Предмет та історичні витоки юридичної деонтології
Тема 1. Предмет, метод, структура юридичної деонтології
Як науки і навчальної дисципліни.
План лекції:
Наукові підходи до поняття «деонтологія».
Предмет та історичні витоки юридичної деонтології.
Місце юридичної деонтології в системі юридичних наук. Становлення поліцейської деонтології як науки та навчальної дисципліни.
Методи юридичної деонтології.
Функції юридичної деонтології.
Принципи та джерела юридичної деонтології.
Скорочення: органи внутрішніх справ – ОВС; юридична деонтологія - ЮД; наприклад- Напр., ; поліцейська деонтологія - ПД;
Наукові підходи до поняття «деонтологія»
Зростання уваги дослідників до деонтології зумовлене характерним для початку ХХІ сторіччя переконанням про необхідність зміни світоглядних та ціннісних переконань сучасної людини (які, очевидно, багато в чому спричинили сучасні глобальні кризи) до напрацювання дієвих схем того, як в умовах сучасного світу активізувати механізми формування нової, більш гуманістичної (зокрема, правової) свідомості, а також відповідного стилю мислення та поведінки. Саме ці пошуки спрямовують нас до деонтологічної традиції, яка впродовж свого існування намагалася на ґрунті різних філософських систем обґрунтовувати принципи і постулати гідного виконання моральних вимог, суспільного обов’язку та норм. З іншого боку, виникає необхідність нового, більш ретельного та глибокого вивчення нормативних матеріалів, що належать деонтологічному дискурсу.
|
|
|
Передусім, на початку викладу основного матеріалу маємо розібратися із терміном «деонтологія», який в активний науковий обіг запровадив англійський філософ і правознавець Ієремія Бентам. Термін було вжито та роз’яснено у праці «Деонтологія або наука про мораль», що була опублікована у 1834 р.
У максимально лаконічній формі деонтологія (від грец. - належне) - це поділ етики, в якому розглядаються проблеми обов’язкового та належного. Власне Бентам використав термін «деонтологія» для позначення теорії моральності як наукипро належну поведінку або про мораль поведінки індивіда для досягнення належної для нього мети, (або зведення правил поведінки).
Прийнято вважати, що вчення Бентамапропагує приватний інтерес як основу суспільного благоденства. В сфері моралі він вважав, що єдиним мотивом людської поведінки є досягнути задоволення та уникнути страждання (максимальне щастя за мінімальних страждань). При цьому Бентам вважає, що вчення про мораль побудоване на принципі користі. Такий підхід, на його думку, надає можливість бачити та враховувати найвіддаленіші можливі наслідки тих дій, які спрямовані на благополуччя. Водночас деонтологія здатна допомогти вирішити проблеми, пов’язані з розподілом, інтерференцією, конфліктом та неузгодженістю зобов’язань людини у суспільстві, застосувавши принцип користі. У свою чергу, деонтологія має на меті залучити людину в практику чесності та благочинностішляхом показовості, тобто мова йде про деонтологічне мистецтво, яке полягає у збільшенні загальної кількості щастя, (йдеться про сферу нашої свідомості, про наш світогляд – цінності та переконання, які ми сповідуємо, нашу культуру).
|
|
|
Між тим, дослідники оригінальних текстів Бентама стверджують – у нього деонтологія не передбачає моралізаторства у вигляді накладення на людство кайданів обов’язку, носіння яких не дає йому нічого іншого окрім страждань. Відповідно до поглядів Бентама робити добро слід в найбільш прийнятний спосіб для того, кому це добро робиться, інакше це тиранія.
Зрештою, щодо деонтології можна відшукати і такі визначення:
- це мораль жорстко замкнутого суспільства, що диктує його членам чіткі правила поведінки у вигляді законів і інструкцій, а також прийнятих негласних дозвільних і заборонних дій.
|
|
|
- намагається науково обґрунтувати необхідність свідомого підпорядкування особистих інтересів потребам суспільства у гармонійному поєднанні особистого і суспільного.
- вивчає форми вираження належного, шляхом якого моральність виражає вимоги соціальних законів, приймає різні формиу приватній поведінці, загальних нормах та вимогах.
- визначає конкретні форми професійної моралі, виконання громадянського обов’язку в певній галузі суспільного життя і професійної діяльності.
Отже, деонтологію, зважаючи на усе вище сказане, можна визначити, як науку про належне (і корисне), до усвідомлення чого приходять самостійно, а не через примус. Деонтологія задає певні орієнтири, яких варто прагнути.
Разом з тим, слід наголосити, що сьогодні термін «деонтологія» переважно використовують для позначення професійної етики як системи етичних нормвиконання відповідними працівниками своїх службових обов’язків. До того ж тривалий час, здебільшого, йшлося про професійну етику медиків та юристів. Щоправда, за останнє десятиліття, у науковій літературі почали з’являтися нові види професійної етики: деонтологія журналістики, педагогічна, управлінська, економічна, екологічна, політична деонтологія та інші.
|
|
|
Теоретичне обґрунтування деонтології здійснювалося представниками багатьох філософських та етичних традицій. При цьому, деонтологічне знання напрацьовувало власний термінологічний та понятійний апарат.
Принциповими поняттями для деонтологічного знання залишаються поняття обов’язку, належного, імперативу поведінки, задоволення, практичного інтересу, самопожертвування.
Водночас, фахівці з етики звертають увагу на те, що з уявлення про належне складаються етичні вимоги, розуміння того, які вчинки люди повинні здійснювати. Стосовно людини ці вимоги виступають як його обов’язки; останні в узагальненій формі загальних правил формулюються в моральних приписах, нормах, заповідях.
Нині можна констатувати, що зміст терміну «деонтологія» звузився до характеристики проблем людського обов’язку, розглядаючи останній як внутрішнє переживання примусу, що задається етичними цінностями.
Предмет та історичні витоки юридичної деонтології
ЮД являє собою зібрання правил, якими повинен оволодіти і керуватися курсант (слухач) – майбутній працівник органів внутрішніх справ (далі ОВС). Варто зауважити, що ОВСє важливою складовою частиною правоохоронної системи у державі, яка має чітко визначені цілі, завдання, функції щодо забезпечення правопорядку, охорони і захисту прав громадян; організаційну структуру і ресурсне забезпечення.
Як уже зазначалося, запропонований курс має на меті ввести спеціаліста-початківця системи МВС у майбутню професію, ознайомити з його місцем та роллю в суспільстві; показати сферу застосування отриманих знань; розкрити деонтологічні вимоги, що пред'являються до нього; дати загальне уявлення про принципи, норми, вміння і навички, якими він мусить оволодіти, щоб відповідати своєму професійному призначенню.
Необхідність вивчення ЮД зумовлена об'єктивними причинами, передусім, змінами вимог, які пред'являються до працівника ОВС в усіх цивілізованих країнах світу, в тому числі і в Україні, що стала на шлях побудови демократичної соціально-правової держави. В умовах розширення і поглиблення демократії і одночасної трансформації українського суспільства до ринкових відносин працівник ОВС має стати представником служби «сервісу». Результативність його службової діяльності визначається економічними категоріями («ціна – ефект»), а не тільки виконавчою дисципліною («виправний службловець»). Чітке і точне виконання наказів начальника в наші дні ще не є показником якості служби. Головною ознакою працівника ОВС в сучасних умовах постає ефективність його праці, тобто здобуття високої якості при найменших витратах. А це можливо тільки у разі його здатності до ділової, доцільної організації праці, вміння самостійно вирішувати службові завдання, тобто у високому професіоналізмі.
Метою курсу є широке уявлення про професію юриста, висвітлення суміжних професій, з якими він так чи інакше може стикатися як посадова особа і як громадянин, визначення загальних нормативів культури юриста в Україні.
Юридична деонтологія – це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, що являє собою узагальнену систему знань про юридичну практичну діяльність, а також кодекс фахового поводження юриста, оптимальну збірку правил дозволяючого, забороняючого, зобов'язуючого і рекомендаційного характеру, які повинен опанувати юрист і керуватися ними у відносинах, що виникають під час виконання своїх службових (посадових) повноважень.
Дозволяючі норми у своєму тексті містять слова «має право», «може» (суддя має право займатися педагогічною діяльністю); забороняючі - «не може», «не повинен» (адвокат не може використовувати конфіденційну інформацію у своїх інтересах); зобов'язуючі – «зобов'язаний», «повинен додержуватися» (слідчий не повинен брати участь у страйках); рекомендаційні – «повинен» у розумінні «бажано» або «доцільно утриматися» (суддя повинен утримуватися від фінансових і ділових стосунків, що можуть кинути «тінь» на його неупередженість, перешкоджати належному виконанню судових обов'язків). Є норми, що містять в собі і дозвіл (до встановленої межі), і заборону (не переходити через встановлену межу). Напр., у США агенту ФБР дозволено приймати подарунки від своїх громадян не дорожчі 200 доларів – це дозволяюча й одночасно забороняюча норма, оскільки агеніу ФБР заборонено приймати подарунки дорожчі 200 доларів.
Зібрання правил, що визначають поведінку юриста в процесі практичної діяльності, називають нормативами (регулятивами) його культури. Нормативи психологічної, етичної, політичної, правової, естетичної, інформаційної культур юриста обумовлюють його фахову діяльність, регламентують його ставлення до об'єкта праці – клієнта, а також до колег, і забезпечують в цілому режим найбільш оптимальної і гарантованої поведінки осіб у стані їх взаємозалежності.
Деонтологія (від грец. «deon» - борг, обов'язок і «logic» - вчення) – це теорія дослідження належного. Першопричиною ЮД є етика: обов'язок особи поводитися відповідно до соціальних законів, що установлюються через мораль. ЮД виділилася в окрему галузь знань у процесі розвитку правової етики. Проте, вона не тотожна з нею. ЮД, з одного боку, є стрижнем, «серцевиною» правової етики, а з іншого – значно ширшою за змістом, тому що поряд з морально-етичною культурою містить в собі тісно пов'язані з нею інші грані культури юриста як особи. Тобто ЮД лише частково збігається з правовою етикою, не поглинаючи її предмет і методи. Вона є певним вступом до неї як до спеціальної науки і навчальної дисципліни, користувачем її як джерелом, з якого черпає деонтологічні норми. Змістом ЮД є як норми, не забезпечені юридичними санкціями (етичні, естетичні та ін.), так і норми, що встановлюють юридичну відповідальність за невиконання приписів, закріплених у службових документах і нормативних актах (правові).
У тлумаченні поняття «ЮД» намітилися такі підходи:
— вузький - наука про застосування загальних і спеціальних норм моралі в специфічних умовах практичної діяльності юристів;
— широкий – наука, що поряд із моральними аналізує вимоги (нормативи) психологічного, політичного, правового, етичного, естетичного, інформаційного характеру, які пред'являються до фахової культури юристів.
ЮД не може обмежуватися вивченням професійної моралі. Вона повинна об'єднювати в одну систему взаємозалежні аспекти (психологічні, політичні, правові, економічні, екологічні, етичні, естетичні та ін.) формування професійних і особистих якостей-достоїнств юриста. Без наявності цих якостей-достоїнств юрист не може відбутися як професіонал, спроможний усвідомлено і кваліфіковано виконувати свої обов'язки.
Деонтологія юриста - це цілісність, в якій не можна механічно відокремити психологічне, політичне, етичне й естетичне від юридичного, бо можливо лише виділити психологічні, політичні, етичні, естетичні, інформаційні підсистеми культури особи юриста, що перебувають у розвитку, зв'язку і гармонії. Професійний обов'язок юриста, відповідальність за виконання професійних повноважень – основні морально-правові цінності професії, її канони. Вони знаходяться в центрі уваги вивчення деонтології.
ОсобливістьЮД полягає в тому, що вона характеризує юриспруденцію крізь призму юридичної професії і діяльності юриста як особи. Під час здійснення професійних обов'язків юрист постійно зіштовхується з необхідністю вирішувати (а часом у лічені хвилини) складні проблеми, за якими стоять життя і честь людей. Прийняття юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великої напруженої праці, моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він працює, перед суспільством. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності тільки настановами закону, оскільки в законі неможливо передбачити всі без винятку ситуації, в які він може потрапити. Тому поряд із законом діяльність і поведінка всіх представників юридичної професії регулюється деонтологічними (етичними) нормами.
В необхідній мірі (у залежності від фаху) юрист зобов'язаний опанувати системою дозвільних, зобов'язальних, заборонних і рекомендаційних норм психології, політики, етики, естетики, економіки, інформатики. Це та сума культурних цінностей (регулятивів), що разом із правовою культурою повинна забезпечити ефективність і надійність виконання професійного обов'язку.
Охоплення ЮД широкого кола питань дозволяє виділити в ії межах наступні частини.
Загальна деонтологія – розглядає особливості юридичної практичної діяльності і визначає основні нормативи культури юриста, що відповідають стандарту його професіоналізму. Вона формує систему вимог, які пред'являються до юриста: особи (психологічна структура), учасника політичного життя (ідейно-політична сутність), спеціаліста (професійно-правовий зміст), носія високих моральних принципів (моральна основа), володаря стійких естетичних смаків (розуміння прекрасного) та ін. Ці вимоги складають професійну культуру юриста. Хоча професійна культура багато в чому збігається з поняттям правової культури (це обумовлено правовою сферою професійної діяльності юриста), їх не можна ототожнювати. Юрист зобов'язаний мати більшу систему якостей, ніж вимагає правова культура. Для здійснення своїх професійних обов'язків він повинен не тільки мати знання в галузі права, але й орієнтуватися в політичних проблемах суспільства, розбиратися в психології ділового спілкування, дотримуватися професійної таємниці, уміти логічно і гарно викладати свої думки, зі смаком вдягатися тощо.
У загальній деонтології з урахуванням особливостей кожної юридичної професії дається їх опис (професіограми юридичних професій).
До речі, нормативна деонтологія – визначає й обґрунтовує соціальні нормативні приписи – моральні, політичні, естетичні, правові та інші рекомендації, дозволи, заборони й зобов'язання (веління, імперативи), запропоновані для юриста будь-якої професії (про правила поведінки, норми спілкування, тактику взаємодії як з колегами, так і з клієнтами тощо).
Нормативи культури служать головним способом регуляції професійної поведінки юриста. Вони містяться в нормативно-правових актах держави, деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними національними і міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів і т.ін.).
Спеціальна деонтологія освітлює специфічні аспекти належної поведінки окремих юридичних професій і фахів – адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або працівника певного відомства. Напр., можна говорити про деонтологію адвоката, судді, нотаріуса, працівника прокуратури, державного виконавця, працівника ОВС, працівника податкової міліції та ін. Спеціальна деонтологія вивчає не всі в єдності, а окремі юридичні професії, враховує їх особливості.
ЮД як галузь наукового знання має свій предмет, методи, ціль, завдання і функції дослідження.
Предмет ЮД - це оптимальне зібрання (система) правил: норм-рекомендацій і норм-зобов'язань, норм-заборон і норм-дозволів (психічних, правових, політичних, етичних, естетичних, інформаційних), які в сукупності визначають соціально-правовий режим професійного спілкування юриста з колегами і клієнтами, його професійну поведінку в процесі практичної юридичної діяльності. Правовий режим професійного спілкування юриста – це атмосфера взаємовідносин по лінії «юрист-громадянин», що розкривається в особливих психологічних, моральних, правових та інших зв'язках: юрист – клієнти, юрист – колеги, юрист – родичі клієнта.
ЮД є узагальненням деонтологічних стандартів поведінки й основних принципів професійної діяльності юриста, що грунтуються на вимогах Конституції, чинного законодавства України, конкретизуються у кодексах етики, правилах поведінки і дисциплінарних статусах, інших службових документах окремих професійних груп юристів і морально зобов'язують дотримуватися викладених у них норм під час здійснення своєї професійної діяльності. Це стосується правових норм та інших нормативів соціальної культури (політичної етичної, естетичної, інформаційної та ін.), що мають дозвільний, зобов'язальний, заборонний і рекомендаційний характер.
Найважливішою формою існування професійної роботи є поведінка юриста, яка складається з вчинків. «Людина є ніщо інше, як ряд її вчинків» (Гегель).
Професійна поведінка юриста повинна бути деонтологічною, багатогранною якісною, що відповідає нормам права й іншим нормативам соціальної культури: нормам-рекомендаціям і нормам-зобов'язанням, нормам-заборонам і нормам-дозволам.
У соціальну діяльність юрист втягується з його суб'єктивним світом почуттів, переживань, прагнень, уявою мислення, моральних оцінок. Під час професійно-правової роботи юрист керується міркуванням юридичного характеру, спирається на знання соціальних норм (моралі, звичаїв, політики, естетики) і виробляє ставлення до тих соціальних цінностей (правових, політичних, етичних, естетичних та ін.), що захищаються цими нормами.
Поведінка юриста виявляється в культурі професійного мислення, вмінні на науковій основі організувати свою працю, майстерності спілкування, спроможності оцінювати і переоцінювати професійний досвід, аналізувати власні можливості і помилки, приймати правильне рішення, орієнтуватися в психологічних і моральних особливостях клієнта, створювати сприятливий для справи психологічний клімат у колективі, естетично оформляти документи і своє робоче місце, ефективно використовувати інформаційні системи і багато чого іншого. Специфіка професійної поведінки юриста обумовлена, крім юридичного мислення, рівнем кваліфікації, стилем керівництва, особливостями юридичної практики, компетентністю, періодичною атестацією, дисциплінарною відповідальністю тощо.
Розмаїтість варіантів поведінки юриста в практичній діяльності не піддається перерахуванню. Під впливом певних нормативних приписів і конкретних життєвих ситуацій, у яких він опиняється, його поведінка щораз є неповторною, «разовою». Проте, вона в усіх випадках має бути деонтологічною, тобто заснованою на правилах конкретно-зобов'язального, дозволяючого, заборонного і рекомендаційного характеру, які складають нормативну основу стандарту його культури.
Професійна поведінка ґрунтується на:
1) володінні мистецтвом спілкування, тобто вмінні створювати морально-психологічну атмосферу досягнення найбільш сприятливого результату в спілкуванні з колегами і клієнтами;
2) володінні мудрістю прийняття правильного і своєчасного рішення щодо розглядуваної справи;
3) вмінні оформити прийняте рішення відповідно до правил юридичної техніки й естетики, тобто належним чином, і домогтися його виконання.
Завжди, коли того потребують обставини, юрист зобов'язаний викликати на допомогу своїх колег – старших і більш досвідчених товаришів, не виявляти безгрунтовної самовпевненості, тому що це може негативно відбитися на долі клієнта. Важливо, щоб у колективі склалася така обстановка, коли юрист міг бути упевнений, що його старший колега у разі необхідності завжди прийде йому на допомогу з порадою, участю і зробить це доброзичливо, без «закидів» і приниження гідності того, хто до нього звернувся. Колективність, почуття ліктя, готовність прийти на допомогу іншому – цінні якості співдружності юристів.
Чималу значимість набуває удосконалення форм послідовності в роботі юристів різноманітних фахів, тобто форм зв'язку, що полягає в зберіганні і використанні досягнутих результатів, позитивному досвіді. Ефективність послідовності може забезпечуватися лише за умов, якщо в основі взаємовідносин спеціалістів (всіх ланок і рівнів) будуть лежати не формальні, а справді творчі, зацікавлені, вільні від суб'єктивізму стиль, форми і методи, засновані на гнучкій тактиці, суть якої полягає в турботі про людину. Це, в свою чергу, викликає необхідність звернути серйозну увагу на впровадження в юридичні співтовариства деонтологічних норм і принципів.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1348; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!