РОЗДІЛ V. ПЕРШІ НЕВДАЧІ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ (1929-1933 рр.)
Через кілька днів після смерті Штреземана, а саме 24 жовтня 1929 р., жахлива катастрофа спіткала Уолл-стрітську біржу. Надвиробництво, зловживання торгівлею в кредит спричинилися до масового падіння курсу цінних паперів. Численні банки й підприємства опинилися на межі банкрутства, значно зросло безробіття. Сполучені Штати припинили давати позики за кордон і повернули додому свої капітали. Криза в Америці, збігшись зі зниженням світових цін, відлунням прокотилася по земній кулі та викликала майже всюди економічну, фінансову й грошову кризу. Критичний стан досяг найвищої межі в Австрії в травні 1931 р., у Німеччині трохи пізніше, в Англії — у серпні 1931 р., у Франції — 1931 і надто в 1932 рр. Події такого розмаху не могли не справити поважного впливу на розвиток міжнародних відносин. Ми не можемо тут зробити дуже детальний аналіз цього впливу, але покажемо, як послідовно розвивалися наслідки кризи. В період 1929—1933 рр. вони ще не проявлялися дуже різко, і можна було за певного оптимізму вірити в міцний успіх колективної безпеки, в близьке повернення добробуту й міжнародного спокою.
Економічна криза закономірно викликала майже всюди різке невдоволення, яке переростало в соціальні й політичні виступи.
У Сполучених Штатах криза, безперечно, породила «ізоляціоністські» настрої. Американці спробували подолати свої труднощі, замкнувшись в собі й залишивши свободу дій іншим великим державам, які бажали змінити силою розподіл територій та багатств. Тим часом з огляду на хворобу й відставку Пуанкаре (липень 1929 р.) у Франції — країні, яка найбільше прагнула збереження Версальської системи, — почався період крайньої урядової нестабільності. Стався справжній розпад III Республіки, система якої, пристосована до періодів процвітання, виявилася неефективною в часи кризи. Тож роль Франції на міжнародній арені стала обмеженішою. Укладені нею союзи послабшали. Сама її імперія захиталася від заворушень, викликаних кризою, зокрема в Індокитаї в 1930 і 1931 рр. Щодо Англії, то вона намагалась подолати кризу, скасовуючи вільний обмін, девальвуючи фунт і
|
|
|
посилюючи свої зв'язки зі Співдружністю системою «імперських переваг». Вона в такий спосіб відійшла від справ у Європі й навіть на Далекому Сході. На тлі такої ізоляції або ослаблення великих держав криза підірвала повагу до Веймарської республіки в очах німецької громадськості, збільшила число безробітних у Німеччині, викликала глибоке невдоволення німецької дрібної буржуазії й створила сприятливий грунт для бурхливого розвитку націонал-соціалізму. Нацистська партія здобула великий успіх на виборах 1930 р. ще більший успіх — на виборах 1932 р., завдяки чому ЗО січня 1933 р. Гітлер прийшов до влади. В Італії криза поступово спрямувала Муссоліні на силову політику, від якої він доти ухилявся. В Японії міністр закордонних справ Сідехара — людина твердих миролюбних поглядів — починаючи з 1931 р. був вибитий з колії тиском військових і моряків, яких підтримували все дужчі й дужчі течії громадської думки.
|
|
|
Так економічна криза стала головною винуватицею нерівноваги, яка виникла й посилилася між глибоко миролюбними, але ослабленими великими державами й диктаторськими чи військовими режимами, які прагнули зруйнувати статус-кво нехай навіть ціною війни. Але, як уже зазначалося, все це проявлялось поступово й стало очевидним лише починаючи з 1933 р. У 1929—1933 рр. цей рух ще тільки намічався.
І. Поразка бріанівського проекту Європейського союзу
Після відставки Пуанкаре ще аж до січня 1932 р. Бріан входив до складу різних кабінетів, один з яких він очолював сам (1929 р.), а в інших працював під керівництвом Шотана й Тардьє (1930 р.), Стега й Лаваля (1931 р.). Але діяльність його приносила все менше успіхів, наражалась у Франції й в усьому світі на дедалі більший опір. Так сталося, зокрема, з його проектом Європейського союзу.
|
|
|
Проект Бріана
Бріан із симпатією стежив за різними рухами, що ставили за мету створення «Сполучених Штатів Європи», такими, як «Пан-Європа» графа Куденова-Калержі, «Федеральний комітет європейської співпраці» на чолі з Емілем Борелем, «Європейський митний союз» на чолі з сенатором Івом Ле Троке. 5 вересня 1929 р. на десятій Асамблеї Ліги Націй Бріан виступив з великою промовою, в якій він досить розпливчасте виклав ідею європейської федерації. «Я гадаю, шо між народами, об'єднаними географічне, як народи Європи, мас існувати якийсь федеральний зв'язок; ці народи повинні мати можливість у будь-який момент спілкуватися між собою, обговорювати свої інтереси, приймати спільні ухвали, встановлювати між собою узи солідарності, які дозволили б їм, коли доведеться, протистояти скрутним обставинам, якщо вони виникнуть. Саме ці узи я намагаюся створити». Він додав, що починати треба з економічних зв'язків, зважаючи на загрозу кризи, але потім можна встановити політичні зв'язки, «не зачіпаючи суверенітету жодної з держав», що значно звужувало значення його заяви.
Штреземан, який брав участь у сесії (вона відбувалася за кілька днів до його смерті), палко підтримав Бріана. Делегати від 27 європейських держав — членів Ліги Націй доручили французькому міністрові підготувати меморандум з цього питання. Такий меморандум, складений Алексісом Леже, був надісланий їм І травня 1930 р. Ним передбачалося поширити на всі держави режим безпеки, створений Локарнським пактом. Бріан вписував свою систему в межі Ліги Націй, але передбачав і незалежні органи на кшталт установ Ліги Націй:
|
|
|
— європейська конференція представників усіх європейських держав — членів Ліги Націй,
— виконавчий орган — постійний політичний комітет,
— служба секретаріату.
Отже, всупереч принципам, викладеним у 1929 р., почати пропонувалося саме з установлення політичних зв'язків. Бріан, як і раніше, не мав чіткого плану щодо економічної структури й говорив далі про збереження політичного суверенітету для кожної держави.
Реакція держав і поразка проекту
Уряди 26 європейських країн надіслали свою відповідь на меморандум у період від 25 червня (Іспанія) до 4 серпня 1930 р. (Швейцарія). Тільки Югославія й Болгарія повністю пристали до проекту Бріана. Інші подали більш-менш чіткі критичні зауваження. Ми резюмуємо деякі з тих, що висловили великі держави. Німеччина побоювалася, що Європейський союз закріпить її східні кордони. Італія погоджувалася з принципом європейської співпраці й відкидала принцип європейської єдності. До того ж вона хотіла включення в союз держав, що не були членами Ліги Націй: СРСР, Туреччини. Нарешті, Великобританія, прагнучи розвитку співробітництва з домініонами, опиралася створенню особливих європейських органів. Вона бажала тільки, щоб у рамках Ліги Націй періодично скликалися зустрічі європейських держав — її членів.
Під час 11-ї сесії Асамблеї, 8 вересня 1930 р., Бріан опублікував «Білу книгу» зі своїм меморандумом, відповідями держав і доповіддю. Після виходу книги в світ почалось обговорення.
Майже одразу стала помітна різниця між позицією Бріана, що проводив ідею європейського «федерального зв'язку», без якого його проект не мав сенсу, й позицією британського представника Гендерсона, який удавався тільки до терміну «співробітництво».
На пропозицію Франції та Югославії вирішено було створити «Комісію з вивчення Європейського союзу». Комісія на чолі з Бріаном працювала впродовж усього 1931 року. Вона розглядала переважно економічні питання, але не досягла ніякого результату. Для Бріана це була відчутна поразка, яка збіглася з розширенням спрямованої проти нього кампанії у Франції. Його звинувачували в тому, що він проводить політику односторонніх поступок Німеччині, яка робилася все більш націоналістичною й загрозливою. У травні 1931 р. супротивники Бріана досягли великого успіху, обравши президентом Франції суперника Бріана на виборах Поля Думера.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 423; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!