ЕДУАРДО. Однак якщо ви скомпрометуєте себе якимось іншим зв’язком, з ким же тоді ви з’єднаєтесь на тому світі? Тут усе має бути чистим і бездоганним
СОРРЕНТІНО. Доне Едуа, легко казати… Але я дійшла до такого стану, що вже не можу зважати на наслідки у потойбічному світі. Там я якійсь вихід знайду. Я живу на цьому світі, тут, у Неаполі, і не збираюсь страждати аж до смерті… Ви не уявляєте моїх страждань! Щоночі я не сплю, а коли й сплю, то наче і не сплю. Простягаю руку – і що знаходжу? Порожнечу, морок… самотність! Я підхоплююсь, приймаю холодний душ, ковтаю заспокійливі пігулки, відчиняю вікно, і… боже мій, що я там бачу? Двометрового красеня, котрий робить зарядку – голий! Вибігаю надвір, і – як на лихо! – перший, хто мені трапляється на шляху – Дон Кармело, м’ясник! Ви його знаєте? Бачили б ви, як він гострить ніж або розрізає тушу, які сильні в нього руки. Я їх так і відчуваю…
У дверях закутий з'являється МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК в одних трусах. Соррентіно скрикує.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК зникає.
СОРРЕНТІНО (важко дихаючи). які сильні руки, сильні руки
ЕДУАРДО. Анджеліна, до чого ви гнете?
СОРРЕНТІНО. Я втратила будь-який сором, Едуардо! Вже рік я чіпляюся за нашу дружбу. Більше я цього не робитиму. Або ви мені подаєте допомогу не на словах, а на ділі, або я кинуся в обійми першого ліпшого мужчини.
ЕДУАРДО. Не чекав почути таке од вас, Анджеліна, аж ніяк! Ви завжди здавалися мені набагато стійкішою… здатною на більше, так би мовити, самовладнання… Отоже, ви кажете, вам потрібно надатиневеличку допомогу? Таку? (показує кінчик пальця)
|
|
|
СОРРЕНТІНО. (розкинувши руки) От таку… Аби тільки конкретну!
ЕДУАРДО. Ну що ж. Подивимось, пошукаємо. І знайдемо засіб, як вас вилікувати.
СОРРЕНТІНО. От здорово! Який же засіб?
ЕДУАРДО. Найприродніший… але через підставну особу.
СОРРЕНТІНО. Як це? Вибачте, я вас не розумію.
ЕДУАРДО. (серйозно і загадково) Є засіб спіритичний.
СОРРЕНТІНО. (злякано) Як ви сказали?
ЕДУАРДО. (спокійно) Знаєте, що таке спіритизм? Викликання душ. Коротше кажучи, кому ви належите на віки-віків? Покійному Чезаре Соррентіно.
СОРРЕНТІНО. Казна-що! Це джерело давно вже вичерпалося!
ЕДУАРДО. Зовсім не вичерпалося! Ще й як не вичерпалося! І ви це побачите, коли ми змусимо незабутнього дона Чезаре трохи попрацювати. Ми скажемо йому: доне Чезаре, хоч ти й помер,але твої шлюбні обов`язки залишились. А тому – зроби ласку, вселись на кілька годин у грішне тіло дона Едуардо Палумбо і нагадай любій дружині про своє існування.
СОРРЕНТІНО. О мадонна. І це можна зробити?
ЕДУАРДО. За допомогою медіума.
З`являється Дженаро.
СОРРЕНТІНО. І ви маєте такого медіума під рукою?
ЕДУАРДО. Ось він. (Вказує на Дженаро)
СОРРЕНТІНО. Дон Дженаро?
ЕДУАРДО. Саме він.
|
|
|
СОРРЕНТІНО. То чого ж ви зволікаєте? Швидше покличте його!
ЕДУАРДО. Як? Одразу?
СОРРЕНТІНО. (нетерпляче) А навіщо чекати?
ЕДУАРДО. Е ні… Негайно ніяк не можна… Це потребує деякої підготовки… Так би мовити, самоочищення (Виймає записника і перегортає сторінки) От якщо, наприклад…
СОРРЕНТІНО. Завтра?
ЕДУАРДО. (хитає головою) Ні… не раніше, як за двадцять днів. От… у вівторок 18 липня о 14:30 ми з медіумом будемо у вас.
СОРРЕНТІНО. У мене? Ні-ні… у мене не можна. Сусіди вже й так пащекують…
ЕДУАРДО. Вони пліткували, ще за життя вашого чоловіка.
СОРРЕНТІНО. Звісно, пащекували… Знаєте, ці сучасні будинки… стінки такі тоненькі… геть усе чутно…
ЕДУАРДО. Тоді прошу до мене. Чудово… Чай або міцні напої?
СОРРЕНТІНО. Як вам завгодно.
ЕДУАРДО. Музика? може Трохи Моцарта?
СОРРЕНТІНО. Так-так. Але може краще щось наше неаполітанське?
ЕДУАРДО. Домовились. Отже, побачимося за місяць.
СОРРЕНТІНО. Ви казали 18 липня!
ЕДУАРДО. Ви невірно зрозуміли. Ось записано: 9 серпня о 18:30
СОРРЕНТІНО. А спочатку казали о 14:30…
ЕДУАРДО. Що? Відразу після обіду?..
СОРРЕНТІНО. Хай так, дон Едуа, я потерплю.
ЕДУАРДО. Ось і добре. Місяць потерпіть.
|
|
|
Удова цілує Едуардо, і вибігає, Дженаро зачиняє за нею.
ДЖЕНАРО. Витримка – це сад, де розквітають майбутні радощі.
ЕДУАРДО. Що ти сказав?
ДЖЕНАРО. Це не я, це Ларошфуко.
5 З`являється Грацієлла, підкрадається до Едуардо, затуляє йому очі і цілує у потилицю. Едуардо рвучко обертається, намагаючись вивільнитись.
ЕДУАРДО. Донно Грацієлла! Я вже й не знаю, як вас прохати! Облиште це! У вас зрештою є чоловік!
ГРАЦІЄЛЛА. Мій чоловік – це ти!
ЕДУАРДО. Прошу вас ще раз! Поводтеся, як належить чесній дружині!
ГРАЦІЄЛЛА. Ой, який ти гарненький, Едуа! Злість підходить тобі як сіра краватка до синього костюму! Повтори ще разок: «Поводьтеся як годиться доброчесного дружині»! Мені все в тобі подобається! Як ти говориш, як смієшся, як ходиш! Все рішуче все! Дай мені ляпаса!
ЕДУАРДО (робить такий жест, ніби і справді готовий влаштувати їй ляпаса). Господи, справді ... Видно, без палиці не обійтися! Донна Граціелла, ви зловживаєте ...
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 317; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!