Сучасний зміст виховання (за Національною програмою виховання
Дітей та учнівської молоді в Україні)
Ціннісне ставлення до суспільства і держави
Формування соціально значущих якостей особистості, що ха-рактеризують її, ставлення до суспільства і держави: патріотизм, національна свідомість, правосвідомість, політична культура, культура міжетнічних відносин; здатність пізнати себе як члена сім’ї, родини, дитячого угрупування, учня, жителя міста чи села; країни; наявність духовно осмисленого рефлексивного патріо-тизму, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини, з почуттям поваги до інших; ціннісне ставлення до Батьківщини та потреба в служінні заради неї.
348
Ціннісне ставлення до людей
Формування соціально значущих якостей особистості, що ха-рактеризують її ставлення до оточуючих та виявляються в мо-ральній активності дитини, прояві чуйності, чесності, прав-дивості, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, миролюбності та інші; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і просити пробачення, протистояти проявам несправед-ливості, жорстокості; уміння і навички підтримки один одного, міжособистісної злагоди, розв’язання конфліктів.
Формування вміння безконфліктно будувати взаємостосунки з різними соціальними групами населення, вміти виконувати со-ціальні ролі.
Ціннісне ставлення до себе
Формування у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил.
|
|
|
Ціннісне ставлення до свого фізичного «Я»характеризуєть-ся позитивною оцінкою своєї зовнішності, тілобудови, постави; розвиток рухових здібностей, статусу належності, стану свого здоров’я; швидке відновлення сил після фізичного навантажен-ня, гігієнічні навички, турбота про безпеку власної життєдіяль-ності, активний відпочинок та ін.
Ціннісне ставлення до свого психічного «Я»передбачає вихо-вання культури пізнання власного внутрішнього світу – думок, переживань, прагнень, цілей, ідеалів, цінностей, ставлень, ін-дивідуально-психологічних особливостей, формування у молоді реалістичної Я-концепції, готовності до самовдосконалення.
Ціннісне ставлення до свого соціального «Я»виявляєтьсяу здатності орієнтуватись у нових умовах життя, адаптуватися, пристосовуватись і конструктивно на них впливати, визначати свій статус у соціальній групі, вміти налагоджувати співпрацю з дорос-лими та однолітками, вміти запобігати конфліктам, справедливо-му і людяному поводженню стосовно партнерів у спілкуванні.
У підлітків відбувається формування прагнення до самоствер-дження та самовизначення (в тому числі професійного), оцінки своїх здібностей, виникає свідоме ставлення до визначення сенсу життя (хто я в цьому світі?).
|
|
|
Ціннісне ставлення до природи
Формування усвідомлення цінності природи в житті люди-ни, унікальність самої природи, почуття особистої причетності до збереження природних багатств, вміння протистояти еколо-гічним проблемам та екологічним кризам, протистояти проявам
349
споживацького ставлення до природи, формування екологічної культури.
Ціннісне ставлення до праці
Формування усвідомлення дітьми та учнівською молоддю со-ціальної значущості праці, розвиненої потреби в трудовій актив-ності, ініціативності, готовності до творчої діяльності, конкурен-тоспроможності й самореалізації в умовах ринкових відносин, розуміння економічних законів і проблем суспільства, психо-лого-педагогічна підготовка молоді до майбутньої професійної діяльності.
Ціннісне ставлення до мистецтва
Формування широкого спектра естетичних почуттів, ознайом-лення із системою мистецьких знань, розвиток здатності збагну-ти та виразити власне ставлення до мистецтва, ерудиції в галузі мистецтва, формування духовної зрілості, що передбачає сфор-мованість естетичної культури, естетичних цінностей, здатності радіти, мати власний погляд на світ.
|
|
|
Отже, класний керівник спрямовує свою діяльність на реалі-зацію змісту виховання, використовуючи різні форми, методи та прийоми.
Зміст та напрями діяльності класного керівника сформульова-но у «Положенні про класного керівника навчального закладу сис-теми загальної середньої освіти», затвердженого наказом Мініс-терства освіти і науки України від 6 вересня 2000 р. за № 434.
Відповідно до вказаного документа, класний керівник, як ор-ганізатор класного колективу:
• сприяє забезпеченню умов для засвоєння учнями (вихованця-ми) рівня та обсягу освіти, а також розвиткові їхніх здібнос-тей;
• створює умови для організації змістовного дозвілля, про-філактики бездоглядності, правопорушень, планує та прово-дить відповідні заходи;
• сприяє підготовці учнів (вихованців) до самостійного життя на засадах взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народа-ми, етнічними, національними, релігійними групами;
• проводить виховну роботу з урахуванням вікових та індивіду-ально-психологічних особливостей учнів (вихованців), їхніх нахилів, інтересів, задатків, готовності до певних видів діяль-ності, а також рівня сформованості учнівського колективу;
|
|
|
• координує роботу вчителів, психолога, медичних працівни-ків, органів учнівського самоврядування, батьків та інших
350
учасників навчально-виховного процесу з виконання завдань навчання та виховання в класному колективі (групі), соціаль-ного захисту учнів (вихованців);
• зобов’язаний дотримуватися педагогічної етики, поважати гідність учня, захищати його від будь-яких форм фізичного, психічного насильства; своєю діяльністю стверджувати пова-гу до принципів загальнолюдської моралі; пропагувати здоро-вий спосіб життя; постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру.
Відповідно до змісту розробляється і структура діяльності
класного керівника (технологічний та комунікативний компо-ненти виховної діяльності).
Сучасна педагогічна наука, зокрема, О. А. Дубасенюк, розглядає виховну діяльність як взаємодію педагога з учнем, що спрямовуєть-ся на самостановлення, саморозвиток, самовиховання молодої лю-дини та реалізується шляхом розв’язання множини виховних задач і забезпечує формування особистісно-соціально значущих мораль-но-етичних цінностей, норм, правил поведінки.
Аналізуючи виховну діяльність з позиції теорії управління, загальної теорії системи і задачного підходу, визначаються її пос-лідовні етапи:
1) діагностичний — містить різні аспекти гностичної діяль-ності педагога. Він передбачає осмислення цілей, завдань, сут-ності, специфіки процесу виховання з урахуванням актуальних чинників, що визначаються сучасною ситуацією в суспільстві;
2) проектувально-цільовий — передбачає визначення цілейвиховної діяльності, що постає як мисленне уявлення майбутньо-го результату (образ-мета — сформована особистість);
3) етап організації передбачає реалізацію виховного задумупедагога у співпраці з учнями. На цьому етапі педагог залучує учнів до різних видів діяльності;
4) стимулюючо-спонукальний або комунікативний етап пере-дбачає встановлення доцільних, доброзичливих стосунків, взає-морозуміння і взаємоповаги між суб’єктами виховного процесу;
5) контрольно-оцінювальний етап передбачає оцінку досягну-тих результатів, зіставлення їх із вихідною метою.
Відповідно до вказаних етапів, педагог повинен оволодіти сис-темою знань та вмінь, щоб діяти у вихованні з наукових пози-цій.
В. О. Киричук науково обґрунтував та експериментально до-слідив технологію діяльності класного керівника з учнівським колективом, важливим компонентом якої є проектування вихов-ного процесу.
351
На думку науковця, основними елементами системи проекту-вання є:
1) психолого-педагогічна діагностика вихідного стану об’єкта психолого-педагогічної взаємодії;
2) соціально-психологічна діагностика психолого-педагогічної ситуації функціонування об’єкта;
3) визначення та обґрунтування педагогічних шляхів впливу на процес досягнення бажаного стану об’єкта з конкретизацією педагогічних завдань;
4) прогнозування динаміки активності педагогічного регу-лювання та динаміки його змін під впливом педагогічної актив-ності, визначення етапів контрольної діагностики;
5) організація діяльності об’єкта;
6) моніторинг динаміки активності об’єкта педагогічного уп-равління;
7) поточне регулювання та корекція шляхів управління нав-чально-виховним процесом;
8) підсумкова діагностика рівня стану об’єкта, співставлення його з прогнозованим, розробка проекту розвитку на новий етап.
Створення психолого-педагогічного проекту навчально-вихов-ного процесу як загального задуму спільної діяльності вчителя
й учнів, найбільш наближеного до реальної педагогічної дійс-ності, вказує О. Киричук, класного керівника вимагає від його творця оволодіння теорією і технологією проектуючої діяльності. Педагог має враховувати ту обставину, що цілеспрямований і гармонійний навчально-виховний процес можливий лише за за-здалегідь розробленим проектом, а початковим етапом психоло-го-педагогічного проектування є діагностика розвитку учнів та колективу, оточуючого середовища.
На основі об’єктивних результатів психолого-педагогічної діагностики можна визначити і обґрунтувати педагогічні задачі, розробити педагогічну модель життєдіяльності учнів та колективу.
Первісна діагностика проводиться при зарахуванні дітей до школи. Адже дитина приходить до школи з конкретним рівнем підготовки, певним рівнем розвитку: фізичного, психічного, со-ціального і духовного. Випереджаюча діагностика допомагає вчи-телю вибудувати план стратегії педагогічної взаємодії. Результа-ти первісної діагностики є важливим інформативним матеріалом для вчителів при проектуванні навчально-виховного процесу.
На етапі проведення попередньої діагностики збирається ін-формація, що в цілому характеризує реальну психолого-педаго-гічну ситуацію, в якій відбувається навчально-виховний процес. Це, перш за все, рівень розвитку особистості дитини. По-друге,
352
інформація про виховуюче середовище, яке склалося за межами школи і не може підлягати регулюючим заходам.
Періодичне проведення діагностики здійснюється через пев-ний проміжок часу.
Пролонговане діагностування динаміки розвитку особистості дитини дає змогу уважно стежити за процесом розвитку, мати завжди нову, актуальну в даних умовах інформацію. Очевидна необхідність таких повторних діагностичних сеансів, як показа-ли дослідження, обумовлена самим об’єктом діагностики, яким виступає особистість учня, котра перебуває в стадії становлення, розвитку, тобто, зміни. Тож одержана діагностична інформація не має абсолютного характеру, адже вона пов’язана безпосеред-ньо з моментом проведення діагностики і є оперативною на пев-ному часовому відрізку. Зрозуміло, що надходження інформації буде, з одного боку, результатом уже виконаної роботи, з іншо-го – надійним інструментом перевірки правильності обраних під-ходів до навчально-виховного процесу.
У ході підсумкової діагностики співставляється рівень стану розвитку об’єкта з прогнозованим, розробляється проект на новий етап розвитку. Базуючись на результатах діагностики, можна ви-явити основні суб’єкти виховного впливу; визначити педагогічно доцільні форми стилю керівництва виховним процесом і взає-модії з конкретною типологічною групою вихованців; відібрати
і ранжирувати виховні завдання з метою диференціації й ін-дивідуалізації виховного процесу; спланувати життєдіяльність класу за безпосередньою участю учнів на основі структурування, персоналізації, нормування і моделювання основних видів діяль-ності, відбору форм особистісно розвиваючої взаємодії; підготу-вати методи і процедури моніторингу (простежування) динаміки життєвої активності учнів; відібрати тих учнів, які потребують корекції у розвитку й поведінці.
О. С. Газманом розроблена та впроваджується у практику техно-
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 516; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!