Ф. Епохи відродження: геліоцентризм, пантеїзм, антропоцентризм.
Соц.-екон. зміни в умовах Відродження супроводжувалися істотними змінами в умонастроях. Ці переміни були пов’язані перш за все з процесом секуляризації (звільнення від релігії в усіх галузях культурного і суспільного життя). Нова епоха – це відродження античної культури, античного способу життя, мислення. Звідси походить назва – Ренесанс – тобто відродження. В цей час індивід набуває більшої самостійності, ніж в середні віки, звідси нова самосвідомість людини, її гордість та самоствердження.
Геліоцентризм. (сонце) – пов’язана з іменем Галілео Галілея, Коперник. Церква – це заперечувала. В центрі є земля, а не сонце, так як землю створив Бог.
Ніколай Коперник. (1473-1543). Зруйнував геоцентричну систему і створив геліоцентричну. Його головна праця “Про круговий рух небесних тіл”. Зробив виклик церковному авторитету в питаннях природи, від нього починається літопис “Визволення природознавства” від теології.
Галілео Галілей (1546-1642) фізик, астроном. Займався експериментами в природі. Виявив, що поверхні місяця і сонця не гладенькі, чумацький шлях – це складна система зірок, відкрив 4 спутники Юпітера, фази Венери. Свої відкриття обґрунтував у праці “Зоряний вісник”.
Пантеїзм. В розумінні природи так як і в тлумаченні людини філософія Відродження має свою специфіку. Специфіка полягає в тому що природа тлумачиться пантеїстично (з грец. Пантеїзм - всебожжя). Християнський Бог тут, втрачає свій понадприродний характер, ніби зливається з природою і природа тим самим обожнюється.
|
|
|
Джордано Бруно. (1549-1600). Вступив в конфлікт з церквою і християнським світом, поселився у Венеції. 1600р. був страчений на вогнищі. Головні трактати: “Про причини, принципи і єдине”, “Про безкінечність вселену і світи”. Першоосновою виступає матерія, яка є нерозгорнутою причиною всього існуючого. Пантеїзм Бруно схиляється до матеріалізму: космос – одночасно пуста і одночасно наповнена безкінечність, поза космосу нема нічого іншого він не створений Богом.
Антропоцентризм. Центром стає людина, в центрі уваги – людина. Характерна риса світогляду орієнтація на мистецтво, якщо середньовічна людина релігійна, то Відродження епоха – християнсько-етична, адже за допомогою мистецтва змалювується різноманітний світ людського почуття, та його величезна цінність. Саме людина з її цілесністю почуття, вперше в епоху Відродження усвідомлюється і змалювується такою якою вона є насправді, не носієм гріховності, а як вища цінність. Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва позиція, з’являється почуття особистої сили і таланту. Ідеалом людини Відродження є її різнобічна діяльність, приоритетним стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство, метою життя виступає не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям і суспільству. Однією із характерих рис епохи В. є також її гуманізм.
|
|
|
Філософія людини
Людина – суспільна істота, продукт і суб’єкт трудової діяльності і культури, вищий ступінь у розвитку живих організмів. Хоча сутність людини і відрізняє її від тварини, але все ж таки видимі ознаки є істотними і розкривають сутність людини. В основі історичного буття і розвитку людини є трудова діяльність – це і є сутність людини. Ця діяльність відбувається в рамках сусп. вироб. Людина не може виробляти і займатися труд діял. Не вступаючи прямо чи опосередковано в сусп. Відносини, сукупність яких і створює сусп. З розвитком сусп. Вир. І трудової діяльності розвиваються і суспільні відносини людей, в залежності від того, як індивід вбирає, освоює і реалізує сукупність суспільних відносин відбувається і її власний розвиток. Але людина – не тільки результат розвитку суспільства і суспільних відносин, але в свою чергу і їх творець. Визначальною умовою становлення людини є праця – виникнення якої ознаменувало собою перетворення тваринного предка в людину. В соціальному відношенні праця потягнула за собою формування нових соціальних якостей: як то мова, мислення, спілкування, переконання, ціннісні орієнтації, світогляд. В психологічному відношенні природні інстинкти поділилися на: 1.придушені, загальмовані, підкорені контролю розуму. 2. перетворилися в новий якісний стан суто людської пізнавальної діяльності, інтуїцію. Все це означало появу нового біологічного виду homo sapiens – людина розумна, соціальна. Проблему особистості не можна вирішити без чіткої філософської постановки питання про взаємозв’язок особистості і суспільства. Поняття індивід – підкреслює передусім біологічні характеристики людини, її приналежність до виду людини розумної, тут значення мають не тільки здоров’я і фізична краса, але задатки здібностей, характерні особливості психіки які успадковуються від батьків. Поняття особистості – містить у собі сукупність усіх соціальних ролей даної людини, всіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є становлення до громадського обов’язку, а також до настанов суспільної моралі. Поняття індивідуальність – визначає зміст неповторного духовного світу людини, її найвищі цінності, справжня духовність, як основна характеристика індивідуальності орієнтується на цінності гуманістичного, морального змісту.
|
|
|
|
|
|
Філософія пізнання.
Пізнання: процес здобування знань, створення образів, моделей, теорії реальності (інформативний аспект пізнання); прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її прихованні підвалини (активіський або вольовий аспект пізнання); бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості (смисловий аспект). “Гносис” – пізнання, “логос” – учення. Пізнання має такі риси: Об’єктивний характер; пізнаванність; пізнання “проходить через нашу голову, мислення” (інформаційний простір); пізнання має творчий характер; пізнання тісно пов’язане з практикою.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 274; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!