Моделювання діяльності викладача медіазасобами
Важливими державними задачами сьогодення є інформатизація та інтернетизація освітнього середовища. Їх реалізація залежить від активності участі у цій діяльності всіх учасників навчального процесу, але насамперед викладачів. Причому не лише інформатики, які повинні бути головними провідниками ідей інформатизації, а всіх дисциплін без винятку. Ефективне використання сучасних інформаційних технологій, їх грамотне включення до педагогічного процесу, створення у навчальному закладі єдиного інформаційного середовища дозволяє перейти до нової сучасної парадигми освіти.
Розуміння і врахування особливостей сучасних медіа дозволяють сучасному педагогу побудувати свою діяльність відповідно до сучасних змін в інформаційному світі, до нових інформаційних потреб сучасних студентів, чітко і правильно організувати процес розв’язання різних проблем, що виникають у даній сфері, уміло використовувати медіа у процесі підвищення власної кваліфікації.
Безсумнівно, актуальним є питання щодо того, наскільки у зв’язку з оголошеними перетвореннями змінюється роль педагога, його функції у навчально-виховному процесі, який усе більше відчуває вплив глобального процесу інформатизації суспільства. Відповіді на дане запитання являють собою досить широкий діапазон думок, часто протилежних одна одній. Одні висловлюють припущення, що сучасні засоби масової інформації та комунікації повністю замінять викладача, відвівши йому роль спостерігача-консультанта. Представники іншої точки зору вважають, що жоден з існуючих видів медіа у найближчому майбутньому не зможе замінити викладача, і у будь-якому випадку вони будуть виконувати допоміжні функції, які розширюють освітні можливості. Але очевидним є те, що сучасні технічні досягнення ставлять певні вимоги до особистості викладача, його професійних якостей, функцій і ролі в освітньому процесі.
|
|
|
Сучасні технічні засоби певною мірою моделюють діяльність викладача, мають ряд безумовних переваг, які відкривають нові можливості для навчально-виховного процесу, але жодний з технічних засобів сьогодні не може претендувати на роль педагога-вихователя. Наприклад, вони можуть виконувати деякі функції за викладача: аналізувати дії учня, підказувати, задавати питання і відповідати на них, оцінювати відповідь учня, пояснювати матеріал. При цьому коло питань і тем, варіанти їх розгляду визначені заздалегідь. Викладач же може відповісти на будь-яке запитання, у тому числі невдало сформульоване, причому відповідь буде дана у формулюванні, яке відповідає можливостям учня, що залежать від багатьох зовнішніх чинників і особливостей його особистості.
|
|
|
Формування і розвиток медіакомпетентності педагога знаходиться у тісному взаємозв’язку з формуванням і розвитком професійних компетенцій у даній галузі.
У світовій практиці освіти поняття «компетентність» виступає як центральне поняття, оскільки воно, по-перше, поєднує у собі інтелектуальну і діяльнісну складову освіти; по-друге, у ньому закладена ідеологія інтерпретації змісту освіти; по-третє, інформаціно-комп’ютерно-технічна компетентність як ключова компетентність має інтегративну природу, оскільки вбирає у себе ряд однорідних (чи близькоспоріднених) умінь і знань, що належать до широких сфер культури і діяльності (інформаційної, правової, соціальної тощо).
Компонентна структура компетентності вирізняється тим, що компетентність більш широка, ніж знання і вміння; вона поєднує їх у собі; включає регуляцію її прояву у поведінці; зміст компетентності значущий для суб’єкта її реалізації; як активний прояв компетентність характеризується мобілізаційною готовністю як можливістю її реалізації у будь-якій ситуації, що цього потребує.
Досвід діяльності особистості, її активна позиція, готовність до цілепокладання, дії, включаючи ціннісну складову, і є сутністю компетентності. Зростання компетентності безперервно пов’язане із системою цінностей.
|
|
|
Щодо терміна «інформаційно-комп’ютерно-технологічна компетентність», то до сукупності когнітивного, комунікативного, гностичного (дослідницького) і техніко-технологічного компонентів необхідно додати здатність до виконання педагогічної діяльності за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.
Педагогічна компетентність включає:
– знання про технології, їх можливості та обмеження для вирішення педагогічних питань, включаючи обізнаність щодо професійно-особистісних можливостей і обмежень у галузі застосування інформаційно-комп’ютерних технологій;
– уміння комплексно використовувати інформаційно-комп’ютерні технології у педагогічній діяльності (в освітньому процесі, в удосконаленні та розвитку професійної діяльності й для непедагогічної професійної освіти);
– досвід самостійного та ініціативного застосування комплексу інформаційно-комп’ютерних технологій у педагогічній діяльності;
– ціннісне ставлення до використання інформаційно-комунікативних технологій і до поповнення знань, удосконалення вмінь і розвитку досвіду у галузі інформаційно-комп’ютерних технологій.
|
|
|
Узагальнюючи вищевикладене, бачимо, що медіакомпетентність педагога має мотиваційно-ціннісну, когнітивну та операційно-діяльнісну складові.
Мотиваційно-ціннісна складова медіакомпетентності включає професійно-особистісне самовизначення педагога щодо використання інформаційно-комп’ютерних технологій і можливостей інформаційно-освітніх систем у своїй професійній діяльності.
Когнітивна складова медіакомпетентності передбачає:
– інформаційну складову, яка включає стійкі компетенції в отриманні, відборі, збереженні, відтворенні, поданні, передачі та інтеграції інформації (у тому числі у межах вибраної предметної галузі), в освоєнні ефективного доступу до інформації у глобальних мережах і критичної обробки цієї інформації;
– комунікаційну складову, яка включає компетенції у сфері комунікації у режимі діалогу «людина–людина», «людина–комп’ютер», «людина–інформаційно-освітня система–людина»;
– технологічну складову, яка включає компетенції у сфері застосування засобів інформаційно-комп’ютерних технологій в освітньому процесі, у спільній діяльності із засвоєння наукового і соціального досвіду, представленого в інформаційно-освітніх програмах.
Операційно-діяльнісна складова медіакомпетентності розкривається у готовності та здатності оцінювати рівень свого професійного розвитку і проектувати умови його підвищення.
Зміни у сучасній педагогіці мають двобічний характер: з одного боку, наука забезпечує розробку та апробацію оптимального використання сучасних засобів ІКТ в освітньому процесі; з іншого – з’являється нова галузь педагогічного знання, яка забезпечує практичне розв’язання задач.
Вектори, які визначають аспекти формування медіакомпетентності педагога, створюються новою сферою – медіадидактикою через такі процеси:
– зміна структури інформаційної навчальної взаємодії між тим, хто навчається, і тим, хто навчає;
– зміна структури подання навчального матеріалу і навчально-методичного забезпечення навчального процесу;
– зміна навчального середовища як в умовах навчальної взаємодії всіх суб’єктів освіти, так і в умовах, що сприяють тривалому впливу на учня.
Коли мультимедійні засоби та інформаційні комп’ютерні технології використовуються як інструмент освіти, це вже не лише засоби обробки даних, але й засоби впливу на особистісну сферу людини. Організовуючи та конструюючи заняття з використанням електронних медіазасобів, педагог змінює самого себе, середовище своєї діяльності та засоби виробництва.
Викладач сьогодні повинен уміти не просто грамотно використовувати наявні засоби навчального призначення, залучати до своєї роботи ті чи інші інформаційні ресурси, але й розробляти власні навчальні продукти, ефективно застосовувати електронні медіа як при підготовці до занять, так і безпосередньо у процесі викладання, а також з метою підвищення власної кваліфікації. Гнучкість педагога, його ангажованість, творча активність у використанні навчальних засобів є визначальними умовами успішного застосування сучасних інформаційних і комунікаційних засобів у межах навчально-виховного процесу. Вивчення досвіду вітчизняних і зарубіжних дослідників дозволило подати готовність педагога до використання електронних медіа у своїй роботі як інтегративну характеристику, що складається з інформаційного, мотиваційного, цільового та діяльнісного компонентів.
Але дані опитувань, що проводяться сьогодні, показують, що, не зважаючи на теоретичне визнання більшістю вчителів необхідності медіаосвіти, важливості впровадження засобів масової інформації та комунікації у навчально-виховний процес, досить високий показник тих, хто використовує медіа у своїй роботі дуже рідко чи не використовує взагалі. До такого стану призвів, імовірно, цілий комплекс причин, і відсутність мотивації педагогів до використання сучасних засобів масової інформації у навчально-виховному процесі відіграє тут не останню роль. Отже, формування у викладача інтересу до технічних досягнень останніх років, адекватного уявлення про нову роль, яку він буде реалізовувати в інформаційних умовах, що постійно змінюються, є ключовим моментом перепідготовки кадрів для сучасної загальноосвітньої та вищої школи. Поряд з мотиваційним компонентом у структурі готовності педагога до використання електронних засобів у виховному процесі актуальними є:
– цільовий (чітке уявлення про цілі та можливості використання електронних медіа у викладанні конкретної дисципліни);
– інформаційний (знання сучасних медіа, відповідних їм продуктів і ресурсів виховних можливостей, психолого-педагогічних особливостей і способів використання);
– діяльнісний (уміння працювати з різними електронними засобами і створювати з їх допомогою медіапродукти навчального призначення).
Нові медіа привели до створення нових форм управління знаннями та організації знань. Звичайні форми передачі навчальної інформації все частіше критикуються: декларативне знання більше не затребуване; навчанню як процесу треба сприяти, створювати для нього сприятливі умови. Традиційні заняття базуються на засвоєнні структурованого змісту, який викладачі передають студентам. Навчання в інформаційному суспільстві потребує більшої активності самих студентів, які засвоюють нові техніки, прийоми, методи самонавчання. У процесі навчання, що оновлюється, необхідні зміни: відхід від суворих інструкцій веде до такої взаємодії, у центрі якої знаходиться саме студент і його індивідуальні особливості.
Навчання за новими принципами означає: самостійність, кооперацію (співробітництво), інтерактивність (взаємодію), креативність (творчість). Сприяти новому навчанню можна через нові форми навчання, створення нової ролі викладача, активного включення нових технічних засобів до навчального процесу, забезпечення вільного доступу до медіаресурсів. Реалізація такої зміни парадигми багато у чому залежить від готовності та ініціативи викладачів працювати з різними медіапристроями.
Таким чином, для сучасного педагога стають актуальними навички щодо питань конструювання та оптимізації процесу навчання з допомогою мультимедійних засобів та інформаційно-комп’ютерних технологій; аналізу необхідних навчальних, технічних, організаційних умов раціонального застосування, урахування психологічних особливостей сприйняття медіа-засобів. Постає потреба у перманентному засвоєнні педагогом технічних засобів. Проблему формування і розвитку інформаційно-комп’ютерної компетентності педагога сучасні дослідники висувають як стратегічну педагогічну і методичну задачу його професійного розвитку.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 496; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!