усвідомленні інтересів, здібностей, цінностей, які пов’язані з вибором професії і визначенням свого місця у суспільстві. В цих учнів можуть мати місце особливо раптові переміни в інтересах, що викликано істотним підйомом пізнавальної активності у цьому віці. Але саме в цьому віці можуть виникнути інтереси, які можуть мати вихід на професійну діяльність.
4. Формування професійної свідомості (8 – 9 класи).
Формування особистісного сенсу вибору професії, уміння співвідносити суспільні цілі вибору сфери діяльності із своїми ідеалами, уявлення про цінності зі своїми можливостями. На цьому етапі учень повинен вже реально сформулювати для себе задачу вибору майбутньої діяльності з урахуванням наявного психологічного і психофізіологічного ресурсів.
5. Період уточнення соціально-професійного статусу (10 – 11 класи).
Формування знань, умінь у визначеній сфері трудової діяльності. Це класи з поглибленою спецпідготовкою.
6. Входження в професійну діяльність (учні ПТНЗ, студенти спеціальних середніх і вищих навчальних закладів).
Поглиблена підготовка до професійної діяльності, формування досвіду життєдіяльності у трудовому колективі.
7. Переорієнтація. У випадку необхідності на іншу професійну діяльність з врахуванням попереднього професійно-соціального досвіду і індивідуальних можливостей.
На думку Миколи Янцура, профорієнтаційну роботу потрібно починати проводити в 5-их класах. Робота по профорієнтації в 5-9 класах за своїм змістом може бути розбита на два етапи. Так, у 5 – 7 класах передбачається: формування ціннісних орієнтацій, мотивації самопізнання, установки на власну активність у професійному самовизначенні та оволодінні професійною діяльністю; систематичне ознайомлення з найбільш поширеними професіями, формування умінь самооцінки, самоаналізу з метою усвідомлення власної професійної спрямованості; консультування відносно вибору профілю подальшої освіти та трудової діяльності (навчальних закладів, факультетів, спец предметів, гуртів, секцій); створення умов для проблеми та розвитку здібностей у різних видах трудової (та наближеної до професійної) діяльності; формування загально трудових умінь. Результатом такої роботи повинен бути вибір напряму (профілю) продовження освіти в старших класах та сфери самореалізації.
На етапі 8 – 9 класів передбачається: вивчення наукових основ вибору професії (класифікаційних ознак професії, їх вимог до людини та спорідненість за психологічними ознаками, основних професійно важливих якостей, правил вибору професії; оволодіння методиками самопізнання, самооцінки, розвитку індивідуальних професійно важливих якостей; формування уміння зіставляти вимоги професії з власними можливостями та кон’юнктурою ринку праці; створення умов для професійної проби в різних видах професійної (чи наближеної до професійної) діяльності; консультування відносно вибору професії та навчального закладу, формування психологічної готовності до стану професійно незайнятого і в майбутньому до зміни професії. В результаті повинні бути сформовані особистісно-значимий смисл вибору професії, стійка професійна спрямованість ( професійні наміри, плани оволодіння професією, професійна перспектива, психологічна готовність до стану незайнятого і зміни професійної діяльності та переорієнтації на нову діяльність.
На думку Б. Федоришина, підготовка до свідомого вибору професії має починатись з перших років перебування їх у школі, тому він у процесі підготовки учнів до вибору професії умовно виділяє три етапи.
Перший етап роботи – з молодшими школярами – пропедевтичний. Головне завдання полягає у вихованні у дітей загальної трудової спрямованості, любові та старанного відношення до праці, готовності виконувати будь-яку роботу, що необхідна суспільству.
При плануванні бесід, екскурсій, що мають на меті ознайомити молодших школярів з професіями, потрібно пам’ятати, що з огляду на вікові особливості психіки учнів цього віку заплановані форми роботи повинні мати свої особливості у подачі інформаційного матеріалу: розкриваються лише найзагальніші риси даної сфери діяльності або професії, її важливість для суспільства, подається елементарний аналіз змісту певної професіональної діяльності, аналіз її вимог до людини ще не в змозі зрозуміти діти даного віку.
На другому етапі підготовки учнів до вибору професії (у середніх класах) проводиться робота по формуванню у школярів позитивного відношення до всіх видів трудової діяльності. Увага психолога, що проводить профорієнтаційну роботу має бути спрямована на вивчення інтересів підлітків, на їх зміни та розвиток.
Планування профорієнтаційної роботи на цьому етапі освіти школяра має сприяти розширенню та поглибленню пізнавальних інтересів учнів. Заходи (екскурсії, зустрічі з спеціалістами тощо) вже більш глибше, ніж на першому рівні, пропедевтичному етапі, ознайомлюють учнів зі світом професій.
Окрім бесід, екскурсій, зустрічей зі спеціалістами для розширення кола інтересів учнів цього віку можуть плануватись: демонстрація фільмів про професії, обговорення телепередач з профорієнтаційною тематикою тощо.
На третьому, останньому етапі підготовки учнів до вибору професії (в старших класах) планування профорієнтаційної роботи має специфіку, що обумовлена поставленими перед нею завданнями. На цьому етапі також плануються заходи, що спрямовані на формування знань про світ праці. Одержавши певний багаж знань на попередніх етапах, старшокласники психологічно готові до сприйняття більш складного інформаційного матеріалу про вибір професії. Заплановані профорієнтаційні заходи будуються таким чином, щоб у процесі подавався глибокий соціально-економічний та психологічний аналіз професії. Якісно більш високий рівень професійної інформації на цьому етапі сприяє тому, що старшокласники, засвоюючи її, у той же час опановують спосіб самостійного аналізу професій та застосовують його при ознайомленні з новими професіями.
Планування профорієнтаційної роботи зі старшокласниками передбачає вже не тільки проведення заходів для розширення їх знань про світ професій та розвитку пізнавальних інтересів, але і таких форм роботи, які спрямовані на формування, поглиблення, закріплення інтересів до сфери праці, професіям, що виникли раніше.
Велику увагу в плануванні на цьому етапі потрібно приділити роботі психолога з батьками учнів, шкільним лікарем, бібліотекарем та іншими учасниками цього великого комплексу, що задіяний для підготовки школярів до майбутнього професійного самовизначення.
О. Шатенко виділяє два головних напрямки роботи психолога школи в області профорієнтації.
1. Проведення інформаційно-просвітницької роботи, яка спрямована на розвиток психологічної культури учнів, поглиблення знань з психології. Доцільним є викладання психологом курсу «Основи вибору професії» під час якого окрім знань професійної спрямованості попадаються також необхідні психологічні знання, проведення професійних консультацій.
Розрізняють чотири види профконсультації:
- довідкову, в ході якої з’ясовуються шляхи працевлаштування, вимоги до прийому на роботу і навчання, можливості оволодіння різними професіями, терміни підготовки, перспектива професійного росту;
- діагностичну – спрямовану на вивчення особистості, інтересів, нахилів, здібностей з метою виявлення її відповідності особливостям професії;
- формуючу – що має на меті керівництво, корекцію вибору школярами професії і передбачає систематичну реєстрацію змін особистості школяра стосовно професійного самовизначення ;
- методичну – спрямовану на виявлення стану здоров’я учнів, їхніх психологічних властивостей щодо вподобаної професії, і, в разі потреби – на переорієнтацію на іншу, близьку по суті діяльність.
Профконсультація передбачає цілком певні організаційні норми: групову роботу з класом та індивідуальну з кожним учнем.
Проведення індивідуальних консультацій з підлітками і юнаками, які передбачають діагностику, корекцію і власне консультацію.
Організація індивідуальної профконсультації дає можливість шляхом діагностики здібностей виявити індивідуальність, потенційні можливості і в певній мірі впливати на їх формування.
Надання допомоги учням у виборі професії здійснюється на основі їх всебічного вивчення в процесі навчальної та трудової діяльності. На протязі всього періоду навчання учнів шкільний психолог вивчає інтереси та нахили учнів, активно впливає на їх розвиток
Рекомендації щодо вивчення учнів в процесі їх профорієнтації можна звести до таких:
1. Не обмежуватись вивченням навчальної діяльності та шкільної суспільно-корисної активності учнів, а намагатись досліджувати їх позанавчальні та позашкільні інтереси та нахили аж до рівня життєвої активності.
2. Визначити сильні якості учнів, продуктивні сторони особистості з точки зору не тільки навчання в школі, але і вимог різних: видів праці і звертати на них увагу підлітків та їх батьків.
3. Виявляти психологічні та медичні протипоказання до вибору тих чи інших професій.
4. Індивідуально-психологічні особливості людини необхідно оцінювати різносторонньо. Для ефективності профконсультації недостатньо визначити відповідність якої-небудь особливості вимогам конкретної професії. Необхідно встановити відповідність особистості в цілому вимогам тієї або іншої галузі діяльності.
5. Враховувати такий індикатор професійної придатності, як емоційний комфорт, емоційна задоволеність своєю професією, роботою.
6. Доводити до свідомості самих учнів виявлені в них професійно позитивні та негативні /протипоказані/ якості, дотримуючись при цьому педагогічного такту.
В процесі формування в учнів готовності до вибору професії необхідно звертати увагу на такі індивідуальні особливості:
Перш за все – це інтереси, нахили учнів. Професійні інтереси відрізняються конкретністю і цілеспрямованістю. Це інтерес до тієї професії, яку обирає для себе учень.
Розвиток та формування професійних інтересів безпосередньо зв'язані з пізнавальними інтересами. Це інтереси, які спрямовані на оволодіння знаннями з професії, розуміння її суті, оволодіння не тільки практичними, але і теоретичними основами даної професії. Чим сильніше виражений професіональний інтерес, тим глибша потреба в оволодінні знаннями з конкретної професії.
Важливо також встановити, якими мотивами керується школяр при виборі професії, чим визначаються його цілі, що породжені ідеалами та переконаннями.
Ідеали та переконання – це вищі життєві мотиви, які формуються і виховуються на протязі всього життя людини, це мисленні зразки особистісних якостей людини, її діяльності і професійної соціальної – поведінки. Ними керується учень тепер і вони визначають його плани на майбутнє.
Р. Овчарова виділяє десять правил психолога-профконсультанта:
1. Знати професіограми спеціальностей, характерних для даного району.
2. Під час профконсультації обов’язково мати показання та протипоказання до професій, різноманітні методики діагностування, щоб у необхідних випадках виконати й цю процедуру.
3. Під час профконсультації розвивати самооцінку та вказувати на позитивні якості особистості, допомагати у розвитку об’єктивного самовизначення.
4. Всі рекомендації давати тактовно, консультацію проводити у довірливій обстановці. Необхідно спрямовувати зусилля особистості з урахуванням умов та вимог суспільства.
5. Психолог повинен бути переконаним, що кожен школяр є особистістю, що володіє індивідуальними інтересами, здібностями, особливостями характеру, які необхідно використовувати у реалізації потенційних можливостей учня.
6. Психолог може задавати запитання, узагальнюючи та систематизуючи відповіді на них; дає поради, несучи відповідальність за їх наслідки.
7. Психолог робить висновки на основі комплексного вивчення особистості клієнта (даних спостережень, біографії, історії події, відповідей на питання анкети, медичного діагнозу, результатів психодіагностики).
8. При консультуванні необхідно враховувати у більшій мірі останні дані про особистість, ніж попередні.
9. Консультант повинен всебічно та вичерпано проводити необхідні експерименти, допомагати школяру зрозуміти свої недоліки, негативні риси характеру та у довірливій формі вказувати можливості їх усунення.
10. Консультант, впливаючи на інтелектуальну та емоційну сфери школяра, повинен постійно враховувати його психологічний стан. Його ціль – зрозуміти співрозмовника та бути зрозумілим ним.
Таким чином, у процесі виконання психологом профорієнтаційної функції утворюється концепція шкільної профорієнтації, що містить ряд компонентів, коротку характеристику яких подає К. П. Бринк.
Інформаційні джерела щодо вибору професії.
Ця частина концепції призначена для навчання учнів методики одержання та управління інформацією, за допомогою якої вони:
· познайомляться з джерелами інформації щодо вибору професії та профорієнтації, та навчаться оцінювати одержану інформацію;
· ознайомляться з описами якостей тієї чи іншої професії;
· навчаться одержувати професійну інформацію на практиці в установах та в окремих громадян.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 824; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!