Описати та охарактеризувати поняття «Людмна -Оператор»та характеристику помилок які зв’язані з цим поняттям.
Людина Оператор- людина, що бере участь у керуванні об'єктами і системами і є складовим елементом системи "людина — машина". Може виступати як приймач і ретранслятор інформації, аналізувати інформацію і приймати рішення, розробляти керуючі команди, контролювати справність елементів системи, програмувати роботу системи та її вузлів чи бути виконавцем тієї або ін. команди. Л.-о. може сприймати передавати інформацію одночасно по різноманітних каналах (зір, слух, мова, дотик тощо), може раціонально використовувати надлишкову інформацію, здатна після певного навчання діяти в системах керування з різними функціональними й структурними схемами тощо. Розподіл функцій між Л.-о. і автоматами в керованих системах визначається властивостями, якими людина поступається перед автоматами (малою пропускною здатністю, порівняно швидкою втомлюваністю, здатністю відволікатися й забувати, великою залежністю від зовн. впливів тощо
Операторська діяльність як особливий вид діяльності сформувалась у зв'язку з досягненнями науково-технічного прогресу, розвитком технічних систем і систем управління ними. Останнє висуває нові вимоги до людини-оператора, які пов'язані з прийманням і переробкою інформації, прийняттям відповідальних рішень у ситуаціях дефіциту часу.
33.Описати функціональну схему аналізаторів та спільні властивості аналізаторів
Центральною частиною аналізатора є відповідна зона головного мозку. Периферична частина — рецептори, які знаходяться на поверхні тіла для сприймання зовнішньої інформації чи знаходиться у внутрішніх системах і органах для сприймання інформації про їх стан (зовнішні рецептори в звичайному спілкуванні звуть органами почуттів). Провідні нервові шляхи з'єднують рецептори з відповідними зонами мозку.
|
|
|
Залежно від специфіки отримання сигналів аналізатори розрізняють:
зовнішні — зоровий (рецептор — око); слуховий (рецептор — вухо); тактильний, больовий, температурний (рецептори шкіри); нюховий (рецептор в носовій порожнині); смаковий (рецептори на поверхні язика і піднебіння);
внутрішні — аналізатори тиску; кінестетичні (рецептори в м'язах і сухожилля); вестибулярний (рецептор в порожнині вуха); спеціальні, що розташовані у внутрішніх органах і порожнині тіла.
Основні параметри аналізаторів:
1. Абсолютна чутливість до інтенсивності сигналу (абсолютний поріг відчуття з інтенсивності) — характеризується мінімальним значенням впливу подразника, під час подразнення якого виникає відчуття. Залежно від виду подразника абсолютний поріг змінюється в одиницях енергії, тиску, температури, кількості чи концентрації речовини і таке інше. Мінімально адекватну відчутну інтенсивність сигналу прийнято розуміти як нижній поріг відчуття.
|
|
|
Психофізичними експериментами встановлено, що величина відчуття змінюється повільніше, ніж сила подразника. 
34.Охарактеризуйте аналізатори людиниПід впливом змін умов навколишнього середовища в організмі людини формується інформація про необхідність зміни організації життєвих процесів з метою запобігання ушкодженню та загибелі організму. Зв'язок людини з навколишнім середовищем здійснюється за допомогою аналізаторів, котрі сприймають та передають інформацію в кору великих півкуль головного мозку.
Зоровий аналізатор має виняткове значення в житті людини та у її відносинах з навколишнім світом. Завдяки зору людина розрізняє форму,розміри, колір предмета, відстань, на котрій він знаходиться. Зоровий аналізатор складається з ока, зорового нерва та зорового центру, розташованого в потиличній частині кори головного мозку.Слух — здатність організму сприймати та розрізняти звукові коливання за допомогою слухового аналізатора. Людське вухо здатне сприймати звуки з частотами від 16 до 20 000 Гц.Сприймальною частиною звукового аналізатора є вухо. Воно поділяється на три відділи: зовнішнє, середнє і внутрішнє.Нюх — це здатність сприймати запахи. Ця здатність здійснюється черезнюховий аналізатор. Рецептором нюхового аналізатора є нервові клітини розташовані в слизовій оболонці верхнього та частково середнього носових ходів.Абсолютний поріг нюхових відчуттів у людини вимірюється частками міліграма речовини на літр повітря.Приємні запахи сприяють покращенню самопочуття людини, а неприємні можуть пригнічувати, викликаючи негативні реакції. Смак — відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин,розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з котрою існує чотири елементарні смакові відчуття:солодкого, гіркого, кислого, солоного.Дотик — складне відчуття, яке виникає при подразненні рецепторів шкіри,зовнішніх поверхонь слизових оболонок та м'язево-суглобового апарату.Зовнішні механічні, температурні, хімічні та інші подразники сприймаються перш за все шкірним аналізатором.Шкірний аналізатор складається з тактильних, температурних, больових та рухових відчуттів.Рухові реакції, пов'язані з м'язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі.Всі рухові реакції за характером м'язових скорочень поділяються на двікатегорії: реакції, котрі забезпечують тонус м'язових волокон — тривалітонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи.Аналізатори мають ряд властивостей: висока чутливість до адекватних подразників. Мірою кількісної оцінки чутливості є порогова інтенсивність подразника,, дія якого викликає відчуття;диференціальна (розрізняльна) чутливість. Аналізатори мають здатність виявляти відмінності за інтенсивністю подразника. Існує диференціальний поріг (найменша величина, на котру необхідно змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття). аналізатори пристосовують рівень своєї чутливості до інтенсивностіподразника (адаптація). Завдяки адаптації при високих інтенсивностяхподразників чутливість знижується, а при низьких підвищується; здатність аналізаторів тренуватися, що знаходить прояв і у підвищеннічутливості та в прискоренні адаптації; здатність певний час зберігати відчуття після припинення і діїподразника.
|
|
|
|
|
|
35. Антропометричні характеристики людини.Антропометричні характеристики визначаються розмірами тіла людини і його окремих частин і використовуються для проектування найбільш раціональних, а значить і безпечних умов праці, так як вони дозволяють розраховувати просторову організацію робочого місця, встановлювати зони досяжності і видимості, розміри конструктивних параметрів робочого місця і пристосувань (висота, ширина, довжина, глибина і т. п.)
У своїй професійній діяльності кожна людина виконує певні рухи, наприклад, пов'язані з перенесенням вантажу, натисканням на важелі, тумблери, переміщенням тіла у просторі тощо. Робочий рух — це результат дії складного апарату опори та руху, який охоплює групи м'язів, суглоби, сухожилки, провідникову частину рухового аналізатора, відповідні рухові центри ЦНС,1Вивчення професійних поз та рухів потребує знання різних антропометричних показників, основними з яких є лінійні розміри тіла
Характеристикою робочих рухів е сила м'язів — величина максимального зусилля, яке розвиває група м'язів, бере участь у виконанні робочої операції або її елемента. Наступною характеристикою робочих рухів є їх траєкторія. Оптимальними є еліптичні та кругові плавні рухи, що переходять один в одного. Кожний, навіть найпростіший, робочий рух здійснюється за фізичними законами. При цьому поняття кістки, м'яза відповідає поняттю важеля, сили, а самі рухи розглядають з позицій законів механіки. При розрахунку механічних змінних, які характеризують рух частин тіла, використовують уявлення про систему, яка складається з шарнірних ланок і центрів обертання у місцях суглобових поверхонь і ланок важелів у вигляді кісткових сегментів.
Цілеспрямованість та організованість рухів тіла людини і його частин досягаються розподілом зусиль у різних м'язах та їх групах; ЦНС належить координаційна роль.
Біомеханіка, яка вивчає фізіологічні та фізичні закономірності рухів людини, використовує дані механіки, анатомії та фізіології.
Вивчення професійних поз та рухів потребує знання різних антропометричних показників, основними з яких є лінійні розміри тіла (рис. 3.5). їх використовують конструктори, дизайнери при конструюванні обладнання, пультів управління, параметрів робочого місця, робочих меблів тощо.
Робочий рух характеризується максимальним обсягом, який визначається довжиною ланок, що входять у систему руху, будовою суглоба, робочою позою, індивідуальними особливостями (стать, вік, тренованість). Так, максимальний обсяг хапальних рухів рук визначається амплітудою руху у плечовому суглобі, довжиною верхньої кінцівки та зростом робітника.
36.Описати,навести характеристики та характери правильної організації режиму працездатності людини.
Працездатність — це функціональні можливості організму, які характеризуються кількістю та якістю виконаної роботи при максимальній її інтенсивності або тривалості.
Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специфічну, тобто здатність виконувати певний вид діяльності.
Працездатність людини зумовлена станом здоров'я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму. Оцінюють її часто за виробничими показниками (час виконання операції, кількість робочих рухів за одиницю часу, тривалість мікропауз, наявність браку в роботі тощо). Проте слід пам'ятати, що на ці показники впливають фактори, пов'язані з організацією трудового процесу (механізація та автоматизація, конструкція обладнання, режим праці та відпочинку, устаткування робочого місця тощо). Тому найбільш інформативними є показники функціонального стану ЦНС, ССС, ДС, системи крові, м'язової тканини, ендокринних органів тощо.
Зміна працездатності протягом робочого дня проходить три стадії (див. рис. 3.3). Перша називається стадією втягування у роботу, яка полягає в переході функціональних систем організму до робочого стану і характеризується підвищенням працездатності. Початок будь-якої роботи проходить за умов нестачі кисню, оскільки органи дихання та серцево-судинна система ще не досягли робочого рівня і не постачають робочі органи достатньою кількістю кисню. Для забезпечення необхідного рівня активності вегетативних функцій також потрібен час. Крім того, перехід організму із стану спокою у діяльний стан супроводжується налагодженням координаційних зв'язків між нервовими центрами та робочими органами функціональної системи.
Друга стадія динаміки працездатності протягом робочого дня називається стадією стійкої працездатності, яка характеризується високим постійним рівнем. Рухові та сенсорні функції характеризуються відносною стабільністю. Рівень коливань окремих функцій становить В—16 % для рухового і сенсорного апарату, 20—30 % — для ССС і ДС. Стадія стійкої працездатності замінюється стадією її зниження внаслідок розвинення втоми (третя стадія — стадія розвинення втоми). При цьому знижується продуктивність праці, з'являється суб'єктивне почуття стомленості. Прояв утоми може настати вже в першій половині робочого дня. Протягом обідньої перерви працездатність може відновитись цілком або частково, залежно від організації перерви. Відновлення роботи після перерви супроводжується розвитком стадії втягування у роботу, яка змінюється стадією стійкої працездатності, що переходить у стадію розвинення втоми (див. рис. 3.3). Тривалість цих стадій та рівень, на якому встановлюється працездатність у першій і другій половинах робочого дня, відрізняються і часто характеризуються нижчою працездатністю та швидшим розвиненням втоми. Працездатність людини може змінюватись відповідно до природних (біологічних) ритмів психофізіологічних функцій (добові, тижневі, місячні, річні). Так, протягом доби (добовий, або циркадний ритм) простежуються два періоди високого рівня фізіологічних функцій: між 8— 12-ю та 16—18-ю годинами.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 381; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!