Рівень годівлі та основні умови утримання для свиноматок
При інтенсивному використанні
| Показники | Підготовка до парування ремонтних свинок | Поросність | Підсисний період (26…45 діб) | Підготовка до парування свиноматок після відлучення поросят | ||
| перша половина, 1…50 діб | друга половина, 51…100 діб | глибока поросність, 101…115 діб | ||||
| Жива маса, кг | 120…140 | 140…160 | 160…200 | 200…220 | 180…200 | 160…180 |
| Кількість кормів за добу, к. од. | 2,6 | 2,2 | 2,6 | 3,2 | 6,8 | 3,0 |
| Перетравного протеїну на 1 к. од., г | 100 | 100 | 100 | 100 | 110 | 100 |
| Води на добу (для напування), л | 6,0 | 8,0 | 10,0 | 8…10 | 22 (на свиноматку і приплід) | 7,8 |
| Ніпельна напувалка, подача л/хв. | мінімум 3…4 | |||||
| Система утримання і кількість голів у групі | групова вільно-вигульна, 8…12 | групова, 10…12 | вигульна, 10…12 | індиві-дуальна | індиві-дуальна | групова 8…12 |
| Температура повітря, оС | 16…18 | 16-18 | 16…18 | 16…18 | 18-22 | 16…18 |
| Відносна вологість, % | 65…75 | 65-75 | 65…75 | 65…75 | 65…70 | 65…70 |
| Площа станка на 1 голову, м2 | 1,8…2,0 | 1,8…2,0 | 2,0…2,2 | 5 | 5,0…2,5 | 1,8…2,2 |
| Фронт годівлі на 1 голову, см | 35 | 40…45 | 40…45 | 45 | 45 | 45 |
Разом з тим слід зазначити, що в перші дні життя необхідні поживні речовини поросята одержують з материнським молоком. Але починаючи з 2…3-го тижня потреба в них значно підвищується, а кількість молока у свиноматок зменшується. Тому для повного забезпечення поросят поживними речовинами їх необхідно по можливості підгодовувати різними кормами.
|
|
|
Визначено, що за перший місяць життя витрати на 1 кг приросту маси тіла поросят на 85% перекриваються за рахунок материнського молока і лише на 15% – за рахунок підгодівлі. Протягом другого місяця витрати материнського молока на приріст маси тіла зменшуються до 30%, а за рахунок підгодівлі збільшуються до 70%. В середньому за молочний період на одержання приросту витрачається поживних речовин за рахунок молока свиноматки 45%, підгодівлі – 55%.
Поросята народжуються з недосконалою системою терморегуляції. До 40…45% енергії використаних кормів витрачається на підтримку температури тіла. Утримання поросят у свинарниках-маточниках з мікрокліматом, який не відповідає зооветеринарним нормативам, призводить до масових захворювань органів травлення і дихання. Тому забезпечення відповідного температурно-вологісного режиму при вирощуванні поросят, як і якість годівлі, важливі для успішного ведення галузі свинарства. Основні технологічні потреби при вирощуванні молодняку наведені у таблиці 62.
Завершальним етапом у виробництві свинини є відгодівля. Мета відгодівлі свиней – одержання у якнайкоротші строки найбільшої кількості високоякісного м’яса і сала при мінімальних витратах кормів та ін.
|
|
|
Для забезпечення ефективності відгодівлі у господарстві необхідно дотримуватися основних технологічних параметрів (табл. 63).
Таблиця 62
Основні технологічні вимоги при вирощуванні молодняку
| Показники | Вік, днів | ||||
| 2…7 | 8...21 | 22…60 | 61…75 | 76…120 | |
| Жива маса, кг (мінімальна) | 2,0 | 4,5 | 17,0 | 20,0 | 38,0 |
| Приріст за добу, г (мінімальний) | 140 | 180 | 320 | 200 | 400 |
| Кількість корму за добу, к. од. | 0,20 | 0,25 | 0,70 | 1,5 | 1,8 |
| Перетравного протеїну на 1 к. од., г | 152 | 152 | 120 | 120 | 120 |
| Води на добу (для напування), л | 0,1 | 0,3 | 0,5 | 1,5 | 1,8 |
| Ніпельна напувалка, подача л/хв. | 0,5…1,0 | 0,8…1,5 | |||
| Температура повітря, оС | 22…28 | 22…28 | 22…24 | 18…20 | 16…18 |
| Відносна вологість, % | 60…65 | 60…65 | 60…65 | 60…65 | 60…65 |
| Кількість тварин у групі, голів | погніздово | не>25 | |||
| Площа станка на 1 голову, м2: | 2,5 на гніздо | 0,35…0,40 | |||
| Фронт годівлі на голову, см | 10…15 | 10…15 | 10…15 | 20…25 | |
Таблиця 63
Основні технологічні вимоги при відгодівлі свиней
| Показники | Вік, днів | ||||||
| 121…150 | 151…180 | 181…210 | 211…240 | 241…270 | |||
| Жива маса, кг (мінімальна) | 50 | 63 | 77 | 92 | 110 | ||
| Середньодобовий приріст, г (мінімальний) | 420 | 450 | 480 | 500 | 600 | ||
| Кількість корму за добу, к. од. | 2,2 | 2,5 | 3,0 | 3,4 | 3,7 | ||
| Перетравного протеїну на 1 к. од., г | 100 | 100 | 90 | 90 | 90 | ||
| Води на добу (для напування), л | 2,0 | 3,0 | 4,5 | 5,0 | 5,0 | ||
| Ніпельна напувалка, подача л/хв. | 1…3
| ||||||
| Система утримання | безвигульна | ||||||
| Температура повітря, оС | 18…20 | ||||||
| Відносна вологість, % | 70…75 | ||||||
| Кількість тварин у групі, голів | 10…12, гранично 25 | ||||||
| Площа станка на 1 голову, м2: | 0,65…0,80 | ||||||
| Фронт годівлі на голову, см | 30…35 | ||||||
В умовах неспеціалізованих господарств, як і в спецгоспах, можливі два види відгодівлі свиней: м’ясна з різновидністю – беконна і відгодівля свиней до жирних кондицій.
Виробництво свинини в особистих підсобних
Господарствах
Розвитку особистих підсобних господарств сьогодні приділяється особлива увага. При розвитку різних форм приватної власності на базі особистих підсобних господарств формуються фермерські господарства. Крім того, фермерські господарства створюються й окремо. Цей процес дуже динамічний. Так, досвід зарубіжних країн показує, що існують сімейні ферми з повною зайнятістю власника, ферми напівуправлінського типу, незалежні управлінські ферми, інтегровані управлінські ферми, сільськогосподарські володіння несімейних кооперацій та інші форми. Але в будь-якому випадку свинарські господарства потребують для розв’язання певних проблем наукових рішень і нетрадиційних підходів в організації зоотехнічної служби.
|
|
|
У процесі реформування майнових та земельних відносин, структурної перебудови в агропромисловому комплексі прискорено розвиваються особисті підсобні господарства громадян. Такі господарства не тільки забезпечують самі себе продуктами харчування, а й постачають їх на ринок. Особисті господарства протягом останніх років відіграють дуже важливу роль у забезпеченні населення продуктами харчування та нагромадженні продовольчих ресурсів держави, великою мірою впливають на формування цін на продовольчому ринку.
Перед сільськогосподарськими органами на місцях стоїть завдання розробити і здійснити конкретні заходи по збільшенню продажу особистим підсобним господарствам висококласного молодняку свней. У перспективі необхідно буде створити спеціальні зоотехнічні служби по забезпеченню наукового ведення і координації селекційної роботи в межах невеликих особистих господарств.
Розвиток особистих підсобних господарств та повне використання їх можливостей для виробництва м’яса сприяє поліпшенню постачання населення продуктами харчування.
Технічні особливості утримання свиней в особистих господарствах дуже різноманітні. Відмічаємо, що суттєвих змін в зоогігієнічних параметрах мікроклімату громадських і особистих ферм не повинно бути. Будівлі для утримання свиней в особистих підсобних господарствах повинні забезпечувати такий мікроклімат, який створював би умови для збереження здоров’я тварини і одержання від неї максимальної продуктивності. Основні умови при будівництві і використанні приміщень для утримання свиней в особистих підсобних господарствах такі самі, як і для громадських свинарників.
В особистих підсобних господарствах при організації відгодівлі свиней можна користуватись загальними вимогами щодо розведення свиней в спеціалізованих господарствах. Відгодівлю треба вести до живої маси, яка забезпечує високу ефективність реалізації енергії росту свині. Взагалі свині ростуть інтенсивно з меншими витратами корму до живої маси 120…130 кг. Але іноді ринкові ціни, які зумовлені попитом населення на нежирну свинину, можуть вносити свої корективи по організації відгодівлі до інших вагових категорій – 90…110 кг. В особистих господарствах для відгодівлі краще використовувати свиней м’ясних порід – ландрас, дюрок, полтавська м'ясна, українська м’ясна або помісей, одержаних від кнурів м’ясних порід чи спеціалізованих м’ясних типів і ліній.
Особисті підсобні господарства, насамперед, повинні забезпечувати продукцією, яку виробляють, потреби сім’ї. Залишки реалізуються на ринку, а продукція, вироблена за договорами, – в господарствах або споживчій кооперації. Поряд з тим, вироблену за тривалий період продукцію використовують не в той же час, а заготовлюють про запас.
Забій свиней та первинна обробка свинини. В присадибному господарстві технологія забою тварин, переробки свинини і виготовлення різноманітних виробів має свої традиційні особливості, які відмінні від промислових заводських технологій.
Основні технологічні аспекти такі. Перед забоєм свиней не годують протягом 10…15 год., а дають тільки чисту воду. Забивають їх на спеціально підготовленому майданчику. Для цього роблять П-подібну стійку висотою 1,5…2 м, встановлюють настил для розробки туші. При забої свині удар наносять дуже гострим ножем в основу шиї в бік грудної клітки і перерізують сонну артерію. Такий спосіб забезпечує найкраще знекровлення туші. Іноді свиней забивають ударом у грудну клітку – ділянку серця.
Для кращого знекровлення тушу підвішують на П-подібну стійку. Чим менше крові залишається в туші, тим довше зберігається свинина і кращі її смакові якості. Тушу підвішують за задні кінцівки, для чого в ділянці скакальних суглобів роблять надрізи, в які вставляють гачки або міцну палку. Дуже часто тушу обробляють на землі в горизонтальному положенні.
Обробку туш проводять різними способами: знімають шкіру, обпалюють соломою чи паяльною лампою, ошпарюють окропом.
Смакові якості сала і м’яса кращі при обпалюванні туші соломою, але при цьому треба стежити, щоб не було обгорання і утворення тріщин. Після обробки шкіра повинна бути гладенькою і мати злегка підпечений вигляд. Обпалену шкіру змочують водою, а потім обшкрібають ножем поверхню.
Оброблену тушу нутрують. По білій лінії роблять розріз від грудної клітки до заднього кінця тулуба. Послідовно виймають шлунок, кишечник, печінку. З печінки одразу виймають жовчний міхур. З теплих кишок і шлунка відокремлюють жир, випускають вміст і промивають. Далі вирізують діафрагму, разом виймаючи легені й серце. Серце розрізують і видаляють з нього згустки крові. Внутрішню поверхню туші протирають чистою сухою тканиною. При цьому мити її не можна, бо це призводить до псування м’яса. Від туші відокремлюють кінцівки, голову, після чого розпилюють її по хребту, досить часто тушу рубають сокирою, що псує її товарний вигляд. Напівтушам дають охолонути в підвішеному стані. Після витирання їх розробляють. Із свинини готують найрізноманітніші вироби і страви: солоний шпик, окороки, ковбаси тощо.
Виготовлення шпику. Для виготовлення солоного шпику використовують сало з хребтової і бокової частин туші. Сало знімають смугами шириною 8…10 см і довжиною 20…30 см, засолюють в щільних дерев’яних ящиках. На дно ящика насипають шар крупної солі, на яку викладають сало (шкірою вниз) на відстані від стінок і між собою 0,5…1,0 см, засипають сіллю і вкладають інший шар сала. Останній шар вкривають пергаментним папером або білою тканиною. На 15 кг шпику потрібно 1 кг солі.
Через 5…8 днів просолений шпик можна очистити від солі і обробити спеціями – пахучим або гірким перцем. Перець змішують з сіллю 1:1 і одержаною сумішшю обробляють шматки шпику.
Для тривалого зберігання готовий просолений шпик вкладають у ящики, на дно яких засипають шар (2…3 см) житнього борошна. Борошно засипають також між боковими стінками, шматками шпику і зверху. Шпик вкривають пергаментом або білою тканиною, закривають ящик і ставлять у прохолодне місце на тривале зберігання. Такий шпик довго зберігається, жир не окислюється і не старіє, сало дуже приємне на смак.
Виготовлення окороків. Їх виробляють з молодої нежирної свинини. Для цього окости відрізують від охололої туші, обрізують їх від пахвинок, хвостових хребців і закруглюють. На ніжці для підвішування окорока роблять розрізи.
Готові окороки засолюють. Для сухого способу соління використовують дерев’яні бочки з отвором у дні. На дно бочки кладуть шар сухої солі, а окороки солять солоною сумішшю, яку готують так: 1 кг солі, 160 г цукру і 40 г селітри. Окороки кладуть у бочки донизу шкірою. Щілини між стінками бочки і окороками засипають солоною сумішшю. Через три дні окороки перекладають – верхні вниз, нижні – наверх. Процес просолювання триває 2…3 тижні, після чого окороки очищають від солі, обвітрюють у підвішеному стані в сухому прохолодному місці.
Для соління в розсолі використовують бочки або кадки. Розчин готують з розрахунку на 10 кг свинини 0,7 кг солі, 2 кг цукру і 50 г селітри. Окороки вкладають щільно, шкірою вниз. Між ними кладуть спеції, а потім заливають перевареним охолодженим розсолом до повного покривання окороків. Після цього їх накривають кришкою і ставлять вантаж. Процес соління триває 1…2 міс. Солоні окороки провітрюють у сухому прохолодному місці.
Копчені окороки. Для надання пряного смаку і тривалого зберігання окороки коптять. В домашніх умовах для цього застосовують спеціально зроблений пристрій, який складається з бочки або квадратного дерев’яного короба (рис. 75).
Рис. 75. Домашня коптильня з короба
а –загальний вигляд; б – розріз; 1 – під топок; 2 – корпус короба без дна і кришки; 3 – вішалка з продукцією; 5 – цегла; 6 – ґрунт
Коптильню роблять так: риють канаву, накривають листами товстого заліза, засипають шаром землі, на одному боці встановлюють бочку без дна або короб і обсипають також землею. Висота короба (бочки) 1,2…1,5 м. З іншого кінця канави роблять вогнище. У бочці (коробі) у верхній частині встановлюють планки, на які підвішують окороки.
Як паливо для коптіння використовують деревину фруктових порід – яблуні, груші, вишні або щільних порід – дуба, бука. Зверху дрова засипають дрібними стружками, щоб утворювалася велика кількість диму. Для надання окорокам аромату і смаку зверху дров кладуть ароматні трави і кущі: полин, м’яту, тмин тощо. Перед коптінням окороки обробляють і обвішують двома шарами марлі для збереження чистоти.
Гаряче коптіння застосовують, коли не розраховують на тривале зберігання окороків. Попередньо їх вимочують в холодній воді протягом 3…5 год., залежно від ступеня їх солоності і обшивають марлею. При такому методі коптіння температура диму на виході повинна бути 80…100°С. Тривалість коптіння становить 5…6 год. Прокопчені окороки вішають у прохолодне місце, знімають марлю і обгортають щільним папером з метою запобігання висиханню.
Холодне коптіння використовують для виготовлення окороків на тривале зберігання. Окороки попередньо готують за такою ж технологією, що і для гарячого коптіння. Процес коптіння триває протягом 2…4 діб при температурі диму на рівні окороків 20…25°С. Цей метод забезпечує втрату рідини окорока і добру насиченість димом. Після коптіння окороки зберігають у прохолодному приміщенні 15…30 діб.
Холодним способом коптять корейку і грудинку, які попередньо проходять стадію соління.
Широкий розвиток присадибного свинарства зумовлений як господарсько-корисними якостями і біологічними особливостями свиней, які вигідно відрізняються від інших видів тварин, так і різноманітністю виробів і блюд, які готують із свинини.
Р о з д і л 8
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1108; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!