ЕДУАРДО. Милий, ти міркуєш, що говориш?
Дженнаро. У світі нічого не виникає і не зникає безслідно. Це нескінченний ланцюг, нескінченний круговорот.
ЕДУАРДО. Браво! Початок і кінець переплітаються, як ноги Мерилін Монро. Але якщо говорити серйозно - ви можете бути абсолютно спокійні. Одяг, який я вам пропоную самого безгрішного походження. Ось, наприклад, спортивний піджак я купив у барона Буфона.
МОЛОДА ЛЮДИНА. У барона Буфона? Але ж я його знав: бачив його чотири або п'ять років тому. Цей піджак ніяк не міг бути йому в пору. Барон був товстун, яких мало ...
ЕДУАРДО. Був товстуном, добрий мій! Був! А тепер на нього страшно дивитися: шкіра та кістки ... Киньте, киньте, молода людина ... Всі ці речі належали людям абсолютно живим ...
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК зникає за фіранкою і починає роздягатися.
... вічно живим в серцях їх вдів! ..
У той момент, коли Дженнаро зносить одяг в примірювальну, голосно стукають у двері.
ЕДУАРДО робить Дженнаро жест рукою: відкрити двері. Входить миловидна жінка років сорока. Побачивши її ЕДУАРДО прикидається засмученим.
Соррентіно (тихо, показуючи на Едуардо). Як поживає дон Едуардо? Відійшов трохи?
ДЖЕНАРО. Більш-менш. Потроху оговтується , донно Соррентіно , потроху оговтується… Але ж ви його знаєте – він такий гордий… Ще й досі картає себе за те , що звернувся до вас…
Едуардо в кріслі, сховав обличчя у долонях. Соррентіно ніжно пестить його волосся.
|
|
|
ЕДУАРДО. (не підіймаючи голови) Це ви, донно Серрентіно? (іншим тоном до Дженнаро) Крісло ! Чого гав ловиш!
СОРРЕНТІНО. Так, любий… Це я… Як ся маєте ? Все ще сердитесь?
ЕДУАРДО. І так і ні … Ви навіть уявити собі не можете…
СОРРЕНТІНО. Я?
ЕДУАРДО. Так! Я серджусь і на них, і на самого себе.
СОРРЕНТІНО. Та хіба ж ви винні?
ЕДУАРДО. На жаль! Найбільша провина – моя! Ви ж мене знаєте, хіба я схожий на картяра? І треба ж така халепа! Сиджу собі там, жодної можливості відмовитись, аж вони раптом кажуть: “То може зіграємо по маленькій у покер?” У покер!
СОРРЕНТІНО. Та облиште про це… Я знаю, мужчина на те й мужчина…
ЕДУАРДО. Мужчина лишається мужчиною, доки він не перестає ним бути! Ні, ні, і ще раз ні! Я повинен був підвестися і сказати: “Та ви що, гадаєте, що маєте справу з мільйонером?” Це по перше. А по-друге, я повинен був сказати:”Бачите? Доки ми граємо на інтерес, мені приходять самі фули хаузи і флеш-роялі. Але варто нам перейти на гроші – нічого крім пари валетів чи десяток!” Коротше кажучи, під кінець вечора виявилося, що я заборгував чистісіньких триста тисяч лір!
СОРРЕНТІНО. (бавиться його волоссям) Гаразд, досить… Все вже минулось… Ми ж заплатили, чи не так?
ЕДУАРДО. (кидаючись на коліна і покриваючи її руку поцілунками) А я… Я знайшов янгола-охоронця, що допоміг мені заплатити борг честі, та чим же я можу віддячити вам?
|
|
|
СОРРЕНТІНО. Мені, не думайте про це?
ЕДУАРДО. Ні, люба моя Анджеліна, мені соромно жити, соромно дихати одним повітрям з вами!
СОРРЕНТІНО. Все це тому, що ви справжній мужчина! Та годі про це! Я прийшла до вас… я вже тут… (однією рукою пестить його по щоці, іншою обмацує його біцепс)
ЕДУАРДО. А ви, Анджеліна, як ся маєте? Ви обміркували те, що я вам казав? Зробили перестановку? Протерли меблі спиртом, щоб відбити цей жахливий запах тютюну? Прибрали колекцію люльок?
СОРРЕНТІНО. Так… Сьогодні служниця принесе її вам…
ЕДУАРДО. Розумно! А шпалери у спальні змінили ?
СОРРЕНТІНО. Змінила. Тепер там усе блідно-рожеве. Але й це анітрохи не допомагає.
ЕДУАРДО. Чому ?
СОРРЕНТІНО. Краще не питайте, донне Едуардо! Нікому б не побажала… (не стримуючись) таких мук!
ЕДУАРДО. Мук? Ви говорите про втрату, що вас спіткала?
СОРРЕНТІНО. Почасти… Звичайно, все випливає саме з цього… Але найстрашніше – це відсутність… Доне Едуа, ви з вашим розумом і проникливістю, невже ви не розумієте почувань удови, зовсім ще молодої?
|
|
|
ЕДУАРДО. Та ні , чому ж… Одначе…
СОРРЕНТІНО. От-от! Так само і я! Любий Едуардо, присягаюсь вам і тільки тепер я зрозуміла, чому в Індії, коли помирає чоловік, удову спалюють у багатті разом із ним. Саме так треба робити і у нас в Неаполі!
ЕДУАРДО. Ну-ну, ви це киньте. А що б тоді залишилось робити мені?
СОРРЕНТІНО. Як?
ЕДУАРДО. Я хотів сказати , Анджеліна…
Соррентіно солодко завмирає.
…що у вас є я… ваш брат, так би мовити – духовний близнюк...
СОРРЕНТІНО. Брат? Ні, брат тут не допоможе… Справа зовсім у іншому… вихід може бути лише один…
ЕДУАРДО. Не слід перебільшувати! Безумовно, наша плоть слабка, але ставку треба робити на дух!
СОРРЕНТІНО. Себто ?
ЕДУАРДО. Люди одружуються навікі-віків. Коли ви перейдете до кращого світу, що на вас там чекатиме? На вас чекатиме чиста душа дона Чезаре. Ви посміхнетесь, обіймете одне-одного. І все буде, як колись!
СОРРЕНТІНО. Коли ще той рак свисне …
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 365; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!