II. Далекий Схід після Вашінгтонської конференції
Період після Вашінгтонської конференції характеризується для Далекого Сходу тимчасовою відмовою Японії від претензій на Китай, поміркованою позицією японського міністра закордонних справ Сідехари, який займав цю посаду в 1924—1927 і 1929—1931 рр. Щодо Китаю, то він зазнавав великих труднощів у внутрішньому житті, про які ми згадуватимемо лише тією мірою, якою вони позначалися на міжнародній ситуації.
СРСР і Південний Китай
Відомо, що Китай був поділений між двома урядами: пекінським — єдиним, який визнавали держави, та південним, у якому провідну роль відігравав аж до самої смерті (12 березня 1925 р.) Сунь Ятсен, а також Гоміньдан, або націоналістична партія. Обидва уряди, і особливо пекінський, хиталися від нескінченних переворотів. Самого Сунь Ятсена кілька разів усували від влади. І той, і інший уряди правили лише кількома провінціями. За решту боролись між собою численні генерали. Проблема, що ставала перед державами, полягала в тому, з котрим урядом вести переговори.
В кінці 1922 — січні 1923 р. до Пекіна виїхала радянська місія на чолі з Адольфом Йоффе, але для СРСР справжнім китайським урядом був південний. 26 січня 1923 р. Йоффе, який прибув на південь Китаю, підписав із Сунь Ятсеном, що тимчасово переховувався в Шанхаї, угоду, де визнавалося, що Китай ще не дозрів до встановлення комуністичного ладу. Сунь Ятсен погоджувався з тимчасовою окупацією Зовнішньої Монголії радянськими військами. Після смерті кутухту в 1924 р. цей край перетворено в Народну Республіку Зовнішньої Монголії. СРСР зобов'язувався сприяти об'єднанню Китаю та забезпеченню його незалежності від великих держав, що нав'язали йому «нерівноправні» договори. Після цього Йоффе вирядився до Токіо на переговори щодо передачі Північного Сахаліну. Через хворобу Йоффе надовго затримався в Японії. У жовтні 1923 р. до Кантона прибула інша російська місія на чолі з Олександром Бородіним. Працюючи в тісному контакті з Сунь Ятсеном, вона запровадила реформу Гоміньдану, до якого увійшли члени китайської компартії. Російські військові інструктори посилили південну армію та встановили свій вплив на військову академію Вампоа. Їхній вплив тривав аж до 1926—1927 рр. Після смерті Сунь Ятсена головний військовий керівник Гоміньдану Чан Кайші віддалився від Радянського Союзу. 20 березня 1926 р. він вислав з Кантона російських комуністів. Вони перебрались до Ханькоу й утворили там новий уряд. Та в грудні 1927 р. Чан Кайші придушив виступи комуністів у Кантоні й наказав закрити російські торговельні контори в Китаї. Ханькоуський уряд упав, і Бородін виїхав з країни. Російське керівництво, яке в 1925 р. вірило, що Китай стоїть на порозі комуністичної революції, змушене було визнати, що революція провалилася. 14 грудня 1927 р. СРСР розірвав дипломатичні відносини з націоналістичним урядом Гоміньдану.
|
|
|
|
|
|
СРСР і Північний Китай
Водночас СРСР вів переговори з пекінським урядом. 14 серпня 1923 р. інший радянський представник — Карахан — прибув до Харбіна й 2 вересня виїхав у Пекін. Після кількох місяців переговорів 14 березня 1924 р. парафовано підготовчу угоду, незважаючи на мовчазний опір інших держав. 31 травня Карахан і китайський міністр закордонних справ Веллінгтон Ку підписали остаточний текст угоди, її ст. 1 обумовлювала визнання Китаєм радянського уряду. Статтею 3 анулювалися всі договори, укладені між Китаєм і царським урядом, і оголошувалося, що вони будуть замінені договорами, укладеними на засадах рівноправності. Ст. 5 стосувалася Зовнішньої Монголії, що розглядалась як «невід'ємна частина Китайської Республіки». Отож, ця стаття була для росіян відступом, принаймні зовні, з огляду на радянсько-монгольський договір, який визнавав повну незалежність Зовнішньої Монголії Обидві сторони зобов'язувалися «не дозволяти існування й діяльність на їхніх територіях груп і організацій», які ставлять за мету «боротися насильницькими засобами» проти уряду іншої сторони, не вести пропаганди, «спрямованої проти політичного та суспільного устрою іншої сторони». Щодо Китайської Східної залізниці (ст. 9) було заявлено, що вона є чисто комерційним об'єктом. Китай міг викупити її «за китайські капітали» без утручання будь-якої третьої держави. Росія не буде більше утримувати війська в зоні залізниці. На період аж до її викупу Китаєм Росія й далі управлятиме нею, але в правління будуть введені члени від Китаю. Росія відмовлялася від «боксерського відшкодування», сума якого буде внесена в фонд, призначений для поліпшення системи освіти в Китаї. Вона відмовлялася також від прав на екстериторіальність, від консульських привілеїв. Мито між обома країнами мало встановлюватися вільно «згідно з принципами рівноправності і взаємності». Цей договір — перший, що його Китай уклав з іншою державою на засадах рівноправності, — набирав чинності від дня його підписання. Китайська громадськість зустріла його з ентузіазмом.
|
|
|
Китайська Східна залізниця
На ділі дія договору про Китайську Східну залізницю була обмежена, бо Маньчжурія перебувала під контролем маршала Чжан Цзоліня, який не визнавав пекінського уряду. Тільки після прямих переговорів і підписання 20 вересня 1924 р. в Мукдені спеціальної угоди між Чжан Цзолінем і СРСР принципи договору 31 травня були визнані Маньчжурією. Зрозуміло, що пекінський уряд надіслав Москві протест проти підписання Мукденської угоди, але стався черговий переворот, і Ку довелось тікати в Цзянсі, а Чжан Цзолінь підтримав новий кабінет. Потім, щоб мати змогу діяти прямо, в квітні 1926 р. Чжан Цзолінь захопив Пекін, посварився з Росією й зажадав відкликання Карахана. В 1927 р. він перестав дотримуватися договору і звелів заарештувати російського директора залізниці. Після загибелі Чжан Цзоліня в результаті замаху 4 червня 1928 р. його син замирився з Росією. Але ця злагода тривала недовго. В цей час Чан Кайші намагався підкорити Китай і об'єднати його під проводом Гоміньдану. В 1926 р. він захопив провінцію Ханькоу, а потім Шанхай. В 1927 р., захопивши Нанкін, він зробив його столицею китайського «національного» уряду. В січні 1929 р. він розпочав боротьбу проти пекінського уряду за допомогою «християнського генерала» Фон Юсяня, що контролював деякі північно-західні провінції. Він захопив Шаньдун у лютому — червні 1928 р. і вступив у Пекін 8 червня — через чотири дні після смерті Чжан Цзоліня. Син Чжан Цзоліня — Чжан Сюелян змушений був визнати владу Чан Кайші. 10 липня 1929 р. Чан Кайші вислав із Харбіна російського директора Китайської Східної залізниці, замінивши його китайцем. На вимогу СРСР відновити на посаді російського директора Чан Кайші відповів відмовою.
|
|
|
18 листопада Росія вторглась у Північну Маньчжурію й завдала поразки китайцям. 22 грудня 1929 р. у Хабаровську підписано перемир'я. Домовилися, що російські й китайські війська буде виведено з Північної Маньчжурії, а питання залізниці буде врегульоване на російсько-китайській конференції. На ділі цього результату не було досягнуто ще й у 1931 р., і, коли Японія почала окупацію Маньчжурії, залізницею ще керував китайський директор.
Виконання Вашингтонських угод
У питанні про розмір мита, який мав становити 5%, в Шанхаї з 31 березня 1922 р. почала засідати комісія. На ній легко досягнуто згоди, незважаючи на короткочасний опір Італії, й нове мито було запроваджене з 17 січня 1923 р. Так само були реалізовані угоди щодо чужоземної пошти в Китаї та виведення японських військ із Шаньдуна. Японія, однак, відмовилася денонсувати угоду 1915 р., за якою оренда Порт-Артура й Дальнього подовжувалася з двадцяти п'яти до дев'яноста дев'яти років. Крім того, незважаючи на тривалі переговори, Китай не зміг домовитися з Англією про порядок передачі Вейхая Китаєві, і в листопаді 1924 р. британський уряд вирішив перервати переговори на невизначений строк.
Щодо консульських юрисдикцій, то вони мали бути скасовані, коли спеціальна комісія дійде висновку, що чужоземцям на китайській території забезпечено необхідні гарантії. Пекінський уряд запевняв, що ця умова виконана, але стан постійної громадянської війни не дозволяв чужоземним спостерігачам поділяти це оптимістичне твердження. Так, наприклад, 5 травня 1923 р. на експрес Пекін — Тяньцзінь напали бандити, захопили багатьох чужоземців і утримували їх протягом п'яти тижнів, поки китайський уряд домовлявся з бандитами... щоб включити їх у регулярну армію. Крім того, Франція, невдоволена тим, що китайці не хочуть сплачувати «боксерське відшкодування» у золотих франках, відмовлялася співпрацювати з комісією, доки ця проблема не буде врегульована, що сталося аж 12 квітня 1925 р.
Націоналістичні виступи
Але невдовзі — 30 травня — в шанхайському міжнародному сетльменті стався націоналістичний бешкет. Британський поліційний комісар наказав відкрити вогонь по натовпу, і було вбито дев'ять китайців. Одразу ж у Шанхаї оголошено загальний страйк, який тривав усе літо. Виступи проти чужоземців поширилися на весь Китай. Після того, як 23 червня в Кантоні було вбито французького підданого, французькі кораблі обстріляли місто. На думку чужоземців, це були заходи самооборони. Але китайські патріоти вбачали в цьому наслідки «нерівноправних» договорів і наполягали на їхньому негайному перегляді. Пекінський уряд виступив з протестом проти шанхайських подій, і одразу його популярність зросла в усьому Китаї. 24 червня він надіслав ноту державам з вимогою переглянути договори, зокрема стосовно прав екстериторіальності, чужоземних сетльментів, орендних територій та митних тарифів. Уряд висловив надію на встановлення нового статусу «на справедливій основі, здатній задовольнити законні національні прагнення китайського народу». Ці вимоги виходили далеко за рамки Вашінгтонських угод. Держави, що їх підписали, відповіли 4 вересня китайському урядові, що вони ще не схильні відкинути Вашінгтонську програму.
26 жовтня 1925 р. в Пекіні відкрилася конференція з проблеми митних тарифів, яка висловилася за право Китаю на митну самостійність з 1 січня 1929 р. Але конференція на змогла продовжити свою роботу через посилення громадянської війни.
Щодо комісії з екстериторіальності, то вона зібралася, нарешті, 12 січня 1926 р. На ній були представлені тринадцять держав. У травні розпочато вивчення стану справ у провінціях. В звіті комісії відзначався позитивний характер судових принципів, прийнятих китайським урядом, але критикувалося їхнє практичне застосування (зловживання військових судів, поганий стан в'язниць тощо) і пропонувалася ціла низка реформ.
Держави відвертаються від пекінського уряду
Ці переговори були розпочаті з пекінським урядом. Але, починаючи з 1925 р., уряд цей чимраз більше втрачав свій авторитет. У 1926—1927 рр., як уже зазначалося. Чан Кайші здобував перемогу за перемогою. А Гоміньдан ставився до «нерівноправних» договорів ще непримиренніше, ніж уряд Північного Китаю. Ксенофобські виступи, спрямовані переважно проти англійців, були дуже гострі на півдні. Зважаючи на це, Англія надіслала 18 грудня 1926 р. меморандум усім державам, які підписали Вашінгтонські угоди. В меморандумі вказувалося на поступову втрату авторитету пекінським урядом, на посилення націоналістичного керівництва на півдні Китаю. Пропонувалося визнати місцеві уряди та опублікувати заяву держав про їхню готовність «розпочати переговори про перегляд договорів і про всі інші невирішені питання, як тільки в Китаї буде створено уряд, що матиме повноваження для переговорів...»
Після заворушень у Ханькоу британський уряд, бажаючи уникнути подій, аналогічних тим, що сталися в 1925 р., вирішив відвести свої військові кораблі, потім вивезти жінок і дітей з британських сетльментів у Ханькоу й Цзінцзяні (січень 1927 р.). Міністри закордонних справ Японії (Сідехара) і США (Келлог) схвально поставилися до британського меморандуму та ідеї про митну самостійність Китаю.
Проте цей примирливий настрій було зірвано новими виступами проти чужоземців у Нанкіні. 24 березня 1927 р.. невдовзі після захоплення міста військами Гоміньдану, сталися напади на чужоземців, які тут жили, — американців, британців, французів, італійців, японців. З них знущалися, їх били та вбивали. Були сплюндровані американське, британське і японське консульства, спалено багато будинків. Бешкети припинилися лише тоді, коли англійські та американські кораблі вдалися до артилерійського обстрілу міста. 11 квітня США, Великобританія, Японія, Франція та Італія надіслали ноту націоналістичному урядові, вимагаючи покарання винних, письмових перепросин та зобов'язання придушувати будь-яке насильство, повного відшкодування заподіяних збитків; у разі відмови п'ятеро держав залишали за собою право на відповідні заходи. Міністр закордонних справ націоналістів заявив, що ці виступи «спровоковані агентами Півночі», а також звинуватив у цих подіях «нерівноправні» договори. П'ять держав визнали таку відповідь незадовільною, але відмовились від будь-яких примусових заходів, аби не завдавати зайвих труднощів Чан Кайші, який саме створив у Нанкіні уряд, ворожий ханькоуському.
Навесні 1928 р. переговори між державами й пекінським урядом закінчилися в результаті перемоги Чан Кайші та об'єднання Китаю. Націоналістичний уряд обрав місцем свого перебування Нанкін, а Пекін, що означає «північна столиця», отримав назву Бейпін, тобто «північний мир». Одним із перших кроків нанкінського уряду була страта дев'ятнадцяти солдатів, винних у заворушеннях у цьому місті. Після цього він заходився домагатися перегляду договорів, насамперед тих, що були укладені з Бельгією, Іспанією, Португалією, Італією та Данією. Японія відмовилася від будь-якої ревізії договору 1896 р., внаслідок чого напруженість між нею та Китаєм зросла. Сталися численні криваві сутички між китайськими та японськими військами, зокрема в травні 1928 р. у Цзінані. Японія ще в квітні послала свої війська в Шаньдун, щоб захистити свої інтереси під час наступу Чан Кайші на Пекін. Вони зайняли, зокрема, Цзінань і Ціндао та погрожували ввійти в Маньчжурію, щоб навести там лад.
Завоювання митної самостійності
Врешті, націоналістичний уряд домігся підписання декількох договорів, які визнавали митну самостійність Китаю: 21 липня 1928 р. із США, 17 серпня з Німеччиною, 22 листопада з Бельгією (з включенням умов, які клали край праву екстериторіальності), 27 листопада з Італією (на аналогічних засадах), 12 грудня з Данією, 19-го з Португалією. 27-го з Іспанією. Так само були укладені договори з Норвегією (12 листопада), Великобританією (20 грудня), Нідерландами (19 грудня) і Францією (22 грудня). В обмін на повну митну самостійність Китай надавав більшості цих країн статус найбільшого сприяння. Опинившись в ізоляції, Японія, зрештою, підписала (27 березня і 7 травня 1929 р.) угоди про відшкодування збитків, заподіяних під час заворушень у Шаньдуні, а її війська були виведені з Ханькоу та Шаньдуну. Щодо митної самостійності, то Японія визнала її за Китаєм лише в Нанкінському договорі 6 травня 1930 р.
Проблеми екстериторіальності
Договорами з Італією, Данією та Португалією визнавалася відмова від привілеїв екстериторіальності, але тільки після того, як інші держави, що підписали Вашингтонські договори, укладуть аналогічні угоди. Визнаючи прогрес китайської судової системи, головні зацікавлені держави — США, Англія, Франція тощо — висували різні умови й вимагали, зокрема, доповнення й удосконалення китайських кодексів. 28 грудня 1929 р. китайський уряд оприлюднив маніфест, у якому заявлялося: «Доти, доки не буде скасовано екстериторіальність, Китай не зможе здійснити повний суверенітет». Виходячи з цього, уряд постановив, що з 1 січня 1930 р. всі чужоземці, які перебувають на китайській території, підкорятимуться китайським законам. Цією односторонньою заявою китайський уряд сподівався присилувати держави. Проте очікуваного ефекту не було досягнуто.
І все ж у 1927—1930 рр. Англія відмовилася від своїх сетльментів у Ханькоу, Цзінцзяні, Чженьцзяні та Амої. Статус шанхайського міжнародною) сетльменту було переглянуто з тим, щоб увести в його правління китайське представництво. Нарешті, угодою від 18 квітня 1930 р. Китаю було повернуто Вейхай, переговори з приводу якого провалилися у 1922 і 1924 рр.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 339; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!