Становлення поліцейської деонтології як науки.
Моральні проблеми діяльності та професійної поведінки працівників міліції у наш час є такими ж актуальними, як і проблеми зростання негативних тенденцій у службовій дисципліні та дотримання законності під час виконання співробітниками службових обов’язків. Крім того, саме суспільство приділяє особливу увагу питанням особистої безпеки та захисту прав та свобод людини і громадянина. Розподіл праці та виникнення різних видів професій зумовило появу соціальних потреб узгодження діяльності та поведінки представників різних професійних груп, що керувалися у своїй діяльності різними специфічними нормами професійного обов’язку та належної поведінки.
Ці процеси обумовили формування професійної етики, що стала вивчатись юристами у ВНЗ. У подальшому частина знань, зокрема ті, що стосувались належної поведінки особи, склали основу ЮД.
Досліджуючи історичний розвиток етичних поглядів та соціологічних концепцій нормативізму, слід зауважити, що у сфері професійної етики людство завжди намагалося встановити певні стандарти, принципи, норми, конкретизувати загальносоціальні, етичні ідеали, орієнтири поведінки кожної людини зокрема і певної професійної групи в цілому. Саме завдяки тому, що людина мала потребу “все зважити, все виміряти”, підкорити поведінку та мораль людини “холодному” раціоналізму, були створені сприятливі умови для того, що у першій третині ХІХ ст. виникає нова наука – деонтологія, що являє собою систему наукових знань щодо обов’язків та належної поведінки людини у суспільстві.
|
|
|
У наш час з’явилося декілька цікавих підходів до визначення деонтології. Так, О. Бандурка та О. Скакун пропонують такі дефініції цього поняття:
“Деонтологія загальна – розглядає особливості юридичної практичної діяльності і визначає основні нормативи культури юриста, що відповідають стандарту його професіоналізму. Деонтологія загальна формує систему вимог, що пред’являються до юриста – як особи (психологічна структура), учасника політичного життя (ідейно-політична сутність), спеціаліста (професійно-правовий зміст), носія високих моральних принципів (моральна основа) та стійких естетичних смаків (розуміння прекрасного) та інше. Ці вимоги складають професійну культуру юриста. Хоча професійна культура багато в чому збігається з поняттям правової культури, що зумовлено правовою сферою професійної діяльності юриста, їх не можна ототожнювати. Юрист повинен мати більше якостей, ніж того вимагає правова культура. Для здійснення своїх професійних обов’язків він повинен володіти не лише знаннями в галузі права та основами ділового спілкування, а й орієнтуватися в політичних проблемах суспільства, дотримуватися професійної таємниці, вміти логічно викладати власні думки. У загальній деонтології з урахуванням особливостей кожної юридичної професії дається їх опис (професіограми юридичних професій).
|
|
|
Деонтологія нормативна визначає й обґрунтовує соціальні нормативні приписи – моральні, політичні, естетичні, правові та інші рекомендації, дозволи, заборони й зобов’язання (веління, імперативи), запропоновані для юриста будь-якого фаху (щодо правил поведінки, норм спілкування, тактики взаємодії як з колегами, так і з клієнтами тощо). Нормативи культури є основним способом регуляції професійної поведінки юриста, що містяться в нормативно-правових актах держави, деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними національними і міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів та ін.).
Деонтологія спеціальна вивчає специфічні аспекти належної поведінки певних юридичних професій і фахів – адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або працівника певного відомства (деонтологія адвоката, судді, нотаріуса, працівника прокуратури, державного виконавця, працівника ОВС та ін.)”.
|
|
|
Будь-який юрист, який замислюється над своєю поведінкою, вчинками та наслідками діяльності, рано чи пізно сам усвідомлює необхідність дотримання ряду професійних норм або ж запозичує їх у більш досвідчених колег.
Саме так у медицині до цього дійшов Гіппократ, а у юриспруденції – Бентам, Коні, Спасович, Стояновський.
Соціологічні проблеми, пов’язані з реалізацією правових і моральних цінностей у контексті поняття “відповідальність за виконання або невиконання професійного обов’язку”, підсилюють соціальну роль деонтології. Напр., медична деонтологія конкретизує сфери дії норм належної професійної поведінки фахівця та поділяє їх на такі важливі складові частини:
1) обов’язки медичного працівника щодо суспільства;
2) обов’язки медичного працівника щодо хворих, їх родичів і близьких;
3) обов’язки медичного працівника щодо колег.
Підтвердженням цього є висловлювання академіка А. Білібіна, який підкреслював, що деонтологія – душа медицини і мудрість лікування.
Можна визначити не так вже й багато професій та їх представників, соціальна роль і значення позитивних результатів або професійних помилок яких мають велике значення для об’єкта діяльності – не лише для суспільства, а й для конкретної людини, її оточення, родини, рідних, близьких, колег по службі. Напр., помилку кравця, педагога чи журналіста не можна порівнювати з помилкою лікаря або ж із помилкою слідчого, судді, прокурора, а тим більше працівника міліції, який неправомірно чи помилково застосував зброю.
|
|
|
Відомий російський юрист О. Коні, спираючись на багаторічний досвід прокурорської та судової практики, розкрив та обґрунтував основні деонтологічні принципи, етичні засади діяльності суду, прокуратури, адвокатури, моральні норми юриста. У своїй праці Коні зазначає: юрист (судовий працівник) усім своїм характером вчинків щодо людей, до діянь яких він повинен докласти свій розум, працю та владу, повинен прагнути до здійснення морального закону, вести себе у всіх ситуаціях таким чином, щоб при здійсненні правосуддя відчувався смак, почуття міри і тактовність.
За визначенням словника, ЮД – галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, що є узагальненою системою знань про внутрішній імператив службового обов’язку юриста, про кодекс його професійної поведінки.
Цей термін звичайно розглядається у двох значеннях: 1) у широкому – наука, що аналізує (поряд із моральними) фахові, політичні, психологічні, етичні та естетичні вимоги, що регламентують ставлення спеціаліста до клієнта і своїх колег; 2) у вузькому – наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності юристів-професіоналів.
ЮД, як уже зазначалось, розглядає етичні особливості роботи юристів на різних посадах та в різних підрозділах правоохоронних органів: суду, прокуратури, юстиції, адвокатури, міліції, арбітражу, нотаріату тощо. Значна кількість юристів працюють поза сферою державної служби і їх частка зростає у сфері економіки, зокрема приватного підприємництва. Тому впевнено можна зазначити, що ця сфера діяльності юристів також не може звільнятися від необхідності виконання деонтологічних норм.
Створюючи свою деонтологічну концепцію й усвідомлюючи нерозривність моралі та права, Бентам намагається розмежувати сфери їх діяльності та зазначає, що приватна етика і мистецтво законодавства йдуть пліч-о-пліч.
Аналіз концепцій ПД в інших країнах дозволяє констатувати, що наукові рекомендації І. Бентама були враховані у країнах Європи та Америки як у законодавстві, так і у процесі формування принципів діяльності посадових осіб поліції демократичної держави у конкретних випадках. Розглядаючи профілактичну діяльність поліції, І. Бентам наголошує, що слід бути особливо обережним, оскільки за допомогою цієї діяльності легко дійти до цензури книжок та інквізиції, що зумовить зупинку всіх успіхів людського розуму.
Саме І. Бентам розробив модель науки про норми професійної поведінки людини, яка внаслідок своєї соціальної ролі наділена владними повноваженнями та повинна реалізовувати їх в інтересах суспільства та окремих громадян у рамках етики.
ПД розглядається вченими та практиками як наука, що вивчає всю сукупність організаційно-управлінських, професійно-етичних та соціальних норм, принципів належної поведінки співробітників поліції при виконанні ними службових обов’язків.
Так, професор В.М. Кукушин під ПД розуміє науку про зародження, формування, розвиток і функціонування діючого в професійній групі працівників поліції нормативно-орієнтуючого інституту, особливої системи норм (і кодексів) професійної поведінки поліції, історично складених стандартів, заснованих на моральній аксіоматиці.
Крім того, він стверджує, що “ПД” слід розглядати як дисциплінарну науку, що знаходиться на межі професійної етики та соціології моралі. З огляду на це він окреслює 4 основні аспекти, в яких її можна розглядати:
1) як галузь знань про зародження, формування, розвиток і функціонування діючого в професійній групі працівників поліції нормативно-орієнтуючого соціального інституту щодо особливої системи норм належної професійної поведінки поліцейського, загальновизнаних стандартів, які базуються на правах людини та моральних принципах;
2) як теорію професійного обов’язку, належного чи морально обов’язкового в поведінці працівника поліції;
3) як науку, що вивчає міжнародні, національні та регіональні системи вимог до поведінки працівників поліції з метою надати їх поведінці і мотивації дій моральну аргументацію, затвердити в їхній професійній групі імперативні загальнолюдські та групові цінності;
4) як навчальну і наукову дисципліну, що використовується в професійно-моральній підготовці кадрів, у професійно-орієнтаційній роботі, вихованні молодих працівників.
Інколи професійну деонтологію сприймають як науку про правила гарного тону, але це не вірно, оскільки ПД орієнтована на проблеми регулювання професійної поведінки поліцейських безпосередньо в межах поліцейської організації, а також поза нею під час взаємодії з правопорушниками або з законослухняними громадянами. Вона веде свої дослідження не лише в межах проблем професійної етики, а й у рамках соціології поліції.
Професор Ю.І. Римаренко визначає, що ПД – це наука, що вивчає всю сукупність соціальних, професійно-етичних та організаційно-управлінських норм, принципів, належної поведінки працівників поліції при виконанні ними службових обов’язків, відповідної соціальної ролі та функції.
Міждисциплінарний характер ПД зумовлений дією двох основних факторів: а) етико-соціологічного – ПД засновується на філософських теоріях етики, при цьому особлива увага приділяється професійній етиці, та виділяє пріоритетні проблеми належного, морального, обов’язкового у поведінці та діяльності поліцейських; б) вона є специфічною галуззю знань загальної професійної деонтології – базується на наукових теоріях соціології моралі, де виявляється взаємозв’язок моралі з іншими видами соціальної регуляції професійної поведінки, особливості функціонування моральних норм, нормативно-організуючих інститутів та їх роль у процесі соціалізації нових членів професійної групи.
Більшість науковців, які займалися дослідженням науки ПД, схилялися до того, що вона має міжгалузевий характер і знаходиться на стику двох наук – етики та соціології. ПД розвивається саме у межах соціології поліції, оскільки вона орієнтована на проблеми регулювання поведінки поліцейських всередині організації і в процесі соціальної взаємодії з об’єктами діяльності (правопорушники, законослухняні громадяни).
Проте нам здається, що потрібно звернути увагу на зв’язок цієї науки з теорією права. Теорія права оцінює державно-правові явища та життя суспільства саме з точки зору їх відповідності належному. Виходячи з уявлення про належне правова держава встановлює певні вимоги, що стають для представників різних юридичних професій їх обов’язками і отримують закріплення у відповідних нормативно-правових актах (Конституції, законах України “Про міліцію”, “Про статус суддів” та ін.). З цього випливає, що ПД тісно пов’язана з різними суспільними науками: етикою, соціологією, правовою психологією. Крім того, очевидним є її зв’язок з правами людини, кримінологією, ЮД, оскільки за допомогою цієї науки визначаються певні стандарти, що дозволяють, рекомендують, забороняють та зобов’язують співробітника поліції діяти у певний спосіб.
Однак слід зазначити, що ПД, так само як і теорія держави та права і філософія права, дає загальні знання про належну (бажану) поведінку працівників міліції, що, у свою чергу, використовуються галузевими та іншими юридичними науками як вихідні пункти для досліджень та дозволяють уникнути однобокості при вирішенні галузевих наукових проблем. ПД є свого роду базисом для роз’яснення працівникам міліції (тим, які вже працюють, і тим, які навчаються для отримання цієї професії) уявлення про стандарти поведінки та проведення тих чи інших дій у певній ситуації. Знання стандартів та позитивного досвіду дозволяє впроваджувати у практику більш дієві методи роботи.
Таким чином, на нашу думку, ПД слід розглядати у двох аспектах:
1) як міждисциплінарну науку, що вивчає соціальні норми та професійні стандарти належної поведінки працівників міліції (поліції), що базуються на моральних цінностях;
2) як розділ ЮД та соціології управління, що досліджує проблеми реалізації норм посадового обов’язку, функціонування нормативно-орієнтаційних інститутів, вивчає деонтологічні кодекси (етичні кодекси та кодекси честі) працівників міліції (поліції).
Тобто можна стверджувати, що ПД вивчає як проблеми належної моральної поведінки та діяльності працівника міліції (поліції), так і соціальне регулювання професійної поведінки, особливості функціонування моральних норм та нормативно-орієнтуючих інститутів.
Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення: ПД – це міждисциплінарна наука, що вивчає стандарти належної професійної поведінки працівників поліції (міліції), які засновані на соціальних, моральних цінностях суспільства та спрямовані на захист загальнолюдських стандартів прав людини, а також особливості реалізації цих стандартів у практичній діяльності працівників.
ПД як науці ще належить сформуватися. Ця робота має проводитись науковими колективами у співдружності з практичними працівниками, що дозволить узгоджено та поетапно виробити методологічні підходи, які відповідають проблемам сьогодення, сучасні принципи та норми, що витримають перевірку часом та отримають визнання більшості юристів.
Досі не вирішені концептуальні завдання, а також відсутні глибокі методологічні розробки, що не дозволяє вивчати, засвоювати та реалізовувати на практиці деонтологічні норми державними службовцями, у тому числі й працівниками міліції.
ПД дозволить заповнити прогалину, що утворилася після відмови від ідеологізованих поглядів на мораль за часів СРСР, і допоможе сформувати позитивний імідж працівника міліції відповідно до вимог сучасного суспільства.
Впровадження у систему підготовки та професійного розвитку кадрів, а також у практичну діяльність працівників міліції основ ПД сприятиме підвищенню якісних характеристик та моральної стійкості особового складу.
Методи юридичної деонтології
Метод ЮД - це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів обгрунтування системи знань про теоретичне розуміння і практичне застосування деонтологічних нормативів, тобто нормативів психологічної, політичної, екологічної, етичної та інших культур юриста.
Методи ЮД:
— загальні – метод філософської діалектики (матеріалістичної й ідеалістичної) є головним;
— приватні (конкретні) – використовуються ЮД як основні;
— спеціальні – використовуються ЮД як допоміжні.
Основні приватні (конкретні) методи ЮД.
– Системно-структурний метод припускає, що всі явища юридичної ЮД являють собою систему, і структурно взаємозалежні. Зв'язок простежується між культурами юриста: психологічною, правовою, політичною, етичною, естетичною, інформаційною. Ці культури розглядаються як структурні підрозділи єдиної системи (юридичної практики), що, у свою чергу, є системою в більш широкій системі (правовій системі суспільства). Юридична практична діяльність визначається системою норм дозвільного, заборонного, зобов'язуючого і рекомендаційного характеру. Професіограми юридичних фахів аналізуються через систему сторін діяльності юриста: соціальну, пошукову, реконструктивну, комунікативну, організаційну, посвідчувану.
- Психологічний метод використовується під час вивчення психофізіологічних властивостей юриста як особи, його темпераменту, характеру, психічних установок.
- Соціологічний метод припускає дослідження фахової діяльності юриста, упорядкування професіограм юридичних професій не на рівні абстрактних категорій, а на базі конкретних соціальних фактів.
- Статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення (Напр., про кількість юристів різних професій, що працюють у приватній і державній сферах і т.ін.).
- Історико-політичний метод допомагає вивчити специфіку політичної культури юриста, конкретно-історичні політичні умови практичної юридичної діяльності, політико-ідеологічні стандарти, якими покликаний керуватися юрист під час виконання свого професійного обов'язку. Так, в колишнії УРСР ці стандарти були орієнтовані на керівні положення Комуністичної партії; нині, коли конституційно проголошено принцип політичного плюралізму, такими стандартами стали права людини що загальновизнані у світі.
- Порівняльно-правовий метод припускає зіставлення однопорядкових юридичних понять, явищ і процесів і зясування між ними подібностей і розходжень. Напр., порівняння престижу юридичної професії в різних країнах світу або порівняння особливостей юридичної практики прокурорської й адвокатської, нотаріальної й адвокатської та ін.
Спеціальні методи засновані на досягненнях математики, кібернетики та інших наук.
З метою різностороннього пізнання ЮД доцільно використовувати зазначені вище методи в сукупності.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 2796; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!