Едуардо совається на канапці. Грцієлла бере його руку і водить нею по власній нозі, його іншу руку кладе собі на талію



Тобі не треба думати… Забудь про свій обов’язок, Едуа.. поцілуй мене.

Палкий поцілунок. Едуардо знову тягнеться до неї, але Грацієлла відхиляється.

ЕДУАРДО. (намагається стримати її) Граціє!

ГРАЦІЄЛЛА. Едуа!

ЕДУАРДО. Грацієлло… благаю тебе… це один поцілунок… хоча б один…

ГРАЦІЄЛЛА. Ні…

ЕДУАРДО. Будь ласка…

ГРАЦІЄЛЛА. Ні-і-і…

ЕДУАРДО. Молю тебе…Підемо до тебе..

ГРАЦІЄЛЛА. Ні. Залишимося тут і порозмовляємо.

ЕДУАРДО. Порозмовляємо? Знайшла час. (Намагається спіймати її.)

ГРАЦІЄЛЛА. Ти мене хочеш?

ЕДУАРДО. Так!.. Дуже хочу! Ти що, не бачиш?

ГРАЦІЄЛЛА. Тоді оженся зі мною.

ЕДУАРДО. Що? Не розумію…

ГРАЦІЄЛЛА. О-же-ни-ся!

Едуардо падає на канапу і охоплює голову руками . Грацієлла сідає поруч.

ГРАЦІЄЛЛА. Затям як слід: відтепер усе змінилось! Я носила траур ввцілих три місяці, тепер вони скінчилися! Прийшов час вирішувати. Отож відповідай: так чи ні.

ЕДУАРДО. Ні. Ні, ні, і ще раз ні! Скільки я маю це повторювати? Я свою роботу не покину, сьогодні, більш ніж будь-коли, шлюб – це смертельний ризик. Чоловік одружується і тим самим породжує потенційну вдову! А я – запам’ятай це добре – я удовиць не постачаю! Я їх втішаю. Саме у цій галузі здобула такого успіху моя фірма!

ГРАЦІЄЛЛА. А мені потрібен чоловік. Зрештою, Джовані залишив мені п’ять крамниць…

ЕДУАРДО. Це правда… Безумовно, п’ять крамниць… Але ж моя робота – це мистецтво…

ГРАЦІЄЛЛА. Я ж не кажу, щоб и кинув свою фірму напризволяще. Передаси керівництво у інші руки, от і все. Запам’ятай: до мене веде тільки один шлях. Вирішуй!

Йде о дверей. Едуардо іде за нею.

ЕДУАРДО. Я подумаю. Треба буде створити ще одного Едуардо Палумбо! Обмізкую, що й до чого.

Грацієлла виходить. Едуардо згадує про удовиць і біжить до дверей.

ЕДУАРДО. Шановні синьйори… Ще трохи терпіння…

ПАЛЬЯРУЛО. (голос) Ви нарешті відчините, чи ні?

СОРРЕНТІНО. (голос) Відімкніть!

Заходить Кончетта.

ЕДУАРДО. Де ключ?

КОНЧЕТТА. Ось. Цей Кармело був змушений повернути його мені!

ЕДУАРДО. Як вам це вдалося?

КОНЧЕТТА. Хоч би у нього було сто ключів, він би їх усі віддав! Він навіть і не пікнув!

Едуардо закутка, схиляється у ввічливім уклоні і каже трохи стурбовано:

ЕДУАРДО. (відчиняє двері) Прошу вибачити за затримку, любі синьйори. Однак я мусив спочатку поставити на місце того йолопа! (До Соррентіно) Більше він вам не завдаватиме клопоту.

Удови поводять себе дивно: вони тримаються, немов спільниці.

СОРРЕНТІНО. Ну то як ваша улюблена Грацієлла, удова Каммарота?

ПАЛЬЯРУЛО. Що, поставили її на місце?

ЕДУАРДО. Це вас не стосується.

СОРРЕНТІНО. Помиляєтесь.

ПАЛЬЯРУЛО. Ще й як обходить! Отже, ви подумаєте і дасте відповідь цій…

ЕДУАРДО. Що ви собі дозволяєте!

ПАЛЬЯРУЛО. То ви їй дасте відповідь?

ЕДУАРДО. Я пообіцяв.

ПАЛЬЯРУЛО. Не бачити вам цього шлюбу.

СОРРЕНТІНО. Ми станемо на перешкоді навіть на сходинках вівтаря!

ЕДУАРДО. Та це ж просто якась змова!

ПАЛЬЯРУЛО. Називайте, як хочете!

СОРРЕНТІНО. Скандал ми вам гарантуємо!

ПАЛЬЯРУЛО. Ми вас попередили!

РАЗОМ. На все добре!

Мало не пліч-о-пліч йдуть. На порозі наштовхуються на Дженаро.

ЕДУАРДО. Дженна, ти чув їх?

ДЖЕНАРО. Частково. Та ви що, непокоїтесь?

ЕДУАРДО. Ще б пак! Ти не знаєш, на що здатна розлючена вдова! А коли їх двоє, то вони можуть зіпсувати яке завгодно свято. Позичать десь немовля, принесуть до церкви і почнуть тикати усім у вічі, ще й волати: «Мерзотник! Ось твоя дитина!» Та нащо воно мені здалося! Іди перкажи донні Грацієллі, що моя відповідь негативна.

ДЖЕНАРО. Яка скажете (іде)

КОНЧЕТТА. Тож ви жертвуєте Грацієллою через тих поганок?

ЕДУАРДО. Фатальна неминучість! Проти сили - і розум ніщо!

КОНЧЕТТА. (сміється) Доне Едуа, ви це серйозно? Про те, що вони спаскудять вам весілля? А я, по-вашому, де буду? Щезну, чи як? Дзуськи! Ні, Едуардику, красунчику мій, я зустріну їх там, і в руках у мене буде не молитовник, а добряча цеглина!

ЕДУАРДО. Знаю, знаю – ви здатні на все! Де ви пройдете – лишається пустеля… А може б замість того, щоб відбивати їм мозок, просто відіб’єте їм бажання?

КОНЧЕТТА. Як це?

ЕДУАРДО. Ну, невеличке застереження: якщо ви насмілитесь, то я… і таке інше, розумієте?

КОНЧЕТТА. Ясно! Все буде зроблено, будьте певні! Я їм відіб’ю геть усі бажання!

Вибігає, у дверях наштовхується на Дженаро.

ДЖЕНАРО. Виконано.


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 346; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!