Пересування по скельному рельєфі
Техніка пересування по скелях – основа туризму. Починається вона там, де ми не можемо пересуватися без допомоги рук, і ґрунтується на вмінні туриста пристосовуватися до особливостей скельного рельєфу, на виборі найбільш зручного і безпечного шляху підйому, на застосуванні відповідних технічних прийомів і використанні спорядження. Пересування по скелях часто вимагає великої фізичної сили, витривалості, відповідної морально-вольової підготовленості. Тому сучасну техніку скелелазіння розглядають не тільки як уміння долати складний скельний рельєф, але і як сукупність фізичної, технічної та психологічної підготовки.
Починаючому туристові потрібні лише первинні навички пересування по скелях.
Високу фізичну, технічну і психологічну підготовку необхідно виробляти на тренуваннях, вивчаючи окремі елементи скелелазіння, з яких і складається майстерність.
Труднощі проходження скельного маршруту залежить від крутизни схилу, форми рельєфу, ступеня розчленованості скельної поверхні.
Легкі скелі для руху та збереження рівноваги іноді вимагають допомоги рук. Численні в основному великі зачіпки і виступи при сильно розчленованому рельєфі. Скелі часто зруйновані і тому небезпечні. Для проходження необхідні впевненість і сміливість.
По скелях середньої труднощі пересуваються переважно найпростішим способом – як по сходах (рис. 9.1.).
Рис. 9.1. Принцип руху по скалам
|
|
|
На важких скелях зачіпки відносно невеликі і розташовані далеко один від одного. Навіть для хороших скелелазів тут починаються труднощі. Одночасний рух двох туристів небезпечний, з'являється необхідність у поперемінній страховці і застосуванні спеціального спорядження. На спуску в залежності від крутизни – лазіння або спуск проводиться по закріпленій вірьовці.
На дуже важких скелях (крутизною 90°) стіни з негативним нахилом, карнизи. Тут рух здійснюється на межі людських можливостей з використанням штучних точок опори, драбинок, майданчиків, інших спеціальних засобів. Вироблене постійним тренуванням вміння, відточена техніка, запас сил, впевнена робота з мотузкою і допоміжними засобами – необхідні якості при роботі зв'язки. Доцільно використовувати подвійну мотузку.
На надскладних скелях кращі спортсмени ще можуть лазити вільним лазінням. Малі зачіпки і численні ділянки, долаються лише на терті, вимагають більшої кількості пунктів страховки з малими відстанями між ними. Часто необхідні штучні точки опори, в якості яких застосовуються гаки, драбинки, платформи.
Складність сходження не може бути якимось чином виміряна. Вона встановлюється шляхом порівнянням оцінок складності різних ділянок маршруту, даних досвідченими туристами, і може бути досить суб'єктивною. Крутизна стіни сама по собі не впливає на оцінку. Бувають гладкі гранітні стіни, які вже при крутизні 65° оцінюються як надскладні, і бувають прямовисні вапнякові стіни, які проходяться досить легко і просто.
|
|
|
Основний принцип скелелазіння – економне і безпечне проходження маршруту. Витрата фізичних сил істотно знижується за рахунок технічної підготовленості спортсмена, раціонального і економного розподілу сил, чергування навантажень на різні групи м'язів.
Відшукування можливих точок опори, визначення їх надійності, використання на мало розчленованому рельєфі вирішальне в техніці скелелазіння, заснованої на терті, розпори, рівновазі, спритності та сміливості.
Основні правила пересування по скелях
1. Перед початком підйому потрібно уважно оглянути скелю і намітити маршрут в залежності від наявності точок опори.
2. Зупинятися для перепочинку та огляду подальшого відрізка шляху потрібно на найбільш простому і зручному місці. Важке і тим більше небезпечне місце намагатися пройти без затримки.
3. Перш ніж навантажити точку опори, спочатку візуально визначити її міцність, потім випробувати і переконатися в її надійності.
|
|
|
4. Постійно мати три точки опори.
5. Кожну точку опори намагатися використовувати багаторазово.
6. Пересуватися в основному на ногах, тримаючись руками за точки опори. Однак чим менш надійно стоять ноги, тим більше навантаження з ніг потрібно перенести на руки. Нерідко на дуже складних місцях основне навантаження падає на руки.
7. Чергувати навантаження на різні групи м'язів шляхом почергової роботи кінцівками на захвати, упори і особливо розпори.
8. При незручних або ненадійних точках опори потрібно додатково використовувати тертя тіла і кінцівок об скелю.
9. Лазити потрібно плавно, без ривків, щоб зберегти рівновагу, енергію і міцність точки опори.
Взагалі по скелях ходять, а не лазять. Навіть на крутих і складних скелях йдуть в основному на ногах, а руки виконують допоміжні функції. М'язи ніг – найбільш великі, сильні, витривалі, які в основному і працюють при ходьбі по скелях. Тому починаючий турист повинен вміти правильно ходити в горах. Якщо у нього добре розвинене відчуття рівноваги і він не боїться глибини, то значну частину шляху, навіть на складних скелях, він пройде на ногах, при кожному зручному випадку переходячи з лазіння на ходьбу. Корпус спортсмена повинен бути вертикальним, при цьому не слід близько притискатися до скелі, як і сильно відхилятися від неї, перевантажуючи руки (рис. 9.2.). При підйомі краще зробити два невеликих кроку вгору, ніж один великий.
|
|
|
Рис. 9.2. Положення корпусу під час лазіння по скалам: а – правильно;
б – неправильно – корпус відхилено від скали; в – неправильно – тіло сильно розтягнуто, прижато до скали, відсутній обзір.
На складних, близьких до схилу скелях все частіше з'являються елементи лазіння. Здійснюється воно за допомогою рук і ніг, послідовно діють на опорах, за участю тулуба. Ноги продовжують нести основне навантаження, руки діють все активніше на захватах, зачепах, упорах. Дуже важливий прийом раціональної і красивою техніки, що має різнобічне застосування – в розпір. Така техніка постановки ніг забезпечує туристу стійку рівновагу.
Під час лазіння потрібно шукати зачіпки не дуже високо і не дуже далеко від себе. Розтягнуте положення корпусу веде до втрати впевненості в роботі рук і ніг, втрачається огляд. Краще завжди користуватися проміжними зачіпками на малих відстанях одна від одної.
В залежності від розташування точок опори ми хапаємо зачіпку горизонтально, збоку, стискаючи і захоплюючи її пальцями або використовуючи тертя. Пальці рук і долоні відіграють важливу роль при упорах і захопленнях. Оптимальне навантаження на зачіпки, як і на виступи, забезпечується в тому випадку, якщо вона прикладена перпендикулярно поверхні зачіпки.
Велике різноманіття форм розчленованого скельного рельєфу вимагає відповідних прийомів для їх проходження. Найбільш надійні та зручні захвату невеликого виступу, коли всі пальці обхоплюють його з різних сторін. Якщо виступ невеликого розміру у вигляді полички і за нього можна зачепитися тільки зверху кінцевими фалангами двох-трьох пальців руки, він називається зачіпкою (рис. 9.3.).
Рис. 9.3. Положення пальців на зацепкі: а – правильно; б - неправильно
У тонку вертикальну тріщину можна засунути два-три пальці і розклинити їх, впираючись великим пальцем в стінку (рис. 9.4., а) або в край тріщини (рис. 9.4., б). Можна здійснити розпір об скелю (рис. 9.4., в). У більш широкій тріщині можна заклинити кисть руки (рис. 9.4., г), здійснити розпір великим пальцем, підклавши його під долоню (мал. 9.4., д), або всією долонею (рис. 9.4., е).
Рис. 9.4. Проходження тріщин і розщілин різної ширини: а-в – за допомогою пальців; г-е – положення зап’ястя в розщілині; ж-і – положення кулака в розщілині.
Тріщину шириною з кулак проходять, як і тріщину шириною з долоню, шляхом поступової перестановки рук. У таку тріщину легко входить розкрита долоня, потім стиснута в кулак (мал. 9.4., ж). Часто рука в тріщину входить долонею вниз (рис. 9.4., з) або вгору (рис. 9.4., і). Стиснутий бічними стінками тріщини, кулак без особливих зусиль утримує вагу тіла. В окремих випадках вузьку тріщину зручніше використовувати як би на розрив (рис. 9.5.). Форма точок опори що часто застосовується – положення в упорі (рис. 9.6.).
Рис. 9.5. Положення двох рук в розщілині
| 
Рис. 9.6. Варіанти упорів зап’ястя руки
|
У будь-якому випадку до використання точки опори її слід перевірити і не допускати помилок у навантажені на неї (рис. 9.7.).
Часто доводиться лізти по тріщині боком, заклинюючи у ній передпліччя або плече. Всовуючи руку у глиб тріщини, заклинюється ліктьовий суглоб (мал. 9.8.). Вільна рука зовні тріщини відшукує точки опори для продовження руху. Вільну ногу також пересуваємо вгору по тріщині.
Рис. 9.7. Неправильне використання точки опори
| 
Рис. 9.8. Рух по розщілині заклинюючи корпус, руки і ноги
|
Під час лазіння по тріщинах будь-якої ширини і камінах обличчя повинно бути повернене в бік передбачуваних зачіпок і виступів. Потрапивши в складне становище, виправити що-небудь важко; значить, перед лазінням слід ретельно продумати маршрут підйому. Техніка подолання камінів залежить від їх ширини. У вузьких камінах застосовується техніка упорів, а в широких – розпір. Лазіння на терті в камінах грає головну роль.
У вузьких гладких камінах в додачу до розпів рук в роботі беруть участь сідниці, коліна і ступні ніг. Коліна упираються в передню стінку, обидві підошви – в задню (рис. 9.9., а). У камінах і тріщинах, в які може влізти хоча б одне плече, в якості точок опори крім ніг використовуються спина, сідниці, лікті. У каміні для упорів підошвами впираються в протилежні стінки, утримуючись на терті або чіпляючись за найменші нерівності. Спиною і сідницями при цьому впираються в стінки каміна. Руками просуваються вгору, відштовхуючись від задньої стінки каміна або знаходячи зачіпки на його передній стінці. У камінах середньої ширини обидві стопи впираються в протилежні стінки (рис. 9.9., б, в). Широкі каміни долають прийомами, показаними на рис. 9.9., г, д.
Лазити в камінах з рюкзаком неможливо – його слід витягати окремо на мотузці.
Найбільш стійке положення ніг при лазінні по скелях – опора на горизонтальну площадку всією підошвою. Стійкість зменшується по мірі зменшення опорної площадки для підошви та збільшення нахилу площадки.
Стійкість ніг на опорі залежить не тільки від величини і крутизни нахилу опори під ногою, але ще і від дії рук і розташування центру ваги тіла туриста. Робота рук повинна сприяти цьому.
Сучасне туристське взуття типу «вібрам» має досить хороше зчеплення підошви зі скелею. Велика тут роль тертя, за рахунок якого можна використовувати для опори навіть найменшу похилу поверхню (рис. 9.10.).
Стійке положення ноги може бути створене шляхом заклинювання ступні або всієї ноги у вертикальну розколину. Вертикальну розколину можна використовувати як ряд хороших сходинок шляхом почергового заклинювання ступні (рис. 9.11.).
Дві скельні площини які сходяться під тупим кутом утворюють так званий внутрішній кут. Наявність уступів і захоплень представляють зручну можливість руху у внутрішньому куті на розпірках. Права рука і нога знаходять опори на своїй стороні кута, ліва рука і нога – на протилежній (рис. 9.12.).
Внутрішні кути, які мають на стику стін досить широкі тріщини, відколи від основного масиву, плити які відшарувалися, проходяться так: широко розставлені ноги впираються в стіну кута, а руки, що тримаються за відкол, тягнуть його на себе (рис. 9.13.). Порядок рухів: рука – нога, нога – нога. Така техніка вимагає значних фізичних зусиль. Часто за допомогою упорів можна пройти внутрішні кути з гладкими стінами, а також скельні жолоби.
Подолання плит при русі вгору і на спуску відбувається на розпір за рахунок тертя (рис. 9.14.). При лазіння на терті треба уважно стежити, щоб між підошвами черевиків і скелями не було мокрої землі, бруду і піску, які можуть послужити причиною серйозного проковзування і навіть зриву.
Рис. 9.9. Варіанти руху в каміні: а-в – у каміні вузької і середньої ширини;
г-д – у широкому каміні
Рис. 9.10. Положення ніг на скальному рельєфі
| 
Рис. 9.11. Заклинювання ніг у розщілині
|
Рис. 9.12. Проходження внутрішнього кута
| 
Рис. 9.13. Варіанти проходження відколів
|
Рис. 9.14. Підйом і спуск по плитам
Рис. 9.15. Траверс по скалам: цифри – порядок руху ногами; а – неправильний перехрест ніг
Треба також пам'ятати, що розпластане по плиті положення тіла в під час лазіння на терті виключно небезпечно. Необхідно знайти таку точку напряму прикладання навантаження до площини, щоб забезпечити стабільне положення рівноваги, стійке положення на плиті.
При траверсах можна також застосовувати техніку «розтягування – упор», але рух відбувається не вгору, а вбік.
При траверсі слід знаходити і використовувати зачіпки не вище рівня очей. Рухатися треба невеликими приставними кроками. Будь яке занадто велике зміщення в напрямку руху може виявитися небезпечним, призвести до втрати рівноваги і зриву (рис. 9.15.).
Тераси з низькою стелею іноді доводиться долати повзучи на боці або на животі (рис. 9.16).
Проходження відвісів і навісів завжди сильно стомлює руки. Тут особливо важливо розподілити навантаження на ноги, що дозволить зберегти сили (рис. 9.17.).
Рис. 9.16. Подолання балкона з низькою стелею
|
Рис. 9.18. Рух з підсадкою: а – страховка ведучого; б – самостраховка для відомого |
Рис. 9.17. Послідовність проходження вільним лазінням невеликого скельного карнизу
|
Як видно з малюнків, при лазінні по скелях часто можуть бути використані спина, коліна, живіт. Але лазіння з використанням колін вельми обмежене. Навіть камінчик при опорі на нього коліном може викликати різку біль і як наслідок – втрату рівноваги і навіть зрив.
Короткі або нависаючі ділянки без зачіпок над місцем страховки долаються за допомогою партнера. Стаючи спочатку на стегно або зчеплені руки, а потім на плече товариша, дотягуються до зачіплювання або забивають гак. У цьому випадку необхідні відповідна самостраховка нижнього і страховка верхнього (рис. 9.18.).
Не часто зустрічаються на шляху туриста окремі форми скельного рельєфу (гострі вузькі гребені, відколи і відщепи) проходяться в комбінації розглянутих прийомів (рис. 9.19.).
Рис. 9.19. Подолання вузького гребня: а – відкинувшись; б – верхи по гребню
Усі прийоми техніки скелелазіння засновані на принципі найбільшої безпеки і найменшої витрати сил. Одна з головних заходів, що забезпечують безпеку пересування туриста, - страховка, а основний засіб здійснення її – мотузка. Як тільки з'являється можливість зриву (глибина), необхідно застосовувати мотузку.
Мотузку доводиться прив'язувати до страхувальної системи, кріпити до гаків і карабінів, використовувати для спусків і підйомів. Для всіх таких операцій турист повинен уміти в'язати різні вузли, щоб у залежності від обставин обрати той чи інший вузол і бути впевненим, що він не підведе в будь-якій ситуації.
10. Техніка зборки байдарки
(2 години)
Розбірна байдарка Таймень-2
Двомісна розбірна байдарка Таймень-2 призначена для туристичних походів і прогулянок у світлий час доби по річках зі спокійною течією, озерах і водосховищах з віддаленням від берега до 500м, при висоті хвиль не більше 0,15м.
Байдарка випускається в двох варіантах, що відрізняються матеріалом оболонки і наявністю водозахисного комплекту. Водозахисний комплект (фартух, дві спідниці і кришка люка) призначений для більш надійного захисту веслярів, внутрішнього простору байдарки і речей від води.
Вимоги по техніці безпеки
Користуватися байдаркою можуть тільки люди, які вміють плавати. Перед спуском на воду огляньте байдарку і переконайтеся у відсутності пошкоджень. Щоб уникнути крену, вантаж розташовується рівномірно по бортах і в краях байдарки. Гермо упаковки повинні бути заповнені вантажем не більше ніж на 3/4 об'єму і розміщуються в носі і кормі.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 562; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!