ТЕМА 3. Зовнішньоекономічні договори (контракти) та право, що до них застосовується

Ситуаційні завдання

Завдання 1

Спільне українсько-угорсько-англійське сільськогосподарське підприємство “Н” (Україна) і фірма “М” (Кіпр) 14.08.2001 р. уклали контракт купівлі-продажу фуражного ячменю в кількості 10 000 т. Контрактом була передбачена взаємна відповідальність сторін за неналежне виконання договірних зобов’язань: продавець (підприємство “Н”) зобов’язався сплатити пеню у розмірі 0,5 % від вартості контракту за кожний день затримання поставки, а покупець (фірма “М”) зобов’язався у випадку затримки платежу сплатити пеню також у розмірі 0,5% вартості контракту за кожний день прострочення сплати товару.

 07.02.2002 р. спільне підприємство “Н” (продавець) звернулось у Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення з фірми “М” (покупця) 290714,44 доларів США, у тому числі вартості товару в сумі 8514,44 долара США і пені в сумі 282200 дол. США за прострочення платежу, нарахованої за 68 днів прострочення за період з 21.11.2001 р. по 28.01.2002 р. в розмірі 0,5 % від суми контракту за кожний день.

Відповідач у своєму відгуку визнав позовні вимоги в сумі 8930,79 дол. США, у тому числі основний борг в сумі 8514,44 дол. США і пеню за прострочення платежу в сумі 416,35 дол. США. Відповідач вважав, що пеня за прострочення платежу повинна нараховуватись не за умовами контракту, а від суми простроченого платежу, тобто 8514,44 дол. США і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. В обґрунтування своєї позиції відповідач послався на застосування матеріального права України до правовідносин сторін за контрактом і на Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Позивач у своєму коментарі до відгуку на позовну заяву підкреслив, що сторони умовами контракту встановили взаємну однакову відповідальність за порушення зобов’язань і тільки за таких умов позивачем був укладений цей контракт.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що між сторонами відсутня згода про вибір застосовуваного права. Тому він вважав безпідставним застосування права України і обмеження суми пені розміром облікової ставки НБУ, оскільки це положення не розповсюджується на розрахунки в іноземній валюті, і наполягав на відповідальності покупця згідно з умовами контракту і Віденською конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі –продажу товарів.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України по даній справі базувалось на умовах контракту, укладеного сторонами 14.08.2001 р., Законах України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про міжнародний комерційний арбітраж”, окремих положеннях українського цивільного законодавства, а також на ст. 53 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Третейським судом врахована також нерозмірність нарахованої суми пені зі збитками позивача при визначенні суми пені, що підлягає стягненню.

Відповідач у поданому в Апеляційний суд м. Києва клопотанні про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України послався на порушення судом публічного порядку України, а саме - не були застосовані імперативні норми українського законодавства при визначенні суми пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Запитання:

1. Проаналізуйте обставини справи і складіть проект рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.

2. Дайте правову оцінку умовам контракту стосовно відповідальності сторін за порушення зобов’язань.

3. Яким чином може бути врахована нерозмірність суми пені, нарахованої позивачем, з його збитками?

4. Визначте сутність категорії публічного порядку та згідно з чинним законодавством України вкажіть підстави для скасування арбітражного рішення.

Завдання 2

Англійська компанія уклала з урядовим агентством однієї із близькосхідних країн дев’ять взаємопов’язаних контрактів з продажу устаткування у рамках виконання довгострокової програми. В цих контрактах не була безпосередньо визначена умова про право, що підлягає застосуванню до них. Замість цього у більшості контрактів містилось положення про те, що у випадку виникнення спорів при їх вирішенні мають застосовуватись “принципи природньої справедливості” (“principles of natural justice”).

В 1995 році Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній торговій палаті у Парижі розглядаючи спір, що виник між сторонами при виконанні зазначених контрактів дійшов висновку, що сторони мали намір виключити застосування до контрактів будь-якого національного права і намагались підпорядкувати ці контракти “загальним правилам і принципам” міжнародного характеру. Це обгрунтовувалось, зокрема, і тим, що однією із сторін в контрактах виступала держава.

На думку Міжнародного арбітражного суду, найбільш яскравим вираженням загальних правил у міжнародній договірній практиці є Принципи міжнародних комерційних договорів, розроблені і прийняті в 1994 році Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права (Принципи УНІДРУА). Тому саме вони підлягають застосуванню до контрактів як джерело автономного правопорядку, визначеного безпосередньо їх учасниками. Такий інструмент регламентації правовідносин у міжнародній торгівлі дістав назву Lex mercatoria (з лат. – “торгове право”), яка використана в преамбулі Принципів УНІДРУА як одна із підстав їх застосування. Варто звернути увагу, що контракти, про які йде мова, були укладені більш ніж за 15 років до прийняття Принципів УНІДРУА.

Запитання:

1. Проаналізуйте правову природу Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципів УНІДРУА).

2. У яких випадках Принципи УНІДРУА підлягають застосуванню і як вони можуть використовуватись?

3. Визначте сутність сучасного транснаціонального правопорядку - Lex mercatoria і перспективи його застосування в регулюванні зовнішньоекономічних відносин.

Завдання 3

Російська організація пред’явила позов до українського підприємства, у зв’язку з неповним розрахунком за поставлений товар згідно з укладеним сторонами контрактом міжнародної купівлі-продажу товарів від 24.02.2004 р. Крім суми заборгованості позивач вимагав сплати договірного штрафу і відшкодування витрат з арбітражного збору.

Позивач вважав, що застосовуваним до відносин сторін за контрактом є російське право як право країни продавця.

Відповідач заперечував проти позову і наполягав, що застосовуваним до їх відносин є право України.

Згідно з арбітражним застереженням у контракті, спір вирішував Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації, який, перш за все, вважав необхідним вирішити питання щодо застосовуваного до відносин сторін права.

Враховуючи, що комерційні підприємства позивача і відповідача знаходились на момент підписання контракту і в даний час знаходяться в державах-учасницях Віденської конвенції 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, МКАС на підставі п. 1 “а” ст. 1 Конвенції визнав, що до відносин сторін підлягають застосуванню положення даної Конвенції.

При визначенні національного права, що підлягає субсидіарному застосуванню до відносин сторін, МКАС виходив з того, що сторони в п. 9.1 укладеного ними контракту погодили наступне: “У всіх, не передбачених сторонами випадках, в даному контракті застосовується право тієї сторони, на території якої мав місце випадок, який є джерелом зобов’язань, що виникли, якщо інше не передбачено міжнародною угодою”.

Хоча кожна із сторін при визначенні застосовуваного права посилалась на цю умову контракту, її тлумачення і розуміння було неоднозначним.

Вирішуючи спірне питання застосовуваного права МКАС звернув увагу на те, що п. 9.1 контракту передбачає звернення до міжнародної угоди, якщо така є. Суд визнав, що до вирішення існуючих між сторонами розбіжностей підлягають застосуванню положення Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаної у Києві 20.03.1992 р. Урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Висновок суду базувався на тому, що контракт від 24.02.2004 р., при виконанні якого виник спір, був укладений сторонами в Росії.

Запитання:

1. Проаналізуйте положення Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (м. Київ, 1992 р.) для визначення права, яке підлягає застосуванню до відносин сторін за контрактом.

2. Яким має бути висновок Міжнародного комерційного арбітражного суду про застосовуване право у даному спорі?

3. Чи згодні Ви з висновком МКАС? Якщо ні, обґрунтуйте свою позицію.

Завдання 4

Нерезидент (Російська Федерація) надав резиденту позику строком на чотири роки. Надання позики було оформлено відповідним договором, який є зовнішньоекономічним і регулюється Законом України від 16.04.91 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Сторони не узгодили право, яке підлягає застосуванню до укладеного ними зовнішньоекономічного договору.

У зв’язку з неповерненням позики у встановлений строк між сторонами виник спір.

Запитання:

1. Право якої держави підлягає застосуванню до укладеного договору? Обгрунтуйте відповідь.

2. Як називаються норми, які застосовуються при відсутності згоди сторін договору про вибір права?

3. Суд якої держави розглядатиме спір?

4. Яке право буде застосовувати суд при вирішенні спору по суті?

Завдання 5

Українське підприємство має заборгованість перед постачальником – підприємством із Бельгії згідно з договором укладеним сторонами у Бельгії. У договорі зазначено, що відносини сторін регулюються правом Швеції.

Запитання:

1. Чи правомірна така умова в договорі?

2. Право якої держави належить застосувати при визначенні строку позовної давності у розрахунках за цим договором?

3. Чи може бути застосована у даному випадку Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 1974 р. з Віденським протоколом 1980 р.)?

Рекомендована література: 8, 11, 13, 33, 34, 37, 42, 48, 64-68, 71-73,

                                             78, 81.   

Мы поможем в написании ваших работ!