АДРІАНО. Я голодний, а коли людина голодна, вона що завгодно зробить. Можу бути навіть чревовіщателем
ЕДУАРДО. Воно й видно.
АДРІАНО. Ви що, вважаєте,що моє походження може скомпроментувати вашу фірму?
ЕДУАРДО. Анітрохи. Я не упереджений, як деякі інші підприємці. На мій погляд, чим нижче походження людини, тим вище вона може піднятися.
ДЖЕНАРО. Це фізичний закон. Тіло, занурене у рідину, отримує поштовх.
АДРІАНО. Ваша правда. От я, приміром, від учора нічого не їв. Пив саму воду. Тож зараз я відчуваю отут (тикає пальцем собі у живіть) страшенні поштовхи!
ЕДУАРДО. Дай йому щось пожувати, Дженна!
ДЖЕНАРО. Зараз.
Дженаро дістає хліб та всякі страви і простигає все це Адріано. Адріано жадібно накидається на їжу.
КОНЧЕТТА. Зачекай! (розстелює серветку на колінах Адріано) Ти що? Хочеш тут усе замастити?
Едуардо відчиняє шафу, з ніжністю доторкається до костюмів, нарешті вибирає один.
ЕДУАРДО. Отже, домовимося: я беру тебе на випробний строк. Ось тобі перше завдання. Негайно жени на вулицю Санта Марія, дев’ятнадцять. Там лежить небіжчик. (До Дженаро) Як його звуть?
ДЖЕНАРО. (бере газету) Туммоло Альберто. Хай бог помилує!
КОНЧЕТТА. Хай бог милує!
ЕДУАРДО. Що ж накоїв цей Туммоло Альберто, коли помер? Залишив удову. Саме вона й цікавить мене, зрозумів? Підеш туди і все як слід розвідаєш і рознюхаєш: вік удови, скільки ще є родичів…
ДЖЕНАРО. Бо преса про це мовчить.
ЕДУАРДО. Крім того, вивідай усе про соціальний і майновий стан вдови.
|
|
|
АДРІАНО. Який стан?
ЕДУАРДО. Ну ясно, нажерся і нічого більше не тямить. То може, краще тримати тебе голодним?
АДРІАНО. Ні, благаю – що завгодно, тільки не це! Поясніть мені на прикладі.
ЕДУАРДО. О господи! Ну розпитай, чим займався її чоловік, яке рухоме і нерухоме майно він залишив, і кому саме. Збагнув?
АДРІАНО. Тепер збагнув. А що мені робити потім?
ЕДУАРДО. Нічого. Випитай все якомога точніше, запам’ятай, і мерщій повертайся.
АДРІАНО. Слухаюсь! Та чи не здається вам, що… коли я з’явлюсь там у такому вигляді…
ЕДУАРДО. Що, тебе засліпила ця розкіш? Усе, що ти бачиш перед собою, належить фірмі. Поквапся, АДРІАНО. Спочатку подивимось, на що ти здатний, а там побачимо.
АДРІАНО. Можна поцілувати вашу руку?
КОНЧЕТТА. Спочатку помийся і поголись!
АДРІАНО (виходячи) Чого вона чіпляється?
ЕДУАРДО. (одягнувши свіжу сорочку і вибираючи краватку) Послухайте, донно Кончетта… Ви можете зрозуміти, що ми тут не потребуємо ваших зауважень?
КОНЧЕТТА. Доне Едуардо, ну чим же я вам заважаю?
ЕДУАРДО. Ви мені усім заважаєте. (Дженаро пов`язує йому краватку) Послухайте, донно Кончетта. Востаннє кажу вам: дайте мені спокій! Між мною і вами неможливі ніякі дружні чи ділові стосунки.
|
|
|
КОНЧЕТТА. Але ж чому?
КУР’ЄР. Телеграма!
Дженаро приймає телеграму і вручає її Едуардо.
ЕДУАРДО. «Добридень, якщо будете виходити на вулицю, то нехай Мадонна вас береже».
КОНЧЕТТА. Здорово, правда? То моя телеграма!
ЕДУАРДО. Ваша? Як це ваша? То це вам телеграма?
КОНЧЕТТА. Ні, не мені. Навіщо вона мені? Це телеграма для вас, і надіслала її я, на знак того, що завжди про вас пам`ятаю.
ЕДУАРДО. Хотів би я розуміти, що там у вашій голові відбувається. Ви стирчали тут біля дверей… З якої години, Дженна?
ДЖЕНАРО. З восьмої ранку.
ЕДУАРДО. І до того ж, надсилаєте мені телеграму?
КОНЧЕТТА. Але ж телеграму я відправила раніше, а потім прийшла сюди, щоб подивитись, як вам її будуть вручати.
ЕДУАРДО. (кладе руку на плече Кончетти) Ні, ні… Це не може тривати далі. Вже чотири місяці ви переслідуєте мене. Як би вам це пояснити? Ви перейшли межу припустимого віку. Що подумають люди, якщо побачать нас разом? Домовимося раз і назавжди: вдів вашого віку я не можу втішати лише одним чином – шляхом листування. Тож давайте будемо надсилати одне одному листи «до запитання». Тільки не надто часто! (Виштовхує вдову за двері) Джанна! Це ти мені зробив такий подарунок!
|
|
|
ДЖЕНАРО. Я?
ЕДУАРДО. Хіба не ти знайшов удову Мелє?
ДЖЕНАРО. Доне Едуа, того дня періщив страшенний дощ, а я й так недобачаю…
ЕДУАРДО. (зазирає до записника, набирає номер) Донно Беатриче ? Вгадали, це я – Едуардо. Добрий день. Відданий вам слуга… Як ви себе почуваєте? Розумію, добре розумію… даремно ви не слухаєте моїх порад , донно Беатриче! Ні, поплакати можна, але якомога ніжніше, наче скрипка… Інакше це може зашкодити вашій зовнішності , та й здоров’ю теж… Подумайте, поміркуйте гарненько: борони боже, ви помрете, хто тоді згадуватиме дона Альфреда? Ви не що інше, як свічка, що палає в пам’ять про нього! Якщо ви впустите у вашу душу вітер розпачу, він може згасити свічку, і що тоді лишиться від донаАльфреда? що ви сказали? Надто багато домашніх речей нагадують вампро нього, усе що йому належало? Та це ж абетка удівства! Пришліть усі його речі мені… знаєте… Так-так, колекцію марок теж пришліть… Так-так… Я все беру… Що за питання! Буду у вас близько четвертої. Можете покластися на мене. Може, вам щось потрібно? Кажіть відверто… аспірин, локриця, якісь інші дрібнички… Так-таки і нічого? Ну, цілую ваші перламутрові ручки… (набирає ще один номер) Донно Серафіна? Власною персоною? Так, Едуардо, ви вгадали. Добрий день. Відданий вам слуга… Як ви себе почуваєте? Розумію… Ні, не розумію. Хіба так можна? Ви ж не слухаєте моїх порад, донно Беатри… (виправляється) донно Серафіна…
|
|
|
з’являється синьйор років п’ятдесяти, з ним жінка. Едуардо жестом запрошує їх сідати.
КАММАРОТА. Добридень, доне Едуардо!
ЕДУАРДО. (прикриваючи трубку долонею) Вітаю, доне Джовані! Щасливий бачити вас, донно Грацієлла! Прошу, сідайте!
КАММАРОТА. Дякуємо… Ми не хочемо відволікати вас… До того ж ми дуже поспішаємо…
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 364; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!