Логія «Педагогічна підтримка дитини в системі освіти».
Під «педагогічною підтримкою» російські науковці розуміють превентивну та оперативну допомогу дітям у вирішенні індивіду-альних проблем, пов’язаних з фізичним та психічним здоров’ям, соціальним та економічним становищем, успішним просуванням у навчанні, розумінням та усвідомленням шкільних правил, про-фесійного та етичного вибору (самовизначення).
У зв’язку з цим у вихованні на сучасному етапі висунуті такі пріоритети:
1) допомога дітям у вирішенні конфліктів з однолітками та до-рослими;
353
2) підтримка у спілкуванні;
3) допомога в засвоєнні навчальних програм;
4) допомога в організації дозвілля та розвитку індивідуальних творчих здібностей дитини;
5) підтримка фізичного та психічного здоров’я учнів. Особливістю роботи класного керівника в системі «педагогіч-
ної підтримки» є здатність педагога до виявлення особистісно значущої для школяра життєвої проблеми та проектування стра-тегії й тактики її вирішення.
Щоб забезпечити ці напрями педагогічної підготовки, на дум-ку науковців, необхідно кардинально змінити зміст підготовки педагогів для того, щоб вони змогли надавати допомогу дітям у формуванні адекватної самооцінки, «Я-концепції»; у само-пізнанні, оволодінні способами вирішення конфліктів з одноліт-ками, батьками, вчителями.
Заслуговує на увагу ще одне дослідження у сфері виховання уч-нів. Російським науковцем Г. К. Селевком розроблена концепція програмно-цільового підходу до організації навчально-виховного процесу та технологія саморозвитку особистості. На загальнопеда-гогічному рівні технологія саморозвитку особистості включає три взаємопов’язані, взаємопроникаючі підсистеми:
|
|
|
1. Підсистема «Теорія» – ознайомлення учнів з теоретичними по-няттями і закономірностями самопізнання, самовиховання, самоос-віти. Таку інформацію учні отримують під час вивчення курсу «Са-моудосконалення особистості» (1–11 класи). Курс дає дитині базову психолого-педагогічну підготовку, методологічну основу для свідомо-го управління своїм розвитком, допомагає йому знайти, усвідомити та прийняти цілі, програму; засвоїти практичні методи свого духов-ного та фізичного розвитку й самовдосконалення.
2. Підсистема «Практика» охоплює всю позакласну, гурткову та клубну роботу, організоване дозвілля, суспільно корисну діяль-ність, самоврядування та сферу самообслуговування і має на меті накопичення досвіду самостійної та творчої діяльності, задоволен-ня різноманітних потреб у різних сферах діяльності, розвиток та-лантів та обдарувань, потребу у самовдосконаленні.
|
|
|
3. Підсистема «Методика» передбачає відбір, класифікацію змісту навчального матеріалу предметів інваріантної складової навчального плану, його спрямування на формування ціннісно-вольової сфери школярів, підготовку їх до майбутньої трудової діяльності, розвиток індивідуальних характеристик; формуван-ня варіативної складової навчального плану із врахуванням ін-тересів та уподобань учнів; індивідуально-типологічних особли-востей.
354
На думку науковця, реалізація програми саморозвитку, само-вдосконалення, самовиховання особистості повинна відбуватися протягом всього періоду перебування дитини в школі.
Включення учнів у діяльність із самовиховання в рамках під-систем «Теорія», «Практика», «Методика» приводить до перебу-дови їхнього мислення, формує рефлексивні здібності, посилює регулятивну функцію свідомості.
Досягнення визначеної мети, на думку Г. К. Селевка, потребує вирішення певних науково-методичних проблем, а саме:
1) подальшої розробки психолого-педагогічних основ процесу саморозвитку та самовиховання школярів;
2) удосконалення методик творчої діяльності учнів у різні ві-кові періоди;
3) підготовки та перепідготовки вчителів для реалізації тех-нології саморозвитку та самовиховання учнів.
|
|
|
Узагальнюючи вищенаведені підходи до організації виховної роботи з учнями, ми прийшли до висновку, що сучасний класний керівник повинен уміти визначити реальний рівень духовного, соціального, психічного, фізичного розвитку учнів класу, спро-гнозувати результат своєї роботи, обрати із уже відомих, сконс-труювати або виробити єдину виховну технологію, яка б забезпе-чила особистісне зростання вихованців.
Робота класного керівника у школі для вчителя, по суті, дру-га спеціальність. Ця область діяльності вимагає специфічних знань, умінь та навичок. Насамперед, класному керівнику слід знати, що виховна робота має ряд особливостей.
По-перше,виховний процес має двосторонній та багатофак-торний характер. З одного боку, на учня діють впливи, які сві-домо організовують батьки, вчителі, засоби масової інформа-ції, громадськість, малі та великі неформальні групи; з іншого боку, учень виступає як складне природне явище, особистість якого здатна до реальної самооцінки оточуючої дійсності та проявляє прагнення до самопізнання, самореалізації і само-ствердження.
|
|
|
По-друге,організовуючи виховну діяльність, класному керів-нику необхідно враховувати, що кожен учень однієї вікової групи має свої індивідуальні особливості та інтелектуально-во-льові можливості, певний досвід взаємодії з соціальним середо-вищем, власні інтереси та пріоритети. Частіше, індивідуальні, соціально-психологічні характеристики учнів одного класу дуже різноманітні та можуть не співпадати з особистісними характе-ристиками класного керівника (наприклад, учні, в більшості, хо-лерики; класний керівник — флегматик).
355
По-третє,виховний процес триває весь період перебуванняучнів у школі (1—12 класи), під час якого відбуваються значні зміни рівня їх соціального, психологічного, духовного та фізич-ного розвитку. Такі зміни можуть бути як позитивні, так і нега-тивні, мати суб’єктивний характер (наприклад, вплив керівника спортивної секції) чи об’єктивний характер (наприклад, погір-шення стану здоров’я учня, зміни складу його сім’ї) і не залежати від класного керівника. У зв’язку з цим важливим є проведення моніторингу динаміки особистісного розвитку школярів, їхньої поведінки й соціальної активності з метою вчасного внесення ко-ректив у виховну діяльність класного керівника.
Для того, щоб робота вихователя була системною та цілеспря-мованою, весь річний цикл слід поділити на етапи:
1. Вивчення учнів та всієї класної групи: отримання демогра-фічних, медичних, психологічних даних про учнів (інформація про склад сім’ї, стан здоров’я, рівень розвитку, індивідуальні особливості учня, рівень розвитку класної групи тощо).
2. Формування виховних задач, прогнозування результатів виховної діяльності, проектування шляхів реалізації педагогіч-ного задуму.
3. Планування виховної роботи з учнями, батьками, вчителя-ми, громадськістю тощо. План містить перелік справ та заходів, спрямованих на вирішення головних виховних задач року.
4. Організація та проведення виховної роботи за напрямами
і видами. Координація діяльності учасників навчально-виховно-го процесу, вироблення єдиних педагогічних вимог та способів взаємодії. Моніторинг динаміки особистісного розвитку шко-лярів. Корекція виховної діяльності.
5. Аналіз та оцінювання результатів виховної роботи, рівня особистісного зростання школярів. Визначення нових виховних задач.
Протягом року педагог накопичує велику кількість необ-хідної інформації, яку слід фіксувати та постійно аналізувати. Класним керівникам стане в нагоді розроблений нами «Соціаль-но-психологічний та педагогічний паспорт класу», в якому вчи-тель зможе зосередити всю інформацію про учня та класну групу. Інформація до паспорту заноситься після проведення психоло-го-педагогічної діагностики школярів. Слід зазначити, що сама психолого-педагогічна діагностика не може і не повинна стати самоціллю для класного керівника. Вона проводиться з метою відбору вихователем оптимальних для даної класної групи форм та методів, напрямів та видів діяльності, які задовольнили б ін-тереси як усіх учнів класу, так і кожного зокрема, сприяли б ду-
356
ховно-креативному зростанню учасників навчально-виховного процесу. Пропонуємо розглянути зразки «Соціально-психологіч-ного та педагогічного паспорту класу» та «Індивідуальної картки учня» (таблиці 1, 2, 3).
Таблиця 1
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 570; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!