Симптоми стенозу воротаря шлунка

В результаті тривалої затримки їжі в шлунку у людини з’являється булькання в животі, гнильний запах з рота, нудота, блювання і болі. В результаті скупчення в шлунку харчових мас і зниження м’язового тонусу його стінок, з часом відбувається порушення всіх видів обміну речовин (солей, вуглеводів, білків, жирів), що призводить до виснаження.

Діагностика стенозу воротаря шлунка

Оскільки стеноз воротаря може бути викликаний пухлинами шлунка, то щоб це з’ясувати, необхідно провести гастроскопію. Остаточна діагностика стенозу воротаря шлунка проводиться за допомогою рентгенологічного дослідження. Попередньо шлунок повністю звільняється від харчових мас.

Лікування стенозу воротаря шлунка

Стеноз воротаря шлунка зазвичай лікується в стаціонарі. Пацієнту призначають ліки, які стимулюють загоєння виразки і пригнічують секрецію шлункової кислоти. З шлунка регулярно відсмоктуються його секрет і вміст. Через два — три дні пацієнту дають випити води і досліджують стан воротаря. При досить широкому отворі воротаря, хворому дозволяють потроху їсти. В особливо важких випадках показано оперативне втручання.

Перед операцією проводять противиразкову терапію, нормалізацію загального стану хворого та електролітного складу крові.

При болях у шлунку не рекомендується займатися самолікуванням, так як болі супроводжуються блювотою, часто є симптомом виразки дванадцятипалої кишки або шлунка. Виразкову хворобу на ранній стадії можна вилікувати за допомогою медикаментозного лікування, психосоматичної терапії і дієти.

Незалежно від стадії стеноз воротаря шлунка успішно лікується. Проте лікування може ускладнитися виснаженням організму хворого із-за тривалого голодування. В більшості випадків успіх лікування залежить від самого пацієнта. Якщо він буде суворо дотримуватися вказівок лікаря, то у нього є шанс на повне одужання.

№3Ускладнення, які виникають при хворобі Крона, можуть бути пов'язаними із запаленнями кишечника і не тільки. Ускладнення, які вражають кишечник, можуть виявлятися у вигляді закупорки або перфорації тонкої кишки, освіти абсцесів і фістул, а також внутрішньокишкове кровотеча. Велике розтягнення або розширення товстої кишки і розрив кишечника - це ускладнення, які несуть потенційну загрозу життю. Обидва з них потребують хірургічного втручання, але, на щастя, вони рідко виникають. Недавні дослідження показали, що у пацієнтів, які страждають від хвороби Крона тривалий період, підвищується ризик розвитку раку тонкої кишки або товстої кишки.Ускладнення, які вражають інші органи, включають ураження шкіри, суглобів, хребта, очей, печінки і жовчних шляхів. Ускладнення, які проявляються на шкірі, включають поява червоних плям на ногах (вузлувата еритема), виразок на шкірі, які, зазвичай, проявляються в зоні кісточок і називаються гангренозна піодермія. Захворювання очей (увеїт та епісклерит) можуть викликати проблеми із зором. Артрит може супроводжуватися болем, припухлістю і огрубіння суглобів кінцівок. Запалення попереку (артрит крижово-клубового зчленування) і хребта (анкілозуючий спондилоартрит) можуть викликати біль і тугоподвижность хребта. Також може розвинутися запалення печінки (гепатит) і жовчних шляхів (первинний склерозирующий холангіт). Склерозуючий холангіт, який призводить до втрати печінки, є основною причиною для трансплантації цього органу. Ця хвороба також часто призводить до раку жовчних шляхів.

Білет 25

 

1. СТЕГНОВІ ГРИЖІ.

Стегнова грижа - захзорюзання, при якому внутрішні органи через стегновий канал виходять нижче пупартової зз'язкк в ділянці стегнового трикутника.

стінками є: спереду - нахова зв'язка. ззаду – горнзонтальна гілка лобкової кістки, ззовні - стегнова вена і зсередини – край жімбернатової зв`язки. Стегнові грижі виходять під

паховою зв'язкою, розмішені у верхньому відділі передньої поверхні стегна. Грижові ворота розміщуються на рівні внутрішньої. середньої чи зовнішньоі частини пахової зв'язки. Грижове випинання проходить досереднни від стегнової вени в стегновии канал і далі через зовнішнє кільце каналу виходить в підшкірну тітконину перслньої поверхні стегна.

Клінічна симптоматика

Біль в ділянці грижі чи в животі з боку грижі, який іррадіює в поперек, ниючий біль на передньо-внутрішній поверхні стегна з боку грижі. При огляді видно випинання овальної форми нижче пупартової зв'язки в типово­му місці. При вправленні грижі можна пальцем визначити грижові ворота і кашльовий поштовх.

Л і ку вальння

Способи хірургічного ліку­вання стегнових гриж поділяють­ся на чотири групи:

1) закриття грижових воріт з боку стегна:

2) закриття грижових воріт з боку пахового каналу;

3) автопластичні.

4) гетеропластичні. Розрізи шкіри проводять вер­тикально над грижею. Початок розрізу розміщується на 2-3 см вище пахової зв'язки. Довжина розрізу - 10-12 см . Для операцій з боку стегна застосовують методи Локвуда і його модифікації (Бассіні. Кримов) та Абражанова.

За Локвудом. після розсічен­ня шкіри і підшкірної основи ви­діляють грижовий мішок, розкри-вають ного, вміст вправляють у черевну порожнину. Грижовий мішок перев'язують і відсікають. Закриття стегнового каналу здій­снюють шляхом підшивання пахо­вої зв'язки до надкісниці лобко­вої кістки 2-3 вузликовими шва­ми

Модифікація Бассіні полягає в тому, що після підшивання па­хової зв'язки до надкісниці лоб­кової кістки накладають другий ряд швів на півмісяцевий край овальної ямки стегна та гребінчас­ту фасцію.

Для закриття стегнових гри­жових воріт через паховий канал застосовують метод Руджі. Парлавеччио, Роз­кривають паховий канал, міст його відводять доверху. Розсіка­ють задню стінку пахового кана­лу. Грижовий мішок переводять в паховий канал, обробляють і ви­даляють. Стегнове грижове кіль­це закривають шляхом підшиван­ня задньої сторони пахової зв'язки до здухвинно-лобкової зв'язки 3-4 швами. Відновлюють паховий канал

Пластичні способи: Спосіб Ка­раванова- після обробки грижо­вого мішка проводять пластику грижових воріт клаптем апоневроза зовніш­нього косого м'яза живота. Викроюють клапоть довжиною 2-4 см, відступив­ши на 1.5 см вище пахової зв'язки, проводять його через стегновий канал і підшивають до надкісниці лобкової кістки, лобкової та лакунарної зв'язок.

 

1. ГОСТРИЙ АПЕНДИЦИТ.

Гострий апендицит — неспецифічний запальний процес червоподіб­ного відростка, що виникає в результаті дії ряду факторів; первинної неспе­цифічної інфекції, змін загальної та місцевої реактивності, порушення крово­постачання, зумовлених дисфункцією нейрогуморального апарату місцевого чи загального походження.

I. Гострий простий апендицит.

II. Гострий деструктивний апендицит:

1. З місцевим невідмежованим перитонітом.

2. Ускладнений:

а) апендикулярним Інфільтратом різної локалізації;

б) апендикулярним абсцесом різної локалізації:

в) розлитим гнійним перитонітом;

г) пілефлебітом;

д) абсцесами печінки;
є) сепсисом.

К л і н і кА:

Суб'єктивні ознаки:

1. Біль у животі. Початок гострий, раптовий. Локалізується у правій здухвинній ділянці; спочатку в епігастральній ділянці, потім переміщується у праву здухвинну. Біль постійний прогресуючий за інтенсивністю, посилюється при глибокому диханні, кашлі, рухах у кульшовому суглобі, поперековому відділі хребта.

2. Диспептичний синдром: нудота, помірно вираже­на, передує і супроводжує біль; блювання теж не постійне, помірне, переважно одноразове, шлунковим вмістом; затримка газів, дизуричні ознаки; відчуття сухості в роті.

3. Загальні ознаки хвороби: зниження апетиту, підвищення температури тіла, загальна слабість, нездужання - помірно виражені.

Об'єктивні ознаки

Загальні:

- обмеження рухів у правому кульшовому суглобі при ходьбі (хворий "тяг­не" праву ногу, підтримує правою рукою здухвинну ділянку, в ліжку пере­важно лежить на правому боці з дещо зігнутою у кульшовому суглобі правою ногою);

- язик часто різною мірою сухий і обкладений;

- температура тіла помірно підвищена (до 38 °С), постійна; ректальна тем­пература виша більш ніж на один градус від температури тіла (симптом Ленандера);

- адекватна підвищенню темпе­ратури тіла тахікардія.

Місцеві:

- обмеження дихальних рухів передньої черевної стінки у пра­вій здухвинній ділянці й правій половині живота;

- гіперестезія шкіри у правій здухвинній ділянці:

- напруження м'язів передньої черевної стінки у правій здух­винній ділянці й правій половині живота при поверхневій пальпації, часто у поєднанні з підвищеною чутливістю шкіри і помірною бо­лючістю;

- виражений локальний біль при глибокій пальпації у правій здух­винній ділянці, інколи з іррадіа­цією в параумбілікальну й епіга-стральну ділянки;

- послаблені перистальтичні шу­ми при аускультації живота.

Позитивні апсндикулярні симптоми:

-Ровзінга- поява або посилен­ня болю у правій здухвинній ділянці в результаті поштовхопо-дібних подразнень передньої че­ревної стінки при перетиснутій сигмоподібній кишці в лівій здух­винній ділянці. Причиною болю прийнято вважати різке пере­міщення товстокишкового вмісту в напрямі до сліпої кишки і запа­леного червоподібного відростка

- Образцова- посилення болю у правій здухвинній ділянці при пальпації під час піднімання вип­рямленої в колінному суглобі правої ноги

- Сітковського - виникнення або посилення болю у правій здухвинній ділянці при зміні положення хворого з лежачого на спині в лежаче на лівому боці

- Бартом'є-Міхельсона - поси­лення болю при глибокій паль­пації у правій здухвинній ділянці в положенні хворого лежачи на лівому боці (рис. 2.17).

Позитивні симптоми подраз­нення очеревини у правій здух­винній ділянці:

- кашльовий (Черемського-Куш-ніренка) — поява чи посилення болю при кашлі:

- ЩоткІна-Блюмберга — поси­лення болю при різкому відні­манні пальців після попередньо­го м'якого натискання на пере­дню черевну стінку (біль різкої декомпресії);

- Воскресенського ("сорочки") — поява різкого болю при швидко­му проведенні долонею по пе­редній черевній стінці від правої (чи лівої) реберної дуги до пра­вої здухвинної ділянки по натяг­нутій сорочці хворого (рис. 2.18);

Роздольського- - поява чи по­силення болю при дозованому по­стукуванні по передній черевній стінці.

Подразнення парієтальної очеревини при гострому апендициті можна також виявити за допомогою симптомів: Кримова(біль при введенні пальця в зовнішнє кільце пахового каналу), Думбадзе (біль при введенні кінчика паль­ця в пупкове кільце), поява чи посилення болю при пальпації правого і зад­нього склепінь піхви під час вагінального дослідження в жінок або передньої стінки прямої кишки під час пальцевого її дослідження в чоловіків.

Фази клінічно­го перебігу:

- епігастральна

- фаза локальних проявів

- фаза ускладнень

Апендикулярний інфільтрат - запальний конгломерат органів черевної порожнини (дес­труктивно змінений відросток, петлі тонкої кишки, сальник, стінка сліпої киш­ки, матка з придатками, стінка сечового міхура), злиплих між собою і з парієтальною очеревиною. Клінічно суб'єктивні ознаки є: перенесений напад гострого апендициту; незначний постійний біль у правій здухвинній ділянці, що може дещо посилюватись при рухах і кашлі. Об'єктивні ознаки:

- субфебрильна температура тіла (до 38.0-38.5 ^(ІС);

- тахікардія, адекватна температурі тіла;

- у правій здухвинній ділянці пухлиноподібний утвір непра­вильної форми з чіткими контурами, не зовсім гладкою поверх­нею, щільний, мало- або нерухомий, болючий, розміром від 3-4 до 10-12 см;

- аналогічний пухлиноподібний утвір можна визначити при вагінальному чи ректальному дослідженні;

- помірний лейкоцитоз із незначним зсувом лейкоцитарної формули вліво і збільшенням ШОЕ.

Диференційну діагностику апендикулярного інфільтрату інколи необ­хідно проводити з пухлинами сліпої кишки, туберкульозом чи актиноміко­зом, хворобою Крона.

Апенднкулярний абсцес — гнояк черевної порожнини, що виникає як результат прогресування запального Інфільтрату. Ознаками абсцедування інфільтрату є:

- посилення і поширення місцевого болю (суб'єктивно й об'єктивно); по­гіршення загального стану (підвищення температури тіла, нездужання. Інтоксикація);

- гектнчна температура тіла при погодинному вимірюванні, іноді лихоманка;

- поява чи зростання ознак подразнення очеревини в зоні інфільтрату;

- можлива поява симптому флуктуації при пальпації інфільтрату через пе­редню черевну стінку чи при вагінальному (ректальному) дослідженні;

- виражене зростання лейкоцитозу і зсуву лейкоцитарної формули вліво;

- ознаки абсцесу черевної порожнини при ультразвуковому обстеженні.

Пілефлебіт - гнійне запалення апеидикулирної вени, що розповсю­джується на систему ворітної вени аж до її внутрішньопечінкових розгалу­жень; можливі відрив інфікованих тромбів-емболів. міграція їх у печінку з утворенням солітарного чи множинних абсцесів. Це одне з найнебезпечні-ших ускладнень гострого апендициту з високою летальністю. Пілефлебіт зустрічається в 0.15-1.30 % випадків, летальність досягає 50-80 %. Клінічними ознаками иілефлебіту є:

- тяжкий загальний стан, бліде обличчя, суб - чи іктеричність склер, постій­ний помірний біль, переважно в правій половині живота, правому підребер'ї, різка загальна слабість;

- температура тіла 39-40°С. інтермітуюча, з вираженою лихоманкою, рясними потами;

- пульс частий, слабкий;

- живіт помірно здутий, м'який, не дуже болючий, ознаки подразнення очере­вини негативні;

- збільшена, болюча при пальпації печінка, позитивний симптом Ортнера. іноді збільшена селезінка;

- високий нейтрофільний лейкоцитоз (15-3(И0⁹Ї з вираженим зсувом вліво, прогресуюча анемія, гіпербілірубінемія;

- у правій плевральній порожнині нерідко з'являється реактивний ексудат, що верифікується рентгенологічно чи УЗД:

- наявність ознак абсцесу печінки при УЗД.

 

3. ХВОРОБА КРОНА.

Хвороба Крона — хронічне неспецифічне гранулематозне запалення шлунково-кишкового тракту, уражаються всі відділи шлунково-кишкового тракту від ротової порожнини до ануса, нижні відділи тонкого і товстого кишечника, рідше стравохід і ротова порожнина. (термінальний ілеїт, регіональний ілеїт.)

Симптоми:

діарея (її хронічний перебіг), біль у животі і втрата ваги. нудота, блювання, здуття живота, зниження апетиту.

Загальні прояви:Підвищення температури тіла, загальна слабкість.

Позакишкові:

• Запалення внутрішнього середовища очного яблука у вигляді увеїту,епісклериту;

· Ревматичне захворювання у вигляді серонегативного спондилоартриту;

· ураженням одного чи більше суглобів(артрит) чи місць прикріплення м'язів до кісток (ентезит);

· Ураження шкіри в вигляді гангренозної піодермії, вузлової еритеми;

· Неврологічні захворювання. Серед них епілепсія, інсульт, міопатія, периферична нейропатія, головні болі і депресія.

 

Діагностика:

Ранньою рентге­нологічною ознакою є афтозні. а в подальшому ерозивні і виразкові уражен­ня, що виявляються як крапкоподібні накопичення барію, обмежені валиком набряку. В розгорнуту фазу захворювання з'являються обширні лінійні і поперечні виразки, які утворюють рельєф слизової у вигляді бруківки. Спос­терігається стенозування кишки. У фазу ремісії виявляються псевдодивертикули, як правило на протилежній від брижі стінці кишки, які виникають в результаті запалення. У пізні стадії захворювання спостерігаються дефор­мації тонкої і товстої кишок: уражені відділи кишки стають нерухливими, виявляються стенози (до 3-5 мм). причому ділянки стенозу і дилатації можуть чергуватись. Характерним є феномен дистанції - потовщення стінки кишки. Із лабораторних показників ШОЕ, рівень С-реактивного білка, вміст лейкоцитів, тром­боцитів, гемоглобіну, гематокрит, вміст сироваткового заліза і феритину. білка і його фракцій.

Лікування:

І. Базисні препарати:

1. Препарати 5-АСК: сульфосалазин. месалазин - S- та L- форми (олса-лазин, салофальк, мезакол). месаламін (пентаса).

2. Глюкокортикоїди: преднізолон, гідрокортизон, а також нові глюкокор­тикоїди з малою біодоступністю - будесонід, буденофальк, бутометазон. флу-тиказон.

II. Препарати резерву - імуносупресори:

1. Неселективиі: азатіоприн. 6-меркаптопурин, мстатриксат.

2. Селективні: цнклоспорин А (сандимум).

III. Нова стратегія в лікуванні НВК і ХК:

1. Антицитокіни. 2. Рекомбінантні ILIO. 3. Антитіла до TNF (імоксиклаб, ремікейд) та ін.

IV. Допоміжна терапія: парентеральне харчування, детоксикація, фермен­ти, десенсибілізуюча, седативна терапія, плазмоцитоферез, сорбційні методи, пробіотики.

БІЛЕТ 26

1. ХОЛАНГІТИ

Холангіт— неспецифічне запалення жовчних протоків внаслідок проникнення в них інфекції з жовчного міхура, кишечника, кровоносних талімфатичних судин.

Етіологія:

бактеріальна флора (кишечна паличка, ентерококи, стрептококи,сальмонели, синьогнійна паличка, протеї, анаероби), рідше гельмінти, супроводжує холецистит та жовчнокам'яну хворобу, значення має застій жовчі, внаслідок закупорки загального жовчного протоку каменем, аскаридою або стисканням його або фатерова соска пухлиною голівки підшлункової залози, при запаленні або рубцово-запальному звуженні фатерова соска тощо

Патогенез: Інфекція зазвичай спочатку розвивається у загальному жовчному протоці, а потім висхідним шляхом розповсюджується до найдрібніших внутрішньопечінкових жовчних ходів. Запальний ексудат у печінкових жовчних ходах викликає їхню обтурацію, що може призвести до розвитку множинних внутрішньопечінкових абсцесів. При їхньому прориві утворюється піддіафрагмальний абсцес, перитоніт, виникають й інші ускладнення.

Класифікація: на гострі (катаральні, гнійні, дифтерійні) та хронічні.

Симптоми:

• тупим болем у ділянці печінки,
• болючістю при пальпації у правому підребер'ї та постукуванні у ділянці печінки по міжреберному проміжку,
• збільшенням розмірів печінки,
• жовтяницею,
• високою гарячкою з ознобом.

 

Лікування:

при гострому обтураційному холангіті уреїдопеніцилін (мезлоцилін) і цефалоспорини (цефотаксиму). додавання препаратів метронідазолу. При септицемії антибіотики вводятьвнутрішньовенно. При рецидивуючому холангіті й частковій обтурації проток рекомендується вживання антибіотиків, як ко-тримоксазол.

Комбіновані схеми застосування антибактеріальних препаратів при гнійному холангіт^[2]і:

1) гентаміцин + далацин + таривід;

2) карбеніцилін + клафоран + метронідазол.

Препаратами вибору при лікуванні важких холангітів, викликаних мікроорганізмами, стійкими до більшості антибактеріальнихкоштів, є фторхінолони.

При важкому перебігу холангіту рекомендовано уреидопеницил-лин/пиперациллин по 3-4 г 4-6 разів на добу в /в або мезлоцилін по 3 г через 4 год в /в в комбінації з метронідазолом у дозі 05 г через 8 год в /в. Замість метронідазолу може бутивикористаний амікацин по 05 г через 12 год в /в.

Доцільна схема, що включає аміноглікозид (амікацин по 05 г через 12 год в /в в поєднанні з ампіциліном по 10 г через 6 год внутрішньом'язово і метронідазолом по 05 г через 8 год в /в).

Ефективне застосуванняцефалоспоринів третього покоління цефтріаксон 1-2 г одноразово в /в або цефокситин 2 г через 4 год в /в у поєднанні з метронідазолом по 05 г через 8 год в /в або кліндаміці-ном по 015-045 г через 6 год в /в. Кліндаміцин можна замінити ами-ноглікозідом амікацином по 05 г через 12 год в /в.

Методи дренування холедоха:

Розрізняють наступні шляхи дренування холедоха:

1. Зовнішній

2. Внутрішній

3. Комбінований.

Зовнішнє дренування використовують для тимчасової евакуації жовчі шляхом введення в холедох дренажних трубок.

Найчастіше використовують такі зовнішні методи:

• Холстеда (Halsted) -Піковського - тонка трубка вводиться через куксу міхурової протоки у напрямку до ДПК.
• Вишневського - трубка вводиться через розріз холедоха в загальну печінкову протоку.
• Доліотті (Dogliotty) - трубка вводиться через розріз холедоха в напрямі до ДПК.
• Кера (Kehr) - через розріз холедоха вводиться Т-подібна трубка, яка розвантажує як загальну печінкову, так і загальну жовчну протоки.

Методи внутрішнього дренування можна поділити на:

1. Біліодигестивні анастомози
2. Папілосфінктеропластика.

З біліодигестивних анастомозів методом вибору є накладання холедоходуоденоанастомозів. При цьому найчастіше використовують способи Фінстерера (Finsterer), Шалімова, Флеркена (Flörken), Юраша-Виноградова.

При стенозах фатерового соска та ампули холедоха, а також при защемленні в ампулі каменю, використовують папілосфінктеропластику.

Найчастішим варіантом операції на загальній жовчній протоці є супрадуоденальна холедохотомія. Розріз передньої стінки холедоха довжиною 1 см роблять на відстані близько 5 мм від краю дванадцятипалої кишки. Виконують ревізію гепатикохоледоха вищезазначеними методоми. За допомогою вікончастих затискачів, зонда Фогарті видаляють камені (холедохолітотомія), замазку; позапечінкові жовчні протоки промивають розчином фурациліну. Впевнившись у тому, що всі камені видалено, немає явищ холангіту і прохідність термінального відділу загальної жовчної протоки нормальна, операцію закінчутють "глухим" швом холедоха з тимчасовим розвантажувальним дренажем через куксу міхурової протоки або виконують його зовнішнє дренування через холедохотомічний отвір.

Мал. 2.139.Т-подiбне дренування за Кером.

Мал. 2.140.Дренаж за А.В.Вишневським.

Мал. 2.141.Дренаж за Холстедом.

Мал. 2.142.Дренаж через куксу мiхурової протоки за Пiковським

2. ВИРАЗКОВА ХВОРОБА., ускладненна переродженням в рак.

Малігнізація виразки ДПК 0,1-0,3%, шлунку- 3-15%

Ускладнення:

1. Кровотеча
2. Перфорація
3. Пенетраця
4. Стеноз
5. Малігнізація

Класифікація

типи пухлин:

1. Поліпоподібний рак - характеризується екзофітним ростом у просвіт шлунка, переважно локалізується на малій кривизні,

2. Блюдцеподібний рак - також має екзофітний ріст із виразкуваннями в центрі і прииіднятими краями по периферії.

3. Виразково-інфільтративний рак –в дистальний відділ шлунка

4. Дифузний рак – потовщення стійки шлунка з нечіткими межами, часто без виразкування.

Клініка:

• Погіршеннязагального стану,
• втратаапетиту,
• відмовавідм'ясноїїжі.
• зниженнякислотностішлунко­вогосоку,
• появамолочноїкислотившлунковомусоку.
• Більвтрачаєзв'язокізприйомомїжі.немаєритмічності,періодичності, стаєбезпричинним,постійним,некуніруєтьсязвичайнимизасобами,нерідко інтенсивністьболюнаростає,івінлишенакороткийтермінкуніруєтьсянар­котиками.
• блідість шкірних покривів і видимих слизових
• набряки - від невеликої пастозності гомілок, ступень до значних
• метастази у печінку, лімфатичні вуз­ли шиї зліва над ключицею ("вірховська залоза"), ректовезикальну заглибину в чоловіків і дугласів простір у жінок, яєчники (пухлина Крукенберга).
• При перкусії - локальна болючість
• місцевих симптомів і синдромів виділяють втрату апетиту, салівацію, відриж­ку, нудоту, зригування, блювання, відчуття повноти в епігастральній ділянці.
• "синдром малих ознак" при малігнізації виразки, який включає "безпричинну" загальну слабість, зниження працездатності, немотивоване стійке зниження апетиту, ознаки шлункового дискомфорту, схуднення.

Діагностика:

1. гіпохромна анемія, нейтрофільний лейкоцитоз, зростає ШОЕ.
2. знижен­ня кислотності, інколи до ахлоргідрії, появу молочної кислоти. Позитивна реакція Грегерсена на приховану кров у калі протягом тривалого часу часто свідчить про малігнізацію виразки. Ексфоліативна цитологія виявляє атипові клітини і підтвер­дити малігнізацію виразки.
3. Рентгенологічного обстеження з барієвою сумішшю ве­ликі ніші (більше 2 см), нерівність контурів ніші, ригідність стінок шлунка, відсутність перистальтики
4. ЕФГДС з біоп­сією
5. Лапароскопія виявляє пухлину лише при проростанні нею всієї товщі стінки шлунка
6. Метастазування також виявляється при УЗД, комп'ютерній томографії.

 

---

Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 1718; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!