ОСОБЛИВОСТІ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ПСИХОЛОГА ЗІ СТАРШОКЛАСНИКАМИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
1. Зміст профорієнтаційної роботи у навчальному закладі.
2. Профорієнтаційна функція в роботі практичного психолога.
3. Організація та методи емпіричного дослідження.
Проблема професійного самовизначення особистості, тобто підготовки молоді до усвідомленого обрання професії, добре відома у світі, а вдало обрана професія скорочує частоту фізичних і психічних проблем, пов’язаних із здоров’ям, і посилює задоволеність людини життям. Робота відіграє важливу роль у житті кожної людини й дуже впливає на її стан та самопочуття.
Негативні наслідки неправильного вибору професії торкаються як самої людини, так і усього суспільства. За підрахунками американських вчених, правильний вибір професії у 2-2,5 рази зменшує потік кадрів, на 10-15% збільшується продуктивність праці і у 1.5-2 рази зменшується вартість навчання кадрів.
У реальному житті не кожному вдається зробити найкращий професійний вибір. У психологічній науці накопичений досвід, що дозволяє оцінити ускладнення, які виникають у процесі свідомого вибору професії. Суть його полягає в тому, що вибір професії розглядається як багатоетапний процес утворення та прийняття рішення. На першому етапі виникає проблема вибору професії, приймається рішення. Другий етап пов’язаний зі з’ясуванням джерел інформації, компетентних осіб, що в змозі допомагати у виборі професії. Третій етап – збір інформації, що відображає суттєві моменти конкретної ситуації вибору. На четвертому етапі формується узагальнене уявлення про ситуації вибору професії. П’ятий етап – пошук варіантів вирішення, їх оцінка. На заключному, шостому етапі, робиться остаточний вибір професії.
|
|
|
Для надання допомоги учням у виборі професії, що найбільш відповідає їх індивідуальним особливостям, нахилам та здібностям призначена профорієнтаційна робота психолога.
Зміст профорієнтаційної роботи в школі
Керстін-Паулзен Бринк зазначає, що шкільна профорієнтація є важливим моментом у підготовці учнів до майбутнього професійного життя і є основою для побудови щасливого майбутнього та уміння долати життєві проблеми.
Проблема професійного самовизначення старшокласників – одна з найактуальніших проблем юнацького віку, стверджує О. Шинкарева. Ситуація з початковим вибором професії на думку К. П. Брика ускладнюється тим, що:
· це перший серйозний та відповідальний вибір молоді на їх шляху;
· виникає у психологічно-проблемний підлітковий період;
· з’являється на стику протиріч між системою наступної освіти та зайнятості як проблема вибору майбутньої професії;
· відіграє важливу роль у наступних можливих підвищеннях кваліфікації та перепідготовки.
|
|
|
Тож у цьому випадку необхідна допомога психолога, а саме профорієнтаційна робота з ним.
Р. Овчарова зазначає, що існує багато теорій профорієнтації, батьком якої по праву вважають Френка Парсона. В основу його теорії покладено три фактори:
1 – індивідуальні здібності та особливості, можливості, уміння, інтереси людини;
2 – особливості професії, вимоги, які вона висуває перед людиною;
3 – правильне співвідношення між собою 1-го та 2-го факторів.
Концепція Парсона стала викликати критику, коли психологія досягла більш високого ступеня розвитку та вчені довели, що розвиток не закінчується в 18-20 років, він продовжується все життя. Існують і критичні, і сенситивні періоди, якісь функції розвиваються швидше, якісь – повільніше.
Таким чином, ще одним підходом до проблеми профорієнтації стала концепція вікового розвитку. Її прихильники вважали, що професійний розвиток неприривний, складається з ряду фаз – існують типи професійного розвитку, стадії професійного розвитку спираються на віковий розвиток.
Третя концепція – концепція індивідуальності. В основу її покладено глибоке вивчення особистості людини, її орієнтації, мотивів, особливостей структури.
|
|
|
Теорії Ганни Анастазі, Леона Тайлера стверджують, що основою профконсультації є саморозуміння; завдяки саморозумінню людину можна підвести до правильного вибору.
О. Бондарчук виділяє наступні підходи у вирішенні завдань професійної орієнтації.
Основні положення діагностичного підходу висвітлені в трьохфакторній моделі профорієнтації Ф.Парсона, що наведена вище. В рамках даної теорії вибір професії розглядається як пошук відповідності між вимогами професії та індивідуальністю. На основі результатів тестування психічних та особистісних особливостей претендента на професію роблять заключення відносно властивій йому, не змінній структурі професійних здібностей.
Іншою різновидністю профорієнтаційного підходу є так звана виховна концепція, що передбачає, що будь-яка людина може бути підготовлена до будь-якої професії.
Прибічники такого підходу, що представляють одну з наукових психологічних шкіл – біхевіоризм, спирались на уявлення про більш чи менш однозначну обумовленість поведінки людини набором зовнішніх подразників. У той же час зібрано немало факторів, що свідчать про важливу роль спадковості у формуванні професіонала. Ще у дослідженнях М. Я. Басова подаються відповідні приклади з життя декількох поколінь видатних людей.
|
|
|
Ігнорування природного фактора може призвести до того, що вибрана трудова діяльність буде виконуватись зі значним напруженням, що сприятиме втраті інтересу до професії, розчарування у своїх здібностях, навіть нервові захворювання.
Тому сучасний підхід у профорієнтації – особистісно-орієнтований – передбачає своєчасну підтримку та розвиток тих особливостей та характеристик особистості, які будуть передумовою майбутньої успішної професіональної діяльності, сприяють пізнанню оточуючого світу, самопізнанню, самореалізації особистості, усвідомленню власної ролі у виборі професії, прийняття відповідальності за нього.
Профорієнтація – це науково-практична система підготовки особистості до самостійного та усвідомленого вибору професії. Основним об’єктом цієї системи є особистість учня у різні вікові періоди її розвитку – від молодшого до старшого шкільного віку (за Б. Федоришиним).
Г. Щокін зазначає, що профорієнтація – це комплекс психолого-педагогічних та медичних заходів, що спрямовані на оптимізацію процесу працевлаштування у відповідності з бажаннями, нахилами, здібностями та з врахуванням потреби суспільства у спеціалістах.
Він наголошує також на тому, що профорієнтація є органічною частиною виховної роботи навчальних закладів, оскільки вибір професії як усвідомлення необхідності своєї участі в суспільно корисній праці – важлива умова формування особистості.
Г. Щокін виділяє дві форми професійної орієнтації:
· на вузькій базі, що полягає в тому, що у навчальному закладі, який готує спеціалістів, студентам розкривають всі особливості їхньої подальшої діяльності, вказують оптимальні шляхи залучення до даної професії тощо;
· на широкій базі, що полягає в ознайомленні молоді, що ще не зробила свій вибір, зі світом професій.
О. Шатенко зазначає, що профорієнтація – це довготривалий, до певної міри незворотній процес оволодіння особистістю тою чи іншою професією, яка включає три основні моменти:
· процес впливу соціального середовища на особистість, що формується;
· процес усвідомлення необхідності праці, пізнання конкретної сфери праці;
· саме перетворення праці за законами розвитку сьогоденної дійсності.
Професійна орієнтація, як система, містить декілька взаємопов’язаних етапів: професійне інформування та освіта, професійне консультування, професійний вибір, професійну підготовку та професійну адаптацію (за Г. Фокіним).
Б. Федоришин стверджує, що для того, щоб ефективно проводити профорієнтаційну роботу з учнями, потрібно чітко уявляти її структурні підрозділи. Розглядаючи професіональну орієнтацію як систему підготовки школяра до самостійного та усвідомленого професіонального самовизначення, мається на увазі не тільки система цілеспрямованих заходів виховного характеру, але і комплекс певних структурних підрозділів, що мають власний зміст, завдання та методи. Профорієнтація складається з трьох суттєвих елементів системи:
· профінформація;
· профконсультація;
· початковий профдобір;
Ці елементи тісно пов’язані один з одним, і у практиці профорієнтаційної роботи у школі не завжди можна встановити чітку межу, що відокремлює один елемент від іншого. Разом з тим вони характеризуються відносною самостійністю, оскільки кожен має свій специфічний зміст, власні задачі та власні методи.
О. Шатенко бачив професійну орієнтацію як систему, що включає такі основні напрямки або підсистеми:
· профінформація;
· профконсультація;
· профвідбір;
· профадаптація;
· як окремий етап профорієнтаційної роботи можна розглядати процеси трудового і професійного навчання в школах і міжшкільних НВК.
О. Бондарчук в структурі професіональної орієнтації виділяє наступні компоненти:
· профорієнтація;
· профконсультація;
· профвідбір;
Профінформація ж (за О. Бондарчуком) є однією з форм профорієнтації.
Профінформація – це ознайомлення з різними видами професійної праці, соціально-економічними та психофізіологічними умовами вибору професії (за О. Бондарчуком).
Б. Федоришин зазначає, що професіональна інформація, як окремий відносно самостійний елемент профорієнтації є система організації навчально-виховної роботи, що спрямована на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні, політичні та психофізіологічні умови правильного вибору професії.
На думку О. Шатенко професійна інформація являє собою процес ознайомлення відповідного контингенту учнів з конкретними професіями і спеціальностями, з вимогами, які ставляться до людини, що прагне отримати відповідну професію. Одночасно іде ознайомлення з закладами, де можна одержати дану спеціальність можливого працевлаштування. Основна мета цієї роботи – створення необхідної інформаційної основи для підготовки: кожного учня до свідомого вибору певної професійної діяльності.
Профінформація являє собою систему психолого-педагогічних і організаційних заходів, спрямованих на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні особливості професії.
У роботі загальноосвітньої школи по профорієнтації головну увагу слід приділяти її профінформаційному аспекту, вважає Б. Федоришин. Профінформація за своїми цілями та шляхом здійснення нероздільно пов’язана з усією системою навчально-виховної роботи школи. У цьому, взагалі то, й полягає головна умова проведення успішної профінформаційної роботи з учнями. Головним завданням усього комплексу роботи, що проводиться по профінформації, є підготовка молоді до вступу в самостійне життя професійної діяльності після закінчення середньої школи, яке має забезпечити наступний всебічний гармонійний розвиток особистості. І в цьому відношенні завдання всього навчально-виховного процесу співпадають з основною метою профінформаційної роботи.
Комплекс робіт у сфері професійної інформації передбачає вирішення таких основних завдань:
1) ознайомлення учнів з інформацією про найбільш масові професії;
2) інформування учнів щодо умов оволодіння тими чи іншими професіями (паро навчальні заходи, навчальні предмети, термін навчання, про кваліфікаційні перспективи тощо);
3) формування позитивного відношення до різних видів професійної діяльності (особливо до тих, потреба в яких диктується соціально-економічним розвитком суспільства);
4) формування стійких професійних інтересів та правильно з мотивованих професійних намірів, в основу яких покладено усвідомлення соціально-економічних потреб суспільства та психологічних особливостей (можливостей) особистості.
У перших двох завданнях відображаються інформаційно-довідкові функції профінформації, у двох останніх – її формуючі та виховні функції. У процесі здійснення профінформаційної роботи всі ці функції проявляються у взаємозв’язку, в глибокому взаємопроникненню один в одного. Так, наприклад, цілеспрямоване формування інтересів та відношень особистості допускає попереднє ознайомлення учня з довідковою інформацією. А засвоєння ним необхідної довідкової інформації з метою активного використання її у подальшій самостійній профінформаційній роботі не може бути ефективним при нейтральному або негативному відношенні до неї.
Роботу, що стосується професійної інформації необхідно будувати так, щоб інформаційний матеріал був основою формування в учнів необхідних знань про професії та про свій внутрішній світ і щоб ці знання допомогли їм прийняти обґрунтовані рішення щодо питань професійного самовизначення.
Основою (джерелом) профінформаційної роботи є професіографія – це опис професії та диференціюючих їх спеціальностей щодо вимог, які вони висувають людині.
Результатом професіографії є професіограми – опис та обґрунтування системи вимог, що пред’являються певною спеціальністю, професією або їх групою до людини (за О. Бондарчук).
Б. Федоришин зазначає, що професіограми – своєрідні описи професій, що містять основні вимоги, які висуває професія психологічним та фізичним властивостям людини.
На думку Миколи Янцура, професіограми – це перелік і опис загально трудових і спеціальних умінь та навичок, необхідних для успішного виконання певної професійної діяльності та її вимог до людини. Він також наголошує на тому, що структура професіограм може бути різноманітною, але за змістом вони мають включати:
· соціально-економічну характеристику професії, де подаються історичні відомості про її виникнення і розвиток, галузі економіки, в яких вона розповсюджена, потреби регіону в кадрах даної спеціальності, географію її поширення, про підприємства, організації, фірми, де працюють фахівці, форму організації праці ;
· виробничу характеристику професії: умови праці, робоче місце та його особливості, головний предмет праці, продукція або результат праці, основна мета праці, основні знаряддя праці та їх особливості, головні виробничі функції, операції та дії, найважливіші професійно необхідні знання, вміння та навички;
· санітарно-гігієнічні умови праці, тобто рівень складності та напруженості праці, обмеження у виборі професії за статтю та віком, режим праці та відпочинку, мінливість праці, завантаження аналізаторів під час роботи, несприятливі фактори робочої зони, медичні перестороги та обмеження вибору професії;
· вимоги професії до індивідуально-психологічних особливостей спеціаліста, де вказується добова біоритміка та нейродинаміка, психоторика (рухові дії, їх сила, темп, швидкість, точність, ритм, координація рухів, сенсорно-перцептивні особливості сприймання (сприймання предмета, швидкість реакції на подразники), особливості різновидів пам’яті, уваги, мислення, уяви про мовлення, інтелектуального розвитку, емоційно-вольової сфери, рис характеру та темпераменту фахівців;
· відомості про підготовку кадрів : типи навчальних закладів, терміни та форми навчання, необхідний рівень загальноосвітньої підготовки, перспективи професійного зростання та розвитку фахівця.
Професійна консультація також є окремою, відносно самостійною системою (за Б. Федоришиним), у зміст якої входить організація та проведення спеціальної роботи по виявленню індивідуальних психологічних та психофізіологічних особливостей старшокласника, що мають суттєве значення для правильного вибору професії.
В. Синівський дає наступні визначення: профконсультація– це система психолого-педагогічного вивчення особистості з метою допомогти їй при виборі такої професії, в якій найбільш повно реалізувались та розвилися б її здібності. При цьому профконсультація сприяє встановленню оптимального співвідношення між прагненнями та можливостями людини та реальними потребами ринку в спеціалістах відповідної кваліфікації.
О. Шинкарева виділяє дві основні форми профконсультації:
· адаптуюча;
· розвиваюча;
Розвиваюча ( активізуюча ) профконсультація виключає активність самого суб’єкта з процесу вирішення життєво важливого завдання, а розглядається як головний фактор правильного вибору. Основною метою є активізація процесу формування психологічної готовності учня до професійного самовизначення, ненав’язливе психологічне супроводження вибору професії та підготовки до неї.
На думку Шинкаревої основний принцип розвиваючої консультації складається з реалізації нового підходу до використання та інтерпретації психодіагностичних методик. Необхідно надати нового змісту цій роботі. Поряд з традиційним завданням психодіагностики – визначенням актуального стану розвитку індивідуальності учня слід:
а) використовувати її результати для стимулювання потреб учня до самопізнання та самовдосконалення щодо підготовки до своєї професіональної праці у майбутньому ;
б) для виявлення недоліків, проблем у розвитку тих чи інших якостей, здібностей, які важливі для майбутньої професійної діяльності ;
в) для прийняття рішень про характер колекційної та розвиваючої роботи з метою підготовки до майбутньої професії ;
г) для здійснення контролю за розвитком необхідних якостей, здібностей після корекції або тренінгу ;
д) для виявлення обмежень при виборі сфер професіональної діяльності, що ставить жорсткі вимоги до психофізіологічних особливостей індивіда.
Другий принцип полягає у відмові від збільшення арсеналу методик психодіагностики та зосередженні головної уваги на розробці та застосуванні спеціальних навчаючих та корекційних програм, систем психотренінгів, проблемно-ігрових та навчально-професійних ситуацій.
І, нарешті, реалізація принципу співпраці оптанта з консультантом шляхом введення елементів гуманістичного підходу до профконсультування. Успіх консультацій в більшості залежить від того, чи вдається встановити з учнем довірливі відносини. Недопустимим є будь-який тиск, директивний тон, нав’язування своєї думки. Акцент потрібно робити на поясненні того, що вибір професії тільки тоді буде правильним, коли він усвідомлений, самостійний і коли йому передує велика кропітлива робота по самопізнанню та вивченню світу професій.
Для ефективної реалізації головного завдання профконсультації, на думку Б. Федоришина, потрібно відокремити конкретні завдання, які, з одного боку, відображають зміст та головну думку професійної консультації, а з іншого – визначають шляхи пошуку та вдосконалення її методичних основ.
У професійній консультації Б. Федоришин виділяє у всякому разі три групи спеціальних завдань:
1) психологічний аналіз особистості школяра;
2) співвідношення психологічних структур особистості та професії;
3) визначення шляхів подальшого розвитку особистості, цілеспрямованого вдосконалення її психологічної структури.
Ці групи завдань тісно пов’язані між собою. Насправді, не можливо допомогти учневі у «примірюванні» його до професії та професії до нього (друга група завдань), попередньо не з’ясувавши його здібності та можливості (перша група).
І так само не можна давати рекомендації школяру про необхідність розвитку тих чи інших психічних функцій, властивостей, якостей (третя група) без порівняльного аналізу можливостей особистості та вимог професії (друга група). При вирішенні цих завдань виявляються ті суб’єктивні фактори, якими обумовлюється правильний вибір професії та успішність діяльності в ній.
О. Шатенко зазначає, що професійна консультація – являє собою сукупність науково організованих і обґрунтованих дій, основною метою яких є виявлення індивідуально-психологічних і психофізіологічних особливостей особи, що вибирає відповідну професію. Такі дії найбільш ефективні у тих випадках, якщо вони організовані з врахуванням вікових і освітніх рівнів і якщо до цих дій залучені учителі і батьки.
Бесіди, пов’язані з профорієнтацією, мають проводитись спеціально підготовленими профконсультантами – психологами і педагогами, медиками і соціологами. В залежності від місця і умов проведення профконсультації – це або тривалий процес, або одноразовий акт. Зрозуміло, що в умовах школи цей процес має бути тривалим і охоплювати якомога ширший діапазон класів. Фактично, профорієнтація в школі – це організація і керівництво цілеспрямованою багаторічною діяльністю учня у його професійному самовизначенні.
З допомогою різних профдіагностичних методів профконсультація повинна визначити і вказати учню важливіші для його майбутньої професіональної діяльності особливості його особистості і на цій основі дати йому науково обґрунтовані рекомендації по вибору професії.
Головним завданням професійного відбору – наступного етапу профорієнтаційної роботи – є науково обґрунтоване визначення професійної придатності учня до відповідної /конкретної/ трудової діяльності з врахуванням його особистісних якостей і потреб конкретного виробництва, зазначає О. Шатенко.
Профвідбір– це система засобів, що забезпечують прогностичну оцінку взаємовідповідності людини та професії у тих випадках діяльності, які здійснюються у нормативно заданих небезпечних умовах (гігієнічних, мікрокліматичних, технічних, соціально-психологічних), що вимагають від людини підвищеної відповідальності, здоров’я, високої працездатності, точності виконання завдань, стійкої емоційної регуляції (за О. Бондарчук).
Б. Федоришин розглядає початковий профвідбір як систему заходів, що забезпечують підбір конкретної професії для випускника середньої загальноосвітньої школи з максимальним врахуванням усіх суттєвих об’єктивних та суб’єктивних умов.
Основою професійного відбору є конкретні нормативні характеристики професії:
· соціальні (функції, завдання, цілі);
· операційні (точність виконання, тимчасові, просторові, логічні характеристики);
· організаційні (гігієнічні, соціально-психологічні, психофізіологічні умови праці);
Профвідбір передбачає декілька послідовних та взаємопов’язаних етапів:
· попередній, на якому відбувається відбір за методичними показниками, станом здоров’я;
· проведення психодіагностичного обстеження з використанням різних комплексів тестів, імітаційного експерименту, що відтворює фрагменти, ситуації, етапи реальної трудової діяльності при суворому реєструванні показників функціонального етапу, мотиваційно-емоційних проявів, показників продуктивності;
· прогнозування успішності оволодіння професією на основі порівняння її вимог з психодіагностичними даними з врахуванням можливості деяких недостатньо розвинутих якостей за рахунок більш високого розвитку інших.
Професійна адаптація являє собою процес активного входження учня в професію, пристосування його до змісту своїх професійних обов’язків, режиму, і організації праці, до вимог виробництва. Іншими словами, професійна адаптація – це досягнення в оптимальні строки певного кваліфікаційного рівня, (за О. Шатенко).
У взаємозв’язку розглянутих елементів є певна послідовність, яка диктується завданнями виховання. Робота, що проводилась у сфері професійної інформації, передує роботі по профконсультації і початковому профвідбору. У процесі профконсультації учень одержує відомості про себе, про важливі з точки зору професійного самовизначення особливостях його психологічної структури, але відношення до професії при цьому ще не формується. Формування відношень та інтересів – це головна ціль профінформаційної роботи. Звичайно, вибір професії практично можна здійснити, використовуючи матеріали профконсультації. Однак при цьому професійне самовизначення людини відбувається на основі збіднілих, неповноцінних професійних інтересів, нестійкого, слабо вмотивованого відношення до вибраної професії. А це згодом може призвести до ускладнень у процесі професійної адаптації з усіма наслідками, що випливають звідси.
Початковий профвідбір, кінцевий етап роботи по професійній орієнтації, ефективний тільки тоді, коли він спирається на весь комплекс роботи, що був проведений по профінформації та профконсультації. Бо при виборі професії для випускника школи важливо врахувати всі особисті та функціональні властивості його психологічної структури: і ті, які були сформовані у процесі виховної роботи, і ті, які виявляються типологічними особливостями особистості. Тільки в цьому випадку можна підібрати для людини таку професійну діяльність, під час якої особистість максимально реалізує свої можливості та здібності у процесі праці. При цьому людина буде одержувати задоволення від виконаної роботи. Крім того, вона отримає можливості для подальшого розвитку своїх здібностей у процесі діяльності, а суспільство здобуде хорошого фахівця, майстра своєї праці.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 358; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!