Як Ви можете охарактеризувати взаємини Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії та більшовицьким урядом Радянської Росії?
Добу Центральної Ради залежно від домінуючих у державотворчому процесі ідей, фахівці поділяють на два етапи: автономістичний (березень 1917 р. – січень 1918 р.) та самостійницький (січень – квітень 1918 р.)
Боротьба за реалізацію автономістичних планів розгорталась стримано. Спираючись на рішення Українського військового з’їзду, Всеукраїнського національного конгресу та ін., виражаючи революційні настрої та українського народу, Центральна Рада дедалі активніше вимагає визнання і схвалення Тимчасовим урядом автономії України. З цією метою в травні 1917 р. до Петрограду виїхала представницька делегація, очолювана лідерами найвпливовіших українських партій – В.Винниченком , М.Ковалевським та С. Єфремовим. На цьому етапі основні вимоги Центральної Ради формолювалися у традиційні для українців формі прохань. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи свої дії тим, що, по-перше, оскільки Центральна Рада не обрана шляхом всенародного голосування, вона не може висловлювати волю усього народу українських земель; по-друге, проголошення автономії України могло б спричинити низку теротиріальних та інших непорозумінь; по-третє, питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки мають вирішувати тільки Установчі збори, скликання яких планувалось на кінець року.
Таке рішення Тимчасового уряду надзвичайно загострило українсько-російські відносини. Це був час серйозних випробувань для молодої української демократії, адже на боці Тимчасового уряду були державна і військова сила та влада, а на боці Центральної Ради – лише моральний вплив та підтримка неорганізованих народних мас. За цих умов потрібне було нестандартне рішення, яке, з одного боку, не дало б підстав Петрограду втрутитися в українські справи і зброєю придушити опозицію, з іншого – не вносячи дезорганізації, дало б змогу підняти національно-визвольні змагання на вищий щабель. Поклавши в основу своєї тактичної лінії принцип «ні бунти, ні покорності», Центральна Рада знайшла таке рішення: 23 червня 1917 р. вона приймає I універсал, яким проголошувала:
|
|
|
1) Автономію України у складі Російської федерації, вищий орган влади в Україні – Центральну Раду.
2) Право України скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття своїх законів. Установчі збори мають бути обрані загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням.
3) Необхідність створення скарбниці України.
ЦР закликала населення:
1) Підтримати боротьбу ЦР за автономію України.
2) Створювати місцеві органи влади, підлеглі ЦР.
3) Організувати перерахування до 31 липня особливого податку для діяльності Центральної Ради і місцевих органів влади.
|
|
|
Знайдений компроміс став причиною урядової кризи в Росії. На знак протесту проти найменших поступок українцям у питанні автономного устрою троє міністрів-кадетів вийшли з Тимчасового уряду, але угода все ж більшістю голосів була підтримана. Надалі її зміст став основою II Універсалу Центральної Ради, проголошеного 10 червня 1917 р.
У цьому документі вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, Центральна Рада перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України. Центральна Рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган – Генеральний секретаріат, який після затвердження Тимчасовим урядом стане носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні. Центральна Рада брала зобов’язання зміцнювати новий лад і офіційно виступала проти замірів самовільного здійснення автономії України. 2 універсал започаткував кризу правління Тимчасового Уряду.
Тобто, II Універсал: ЦР найвищій орган революційної демократії України, остаточно питання про статус України та межі її автономії мали бути визначені Всеросійськими Установчими Зборами.
|
|
|
Отже, Україна отримала правовий статус окремого теротиріально-адміністративного комплексу зі своїми представницькими органами, а не повну автономію, як того прагнули українці.
Проте Тимчасовий Уряд не затвердив цього документу, а сам 4 серпня 1917 р. видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка суттєво обмежувала права України:
1) Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;
2) Центральна Рада позбавлялась законодавчих прав;
3) До складу Генерального секретаріату входили не 14, а лише 7 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками меншин;
4) Українська територія звужувалась до 5 губерній (Київскьої, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської)
Центральна Рада не мала реальної сили, щоб відкрито виступити проти «Інструкції», а Тимчасовий уряд був не в змозі реалізувати її положення на практиці.
Отже, проголошення автономії здійснене Центральною Радою, відповідало вимогам часу і було логічним кроком у розвитку українскьої національнодемократичної революції. Тривале переважання в Україні автономістських настроїв над самостійницькими (протягом майже всього 1917 р.), яке виявилось у трьох універсалах Центральної Ради, пояснюється такими чинниками: автономія була однією з принципових програмних установок домінуючих у Раді політичних партій; ідея самостійності ще не була поширена та визнана в масах; українська політична еліта сподівалася, що російська демократія справедливо вирішить національне питання; самостійна Україна без державних структур, без власної армії могла стати легкою здобиччю у вогні Першої світової війни. Певну роль відігравали і налагоджені російсько-українські економічні зв’зки, домінування неукраїнського населення в містах тощо.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 420; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!