Акти Президента України та їх місце в системі джерел конституційного права України

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 11Следующая ⇒

У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об'єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак - різноманітність видів джерел конституційного права.

Згідно з ч.3 ст.106 Конституції України результатом застосування правових форм діяльності Президента України можуть бути два види актів – укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і є обов’язковими для виконання на всій території України. Більш детальну характеристику актів глави Української держави подано у Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом Президента № 346/93 від 20 серпня 1993 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними указами від 13.10.1993 р. №454/93, від 10.09.1994 р. №512/94 та від 27.01.1999 р. №70/99).

Розпорядженнями Президента України оформлюються:

1) доручення КМУ, міністерствам та іншим ЦОВВ;

2) рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також з питань роботи Адміністрації ПрУ;

3) призначення представників від України для участі у роботі м/н форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав;

4) призначення уповноважених ПрУ для представлення його інтересів у державних органах, установах та організаціях.

Рішення з інших питань оформлюються у вигляді указів Президента.

Додаткову норму до цього правила встановлено Законом «Про оборону України», що передбачає наявність ще двох видів президентських актів – директив і наказів Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Переважна більшість указів Президента є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правових норм. В той же час практика знає немало указів Президента нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. До того ж Президент України вводить у дію своїми указами рішення РНБОУ та ряду інших державних органів, що створюються при Президентові України.

Поняття і ознаки державного органу України

Державний орган - це одна особа або організована група осіб, спеціально призначені для реалізації державної влади в передбачених законом випадках. До числа державних органів ставляться, наприклад, суд, президент, парламент і т.д.

Основні ознаки державних органів:

а) створюються й функціонують у відповідності й на основі норм права;

б) відносна структурна й функціональна відособленість у механізмі держави по ознаці їхньої спеціалізації;

в) функціональна взаємодія один з одним у процесі реалізації кожним своїх повноважень, обов'язків.

Серед державних органів розрізняють:

а) єдиноначальні;

б) колегіальні;

в) органи законодавчої, виконавчої, судової влади й ін.

Система державних органів утворить так званий державний апарат.

Державний апарат - це частина механізму держави в особі системи його державних органів.

Державні підприємства, установи, організації - це організовані групи осіб, призначенням яких є виконання робіт, надання послуг населенню або державі в цілому, його окремим органам, посадовим особам.

Державні підприємства створюються для господарської діяльності в державному секторі економіки (наприклад, космічний зв'язок, виробництво вибухових речовин і ін.).

Державні установи роблять послуги, наприклад, у сфері освіти, медичного обслуговування й т.д.

Державні організації виконують роботи, роблять послуги, наприклад, у сфері будівництва, перевезень і т.д.

Билет №14

Поняття, ознаки та система місцевого самоврядування

Ст.140 КУ визначає, що «місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через ОМС: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

ОМС, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.»

У ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від21.05.1997 з останніми змінами від 09.12.11 у ст. 2. Надається поняття місцевого самоврядування

«1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.»

В ст.5 ЗУ зазначається, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення. А цю здатність громада може самостійно реалізувати тільки використовуючи різноманітні форми безпосереднього народовладдя. Тому законодавче визначення системи місцевого самоврядування є неповним і може розглядатися тільки як система суб’єктів місцевого самоврядування, або як система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані.

Під територіальною громадою розуміють жителів, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Під органами місцевого самоврядування розуміють структурно-організовані колективи службовців (або одного службовця), що наділяються владою в системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень, а під посадовими особами місцевого самоврядування - осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Порядок внесення змін до КУ

Порядок змін до КУ визначається розділом 13 КУ та Розділом 5 ЗУ «Про регламент ВРУ»

ВР включає до порядку денного сесії ВР законопроект про внесення змін до КУ для того, щоб направити його із зверненням ВР до КСУ для отримання висновку, передбаченого ст.159 КУ , попередньо схвалити законопроект і прийняти (ст.155 КУ) чи прийняти і направити його Президентові України для винесення на всеукраїнський референдум (частина перша ст 156 КУ) у незмінній редакції. Рішення про включення законопроекту про внесення змін до КУ до порядку денного сесії ВР приймається більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Ст.147 Регламента. 1. Підготовка законопроекту про внесення змін до КУ до попереднього схвалення його ВР (ст 155 КУ) або прийняття (частина перша ст 156 КУ) здійснюється лише після включення відповідного законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради. 10. Висновок КСУ щодо законопроекту про внесення змін до КУ є обов'язковим для розгляду Верховною Радою.

Питання про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до КУ (ст155 КУ) не може розглядатися ВР на останній сесії строку її повноважень. Питання про попереднє схвалення та подальший розгляд такого законопроекту включається до порядку денного першої сесії новообраної ВР без голосування.

Розділ XIII Конституції регламентує порядок внесення змін до КУ. Головним його призначенням є забезпечення стабільності конституційного ладу, що передбачає наступне: Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, відмінному від внесення змін до поточного законодавства, а також упровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства і держави.

Отже, ст. 154 цього розділу визначене коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким дана можливість ставити питання про зміну положень КУ. До них відносяться ПрУ і не менше 1/3 народних депутатів України від конституційного складу ВРУ. Лише вони можуть вносити законопроект про зміни в КУ на розгляд ВРУ. Це пояснюється тим, що саме вони є суб'єктами, які безпосередньо репрезентують Український народ. Нагадаємо, що для внесення звичайного законопроекту на розгляд ВРУ діючою Конституцією передбачене набагато ширше коло суб'єктів, яке охоплює Президента України, народних депутатів України, КМУ і НБУ.

З цієї статті також витікає, що конституційна ініціатива вказаних суб'єктів про внесення змін до КУ оформляється у вигляді законопроекту. Законопроект повинен бути представлений відповідно до Регламенту ВРУ у письмовій формі, з супровідною запискою, що містить обґрунтування необхідності розробки і ухвалення закону, а також, в необхідних випадках, з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з ухваленням і упровадженням закону, іншими матеріалами Й додатками. Якщо вказані вимоги не дотримані або ж форма представленого законопроекту не відповідає встановленим нормам, ВРУ може повернути законопроект його ініціатору.

Обмеження кола суб'єктів конституційної ініціативи з питань внесення змін в КУ, а також передбачення певного чіткого процесу здійснення цього права є істотною конституційною гарантією стабільності Конституції і обґрунтованості вимог внесення до неї змін.

Далі КУ встановлює, що законопроект про внесення змін до КУ попередньо повинна схвалити більшість конституційного складу ВРУ. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін в КУ вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВРУ за нього проголосувало не менше 2/3 від конституційного складу ВРУ.

Все відмічене вище торкається розділів: II «Права, свободи і обов'язки людини й громадянина», IV «ВРУ», V «Президент України», VI «КМУ. Інші органи виконавчої влади», VII «Прокуратура» VIII «Правосуддя», IX «Територіальний устрій України», X «АРК», XI «Місцеве самоврядування», XII «КСУ», XIV «Завершальні положення».

З цього загального порядку внесення змін до КУ є виключення. Вони торкаються можливості внесення змін до розділів І «Загальні положення», III «Вибори. Референдум» і XIII «Внесення змін до Конституції України». По-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо подання до ВРУ законопроектів про внесення змін в ці розділи є Президент України або не менше ніж 2/З від конституційного складу ВРУ. По-друге, законопроект про внесення змін в ці розділи КУ подається до ВРУ і приймається не менше ніж 2/3 від її конституційного складу. І, по-третє, він затверджується всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, і лише після цього набуває чинності. Тобто КУ встановлює ще складніший порядок внесення змін в ті розділи, які складають її фундаментальну основу, а це в свою чергу повинне запобігти будь-яким спробам зміни її сутності.

КУ встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін в розділи І, III і XIII з одного і того ж питання можливо лише до ВРУ наступного скликання. КУ проголосила, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають:

1) скасування або обмеження прав і свобод людини й громадянина. Це положення обумовлене тим, що в сучасних державах права і свободи людини й громадянина є непорушними і недоторканними, а тому, якщо законопроект, що змінює Конституцію, передбачає скасування або обмеження прав і свобод людини й громадянина, ВРУ зобов'язана його відхилити, а Конституцію залишити незмінною;

2) ліквідацію незалежності України. Остання проголошена ст.1 Конституції, де сказано, що Україна є суверенна, незалежна, демократична, соціальна і правова держава;

3) порушення територіальної цілісності України, що в свою чергу суперечить ст.2 Конституції, згідно якої територія України в межах існуючих кордонів цілісна і недоторканна.

КУ не може бути змінена також в умовах військового або надзвичайного положення. Під останнім мається на увазі особливий правовий режим діяльності державних органів, органів самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного положення направлений на дотримання безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій І епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного порядку під час масових порушень правопорядку, утворюючих загрозу життя і здоров'ю громадян, або спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України насильницьким шляхом.

КУ встановлює, що законопроект про внесення змін до КУ, який розглядався ВРУ, і закон не був прийнятий, може бути представлений до ВРУ повторно, не раніше ніж через рік з дня ухвалення рішення по цьому законопроекту. Тобто Конституція забороняє повторне подання до ВР одного і того ж законопроекту про внесення змін до неї, якщо ВР його вже розглядала і відхилювала, раніше ніж через рік з дня ухвалення рішення щодо цього законопроекту.

КУ також передбачено, що ВРУ протягом всього терміну своїх повноважень не може двічі змінювати одні і ті ж положення КУ.

Всі законопроекти про внесення змін в КУ розглядаються ВРУ за наявності висновку КСУ. Останній повинен сформулювати мотивований висновок щодо відповідності законопроекту наступним вимогам:

1) чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи людини і громадянина;

2) чи не направлений він на ліквідацію незалежності України;

3) чи не порушується територіальна цілісність України;

4) за яких умов передбачається внесення змін в КУ;

5) чи не розглядається законопроект ВРУ повторно, протягом року з дня винесення ухвали щодо аналогічного законопроекту;

6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що ВРУ протягом терміну своїх повноважень не може двічі змінювати одні і ті ж положення КУ.

Висновок КСУ щодо конституційності законопроекту є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Без нього ВРУ не може прийняти законопроект до свого розгляду.

Контрольна функція ВРУ

Не меншого значення для подальшого розвитку парламентаризму в Україні має вдосконалення контрольної функції ВРУ. КУ визначає лише основні форми здійснення контрольної функції ВРУ:

- парламентський контроль у межах, визначених КУ (п.33 ст.85);

- контроль за виконанням Державного бюджету України (п.4 ст.85);

- контроль за діяльністю КМУ відповідно до Конституції (п. 13 ст. 85);

- контроль щодо АРК (п.28 ст.85);

- заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого ВРУ з прав людини (п. 17 ст. 85);

- прийняття рішення ВР про направлення запиту до ПрУ на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету ВРУ, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу ВРУ (п.34 ст.85). – білет 32.1

Між тим згідно з розділом VI "Парламентський контроль ВРУ" Регламенту ВР парламент відповідно до встановлених Конституцією повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм, а також за посадовими особами, яких вона обирає, призначає або затверджує.

Стаття 161. Контроль за виконанням закону про Державний бюджет України

1. Контроль за виконанням Державного бюджету України здійснює ВР як безпосередньо, так і через Рахункову палату.

2. Уповноважений ЦОВВ у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів ВР місячний звіт до 15-го числа наступного місяця.

3. Зведені показники місячних звітів до 25 числа місяця, наступного за звітним.

4. Квартальний звіт - через 35 днів після закінчення звітного кварталу.

5. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається КМУ не пізніше 1 квітня року, наступного за звітним.

6. Комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, у двотижневий строк з дня отримання відповідних висновків та пропозицій Рахункової палати готує та подає на розгляд ВР проект постанови щодо річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

Стаття 227. Розгляд питання про схвалення Програми діяльності КМУ

Програма КМУ

1.Протягом місяця після сформування КМУ подає Програму до ВР разом з Постановою ВР про її схвалення.

2. Наступного дня Голова ВР направляє Програму до комітетів та фракцій.

3. Питання про схвалення Програми діяльності КМУ розглядається на пленарному засіданні у 15-денний строк після її надходження до ВР. Це питання включається до порядку денного відповідної сесії ВР без голосування.

4. Під час схвалення можливе обговорення та виступи нар.депутатів. Програму представляє Пр.-Міністр особисто та відповідає на запитання.

5. За результатами розгляду Програми діяльності КМУ ВР може:

1) схвалити Програму діяльності КМУ;

2) надати КМУ можливість доопрацювати Програму діяльності КМУ з урахуванням зауважень і пропозицій, висловлених при її обговоренні – це тільки 1 раз.

Якщо не схвалена, то Програма вважається неприйнятою. Повторно подається цім КМУ через рік.

Звітування КМУ

1. ВР 1 раз на рік розглядає звіт КМУ про хід і результати виконання схваленої нею Програми діяльності. Звіт про хід і результати виконання Програми діяльності подається КМУ у 45-денний строк після закінчення календарного року.

2. ВР за пропозицією Голови ВРУ або не менш як трьох комітетів, або не менш як однієї третини народних депутатів (150) може в будь-який час прийняти рішення про позачерговий звіт КМУ з питань, зазначених у частині першій цієї статті.

3. Щорічний звіт КМУ про хід і результати виконання не пізніш як за 15 днів, а позачерговий звіт - не пізніш як за 3 дні до розгляду на пленарному засіданні ВР передається комітетам, а також надається народним депутатам. Доповідає Пр.-міністр, або перший віце-пр.м.

4. Після заслуховування – обговорення. За підсумками приймається Постанова ВР.

5. У разі незадовільності діяльності КМУ ВР, за вимогами ст. 87 КУ може прийняти резолюцію недовіри КМУ без додаткового включення цього питання до порядку денного пленарного засідання ВР. Рішення приймається більшістю. Розглядається не більш 1 разу на чергової сесії ВР, не раніше 1 року після схвалення Програми.

6. У пленарному тижні ВР, у п'ятницю з 10 до 11 год. проводиться "година запитань до Уряду". Теми «запитань» вносяться Погоджувальної Радої. Запитання від ДФ/ДГ (гарантоване 1 запитання), нар. депутатів усно або письмове.

Питання щодо дострокового припинення повноважень ВР АРК

1. Пропозиція (проект Постанови ВР) вноситься Головою ВР або не менш 45 нар.депутатів лише за наявності висновку КСУ щодо порушення КУ або ЗУ.

2. Голова ВР не пізніше 7 днів з подання пропозиції визначає дату розгляду на плен.засіданні. Підготовку та попередній розгляд проводить відповідний комітет ВР.

2. Процедура «повного» обговорення з виступом представника АРК та відповідей на запитання.

3. Рішення приймається більшістю (226). Одночасно приймається Постанова про проведення позачергових виборів до ВР АРК.

4. Якщо рішення не приймається, пропозиція вважається відхиленою. З тих же підстав нове внесення неможливе.

Щорічні письмові звіти та інформація посадових осіб, щодо яких ВР надає згоду на призначення їх на посаду або призначає чи обирає на посади (крім суддів КСУ та суддів судів загальної юрисдикції), у передбачених законом випадках або на виконання рішення ВР, подаються до ВР і надаються нар. депутатам. Можливе і заслуховування на пленарному засіданні.

Билет №30

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 535; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!