V. Вереснева криза 1938 р. і Мюнхенська конференція
Нюрнберзька промова Гітлера
12 вересня Гітлер виголосив дуже різку промову перед величезним натовпом. Він заявив, що судетських німців «катують» за мовчазної згоди чехословацького уряду, і якщо вони самі не зможуть захистити себе, це зробить за них Німеччина. Крім того, додав він, військова міць райху зростає, його укріплення на Рейні майже завершені. Інакше кажучи, після того як пройшли основні дебати між партією Генляйна і чехословацьким урядом, Гітлер брав ситуацію в свої руки. Він поки що не показував виразно свого прагнення анексувати Судетську зону, але наголошував на праві народів на самовизначення, а це в даному випадку означало, що будь-яке надання автономії в межах чехословацької держави йому здавалося недостатнім. Наступного ж дня по всій Судетській області спалахнули нові заворушення. Можливо, це була організована спроба повстання. У всякому разі, вона не вдалася, і 14 вересня чехословацький уряд відновив порядок і взяв становище під свій контроль. Ці події мали два безпосередні наслідки. По-перше, Рансімен дійшов висновку, що його посередницька місія закінчилася. По-друге, 13 вересня Чемберлен повідомив Гітлера листом, що може прилетіти до нього літаком наступного дня. Чемберлен боявся, що Судети можуть удатися до непоправних Дій. Гітлер погодився й повідомив, що ладен зустрітися з Чемберленом 15 вересня. Та вже 14-го Генляйн урвав переговори з чехословацьким урядом, а 15-го, тобто в день, коли мала відбутися зустріч у Берхтесгадені, публічно зажадав від райху анексії Судетів.
|
|
|
Зустріч у Берхтесгадепі
Ось як проходила зустріч у Берхтесгадені. Чемберлен висловився за англо-німецьке зближення. Гітлер відповів йому, що він бажає того самого, а потім виклав свої погляди на судетське питання. Ситуація видавалася вкрай тривожною. Було вбито понад 300 німців. Відтак треба розв'язати це питання негайно шляхом анексії області Німеччиною. Зрештою, це єдина вимога німців, оскільки Німеччина підписала договори з Польщею, Нідерландами, Бельгією і заявила, що не порушуватиме більше питання Ельзас-Лотарингії. Вона анексувала австрійських німців, і залишалося тільки анексувати Судетську область. В усякому разі, Гітлерові тепер сорок дев'ять років, і коли станеться так, що через чеську проблему спалахне війна, він хотів би провести свою державу через це випробування, перебуваючи в розквіті сил. Тобто Гітлер офіційно вимагав анексії Судетської області й фактично висував ультиматум. Чемберлен відповів, що йому треба проконсультуватися принаймні з Францією, своїм урядом і лордом Рансіменом, хоча «він особисто може заявити, що допускає принцип відділення Судетської області». Отже, він повернеться в Англію й знову прилетить до Німеччини з відповіддю. Гітлер запропонував йому скоротити переїзди й провести наступну зустріч у Годесберзі чи в Кельні.
|
|
|
Тиск на Чехословаччину
Чемберлен повернувся до Лондона й проконсультувався з Рансіменом. Його звіт, поміркований, неприязний особисто до Генляйна, але позитивний щодо його вимог, буде опублікований 21 вересня. Думки в британському уряді більш-менш розділилися, але він погодився з принципом анексії Судетів Німеччиною. Залишалося проконсультуватись із французьким кабінетом, розділеним ще дужче. Рейно, Мандель і Шампетьє де Ріб заперечували проти всіх цих нескінченних поступок. Інші, як-от Жорж Бонне, вважали їх необхідними, навіть якщо Прага не прийме їх. Позиція голови уряду Даладьє була хиткіша. Начальник генштабу генерал Гамлен стояв за опір, а командувач військово-повітряних сил генерал Вюйємен був проти. 18 вересня Даладьє й Бонне приїхали в Лондон і зустрілися з Чемберленом, Галіфаксом, Гором і Саймоном. Бонне наголошував на слабкості французької авіації, а не на заяві Гамлена. Зрештою, обидві сторони вирішили надіслати чехословацькому урядові в понеділок, 19 вересня, так звані франко-англійські пропозиції. Чехи були дуже занепокоєні після берхтесгаденської зустрічі, і франко-англійські пропозиції підтвердили їхню стурбованість: щоб зберегти мир, Чехословаччина повинна була погодитися зі зміною своїх кордонів, після якої всі території, де населення було більш як на 50% німецькомовним, мали перейти до Німеччини. Нові кордони визначатиме міжнародна комісія.
|
|
|
Яку позицію займе чехословацький уряд? Він засідав увесь день 20 вересня. Спочатку уряд відповів протестом: пропоноване вирішення не передбачало плебісциту, а, отже, було недемократичним. Ідею плебісциту висунув Муссоліні 14 вересня в газеті «Пополо д'Італіа». Крім того Чехословаччину буде позбавлено її системи оборони, і баланс сил у Центральній Європі порушиться. Тому він пропонував вдатися до переговорів згідно з процедурою, передбаченою німецько-чеським договором 1925 р. про арбітраж. О 2-й годині 15 хвилин 21 вересня Франція й Англія надіслали чехам справжній ультиматум: якщо чехословацький уряд захоче чинити опір, його не підтримають. На думку П'єра Ренувена, не виключено, що президент Бенеш таємно попросив обидва згадані уряди надіслати йому цей ультиматум, щоб він міг виправдатися в очах громадськості. Цей факт заперечувано, але досить розпливчасто. За цих умов надвечір 21 вересня чехословацький уряд змушений був підкоритися. 22-го в Празі пройшли демонстрації протесту проти уряду й Франції, яка фактично зреклася своїх договірних зобов'язань. Голова кабінету Годза пішов у відставку, і новий уряд формував уже головнокомандувач генерал Сировий, який ще за кілька днів до того оголосив мобілізацію резервістів.
|
|
|
Годесберзька зустріч
Як було домовлено, 22 вересня Чемберлен виїхав у Годесберг. Після першої ж розмови з Гітлером, на превеликий подив, коли вже все, здавалося, було вирішено, виникли серйозні ускладнення. Для Гітлера англо-французький план виявився неприйнятним. За його словами, треба було виправити двадцятирічну несправедливість, допущену не тільки щодо німців, але й щодо поляків району Цешина та угорців Південної Словаччини. Щодо німців, то питання мало бути вирішене не пізніше 1 жовтня. В разі проведення плебісцитів там, де ситуація була непевною, судетці. Що емігрували в Німеччину, а їх, за його оцінками, налічувалось 580 тисяч, мали одержати змогу голосувати. Наступного дня Чемберлен написав Гітлерові, що англійська, французька й світова громадськість не прийме такого вирішення. Фюрер відповів йому, Що не може відмовитися від жодної зі своїх вимог. Увечері 23 вересня відбулася ще одна їхня зустріч, але й вона не дала результату. Під час цієї розмови о 22.30 Гітлерові доповіли, що по чеському радіо оголошено загальну мобілізацію в Чехословаччині (ця ухвала була узгоджена з французьким і англійським Урядами). Отже, криза досягла надзвичайної гостроти, і Чемберлен поїхав з Годесберга 24 вересня, забравши з собою меморандум
Гітлера. 26 вересня Гітлер виступив з дуже різкою промовою. Терпець його ось-ось урветься, говорив він, і його постанова буде однозначна. 27 вересня Гітлер повідомив Чембсрлена, що 28-го о 14-й годині Німеччина оголосить мобілізацію. Будь-який шанс зберегти мир здавався втраченим. Все свідчило про те, що, коли спалахне війна, Франція (яка тільки-но мобілізувала своїх резервістів) і Англія (яка привела свій флот у стан готовності) вступлять у неї на боці Чехословаччини. СРСР не підтримував демаршів Чемберлена і не переставав заявляти, що готовий виконати свої зобов'язання, якщо Франція зробить те саме. Проте СРСР досить прихильно ставився до скликання міжнародної конференції, в якій він сам би взяв участь. 26 вересня Рузвельт звернувся з посланням до Бенеша, Гітлера, Чемберлена і Даладьє, закликавши їх не припиняти переговорів і шукати політичного виходу з конфлікту.
У напрямку до Мюнхена
Вранці 28 вересня Чемберлен зробив ще одну — останню — спробу. Він надіслав листа Гітлерові й Муссоліні з пропозицією зібрати конференцію керівників урядів Франції, Англії, Італії, Німеччини і, якщо можна, Чехословаччини. Ідея такої конференції була висловлена 12 серпня одним із заступників Рансімена. Бонне поставився до неї дуже схвально. Зі свого боку, Рузвельт за рекомендацією Бонне 24 вересня запропонував провести в Гаазі зустріч французького, англійського, німецького, італійського, польського й чехословацького прем'єрів. Гітлер не попереджував Муссоліні про свої наміри. Муссоліні занепокоївся, оскільки Італія не була готова до війни. Звісно, він відхилив усі німецькі пропозиції щодо неприхованого воєнного альянсу, але заявляв, що він за Гітлера, за Угорщину, за Польщу й проти Бенеша. Тому він з радістю зустрів англійську пропозицію, яка відкривала йому можливість зіграти роль посередника й уникнути загрози конфлікту. Об 11.05 28 вересня дуче зателефонував своєму послові в Німеччині Аттоліко й доручив йому передати фюрерові, що в будь-якому разі він залишається на його боці, але пропонує відкласти операцію на добу і чекає його відповіді опівдні, тобто за дві години до оголошення Німеччиною загальної мобілізації. Аттоліко заквапився до райхсканцелярії, куди він прибув об 11.30. Гітлер у цей час розмовляв із Франсуа-Понсе, але залишив його на хвильку, щоб прийняти Аттоліко. Він вирішив пристати на пропозицію Муссоліні, а той порекомендував провести чотиристоронню зустріч, місцем якої Гітлер обрав Мюнхен. Усупереч побажанням Чемберлена, Чехословаччину на неї не запросили.
Зустріч
Мюнхенська конференція відкрилася наступного дня, 29 вересня. Муссоліні прибув з Італії залізницею, й Гітлер зустрічав його на вокзалі. Даладьє прилетів літаком разом з генеральним секретарем Міністерства закордонних справ Алексісом Леже. їх зустрічали Ріббентроп і державний секретар фон Вайцзекер, потім під'їхав Геринг. Чемберлен також прилетів літаком. Франсуа-Понсе так змальовує зустріч: «Учасники конференції зібралися в салоні, де було сервіровано буфет. Вони обмінюються люб'язними, але холодними рукостисканнями і вдивляються один в одного: Муссоліні — кремезний, стягнутий ременем військової форми, ступає, мов цезар, з покровительським виглядом, почувається вільно і немов у себе вдома, а поруч з ним високий дужий молодик Чіано, готовий щомиті прислужитися своєму хазяїнові, більше схожий на ад'ютанта, ніж на міністра закордонних справ. Чемберлен — посивілий, згорблений, з густими бровами і випнутими вперед зубами, зі старечими червоними жилками на щоках і почервонілими від ревматизму руками — типовий британський законник, поруч із яким Вільсон і Стренг, одягнені, як і він, у чорне, так само стримані й непримітні. Гітлер — люб'язний, незважаючи на грубий, буркотливий хлопський голос, але збентежений, неспокійний, дуже блідий, до того ж нездатний розмовляти зі своїми гостями, бо не знає англійської, французької й італійської, а вони не говорять німецькою, за винятком Муссоліні, який не залишає фюрера ні на крок».
Засідання почалось о 12.45 без послів. Завдяки спритному маневрові Муссоліні обговорювався документ, що його Ріббентроп передав іще раніше Італії і який трохи відступав від теперішніх німецьких вимог. Гітлер різко накинувся на чехів. Даладьє чітко поставив питання: чи не збираються розділити Чехословаччину з подальшою метою стерти її з карти Європи? В такому разі він відмовляється від будь-якої угоди. Чи буде забезпечене майбутнє Чехословаччини без судетських територій? Тоді він згоден вести переговори. Муссоліні заявив, що його мета така сама. О 15-й годині було зроблено перерву на обід. Після перерви до Даладьє приєднався Франсуа-Понсе. Угоду чотирьох було підписано ЗО вересня о 1-й годині ночі. Гітлер здобув велику перемогу. Було майже повністю використано Годесберзький меморандум, а єдина поступка Німеччини полягала в тому, що чехи повністю вийдуть із Судетської області не за один раз 1 жовтня, а поступово, зонами, до 10 жовтня, і зможуть забрати частину свого майна. Кордони й райони можливого плебісциту будуть визначені міжнародною комісією, до складу якої увійдуть представники чотирьох учасників зустрічі й Чехословаччини. Чехам буде надано право вибору на шість місяців. Крім того, Франція та Англія
заявили в додатку до угоди, що готові гарантувати нові чехословацькі кордони проти неспровокованої агресії. Німеччина та Італія невиразно пообіцяли зробити те саме, коли будуть розв'язані проблеми польських і угорських меншин.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 478; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!