Частина друга. ЕПОХА ГІТЛЕРА (1933—1945 рр.)
ВСТУП
Прихід до влади Гітлера (30 січня 1933 р.) виглядає зовні чисто німецьким явищем. Насправді ж історія знає небагато подій, які мали б міжнародні наслідки такої ваги. З приходом Гітлера владу в Німеччині не просто захопив найзапекліший націоналізм, але й утвердився новий підхід у галузі міждержавних відносин. І хоча західні демократії помітили все це поступово, зміни, про які йдеться, були цілком реальні. Для Гітлера ідея рівноправності народів, що превалювала в Женеві, мала не більше вартості, ніж ідея рівноправності окремих людей. Навпаки, він дотримувався думки, що існує панівна раса, арійська, яка збереглася в Німеччині в майже чистому стані, і вона має право панувати над усіма іншими й знищувати їх у разі потреби. Для досягнення цієї мети годяться всі засоби. Інакше кажучи. Гітлер не відступив би ні перед нехтуванням договорів, ні перед війною, ні перед несправедливістю. Для нього, як і для теоретика нацизму Розенберга (див. «Міф XX століття»), повага до людської особистості не існувала. Тож мета його зовнішньої політики полягала в забезпеченні панування Німеччини чи то хитрістю, чи то силою. Ми побачимо, що ця політика мала численні аспекти, які проявлялися одночасно або послідовно: спочатку Гітлер хотів повернути Німеччині воєнну силу, потім приєднати до версальської Німеччини інші території, населені німцями, й нарешті заволодіти великим «життєвим простором» переважно на сході Європи (який цікавив його куди більше, ніж Африка), щоб забезпечити німців сировиною, продовольством, а надто землею для колонізації.
|
|
|
А втім, політика нацистів не була так чітко спрямована, як це видається з першого погляду. В ній безсистемне протидіяли одна одній кілька тенденцій, а Гітлер — аби правити — використовував суперництво своїх головних споборників — Герінга, Гсбельса, Гіммлера, Ріббентропа. Вже починаючи з 1934 р. поряд із Міністерством закордонних справ існувала своєрідна кухня, де хазяйнував нацист Ріббентроп. І часто було дуже важко розрізнити їхні функції.
Цим реалістичним методам могли стати на заваді тільки два принципово відмінні табори. З одного боку — великі західні демократії: Франція, Англія, Сполучені Штати, які через нерозуміння або нестачу енергійності все ще воліли триматися правової основи договорів, гарантій колективної безпеки або ховалися в ізоляціонізмі. З іншого боку — СРСР, яким правила команда так само реалістична, так само не обтяжена моральними принципами, як і нацистська Німеччина, але також ворожа як Німеччині, так і «буржуазним демократіям».
Отже, 1933 рік став переламним в історії міжнародних відносин. Поряд із головною подією, тобто приходом Гітлера, він позначений на Далекому Сході наслідками японської політики в Північному Китаї, а в Сполучених Штатах — обранням Рузвельта на посаду президента. Зауважимо, що він був при владі майже стільки, скільки й Гітлер. Рузвельт помер 12 квітня 1945 р., а Гітлер згинув 30 квітня того ж року в Берліні.
|
|
|
В цей збаламучений період, що розпочався слідом за економічною кризою, найбільшою з усіх, які знав світ, Франція, що, як вважають, має найсильнішу армію, стрясається від внутрішніх конфліктів, які збільшують нестабільність урядів і позбавляють політику спадкоємності. Але ще дивовижніша ситуація у Великобританії. На виборах 1931 і 1935 рр. значну більшість там зібрали консерватори. Але за деякими винятками, як, наприклад, усунений від влади Вінстон Черчілль. Роберт Вансітарт, лорд Емері, що ясно бачать нацистську загрозу й прагнуть зміцнити зв'язки з Францією, провідні консерватори поводяться як «миротворці». З різних причин вони ставляться до Франції з недовірою й не проти того, щоб переглянути договори на користь Німеччини, яку вони навіть у нацистську епоху вважають слабкою й такою, що потребує підтримки. Цю тезу вперто обстоюють Джефрі Довсон — директор «Таймс» у період між двома світовими війнами, лорд і леді Астор — власники цієї газети, які збирають «миротворців» у своєму клайвденському маєтку, Болдвін — прем'єр-міністр у 1935—1937 рр., керівники Міністерства закордонних справ Джон Саймон, Семюел Гор, лорд Галіфакс, які заміщали один одного на цій посаді, а також понад усе теоретик поступок Німеччині Невіл Чемберлен — прем'єр-міністр із травня 1917 р. по 1940 р. — та його довірена особа Горес Вільсон. Упертість, з якою Британія йшла на поступки Гітлерові під тим приводом, що договори можна переглядати, не розв'язуючи війни, триватиме аж до березня 1939 р. Сталінський СРСР, зайнятий своїми п'ятирічними планами та кривавими «чистками», пристає по черзі то до західних демократій (1934—1939 рр.), то до нацистів (1939—1941 рр.), неначе існують тільки його «державні інтереси» й доля його власного ладу. Перед лицем гітлерівської загрози британська «миротворність», французька інертність і американська нейтральність становлять найхарактерніші явища цього періоду.
|
|
|
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 321; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!