Нові умови розвитку ф. Патристика і схоластика.
Що таке філософія
Найважливіша проблема філософії людина-світ. Ф наука світоглядна. Світогляд-це система поглядів людини на світ і місце в ньому людини. Ставлення людини до світу-це безпосередній предмет ф. роздумів. Специфічна особливість ф. полягає в тому, що вона не володіє таким конкретним предметом як природничі науки: біологія, географія та ін. Ф.-це не просто особлива наукова дисципліна, а ще і специфічний тип мислення і навіть емоційний настрій, система світоглядних почуттів коли людина занурюючись у них розмірковує про світ, добро і зло, прекрасне і бридке, соціальну справедливість, істинну і брехню, сенс і мету людської історії.
Функції філософії
Ф. виконує такі функції:
-пізнавальна, вона означає практичне і пізнавальне ставлення людини до світу і до самої себе як предмет філософського пізнання;
- світоглядна;
- методологічна. Серед великої кількості методів можна виділити такі, які використовує тільки одна наука (конкретно наукові). Ф. являє собою всезагальний метод, її предметом дослідження виступають найбільш універсальні принципи мислення. Необхідність вибору і обґрунтування методів, вияснення їх співвідношення породила галузь філософського знання-методологію.
- культурно-виховна, вона полягає в тому, що сприяє культурному розвитку людини. Духовний досвід людства в усвідомленні проблеми життя і смерті, добра і зла, буття, його сенсу, щастя і нещастя, виражає всі болі епохи. Таке сприйняття дає не тільки інтелектуальну але і естетичну насолоду, виховує громадянина.
|
|
|
Основне питання ф.
Основне питання ф. складається з співвідношення:
-буття (матеріалісти)
-мислення (ідеалісти)
2.Чи можна пізнати світ? (ні-агностики)
Боротьба між цими напрямками є джерелом розвитку ф. Дуалісти – визнають як буття так і мислення, як дві спів рідні основи.
Суб’єктивний ідеалізм – абсолютизуються ті або інші сторони духовного життя, людського індивіда (свідомість, воля, емоції).
Об’єктивний ідеалізм – абсолютизуються раціонально-логічна сторона свідомості.
Ще на ранніх етапах історії, ф. були сформульовані дві протилежні позиції: одна стверджувала мінливість і плинність усього сущого, а друга його непорушність і сталість, обидві ці позиції проходять через усю історію філософії, як діалектика і метафізика.
Давньо - індійська філософія.
Індія.
Веданта (веди-сказання)
Рагведа – раннє ф. пізнання. Складається з гімнів , віршів, пісень. Гімни Рагведи –це похвальні вірші богам, прохання до богів. Це була спроба стародавніх індійців осягнути таємниці буття. Основним способом такого осягнення є міф.
|
|
|
Упанішади – сидіння біля ніг учителя. Головна мета з’ясувати: що є опорою людини. Брахман – дух – походить від атман – душа. Опора людини-дихання. У переважній більшості текстів брахман (дух)-це абсолютна першооснова, початок і кінець усіх речей, усіх істот, те і з чого ці істоти народженні, в чому живуть і куди підуть після смерті. Поняття брахмана мудреці пов’язують з поняттям атмана. Згідно з упанішадами всі істоти, люди починають існування з брахмана-атмана і туди ж мають повернутись – круговорот – самсарі (переселення душ).
Вчення про самсарі пов’язане з вченням “Про п’ять вогнів” – це небо, гроза, земля, чоловік, жінка. Між ними і відбувається круговорот, в ході якого виникають: дощ, їжа, сім’я, зародок, людина, яка спалюється в кінці життя на вогнищі і повертається до вогню з якого вона вийшла, потім з тим же дощем людина знову починає існування.
Буддизм
С.Гаумама (=583-483 р д. н.е.) бодха-будда-пізнавши світ. Центром вчення Будди є 4 благородних істини, які він проголошує з початку своєї проповідницької діяльності, згідно з ними існування людини нерозривно пов’язане з стражданням-народження, хвороба, старість, смерть- все це веде до страждання. Причиною страждання є надмірне прагнення і жадібність. Усунення причин страждання – шлях важкий (благий, восьмирічний) і полягає ось у чому: правильне судження, правильне рішення, мова, життя, устремління, увага, концентрування.
|
|
|
Антична філософія. Думка Стар. Греції.
Демокріт – один з перших засновників матеріалістичної системи. (460-370). Його назвали – “перший енциклопедичний розум серед греків” – мав гарні знання з астрономії, фізики, математики. Він створив атомістичне вчення – “атоми рухаються у порожнечі, відповідно до необхідності, що жорстко спричиняє рух атома” – він так вважав.
Сократ(469-399) народився у бідній родині. Його цікавило спілкування з людьми, вставав вдосвіта так як дуже любив сонце. Влада не любила його і вирішила позбутися. Помер у камері випивши отрути.
Ф. Сократа своєрідний поділ в історії ф. Від нього починається період класичної, античної філософії. Він повертає філ. дослідження від космосу природи до людини – “Пізнай самого себе” така вихідна тез Сократівського вчення. Він зауважив: “Я знаю те, що нічого не знаю”.
Сократівський метод.
Мета: осягнути істинну, виявленням протиріч в твердженнях противника, в цьому полягає так звана Сократівська іронія, але ця іронія не була самоціллю. Він підкреслював, що метою його філ. вчень є намагання допомогти людям, щоб вони знайшли самі себе, тому з іронією (сумнів) тісно пов’язана маєвтика (повивальне мистецтво). Цим терміном, який він вибрав по аналогії з професією своєї матері. Сократ намагається допомогти своїм слухачам знайти нове пізнання, як основу істинної моралі.
|
|
|
Платон (427-347) ідеаліст. Найкращий учень Сократа. Покинув Афіни і переїхав до м. Магара. В останній період життя працює з молоддю і закладає школу “Академа”. Всі свої писемні джерела, твори він об’єднав образом Сократа.
Перший період творчості – смерть Сократа . Платон знаходиться під сильним впливом свого вчителя і тільки після його смерті розуміє зміст вчення Сократа. Прямим уславленням Сократа є такі твори: “Апологія Сократа”, “Критон”.
Другий період – після подорожі в Італію і Сицилію Платон змінює свої філософські погляди. Будучи одним із засновників ідеалістичного напряму античності він відходить від суб’єктивного ідеалізму і стає прибічником об’єктивного. Виправдовує Сократа: він вибрав самостійно смерть – душа безсмертна. “Закон”, “Поліпия”, “Федон”.
Третій період – звертається до діалектики ідей (рух), яка визначається конфліктом буття і не буття (життя і смерть), відбувається в царстві ідей. Згідно з вченням: “Душа безтілесна, безсмертна, існує вічно”.
Основне питання ф. він вирішує ідеалістично. Матер. світ, який нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями є згідно з Платоном лише “тінню” і походить від світу ідей, тобто матер. Світ є вторинним – всі явища і предмети матер. світу виникають і гинуть, змінюються, а тому не можуть бути сущими, а ідеї є незмінними, непорушними і вічними.
Аристотель (384-322) заснував перепатичну школу (прогулянка) – “Лікей” спадщина – 150 наукових творів і трактатів. Їх можна поділити на декілька груп, Вони присвячені:
-питанням онтології (наука про життя) і зокрема людини “Метафізика”
-питання ф. природи та природничих наук: “Фізика”, “Про небо”, “Про виникнення тварин”.
-проблема людини та суспільства, це етичні, політичні, естетичні трактати: “Нікомахова етика”, “Політика”, “Про душу”.
Він починає як ідеаліст, а потім від цього відрікається. Через усю працю Аристотеля проходить критика головного вчення Платона “Вчення про ідеї” (Платон мені друг, але істинна дорожча).
Нові умови розвитку ф. Патристика і схоластика.
Ф. в середні віки викладалась лише в монастирських школах де її вивчали майбутні священики і церковні служителі. Завданням ф. було не дослідження дійсності всього того що проголошувала віра, а пошуки раціональних шляхів істинності доказів всього того що проголошувала віра. Звідси і назва схоластика. Ф. не була вільною, вона залежала від церкви, і стала наймичкою теології, через те дослідження схоластів, можна лише умовно характеризувати, як філософські. Єдиний предмет вивчення теології – божественне єство – стає також і предметом філософського вивчення. Проголошувалася лише одна істинна (Бог), а різниця між наукою і теологією, між ф. і теолог8ією не допускалася. Так як все це було спільним, не тільки для схоластики, але і для патристики. Часто ф. Середніх віків включаючи і патристику – визначається як схоластика. Але між ними існує різниця: перед вчителями патристики ставиться завдання створити догматику із того, що було в святому писані. Схоластики вже маючи догматику повинні були її впорядкувати, і зробити доступною для неосвітчених людей, які в той час переходили до християнства.
Фома Аквінський (1225-1274)
Систематизатор схоластики. Його батько був відомий італійський граф. Виховувався в релігійному ордені. Навчався в Неапольському університеті. Домініканський орден посилає його вчитися у Париж. Залишив багато праць, Ватикан віддячуючи йому видає після його смерті 20 томів праць. Назва творчості – “Томізм” або “Аквінат”. Твори: “Сума теології”, “Сума проти язичників”. Галузь найісторичніших таїнств християнчької віри залишається для Аквінського поза розумом. Мова іде про істини – надприродні (откровення, благавість, триєдинство, воскресіння тощо), бо вони є лише у вірі. Одначе між наукою і вірою нема протиріччя. Християнська істинна стоїть вище розуму, але вона не суперечить розуму. Істинна може бути лише одна, бо вона походить від Бога.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 181; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!