Науковий тезаурус медіапедагогіки
Походження і значення терміна «медіа»
Останнім часом у світовій науковій педагогічній літературі можна зустріти терміни, до складу яких входить слово «медіа»: медіапедагогіка, медіаосвіта, медіапсихологія, медіакритика, медіаграмотність, медіакультура, медіашкола, медіаландшафт, медіаекологія, медіареальнісь, медіаконвергенція та ін. Слова ці, як і похідні словосполучення (медійна галузь, медійна освіта, медіатизація культури та ін.), відсутні у сучасних українських словниках. Розвиток засобів масової інформації/комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували творчий пошук педагогів у багатьох країнах. Нині дослідники активно послуговуються термінами, до складу яких входить слово «медіа». Термін «медіа» походить від латинських слів medium (засіб, посередник), media (засоби, посередники) і у сучасному світі застосовується як аналог терміна засоби масової комунікації (друк, фотографія, радіо, кінематограф, телебачення, відео, мультимедійні комп’ютерні системи, зокрема, Інтернет). В інформатиці медіа – це «носій» (CD-ROM, жорсткий диск, флеш-карта тощо) і «сигнал» (текст, зображення, звук тощо). У спілкуванні – це засіб комунікації та розповсюдження інформації, а також носій інформації. У технічному розумінні поняття «медіа» вживається в описі мультимедійних технологій. Не варто змішувати поняття «медіа» і засоби масової комунікації (інформації). Для опису засобів масової комунікації в Європейських країнах використовують мас-медіа, але воно також не в усьому співпадає з нашим поняттям «масових комунікацій».
|
|
|
У словнику з медіаосвіти, медіапедагогіки, медіаграмотності, медіакомпетентності «медіа» визначається як засіб масової комунікації – технічні засоби створення, запису, копіювання, тиражування, зберігання, розповсюдження, сприйняття інформації та обміну її між суб’єктом (автором медіатексту) та об’єктом (масовою аудиторією). Деякі дослідники термін «медіа» розуміють як аналог поняття засобів масової інформації та комунікації, деякі – як технічні засоби створення, запису, копіювання, тиражування, зберігання, розповсюдження, сприйняття інформації та обміну її між суб’єктом (автором повідомлення) і суб’єктом (масовою аудиторією). При цьому медіа розглядається як комплексний засіб розуміння навколишнього світу (у його соціальних, моральних, психологічних, художніх, інтелектуальних аспектах).
Підсумовуючи вищезазначене, доцільно визначити поняття «медіа» як засіб комунікації та розповсюдження інформації.
Система медіапедагогічних категорій
Стрімкий розвиток у сучасному світі інформаційно-комунікаційних технологій і системи мас-медіа нагально потребує цілеспрямованої підготовки особистості до вмілого і безпечного користування ними. На взаємодію з різноманітними медіа (преса, радіо, кіно, телебачення, мережа «Інтернет») припадає вагома частка у бюджеті вільного часу громадян України, чим зумовлюється їх значний вплив на всі верстви населення, передусім дітей і молоді. Медіа потужно і суперечливо впливають на освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його соціалізації, стихійного соціального навчання.
|
|
|
Розглянемо центральне поняття педагогіки – «освіта». За останні роки воно значно трансформувалося. Освіта – це суспільно-організований і нормований процес постійної передачі попереднім поколінням соціально-значущого досвіду. Зміст освіти у цьому випадку – це триєдиний цілісний процес, що характеризується, по-перше, засвоєнням досвіду попередніх поколінь, по-друге, вихованням типологічних якостей особистості, по-третє, розумовим і фізичним розвитком людини.
Звідси випливають три компоненти освіти як процесу і результату: навчання, виховання, розвиток. Виділяють ще чотири аспекти змістовного трактування поняття «освіта»: цінність, система, процес, результат. Ціннісна характеристика освіти підкреслює, що освіта є цінністю державною, суспільною та особистісною. Система освіти – це безліч освітніх (як державних, так і недержавних, неформальних, альтернативних) закладів, що вирізняються рівнем здобуття освіти і професійним напрямом. Освіта – це процес руху до заданої мети шляхом взаємодії викладачів з учнями. Освіта як якісна характеристика – це результат державного, суспільного й особистісного присвоєння всіх тих цінностей, які виникли у процесі освітньої діяльності, які мають значення для економічного, морального, інтелектуального стану всіх споживачів освітньої сфери – держави, суспільства і кожної людини.
|
|
|
Тенденції, які проявляються у сучасній освіті:
1) усвідомлення кожного рівня освіти як органічної складової частини системи неперервної професійної освіти;
2) комп’ютеризація та технологізація навчання;
3) перехід від переважно інформаційних форм до активних методів і форм навчання;
4) перехід до фасілітаційного способу навчання, який сприяє стимулюванню, розвитку, організації творчої, самостійної діяльності студентів;
5) організація процесу навчання як спільної діяльності його учасників.
|
|
|
Таке розуміння освіти пов’язане з тим, що освіта сьогодні відіграє значну роль у розвитку суспільства, вона – його продуктивна сила. Результат освіти якраз полягає у тому, що людина здобуває певний рівень освіченості.
Розгляд сучасного розуміння освіти є необхідним підґрунтям для визначення поняття «медіаосвіта». Існують різні точки зору щодо проблеми медіаосвіти. Дехто вбачає у них джерело знань, дехто – перешкоду в освіті та вихованні: медіа є і засобом всебічного розвитку особистості, і руйнівним чинником. Вплив медіа не однозначний, оскільки негативна інформація може викликати такі небезпечні явища, як масовий інформаційно-психологічний психоз, медіазалежність як різновид психічних відхилень, маніпулятивний вплив засобів масової комунікації.
Багато країн давно зрозуміли необхідність медіаосвіти і вже мають вагомі напрацювання в її теоретичному осмисленні, методологічному обґрунтуванні й практичному застосуванні. За свідченням фахівців ЮНЕСКО, медіаосвіта з'явилася як інструмент захисту від шкідливих ефектів і трендів медіа. Ними було визначено суть медіаосвіти: навчання теорії та практичних умінь для оволодіння сучасними засобами масової комунікації, що розглядається як частина специфічної й автономної галузі знань у педагогічній теорії та практиці. Її варто відрізняти від використання засобів масової комунікації як допоміжних засобів у викладанні інших галузей знань. Так, британський медіапедагог К. Базелгет убачає сутність медіаосвіти у вивченні шести ключових понять: «медійне агентство – джерело медійної інформації», «категорія медіа», «медіамова», «аудиторія медіа», «медійна репрезентація». Провідний фахівець у галузі медіаосвіти Ю. Н. Усов уважає, що медіаосвіта – це процес розвитку особистості засобами і на матеріалі засобів масової комунікації.
Педагогічна енциклопедія визначає медіаосвіту як напрям педагогіки, що забезпечує вивчення закономірностей масової комунікації (преси, ТБ, радіо, кіно, відео тощо). Основні завдання медіаосвіти: підготувати нове покоління до життя у сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різної інформації, навчити людину розуміти її, усвідомлювати наслідки її впливу на психіку, опановувати способи спілкування на основі невербальних форм комунікації за допомогою технічних засобів.
Інше розуміння медіаосвіти – не тільки як певного компонента середньої чи вищої освіти, але і як довготермінової суспільно-просвітницької діяльності, поширеної на дітей і дорослих. Його прихильники розуміють медіаосвіту як безупинний розвиток особистості у суспільстві, як виховання активних, інформованих громадян, наділених культурою спілкування із засобами масової комунікації, що і є одним з основних соціетальних елементів інформаційного суспільства.
Один із дослідників медіаосвіти професор О. Федоров розуміє її як процес розвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової інформації з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприймання, інтерпретації, аналізу й оцінювання медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки.
Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Б. Потятник пропонує визначати медійну освіту як науково-освітню сферу діяльності, яка ставить за мету допомогти індивідові сформувати психологічний захист від маніпуляції чи експлуатації з боку мас-медіа і розвинути/прищепити інформаційну культуру... Медійна освіта спрямована і на масове оволодіння елементарними журналістськими навичками та новітніми технологіями, і на захист індивідів від надміру агресивного інформаційного оточення (скажімо, впливу екранного насильства, пропаганди, порнографії, реклами).
Медіаосвіта – це комплекс спеціальних знань і методів підготовки до сприйняття інформації, що виробляється як реґіональними, так і міждержавними засобами масової комунікації. Останнім часом до поняття медіаосвіти включено етичні категорії толерантності, віротерпимості. Проте основним питанням медіаосвіти залишається адекватність інтерпретації інформації.
У Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, схваленої Постановою Президії Національної академії педагогічних наук України 20.05.2010 (Протокол №1–7/6–1Д), запропоновано визначати медіаосвіту як частину освітнього процесу, спрямовану на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп’ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати узагальнене визначення медіаосвіти.
Медіаосвіта – це процес розвитку особистості людини за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа), форма поповнення знань, розширення світогляду, поглиблення знань і культури як професійної, так і загальної засобами медіа.
Тому медіаосвіті притаманні всі ознаки освіти, тобто вона має нести певну цінність для людини, допомагати навчатися впродовж життя, бути засобом формування суспільної свідомості, а це означає, що вона має бути якісною.
У сучасних трактуваннях медіаосвіти наголос робиться на формуванні в аудиторії ЗМІ здатності до активного, осмисленого засвоєння медійного змісту, основаного на знаннях про сутність, специфіку і цілі масових комунікацій. Усе більше уваги приділяється розвитку самостійного критичного мислення щодо засобів масової інформації, надбанню практичних навичок у виявленні неправдивих повідомлень і спотворень інформації, виробленню стійкого імунітету до маніпулятивного впливу мас-медіа, збагаченню соціального досвіду аудиторії у практиці спілкування з друкованою й електронною продукцією. Медіаосвіта покликана формувати культуру раціонального освоєння медійного змісту, розвивати соціальну активність громадян.
Загалом у країнах Західної Європи медіаосвіта набувала різних форм, залежно від специфіки національної свідомості. У Фінляндії вона ввійшла до переліку предметів середньої школи 1970 р., а до вищих навчальних закладів – 1977 р. У Швеції медіаосвіта обов'язкова для учнів середніх шкіл (гімназій) із 1980 p., у Данії – з 1979 р. Практично в усіх європейських країнах медіаосвіта поступово відійшла від моралізаторства і перейшла до дослідницьких методик. Отже, починаючи з 60-х pp. XX ст. у багатьох розвинутих країнах Старого Світу, а також у Канаді, США, Австралії сформувався специфічний напрям освітньо-пропагандистської, культурологічної діяльності: медіаосвіта (медіакультура, медіаграмотність), що має на меті допомогти школярам і студентам зорієнтуватися у всеосяжному полікультурному потоці сучасної інформації, сформувати вміння аналізувати і розуміти медіатексти. Відповідаючи на запити суспільної свідомості, політичного істеблішменту, 1989 р. Рада Європи на основі документів ЮНЕСКО схвалила «Резолюцію з медіаосвіти і нових технологій», де визнано вирішальну роль пресового, телевізійного, радіо та кінематографічного культурного досвіду для дітей.
Виходячи з основної ідеї цього документа, медіаосвіта має розпочинатися якомога раніше і тривати весь період навчання у школі, позашкільному закладі та в університеті.
Медіаосвіта більше стосується самоосвіти, тому надзвичайно важливо, щоб у людини була сформована така риса, як медіаграмотність. У багатьох англомовних країнах термін «медіаосвіта» замінюється аналогом – «медіаграмотність». Але у франко-, іспано- чи германомовних країнах цей термін, як правило, не застосовується. Суттєвий вплив на формування західної термінології, теорії та методики медіаосвіти мав британський учений Л. Мастерман, який уважав, що мета медіаосвіти полягає у вихованні не лише критичного мислення, але й «критичної автономії». З ним повністю погоджується американка П. Офдерхейд, яка вважає, що медіаграмотність спрямована на розвиток у людині критичної автономії щодо медіа. Головне у медіаграмотності – широкий спектр інформування у громадянській, соціальній, споживчій галузях, щодо естетичного сприйняття і творчості. Схоже трактування медіаосвіти дає й інший американський педагог і дослідник Р. Кьюбі. Він вбачає її мету у тому, щоб дати учням розуміння того, як і чому медіа відображає суспільство і людей, але ще більшою мірою, щоб розвивати аналітичні здібності та критичне мислення щодо медіа, плюс вивчення мови засобів масової комунікації. Адресатом медіаосвіти є школяр, студент, учитель, викладач, працівник медіасфери (медіатеки, навчального телебачення тощо).
Поняття «медіаграмотність» – це здатність до відбору й аналізу інформації, воно пов’язане з термінами «критичне бачення» і «візуальна грамотність», які використовувались щодо екранних медіа у минулому сторіччі. У науковій літературі зустрічаються також такі терміни, як «технологічна грамотність», «інформаційна грамотність», «комп’ютерна грамотність» тощо. Ряд сучасних учених уважають, що медіаграмотність – це частина більш широкого і змістовного поняття – медіаосвіта. Ця тенденція знаходить сьогодні все більше послідовників, але частина медіапедагогів ототожнюють ці два терміни.
Результатом процесу медіаосвіти є медіаграмотність і медіакомпетентність. Медіаграмотність – це вміння аналізувати і синтезувати просторово-часову реальність, уміння «читати» медіатекст. Вона покликана допомогти людям розуміти, створювати та оцінювати культурну і ціннісну значущість аудіовізуальних і друкованих текстів.
Медіаграмотність – це здатність до відбору, аналізу інформації, ціннісного оцінювання, яка має формуватись засобами інтеріоризації ціннісних установок, ціннісних орієнтацій, формування вмінь і навичок роботи з медіа, розвитку критичного мислення, сприймання, аналізу тощо.
Медіаграмотність є результатом процесу медіаосвіти як здатність використовувати, аналізувати, оцінювати і передавати повідомлення у різних формах. Медіаосвіта – це некерований процес, у той час як формування медіаграмотності має бути процесом керованим. Цей процес відбувається у відповідному просторі. Медіаосвітній простір – це реальність, організована і керована єдиною виробленою концепцією, підходами і механізмами реалізації загальної стратегії формування, розвитку і досягнення цілей підвищення культурного, освітнього і професійного рівнів суб’єктів, об’єднаних на єдиній інформаційно-технологічній основі для підтримки навчання і виховання суб’єктів виділеного простору.
У межах медіаосвітнього простору більш доцільним є використання поняття медіакомпетентності, оскільки під грамотністю розуміють ступінь обізнаності, вона передбачає лише здатність аналізувати, оцінювати, передавати тощо. Компетентність тлумачать як поєднання психічних якостей, психічних станів, що дає змогу діяти людині самостійно і відповідально, сприяє оволодінню нею навичками і вміннями виконувати трудові функції. Компетентність людини зумовлюється рівнем і якістю її освіти, досвідом та особистісними властивостями, самовдосконаленням і творчим підходом до своєї справи. Це явище складається з великого числа компонентів, багато з яких є відносно незалежними один від одного, … деякі компоненти належать скоріше до когнітивної сфери, а інші – до емоційної. Ці компоненти можуть замінювати один одного як складові ефективної поведінки. При цьому види компетентності є, по-суті, «мотивованими здатностями», вони співвідносяться із цінностями.
Зміст терміна «компетентність» охоплює проблемно-практичний, змістовий і ціннісний аспекти. Є. Огарьов також уважає компетентність категорією оцінною, що характеризує людину як суб’єкта спеціалізованої діяльності у системі суспільної праці, що має досвід у певній сфері; вирізняється відповідальністю за досягнуті результати, є здатною вчитися на помилках. На кожному етапі життя людини процес формування професійної компетентності наповнюється новим змістом, новими організаційно-методичними формами і методами, новими потребами і відповідними підходами до інтегрування індивідуальних, професійних, соціальних аспектів життєдіяльності. Компетентність – це вміння вибирати оптимальні рішення, аргументувати вибір, тобто володіти критичним мисленням (рефлексія). До структури компетентності науковець включає: мобільність знань, гнучкість методу навчання та виховання і критичність мислення.
Таким чином, поняття медіакомпетентності, окрім знань, умінь, навичок користування медіазасобами, включає в себе формування таких поведінкових аспектів, які залучають ціннісні орієнтації до вибору оптимального рішення і його аргументування.
Медіакомпетентність особистості – це сукупність її мотивів, знань, умінь, здібностей, які сприяють вибору, використанню, критичному аналізу, оцінюванню, створенню і передачі медіатекстів у різноманітних видах і формах, аналізу складних процесів функціонування медіа у соціумі.
Медіакомпетентність включає не лише медіаграмотність, а і риси самої особистості, які дозволяють їй робити ціннісне оцінювання інформації. Медіакультура – це частина загальної культури, пов'язана, з одного боку, із засобами масової комунікації у соціальному плані (культура суспільства – медіакультура суспільства), а з іншого боку – в особистісному (культура людини – медіакультура людини), коли акцентується взаємодія людини зі світом мас-медіа, які зрештою забезпечують повноцінне включення людини у життя суспільства. Ми розуміємо це поняття згідно з Концепцією впровадження медіаосвіти в Україні.
Медіакультура – сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації, пошуку, збирання, створення і передачі інформації, а також культури її сприймання соціальними групами та соціумом у цілому.
На особистісному рівні медіакультура означає здатність людини ефективно взаємодіяти з мас-медіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 647; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!