Едуардо з люттю йде Грацієлла сміється. Дженаро йде в закуток
ГРАЦІЄЛЛА. От так Адріано…
АДРІАНО. Що, «Адріано»?..
ГРАЦІЄЛЛА. То це чиста правда?
АДРІАНО. Що саме?
ГРАЦІЄЛЛА. Те, що ви сказали про себе?..
АДРІАНО. Люба хазяйко, хочете вірте, хочете ні… Як я можу вам це доказати?..
ГРАЦІЄЛЛА. А ось у мене, хоч я й була двічі одружена… досвіду у цій справі – аніякого…
АДРІАНО. Та ну? Хіба так буває?
ГРАЦІЄЛЛА. Буває… Втім… Ви, певно, багато займалися спортом?
АДРІАНО. Боронь боже. Це тільки підриває сили.
ГРАЦІЄЛЛА. Он як? Тоді скажіть мені… Як ви можете займатися… ну, цими спіритичними сеансами без… особистої зацікавленості?
АДРІАНО. Як без особистої зацікавленості? Та мені ж за це гроші платять!
ГРАЦІЄЛЛА. Ну, гроші – це ясно. І вам ніколи не кортіло звідати справжній потяг до жінки, глибоке почуття… сказати їй: я тебе кохаю… серденько моє… душа моя…
АДРІАНО. О, потяг… Донно Грацієлла, моє серце насичене солодкими почуттями, мов тістечко кремом. Коли я дивлюся, як сходить місяць над Везувієм, я просто ридаю! Якби ви тільки знали, як хочеться мені прошепотіти комусь: «Ти і я… удвох, разом… довіку!»
ГРАЦІЄЛЛА. То чому ж ви не шепочете?
АДРІАНО. Та як же я можу! Я ще й досі згадую, мов жахливий сон, своє життя до тієї миті, коли дон Едуардо підібрав та пригрів мене. Як то кажуть? Добра добувши, кращого не шукай…
ГРАЦІЄЛЛА. Дон Едуардо… Він теж такий, як ви – насиченій почуттями… На словах! А насправді… Ми повертаємось з весільної подорожі, вперше заходимо разом до нашої спільної оселі, а він навіть не взяв мене на руки і не переніс через поріг, як велить прикмета!
|
|
|
АДРІАНО. Еге ж, точно! Не переніс. Пішов собі, тільки його й бачили...
ГРАЦІЄЛЛА. То зробіть це ви. (підходить, щоб той міг взяти її на руки)
АДРІАНО. Я... щось не зрозумів... То, значить, я... повинен...
ГРАЦІЄЛЛА. ...взяти мене на руки і перенести через поріг. Заради доброї прикмети.
АДРІАНО. Ага... Але чому я?
ГРАЦІЄЛЛА. Як підставна особа.
АДРІАНО. А, ну тоді звичайно! (Підіймає її, розчиняє ногою двері)
Обоє зникають у спальні, із закутка виходить Дженаро.
ДЖЕНАРО. Пір’їна однієї колібрі важча за поведінку більшості жінок. Це не я сказав, а один знавець тваринного світу.
Дженаро причиняє двері. З’являється Едуардо і Кончетта, продовжують розмову.
ЕДУАРДО. Це не ваша справа, донно Кончетта!
КОНЧЕТТА. Ще й як моя! Ви моя справа! І якщо я кажу, що у порівнянні з тим доном Едуардо, яким ви були місяць тому, ви виглядаєте, як дрантя – можете мені повірити!
ДЖЕНАРО. Та що ж ви хочете, донно Кончетта! Після медового місяця хто завгодно може трохи змарніти.
Едуардо розгортає пакунок з ліками і викладає їх на стіл
|
|
|
ЕДУАРДО. Припиніть патякати про всякі паскудства! Бо зараз обом пику наб’ю! От, бачите? Це ліки, що мені порадила купити Грацієлла! Чудодійні. Читайте, що там написано? Фосфор, кальцій, вітамін А, Вітамін Б, Вітамін В, Вітамін Г...
ДЖЕНАРО. Та тут увесь алфавіт!
ЕДУАРДО. І головне - тестостерон. Ясно?
КОНЧЕТТА. А що воно таке?
ДЖЕНАРО. То таке, що відновлює чоловічу силу. Кому не вистачає власної, її позичає аптекар.
КОНЧЕТТА. Боже праведний! Сили небесні! До чого людину довели! Доне Едуа! Доне Едуа! Розкажіть усе вашій Кончетті. Може я вам допоможу?
ЕДУАРДО. Ні... Не допоможете... Ніхто мені не допоможе! Ніхто...
КОНЧЕТТА. Що ви такого наробили у тій триклятій весільній подорожі?
ЕДУАРДО. Нічого!.. (Мало не ридаючи) Ти розумієш, Дженна? Нічогі-і-ісінько!
КОНЧЕТТА. Ну то й слава богу!
ДЖЕНАРО. Та заткніть ви пельку! Він же нічого не зробив з власною дружиною!
КОНЧЕТТА. Як... Доне Едуа... Вибачте, але... А ви... старалися?
ЕДУАРДО. Все що завгодно робив – марно!Я казав собі: Едуа, ти її хотів? Вона ж тобі так подобалась! Ну то ось вона! Вона твоя, геть уся! Чого ти чекаєш? Давай! Вперед! В бій!
ДЖЕНАРО. (Тоном лікаря) І що далі?
|
|
|
ЕДУАРДО. І далі нічого. У Венеції - нічого. На Капрі - нічого. В - Серакузах нічогісінько...
ДЖЕНАРО. На Сардінії пробували?
ЕДУАРДО. Та справа не в тім, де... Справа у мені! Уявіть: от я поряд з нею, щасливий, у повній бойовій готовності, мов античний герой перед сутичкою. Я кажу їй: "Ти мене кохаєш? Дуже кохаєш? Скажи, як ти мене кохаєш!" І зненацька мене огортає якийсь туман, чорна поволока... Замість бажання відчуваю лише злість, таку шалену, що мало не кричу: "Грацієлло! Забирайся звідси! Геть! негайно! інакше покличу директора готелю!"
ДЖЕНАРО. І що далі?
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 318; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!