Страхування депозитів та формування системи депозитного страхування в Україні
Умови добровільного страхування депозитів та відсотків за ними було розглянуто в п. З даної теми. У той же час існує можливість організації страхового захисту коштів, вкладених на депозитне зберігання, шляхом створення системи депозитного страхування на рівні банківської системи. Проте ця система перебуває поза межами страхового ринку України.
Система депозитного страхування - це комплекс заходів, які забезпечують захист вкладів від їх втрати власником унаслідок банкрутства комерційного банку. Створення системи депозитного страхування випливає з логіки формування дворівневої банківської системи в країні.
Існують такі класифікаційні критерії системи депозитного страхування (СДС):
1) за характером вимог до участі комерційних банків СДС може бути добровільною та обов'язковою;
2) за правовим регулюванням - імперативною та диспозитивною;
3) за обсягом охоплення об'єкта страхування - повною, обмеженою або змішаною;
4) за формою власності на функціональні органи СДС - державною, приватною, змішаною;
5) за принципом визначення ставок платежів - фіксованою, диференційованою за банками та їх операціями, диференційованою за поточною величиною фонду СДС;
6) за ступенем державної участі у фінансовому забезпеченні страхових виплат - із створенням додаткових державних гарантій у вигляді кредитної лінії центрального банку країни та без додаткових державних гарантій.
|
|
|
У табл. 9.1 проведено порівняльний аналіз різних компонентів СДС.
Таблиця 9.1. Порівняльний аналіз різних компонентів СДС
| Вид СДС | Короткий зміст | Переваги | Недоліки |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1. а) обов'язкова | Усі банки беруть участь в СДС в обов'язковому та встановленому законодавством порядку | Повнота охоплення забезпечує однакові гарантії клієнтам різних банків, що створює рівні стартові можливості в міжбанківській конкуренції. | Послаблює мотивацію клієнтів до вибору найбільш надійного банку, збільшуються витрати банків, які будуть відшкодовуватися за рахунок банківських послуг |
| б) добровільна | Банки беруть участь у системі добровільно на основі договорів | Вирівнюються протиріччя між державою та банками при запровадженні системи. | Позбавлення частини клієнтів переваг СДС, особливо в регіонах з невеликою кількістю банків. |
| 2. а) імперативна | Законом визначені правила та процедура створення СДС, суб'єкти та об'єкти страхування, рівень платежів чи механізми їх визначення, механізм банкрутств | Гарантія стабільності СДС як з боку її фінансування, так і з точки зору надійності вкладів; процедура банкрутства здійснюється в законодавчо визначених рамках | Обмежена гнучкість взаємовідносин СДС із банками та їхніми клієнтами, як результат високого рівня регламентованості |
| б) диспозитивна | Визначення порядку страхування базується в кожному конкретному випадку на договірних засадах | Гнучкість та індивідуалізація форм страхування | Нечіткість гарантій підриває виконання основних функцій СДС |
| 3. а) повна | Гарантується захист усіх видів депозитів | Попереджує можливість вилучення вкладів у великих обсягах у період кризи банківської системи, підвищує довіру до комерційних банків. | Позбавляє вкладників виявляти інтерес щодо стану справ у банку та на цій основі приймати рішення про відкриття вкладів у тих чи інших банках; може стимулювати більш ризиковану діяльність з боку банків |
| б) обмежена | Обсяг покриття обмежений та зорієнтований на захист дрібних вкладів | Захищає переважно населення, одночасно зберігаючи ринкову мотивацію у великих депозиторів | Складно реалізувати у період значної інфляції; виключає можливість повного вирішення банком проблеми страхування депозитів |
| в) змішана | Формально існує як обмежена, але в період кризи банківської системи об'єкт страхування розширюється | Сполучення гнучкості можливостей та чітко визначених зобов'язань | Адміністративний спосіб розширення об'єкта страхування |
| 4. а) державна | Засновниками СДС є органи державного управління та регулювання | Високий статус СДС; можливість функціонування як неприбуткової організації; дотримання заходів контролю поточної діяльності | Існує можливість недостатньо ефективного вкладення коштів фонду СДС |
| б) приватна | СДС створюється приватними банківськими структурами | Потенційно найбільш прибуткове вкладення зібраних коштів | Можливі протиріччя між інтересами прибутковості СДС та виконанням основних завдань |
| в) змішана | Статутний фонд формується як за рахунок внесків органів державної влади, так і комерційних структур | Розширення можливостей по формуванню власних коштів СДС | Низькі стимули для сторонніх інвесторів при збереженні державного контролю за СДС |
| 5. а) фіксовані | Банки сплачують внески за шкалою, прив'язаною, як правило, до застрахованої бази | Простота та зрозумілість процедури обчислення, величини платежів, відсутність ускладнень у методології оцінки ризикованості діяльності банків | Банки з різним ступенем ризику у своїй діяльності сплачують однакові внески |
| б) диференційовані за банками та їх операціями. | Установлюється шкала платежів, величина якої визначається для кожного банку індивідуально залежно від виконання ними комерційних нормативів чи інших показників ліквідності та ризикованості діяльності | Має більший ступінь обґрунтованості з точки зору співвідношення рівня ризику, прийнятого банком, та розміром відрахувань до фонду СДС | Ускладнення в оцінці ризиків, значення яких змінюється з часом; відсутність досвіду збирання та обробки балансів на базі середньомісячних даних |
| в) диференційована за поточною величиною фонду СДС | Ставки платежів можуть змінюватися у залежності від поточної достатності коштів фонду СДС | Створюються певні гарантії достатності коштів фонду СДС | Втрачається мотивація виконавчого апарату СДС в ефективному вкладенні коштів фонду |
| 6 а) наявність відкритої кредитної лінії Центрального банку країни | Центральний банк відкриває на користь СДС кредитну лінію, яку вона може використовувати при недостатності поточних коштів фонду для здійснення виплат | Створюються певні гарантії постійної платоспроможності СДС без залучення для цього засобів банку | Держава виділяє кредити на покриття втрат, пов'язаних із недоліками в діяльності банків та управлінні фондом СДС |
| б) без додаткових державних гарантій | Фінансові ресурси СДС обмежені надходженнями від власної діяльності | Страхова діяльність здійснюється без додаткової кредитної емісії | Залежність платоспроможності СДС від ефективності діяльності керівництва |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
В Україні страхування депозитів є відносно новою справою. З метою захисту інтересів фізичних осіб - депозиторів комерційних банків було започатковано обов'язкове страхування депозитів фізичних осіб, що регламентувалось Постановою НБУ № 125 від 28.05.1996 р. „Про тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб".
Організаційною структурою, покликаною здійснювати цей вид страхування, став Міжбанківський фонд обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб.
Запровадження страхового захисту депозиторів - фізичних осіб уже раз спіткнулося об „камінь" неузгодженості його з чинним законодавством (лютий 1996 р.). І хоча спроба була невдалою, про цей механізм варто згадати, оскільки він викликає певний інтерес, як мінімум, із двох причин. По-перше, навіть негативний досвід дуже цінний для тих країн, які не мають СДС. По-друге, важлива логіка процесу становлення механізму страхування депозитів.
Формування страхового фонду передбачало такий механізм:
- по-перше, всі комерційні банки мають бути учасниками страхування депозитів фізичних осіб;
- по-друге, банки повинні сплатити перший внесок у розмірі 1% статутного фонду банку станом на 01.02.1996 р. до березня цього ж року.
У випадку порушення цих вимог НБУ мав застосувати санкцію у вигляді підвищення норми обов'язкового резерву.
Після першого внеску банки повинні були здійснювати щоквартальні відрахування в розмірі 0,5% від залишків вкладів фізичних осіб. При нагромадженні такої суми страхових внесків, яка гарантуватиме відшкодування розміру вкладів, перерахування страхових внесків до страхового фонду припиняється й поновлюється у разі зростання розміру залишків вкладів.
У випадку банкрутства банку фізичним особам, які мали депозитний рахунок у ньому, сплачується відшкодування в межах фактичних залишків вкладів на дату визнання банку банкрутом або прийняття рішення про його ліквідацію.
Якщо сума фізичної особи на депозитному рахунку не перевищувала в еквіваленті 300 ЕКЮ, відшкодування здійснювалось у розмірі 100%. Якщо ж сума становила в еквіваленті 300 - 500 ЕКЮ, то відшкодування становило 80%.
Виплата здійснювалась безготівково, перерахуванням відповідної суми на рахунок вкладника у вказаний ним у заяві комерційний банк.
Реалізацію цієї постанови НБУ було призупинено з огляду на необхідність урегулювання цілого ряду проблем, які виникли у зв'язку із запровадженням обов'язкового страхування депозитів:
- відрахування банками коштів у страховий Міжбанківський фонд погіршували рівень ліквідності банків;
- розраховуючи рівень нарахування клієнтам за вкладами, банки не брали до уваги витрати, пов'язані з формуванням цього фонду;
- відрахування до страхового фонду мали бути віднесені до витрат комерційних банків і не оподатковуватися, що суперечило чинному законодавству.
Постанова № 125 правління НБУ свідчить про спробу лібералізувати попередню постанову. В ній пропонується новий механізм страхування депозитів.
Фонд страхування створюється комерційними банками за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі їх на зберігання до НБУ.
У випадку ліквідації банку НБУ розблоковує державні цінні папери, і кошти від їх реалізації передаються в розпорядження ліквідаційної комісії. Вона здійснює відшкодування фізичним особам, які мають депозитні рахунки в банку, що підлягає ліквідації, у безготівковій формі за рахунок банку або готівкою. Передбачалося, що фонд страхування вкладів фізичних осіб мав стати надійним гарантом для вкладників щодо відшкодування їхніх грошових коштів у випадку ліквідації або банкрутства банку.
Акумульовані комерційними банками кошти могли використовуватись для надання підприємствам та установам кредитів, вони також не були вивільненими для одноразового викупу на встановлену НБУ суму державних цінних паперів. Отже, цей процес міг здійснюватися поступово.
10 вересня 1998 р. Президент України видав Указ № 556/98 „Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб - вкладників комерційних банків України" згідно з яким НБУ мав створити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розробити порядок перерахування й використання коштів. Фізичній особі в разі недоступності вкладу в комерційному банку гарантувалося відшкодування за вкладом та відсотки врозмірі вкладу, але не більше ніж 500 грн.
У лютому 1999 р. було прийнято Постанову НБУ № 72 „Про додаткові заходи щодо забезпечення страхування вкладів фізичних осіб у комерційних банках", фактично вона поєднувала в собі дві попередні постанови НБУ. В ній з метою додаткового забезпечення захисту інтересів вкладників комерційних банків, створення реальних можливостей щодо проведення банками розрахунків за своїми зобов'язаннями перед вкладниками НБУ зобов'язував комерційні банки, які мали ліцензію НБУ на залучення вкладів фізичних осіб, створити спеціальний фонд страхування вкладів фізичних та юридичних осіб у розмірі 10% від суми сформованих вкладів за станом на 01.03.1999 р. за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі на зберігання до НБУ або шляхом перерахування грошових коштів на депозитний рахунок відкритий у НБУ, відповідно до порядку формування, комерційними банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб. У разі прийняття ліквідаційною комісією банку рішення щодо продажу державних цінних паперів кошти, отримані від їх продажу, насамперед спрямовувалися на розрахунки з вкладниками-фізичними особами.
Ця постанова проіснувала недовго - у липні 1999 р. Правління НБУ визнало її такою, що втратила чинність.
Нарешті, в 2001 р. Верховна Рада прийняла Закон „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" М 2740- НІ, який набув чинності з 20.09.2001 р. Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 1301/268 від 30 серпня 2002 р. затверджено Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, яким визначено основні завдання Фонду, органи управління та їх компетенція, порядок формування та використання коштів Фонду.
Законом М 2740 - ПІ встановлюються засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулюються відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним Банком України. Визначено, що Фонд є державною спеціалізованою установою, який виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Внесок держави до Фонду становить 20 млн грн і вноситься Національним банком України за рахунок його видатків.
Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, що є державною власністю та належить йому на правах оперативного управління.
Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України. Тобто Фонд гарантування вкладів фізичних осіб за своїм статусом належить до не прибуткових організацій. Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.
Адміністративна рада Фонду діє у складі п'яти осіб і формується шляхом делегування до її складу двох представників Кабінету Міністрів України, двох представників Національного банку України, одного представника Асоціації українських банків. Строк повноваження членів адміністративної ради становить 4 роки. Адміністративна рада координує діяльність Фонду щодо захисту інтересів вкладників комерційних банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, здійснює контроль та нагляд за діяльністю Фонду, приймає рішення в межах своїх повноважень і несе відповідальність відповідно до чинного законодавства.
Питання, пов'язані з поточною діяльністю Фонду, вирішує виконавча дирекція, кількісний склад якої затверджується адміністративною радою.
Учасниками Фонду є комерційні банки - юридичні особи, які зареєстровані в Реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, який ведеться Національним Банком України, та мають ліцензію Національного Банку України на здійснення операцій із залучення вкладів фізичних осіб. Участь у Фонді зазначених банків є обов'язковою. Ощадбанк не бере участі у формуванні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Учасники Фонду зобов'язані сплачувати збори до Фонду. Початковий збір до Фонду в розмірі 1% зареєстрованого статутного фонду банку перераховується комерційними банками на рахунок Фонду протягом 30 календарних днів із дня одержання ліцензії Національного банку України на здійснення банківських операцій за вкладами фізичних осіб. Нарахування регулярно збору до Фонду здійснюється комерційними банками - учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду один раз на р. у розмірі 0,5% від загальної суми вкладів, включаючи відсотки, нараховані за вкладами за станом на 31 грудня року, що передує поточному. Перерахування нарахованого регулярного збору здійснюється комерційними банками-учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.
Існує також спеціальний збір до Фонду, встановлення якого здійснюється у випадку недостатності активів Фонду для виконання ним у повному обсязі своїх зобов'язань щодо відшкодування коштів вкладниками комерційних банків. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада за погодженням із Національним банком України. Загальний розмір спеціальних зборів, сплачених банком протягом року (у разі вичерпання фінансових можливостей Фонду для виконання покладених на нього завдань), не повинен перевищувати розміру щорічного регулярного збору з комерційного банку-учасника (тимчасового учасника) Фонду.
Повноправним учасником Фонду є комерційний банк, який виконує встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу, платоспроможності та спроможний виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.
На підставі інформації Національного банку України, одержаної за результатами моніторингу діяльності комерційних банків, керівництво Фонду (адміністративна рада) переводить комерційні банки - учасники Фонду, які не виконують встановлених Національним банком України економічних нормативів щодо достатності капіталу, платоспроможності та (або) яким за рішенням Національного банку України зупинено дію ліцензії Національного банку України на здійснення однієї та більше операцій за вкладами фізичних осіб до категорії тимчасових учасників Фонду.
Комерційний банк, який переведено до категорії тимчасових учасників Фонду, але який має вклади фізичних осіб, що залучені до дня переведення його до цієї категорії, зобов'язаний сплачувати збори до Фонду до остаточної виплати банком фізичним особам їх вкладів та нарахованих за ними відсотків.
У разі відкликання ліцензії Національного банку України на здійснення всіх банківських операцій адміністративна рада Фонду за поданням Національного банку України приймає рішення про виключення цього банку з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду.
Виключення комерційного банку з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду не позбавляє вкладників, вклади яких були залучені до дня виключення його з числі учасників (тимчасових учасників) Фонду, права на відшкодування таких вкладів у разі настання їх недоступності відповідно до Закону № 2740.
Фонд гарантує кожному вкладнику комерційного банку-учасника (тимчасового учасника) відшкодування коштів за вкладом, включаючи відсотки, в розмірі вкладу, але не більше ніж 1000 грн, на день настання недоступності вкладу. Зазначений розмір відшкодування за рахунок коштів Фонду може бути збільшено адміністративною радою за погодженням з Кабінетом Міністрів України та Національним банком України залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників комерційними банками. На поточний момент сума відшкодування збільшена до 3000 грн, що є позитивною тенденцією в діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Якщо фізична особа має декілька вкладів в одному комерційному банку, їй гарантується відшкодування коштів за такими вкладами з урахуванням відсотків, але загальний розмір відшкодування не повинен перевищувати встановленої межі.
Фонд гарантує повернення коштів лише в разі ліквідації банку. У разі ж виникнення в банку тимчасових проблем вкладники не можуть розраховувати на допомогу Фонду.
За невеликий термін свого існування Фонд гарантування вкладів фізичних осіб уже встиг зіграти позитивну роль у пом'якшенні ситуацій, створених навколо банків „Слов'янський" та „Україна" і збільшити обсяги гарантованих до відшкодування вкладів.
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 436; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!