Передумови розроблення Концепції

У виховній роботі серед військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України є серйозні недоліки. Про це свідчать факти порушення військовослужбовцями військової дисципліни, вчинення ними злочинів та інших правопорушень, існування у стосунках між військовослужбовцями нестатутних відносин. Відбувається падіння престижу військової служби. Цьому першою мірою сприяє наявність низки невирішених проблем. До них перш за все належать:

- відсутність єдиної системи поглядів на завдання, напрямки та порядок управління духовними процесами;

- недосконалість нормативно-правової бази військово-гуманітарної діяльності;

- невизначеність меж повноважень і відповідальності органів виховної роботи;

- загальна потреба розвитку кадрового, інтелектуального, технічного науково-аналітичного потенціалу органів виховної роботи, підвищення їх престижу авторитету і статусу.

Нинішній стан справ вимагає концептуального визначення єдиних підходів до виховання захисника Батьківщини з урахуванням економічної, суспільно-політичної, демографічної ситуації, становища молоді в суспільстві, формування нового світогляду, морально-етичних, національно-історичних основ поведінки.

Мета Концепції

 

Концепція має накреслити шляхи і засоби перебудови виховної роботи у військових формуваннях та привести її у відповідність із вимогами забезпечення оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.

 

Метою концепції є:

- забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців;

- координація зусиль та вироблення однакових поглядів на проблему виховання військовослужбовців, визначення ролі органів виховної роботи, що створюються при військових управліннях військових формувань;

- створення та вдосконалення педагогічних засобів, форм і методів виховання військовослужбовців, узгодження дій державних та військових органів управління щодо цілеспрямованої підготовки молоді до військової служби.

 

Основний зміст та принципи виховної роботи.

 

Основними складовими виховної роботи є:

- морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ, бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань;

- морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень;

- інформаційно-пропагандистське забезпечення;

- культурно-виховна та просвітницька робота;

- військово-соціальна робота.

Основними принципами виховної роботи є:

- державна і патріотична спрямованість виховного процесу;

- взаємозалежність змісту, форм і методу виховної роботи;

- повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовця, орієнтація на ідеали демократії і гуманізму, загальнолюдські моральні принципи;

- безперервність та спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних та культурних традицій з почуттям нового;

- конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи;

- об`єктивно-науковий підхід до планування, здійснення та оцінки результатів виховної роботи.

Організація і керівництво виховною роботою.

 

Результативність виховної роботи досягається поєднанням зусиль командирів, штабів, органів виховної роботи. При цьому:

а). Загальне керівництво виховною роботою здійснюють командири;

б). Планування та організацію навчального процесу і виховної роботи забезпечують штаби разом з органами виховної роботи;

в). Безпосередніми організаторами виховної роботи і відповідальними за планування, методичне забезпечення, якість та ефективність її проведення, дієвість щодо зміцнення військової дисципліни є органи виховної роботи.

 

             

2. Концепція виховної роботи в Збройних Силах та інших військових форму­ваннях України та її мето­дологічне значення.

 

Реалізація Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил по­требує наявності осіб (в першу чергу, серед військових фахівців) із сформованою готовністю до переходу на нові прин­ципи воєнного будівництва. Тобто сьогодні набуває значної ваги людський фактор: моральний дух війська, висока дисциплі­нованість, згуртованість та керованість частин та підрозділів тощо. Гаран­том успішної реалізації головної функції армії - за­хисту Батьківщини, суве­ренітету держави, цілісності та недоторканості її кордонів - можуть висту­пати лише морально здо­рові, патріотично орієн­товані, психологічно за­гартовані, професійно підготовлені люди.

Першим значним кро­ком на шляху наукового супроводження реформування Збройних Сил Ук­раїни стала Концепція ви­ховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України, що була введена Указом Пре­зидента України від 4 ве­ресня 1998 року. Вона яв­ляє собою свого роду "Конституцію" процесу реформування Збройних Сил, виступає як "основний закон у галузях тер­мінології, предмету, мети та завдань виховної робо­ти. В ній затверджено дум­ку про значне зростання ролі та впливу виховної роботи в Збройних Силах на успішність процесу ре­формування воєнного бу­дівництва. Це обумовлено цілою низкою об'єктивних та суб'єктивних факторів та причин:

- по-перше, зростання ролі та вагомості виховної роботи викликано підви­щенням загальних вимог суспільства та державних інститутів влади стосовно удосконалення соціальної політики в армії, підви­щення питомої ваги психо­логії та педагогіки в про­цесі управління військами, дієвості методик навчання та виховання воїнів на всіх соціальних щаблях, ступеня соціальної актив­ності всіх верств населен­ня;

- по-друге, необхід­ність підсилення виховної ролі військової служби, роботи командних та інших управлінських кад­рів щодо мобілізації воїнів на якісне виконання урядо­вих на бойових завдань обумовлена значним зрос­танням впливовості та ак­туальності психологіч­них рухів (течій, напрям­ків). Значно посилюється психологічний тиск на військовослужбовців, при­зовну молодь, населення держави в цілому. Ці тен­денції вимагають карди­нального підсилення війсь­ково-патріотичного вихо­вання, формування у кож­ного громадянина, насамперед, військовослужбов­ця, внутрішньої готовності до можливих суворих вип­робувань у справі захисту Батьківщини та її народу;

- по-третє, характер сучасного бою відзна­чається великим числом стрес-факторів, підвищеної інтенсивності, їх наявність потребує від воїнів високо­го морального духу, все­бічної вихованості, муж­ності, організованості, дисциплінованості, емо­ційно-вольової стійкості, високого рівня розвитку всіх інших особистих яко­стей та властивостей. Ці вимоги, в свою чергу, та­кож обумовлюють зрос­тання значення виховної роботи, професійного під­ходу до її організації з боку командирів будь-якого рівня;

- по-четверте, не­обхідність переорієнтуван­ня та підсилення виховної роботи диктується зміна­ми у якісному складі при­зовного контингенту. Зни­ження питомої ваги при­зовників із середньою ос­вітою, руйнування ідеалів, трансформація шкали со­ціальних та індивідуальних цінностей, соціальні "втечі" до пияцтва, нарко­манії, токсикоманії, зрос­тання пацифістських, на­віть анти суспільних настроїв серед призовної мо­лоді - все це спонукає делегування армії з боку суспільства соціальної функ­ції перевиховання;

- по-п'яте, соціальне вимушена функція переви­ховання потребує впровад­ження до управлінської діяльності воєнних керів­ників будь-якого рівня ефективних та дієвих за­ходів впливу на військовослужбовців. Це обумовлює зростання в структурі виховної роботи ролі та значення інформаційно-пропагандистської, куль­турно-освітньої та історико-патріотичної роботи.

Отже, сьогодні війсь­кові фахівці озброєні нау­ково обґрунтованою програмою формування осо­бистості воїна згідно з соц­іальним замовленням - Державною програмою реформування та розвитку Збройних Сил України.

Керівні документи ос­таннього часу зобов'язу­ють до участі у виховній роботі всі ланки воєнного управління. Так, на коман­дирів покладено керівниц­тво виховною роботою у підпорядкованих частинах (підрозділах), штаби разом з органами виховної робо­ти займаються її поточним та перспективним плану­ванням. Безпосередня ж організація та проведення виховної роботи в підроз­ділах є прерогативою зас­тупників командирів з виховної роботи (із залучен­ням до проведення конк­ретних заходів командирів всіх ступенів). Все це потре­бує від посадових осіб во­лодіння єдиною терміноло­гією, розуміння сутності та значення структури вихов­ної роботи. На жаль, і сьо­годні ця проблема зали­шається невирішеною. Саме тому доцільно ще раз звернутися до Концепції, розв'язати її головні поло­ження.

Виховна робота в Зброй­них Силах України - це си­стема організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогіч­них, правових, культурно-просвітницьких та військо­во-соціальних заходів, спрямованих на формуван­ня і розвиток у воїнів про­фесійно необхідних психо­логічних якостей, мораль­ної свідомості, що мають забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління з'єд­нань і частин, зміцнення військової дисципліни і правопорядку, згуртування військових колективів.

Продуктивність або ефективність виховної ро­боти на місцях забезпечується створеною в час­тині або підрозділі СИСТЕ­МОЮ ВИХОВНОЇ РОБО­ТИ.

Система виховної робо­ти - це упорядкована су­купність суттєвих і особистісно-педагогічних явищ, елементів і процесів, що відповідають сучасним ви­могам суспільства та здійс­нюють оптимальний вплив на формування у особово­го складу соціально-замов­лених індивідуальних якостей захисника Батьківщи­ни.

Система виховної робо­ти являє собою багато структурне утворення. До цієї структури входять: цілі ви­ховання, суб'єкти та об'єк­ти виховання, завдання, зміст, напрями виховання, принципи, методи, форми організації виховання, сис­тема стосунків, впливів та критерії визначення резуль­татів.

Коротко охарактеризує­мо кожний з елементів на­веденої структури.

ГОЛОВНА МЕТА ВИ­ХОВАННЯ воїна полягає у формуванні його як грома­дянина, патріота своєї дер­жави, який на основі набут­тя життєвого, соціального та професійного досвіду, фізичного удосконалення, успадкування історичних, культурних та духовних надбань українського народу досягне достатнього рівня особистого розвитку для відстоювання національних інтересів України.

СУБ'ЄКТИ ВИХОВАН­НЯ - це сили, що здійсню­ють цілеспрямований вплив на воїнів з метою формування у них соціаль­но-замовлених якостей.

До суб'єктів виховання можна віднести:

1. командирів та на­чальників;

2. органи виховної ро­боти;

3. громадські органі­зації (крім політичних партій та рухів, чия діяль­ність у військовому середовищі обмежується Консти­туцією України);

4. військові колективи;

5. актив підрозділу (час­тини).

ОБ'ЄКТИ ВИХОВАН­НЯ - це окремі військо­вослужбовці та громадя­ни, чия діяльність сприяє або забезпечує реалізацію армією своїх соціальних функцій, військові або ви­робничі колективи, со­ціальні групи, на які спрямовано виховний вплив.

ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ виховної роботи - це ме­режа проміжних цілей (етапів), поступовість про­сування до яких обумовлена характером наявних сил та засобів і сприяє досяг­ненню головної мети вихо­вання.

Головні завдання вихов­ної роботи на сучасному етапі будівництва та роз­витку Збройних Сил поляга­ють у:

1. Згуртуванні особово­го складу навколо ідеї дер­жавної незалежності та усвідомлення кожним військовослужбовцем по­стійної високої відпові­дальності за забезпечення бойової та мобілізаційної готовності.

2. Зміцненні військової дисципліни та правопо­рядку в Збройних Силах України.

3. Засвоєнні та ро­зумінні кожним воїном за­кономірностей становлення Української держав­ності, формуванні у них готовності до свідомого виконання Конституції та Законів України.

4. Формуванні у кожно­го військовослужбовця зрілого світогляду, громадської свідомості, лю­бові до України, її народу, культури, традицій, зви­чаїв.

5. Створенні у частинах та підрозділах здорового морально-психологічного клімату, сприятливих об­ставин для всебічного гармонійного розвитку особи­стості.

6. Всебічному зміцненні єдиноначалля.

ЗМІСТ виховання - це сукупність чіткого та зро­зумілого ідейного напов­нення конкретних цілей та завдань виховної роботи, вміло обраних її напрямів, вдало вибраних ефектив­них форм та методів робо­ти для досягнення голов­ної мети виховання.

НАПРЯМИ виховної роботи кваліфікуються у відповідності з нормами життя та структурою сус­пільної свідомості. Серед них вирізняють:

1. військово-професійне виховання;

2. правове виховання;

3. військово-патріотич­не виховання;

4. естетичне виховання;

5. релігійне виховання;

6. економічне вихован­ня;

7. екологічне вихован­ня;

8. фізичне виховання.

Кожний з цих напрямів передбачає ПСИХОЛОГІЧ­НУ ПІДГОТОВКУ, яка пронизує їх усі та має на меті вироблення у воїнів психологічної стійкості й готовності до дій в склад­них ситуаціях служби, бой­ового чергування та іншої бойової діяльності.

Разом з напрямами ви­ховання змістовну сторону процесу відображають СКЛАДОВІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ:

- морально-психологі­чне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ(сил), бойового чер­гування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових фор­мувань:

- морально-психоло­гічне забезпечення війсь­кової дисципліни та профілактика правопорушень;

- інформаційно-пропа­гандистське забезпечення;

- культурно-виховна і просвітницька робота;

- військово-соціальна робота.

Виховному процесу притаманні свої спе­цифічні, визначені прави­ла, які називаються прин­ципами.

ПРИНЦИПИ ВИХО­ВАННЯ — це вихідні, найбільш загальні наукові чи моральні правила, що визначають зміст та орга­нізацію виховної роботи.

Загальну систему прин­ципів виховання склада­ють:

- державна і націо­нально-патріотична спря­мованість виховного процесу (принцип ідейності);

- принцип єдності ви­ховання та навчання;

- принцип взаємодії та узгодженості змісту, форм і методів виховної роботи;

- принцип демократи­зації і гуманізації виховно­го процесу;

- об'єктивно науковий підхід до планування, здійснення та оцінки результатів виховної роботи (принцип науковості);

- принцип єдності, ви­сокої вимогливості до підлеглих з повагою до їх особистої гідності та тур­ботою про них;

- системний підхід до організації та здійснення виховного процесу;

- опора на позитивне у воїні та військовому колек­тиві;

- принцип виховання у колективі та через колек­тив;

- індивідуальний та диференційний підхід у вихо­ванні воїнів;

- принцип безперерв­ності та спадкоємності у виховній роботі;

- принцип єдності, по­слідовності та узгодже­ності виховних впливів;

- принцип зв'язку ви­ховання з реаліями війсь­кового та соціального життя.

Виховання особового складу вимагає всебічного, комплексного підходу до вирішення цієї проблеми.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД у вихованні озна­чає:

- по-перше, поєднання гуманітарного, військово­го, правового та інших на­прямів виховної роботи в єдиний, нерозривний про­цес;

- по-друге, чітке роз­межування діяльності кож­ної категорії вихователів у цьому процесі;

- по-третє, врахування всіх особливостей служби воїнів: соціально-демогра­фічних, соціально-освіт­ніх, соціально-професій­них, індивідуально-психо­логічних тощо:

- по-четверте, доціль­ний вибір методів, при­йомів і засобів педагогічного впливу з урахуванням визначених ознак та умов ситуації, що складається.

Важливе місце в струк­турі виховної роботи посідають методи виховання.

МЕТОДИ ВИХОВАН­НЯ - це сукупність за­собів та прийомів виховно­го впливу на суб'єкти ви­ховання з метою форму­вання в них соціально-замовлених якостей та зви­чок поведінки.

До методів виховання належать:

- особистий приклад;

- переконання;

- примус;

- стимулювання (зао­хочення або стягнення);

- особисті вправи;

- критика;

- змагання;

- психокорекція.

Серед названих методів чільне місце посідає метод особистого прикладу. Роз­винене почуття обов'язку, високий професіоналізм відповідальність за результати своєї роботи та діяльність підлеглих, ініціатива і дисциплінованість - всі ці якості вихователя знахо­дять відгук у душі воїна, формують у нього праг­нення (мотиви) до набуття схожих якостей.

Психокорекція, як са­мостійний метод виховної роботи, досить наповне­ний. Головна мета його за­стосування - позбавлення психіки воїнів наслідків не­гативних впливів числен­них стрес-факторів війсь­кової діяльності - як по­всякденної, так і бойової.

Важливою складовою виховної роботи є самови­ховання воїнів.

САМОВИХОВАННЯ - це мотивована, активна, цілеспрямована діяльність особистості щодо форму­вання соціально-замовле­них якостей відповідно до державних потреб, умов військової служби та осо­бистої програми розвитку.

Мета самовиховання полягає у досягненні осо­бистістю виховного ідеалу, що формується особисто на підставі засвоєних та ус­відомлених цінностей, по­треб та інтересів (або про­понується через суспільну думку чи виховний вплив керівників).

Дієвість(або ж ефектив­ність) виховної роботи за­безпечується за рахунок її визначеності, цілеспрямованості та систематичності.

ВИЗНАЧЕНІСТЬ дося­гається обґрунтованим ви­бором мети, завдань та за­собів виховання в залеж­ності від умов і характеру проблем, що потребують вирішення.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ передбачає на­явність ясної, чітко визна­ченої мети, підпорядкування їй відповідного змісту, методів і засобів впливу.

СИСТЕМАТИЧНІСТЬ вимагає постійності, орга­нізованості та безперерв­ності виховного процесу.

Крім того, успішність виховної роботи в значній мірі залежить від настрою об'єкта. Саме тому керівники-вихователі мусять бути постійно орієнтовані на формування у своїх "вихованців" позитивного психологічного настрою на сприйняття та засвоєн­ня виховних впливів, реа­лізацію їх через особисту поведінку - інакше кажу­чи, на забезпечення педа­гогічного "взаємо тяжіння", гармонійне поєднання виховання, самовиховання та перевиховання.

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 262; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!