ЕДУАРДО. Ну годі про це. Гаразд, Адріано. Дивись. Фірма у нас солідна
Действующие лица и исполнители: Эдуардо Палумбо, создатель фирмы «Чудо Палумбо» (Костя) Дженаро, его ассистент - (Вова) Кончетта Меле, вдова (Оля Лагно) Джовані Каммарота(Джачинто), богатый коммерсант - (Олег) Грациелла, его жена - (Вита) Адріано(Кувьелло), оборванец - (Игорь)Анджеліна Соррентино (Адальджиза), вдова -(Света) Франческа Пальяруло (Филумена)-(Настя Летникова) МОЛОДА ЛЮДИНА, жених (Дима Шевчук) Карло Фигурелла, долгожитель (Женя) Джулия, его молодая жена - (Лера) Андреа (Нунциатина) - его юная жена (Анастейша) Кармело, мясник - (Женя) Джузеппе Мариотта Белізаріо Рандоне «До ваших послуг, удовиці» Фарс по-італійськи у трьох діях (Переклад В.Костеллі)
Дженаро напочіпки б’є поклони і бормоче заклинання. Потім хреститься і читає «Отче наш». Витягає газету і ховає її під пахвою. Наливає чашку кави, підходить до ліжка і підносить каву до носа Палумбо.
ДЖЕНАРО. Доне Едуардо! Доне Едуа!
ЕДУАРДО. Доброго ранку, Дженаро! Котра година?
ДЖЕНАРО. Одинадцята!
ЕДУАРДО. Чи не зарано ти мене розбудив?
ДЖЕНАРО. Зарано? Та ми ж учора домовилися на пів на одинадцяту.
ЕДУАРДО. Погода?
ДЖЕНАРО. Мінлива хмарність.
ЕДУАРДО. А який сьогодні день?
ДЖЕНАРО. Давайте-но поміркувати… Хіба можна так одразу ! (зазирає у газету) Суббота. І здається, буде дощ. Як кава,смачна?
ЕДУАРДО. Пристойна. Що там у газетах?
ДЖЕНАРО. (читає) Прем’єр у Англії…
|
|
|
ЕДУАРДО. Що? Помер?
ДЖЕНАРО. Та ні…
ЕДУАРДО. Тоді він мене не цікавить.
ДЖЕНАРО. Перепрошую…
ЕДУАРДО. Дженна, ти ж-бо знаєш, куди треба дивитись.
ДЖЕНАРО. Хвилиночку… Ось! (знаходить траурні об’яви ) …«віддала свою прекрасну душу господу… Про що із сумом сповіщають невтішні діти»... Це не годиться… «Спочив у бозі… дружина Адела»...
Едуардо пожвавішав, відставив чашку.
ДЖЕНАРО. …« і онуки Карло та Джованна». (сердитий) Просто казна-що. «Тяжка хвороба раптово забрала… невтішна вдова…» Ось воно! Здається, доне Едуа, ми знайшли удовичку без додатків, так би мовчати, удовичку в чистому вигляді.
ЕДУАРДО. А панахида…
ДЖЕНАРО. «Прощання з небіжчиком… Вулиця Санта Марія, дев’ятнадцять». То я пішов ?
ЕДУАРДО. Іди! Ні. Зачекай. З’явився вже той, як його, що приходив найматися… Як його звуть?
ДЖЕНАРО. Адріано. Вже години зо дві, як прийшов. Я звелів йому зачекати унизу.
ЕДУАРДО. Поклич його.
ДЖЕНАРО. (кличе) Адріано! (До Едуардо) Їй-богу, цей хлопець спить навстоячки!
ЕДУАРДО. (Намилюючись для гоління) Прекрасна здібність. Може будь-коли стати у нагоді.
ДЖЕНАРО. (кричить) Адріано! Гей, Адріано!
КОНЧЕТТА. Доне Дженна, вам потрібен хлопець,що тут стовбичить? Зараз я його покличу!
|
|
|
ДЖЕНАРО. Ти ба! Удова Мелє вже тут!
ЕДУАРДО. О Мадонна, що їй від мене треба? Можна подумати, що вона ніколи не спить, не їсть і не п’є! Варто лише кинути погляд куди-небудь, і вона вже тут як тут! Ану подивись, чи її немає часом у шухляді мого письмового стола.
ДЖЕНАРО. Це все тому, що ви не хочете обдарувати її вашою увагою…
ЕДУАРДО. Обдарувати увагою? Дженна, затям раз і назавжди,що я обдаровую увагою жінок лише від шістнадцяти до тридцяти дев’яти років. Тих, яким або менше, або більше, я не бачу і не чую.
АДРІАНО. (входе неголений і погано вдягнений) Дратуйте!
КОНЧЕТТА. Гей, хлопче! У такому от вигляді ти повстаєш перед домом Едуардо Палумбо? (Витягає щітку і завзято чистите Адріано) Невже не можна було зазирнути спочатку до мене, я б тобі хоч трохи дала ладу.
АДРІАНО. Та звідки ж мені було знати про вас, люба синьйоро?
ЕДУАРДО. Справді, Кончетто, якого дідька ви тут вештаєтесь від самого світанку?
КОНЧЕТТА. Від світанку? Та ви знаєте, що вже близько полудня…
ЕДУАРДО. Світанок- це суто індивідуальне поняття, донно Кончетто. У Кожного свій світанок. І кожен має право, прокинувшись, не бачити біля себе неприємних йому людей.
|
|
|
КОНЧЕТТА. Ви сказали – неприємних людей?
ЕДУАРДО. Так. І гадаю, ще й зробив вам комплімент. Може ви зробите нам честь і залишите нас?
КОНЧЕТТА. Ні, ні. Чого б це мені залишати вас?
ЕДУАРДО. Отже, ти і є Адріано?
АДРІАНО. Зранку був Адріано.
ЕДУАРДО. А прізвище як?
АДРІАНО. Фаччо Агостіно.
ЕДУАРДО. Батьки?
АДРІАНО. Амалія.
ЕДУАРДО. Як це? А батько?
АДРІАНО. Я син удови-одиначки.
ЕДУАРДО. О, це добра прикмета. Що ти вмієш?
АДРІАНО. Усе.
ЕДУАРДО. Чому ж ти нічого не робиш?
АДРІАНО. Зрозумійте мене правильно, доне Едуардо… Різні прикрощі… Несприятлві обставини…
ЕДУАРДО. Ну годі про це. Гаразд, Адріано. Дивись. Фірма у нас солідна.
КОНЧЕТТА. Це я йому ще на сходах пояснила…
ЕДУАРДО. Та замовкніть ви нарешті! Всі ці речі належали людям… абсолютно живим… вічно живим в серцях їхніх вдовиць!.. Мені потрібні кваліфіковані, тямущі співробітники. Перед усім вони повинні вміти зберігати таємницю, бути старанними і по-справжньому інтелігентними.
КОНЧЕТТА. Щодо інтелігентності, то тут, здається, справи кепські…
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 419; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!