Національне і загальнолюдське в культурі.
В типології культури особливий інтерес викликає проблема національних культур. Специфіка національних культур багато в чому пов’язана з територіальною, кліматичною ситуацією народу зі складом тих цінностей що історично склалися в результаті виробничої і соціально перетворювальної діяльності, і передаються із з покоління в покоління. Питання про своєрідність культур відноситься до найбільш болючих проблем сучасності. Якщо в попередні роки панували ідеї швидкого об’єднання націй в єдину культурну групу, то в останні роки характер реабілітації національності самосвідомості яка протистоїть уніфікації. Уніфікація – це поглинання однієї нації іншою. Незважаючи на важливість пролетарного мислення для вирішення таких загальних проблем як збереження миру, відродження економічного балансу, заставило будуватися за рахунок знищення культурного розмаїття і збереження культурно малих націй і національних меншин. Їх гармонія з загальнолюдською культурою можлива лише в умовах демократичного ладу Де немає ні ідеологічного насилля ні економічних експлуатацій.
Сутність права.
Право походить від латинського jus – юстиція. Заслуговують на увагу такі три варіанти відповіді на питання що таке право: 1. право це принцип формальної рівності людей у суспільних відносинах. 2. право це загальна необхідна форма свободи у суспільних відносинах людей. 3. право це загальна справедливість. Правова рівність – це рівність рівних і незалежних суб’єктів права за загальним для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою. Правова рівність абстрагована від реальних і фактичних відмінностей тих кого вона зрівнює, а тому вона має формальний характер. За формальної рівності і рівної правоздатності різних людей і їх реально набутті права неодмінно у зв’язку з відмінностями між людьми, їх реальними можливостями. Відмінності осіб щодо набутих прав це необхідний результат, а не порушення принципу їх нормальної правової рівності. Право це лише рівний для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному. Дозволи і заборони які виробляє право формують нормативну сферу свободи у суспільному бутті людей. Межі досягнутої свободи між свободою і несвободою на відповідному етапі суспільного розвитку. Висновок: свобода є складним явищем. М.Монтеск’є у праці “Дух законів” зазначав що слово свобода має велику кількість значень, тому на перший погляд складається враження про свободу як своєрідний шматок глини. Насправді свобода приходить у світ і утверджується в ньому в дещо незриме, але в чітко означеному одязі права. Свобода і її значення нерозривно пов’язані з місцем і роллю права у суспільному житті. Якщо йдеться про свободу а не про привілеї свавілля то вона просто неможлива без принципу і норм рівності, без загального правила єдиного масштабу і рівної міри свободи, тобто право свободи і рівність невіддільні вони передбачають одна одну. Справедливість – належить до поняття права. Право завжди справедливе і є носієм справедливості яка тому і справедлива що втілює і виражає загальнозначущу правильність. Діяти справедливо означає діяти правомірно, відповідно до загальних і рівних вимог права.
|
|
|
|
|
|
Філософія історії і спрямованість історичного процесу. Поняття і предмет філософії історії.
Уся філософія – це філософія історії. Поняття філософії історії існує більше 200р., але точне визначення змісту немає. Філософія історії це сфера філософського знання про загальність і сутність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства. Поняття “філософії історії” запровадив у науковий обіг Вольтер у праці в 1765р. “філософії історії”. Вольтер намагався покласти край такій історії яка була систематизована ним. Вкладом як власних так і чужих свідчень, некритичних оповідок, неймовірних байок. Вольтер стверджує, що це тип філософії не може серйозно сприймати жодний критичний розум, і що треба сконцентруватися на дослідженні історії ремесел і мистецтва, манер і звичаїв, тобто соціально-економічних культурних явищ. І ось такій сформованій історії він дав назву – філософія історії. Гегель розглядає історію з своїх ідеалістичних поглядів. У філософії Гегеля основним предметом філософії історії є дух у процесі розвитку – праця “Філософія історії”. Гегель полюбляє тріаду: теза, антитеза, синтез. Він виділяє три основні тези об’єктивного руху історичного розвитку: східна – Китай, Індія, Персія – для цієї фази характерна свобода, де вона належить одному деспоту; грецько-римська – свобода визначена за декількома в аристократів, і багатьма в демократів; німецька – вільні всі. Гегель як і Вольтер був історіографом. Розглядав: первісна історіографія; рефлективна історіографія – особливість у тому що виклад матеріалу не пов’язаний з участю історика і подіях які він описує; філософська історіографія – вона розглядає історію мислення. Гегель за те що філософія історії розглядала історію такою якою вона є насправді; вивчати факти і події, не допускати бездоказових(апріорних) домислів. Філософія історії абстрагується від конкретних суспільних явищ, піддає своєрідному синтезу все людство, виділяючи в цьому певні загальні закономірності, риси і властивості характерні конкретним соціальним організаціям, які виявляються залежно від історичних обставин, конкретної ситуації та природних умов.
|
|
|
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 230; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!