Суспільна свідомість її форми.
Свідомість – це вища форма відображення об’єктивної реальності, яка притаманна людині, являє собою сукупність психічних процесів. Свідомість не фіксується ніякими приладами, але здатна фіксувати сама себе. Ця унікальна здатність наз. Самосвідомістю, або само рефлексацією людської свідомості або думки.
Суспільне життя та його сфери.
Головним завданням соціальної філософії є пізнання закономірностей, функціонування суспільства. Філософія розглядає різні підходи до пояснення сутності суспільного життя. Надольний, Андрущенко та ін. виділяють такі сфери суспільного життя: 1. матеріальна – охоплює процеси матеріального вир-ва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили виробничі відносини, нтп і технологічну революцію. 2. соціально-політична – включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві, а саме національні, групові, державні тощо. Ця сфера охоплює такі явища і процеси як революція, реформа, війна. Функціонують тут такі інститути: партія, держава, суспільні організації. 3. духовна – це сукупність ідей, поглядів, настанов, тобто виробництво свідомості, як індивідуальної так і суспільної. 4. культурно-побутова – охоплює виробництво культурних цінностей передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім’ї, побутові проблеми, освіту, виховання. Усі сфери життєдіяльності взаємопов’язані, а тому їх треба розглядати лише в єдності. В центрі кожної сфери людина.
|
|
|
Природні передумови, матеріальні та духовні засади людського життя.
Розгляд природи, як передумови людської історії виявлення ролі праці в процесі становлення і розвитку самої людини, і якісно нової форми руху (соціальної) дає змогу зрозуміти значення природного середовища для життєдіяльності суспільства. Проте людство виходить ще з такого простого фактору, що люди повинні насамперед: їсти, пити, мати житло, одягатися. Перш ніж бути спроможним займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією тощо. В результаті мислителі зробили висновок: що в основі будь-якого суспільства лежить безпосередньо виробництво засобів до життя (матеріальних благ). Виробництво викликають до життя потреби.
Виробничі відносини, форми власності, форми організації і управління виробництвом.
ВВ – це багатосторонні зв’язки людей у безпосередньому процесі виробництва, вони відображають якісний стан продуктивних сил. У виробництві складається не тільки система зв’язків людини з природою, але також і багаторівнева система спілкування людей між собою. В економічному відношенні способи виробництва (єдність продуктивних сил і Вв). Відрізняють тим, як люди виробляють необхідні їх матеріальні блага якими засобами праці. Що ж до соціальної природи способу виробництва, то вона виявляється у Вв. Це пояснюється тим, що Вв відбивають властивості форм власності, а отже несуть у собі специфіку конкретної соціальної системи. Одним із факторів, який викликає до життя ті або інші Вв виступають форми власності на засоби виробництва. Здійснюючи процес виробництва люди вступають у відповідні відносини, не тільки з природою, але і один з одним. Вони знаходяться у певних відносинах до засобів виробництва. Форми власності на засоби виробництва не тільки визначають специфіку відносин між людьми в безпосередньому процесі виробництва, але також зумовлюють характер відносин з приводу розподілу, обміну, споживання суспільного продукту. Історія свідчить: що на певних переломних станах суспільного розвитку можуть виникати перехідні типи Вв, які характеризуються поєднанням в рамках одного суспільного ладу, різних за своїм характером відносин. Протягом певного часу співіснують різні типи Вв, відбиваючи сутність нового і старого.
|
|
|
Структура науки.
1.основи науки – становлять ті її теоретичні положення, які виражають загальні закономірності предмета даної науки. Розділяють основи наук на три блоки: ідеали і норми наукового пізнання; наукова картина світу; філософські основи. Ідеали і норми служать для доказовості і обґрунтування знання. Уявлення про структуру і розвиток природи наз. природничо-науковою картиною світу. За допомогою філософською основою науки забезпечується входження наукового знання в загальну культуру людського суспільства.
|
|
|
2.закони науки – це зв’язки між фактами і їх узагальненнями, вони об’єктивні, істинні. Закони виконують по суті функцію фактичної бази науки, бо відображають предмет даної науки і носять всезагальний характер.
3.поняття – основи та закони науки існують у формі понять. Наука виражає свій предмет у поняттях без якої не можна побудувати жодної теорії.
4.теорія – це сукупність узагальнених положень. Узагальнення фіксується в термінах, судженнях і умовиводах. Теорія є найвищим рівнем синтезу знання. Функція теорії полягає не тільки в тому, щоб звести в систему досягнуті результати пізнання, але і служити шляхом до нових понять, законів, які глибше і повніше відображають досліджуваний предмет.
5.ідея – починаючи з 19ст. відбувається створення теорій, які об’єднуються в одну на основі єдиної ідеї, наука створює теорії для того, щоб творити ідеї – форми, в яких людина здійснює свою мету, щодо перетворення дійсності, щоб утвердити себе в світі, знання мусить стати ідеєю. Ідея – це кінець знання і початок речі. Вона реалізується не тільки в практичній, але і у теоретичній діяльності людини. В будові науки ідея виконує синтезуючу функцію, об’єднує знання в певну єдину систему теорій.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 200; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!