Лонгфелло «Пісня про Гайявату»
Фольклорно-міфологічна основа “Пісні про Гайавату” Г. Лонґфелло єднає її з багатьма віддаленими з погляду літературної взаємодії українськими творами.
1. Г. Лонгфелло — відомий американський поет, мовознавець, етнограф.
2. Дитячі захоплення Г. У. Лонгфелло (історія своєї країни, любов до природи, легенди про індіанців, ставлення білих людей до корінних жителів Америки).
3. Світова слава поета (поема "Пісня про Гайявату").
4. Головний герой твору (історична особа — вождь ірокезів, засновник союзу п'яти племен).
5. Головна мета твору (мир і злагода між індіанцями).
6. Призначення землі та води (земля — для полювання, вода — для рибальства).
7. Заповіт великого вождя (квітку "долі-щастя" можна знайти лише в мирній праці та любові).
“Пісня про Гайавату” і “Тіні забутих предків” виявляють чимало спільностей та прямих паралелей одне до одного на багатьох рівнях своєї організації: захоплення письменників фольклором протягом усього життя, глибока обізнаність з першоджерелами, спорідненість фольклоризму з етнографізмом, використання різноманітних фольклорних жанрів, прийомів, застосування ритуалу як засобу репрезентації міфологічного змісту творів, зображення вірувань, світосприйняття гуцулів та індіанців, агіографічний елемент, практично відсутність автора, мотив єднання людини з природою, одухотворення природи, наявність міфологем води, вогню, сонця, тема кохання, кінцівка повісті та поеми у дусі народної творчості, використання величезної палітри поетичних засобів, характерних для народної поезії. Схожість цих моментів дозволяє стверджувати про типологічні збіги, що викликані як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками, серед яких співвідносність розвитку української та американської національних літератур, романтична хвиля захоплення фольклором, поширення міфопоетичного стилю та використання “язичницьких сюжетів”, подібність естетичних смаків. Джерелами написання творів були: в українського лірика - слов’янська міфологія, в американського письменника - індіанська. Компаративне зіставлення поеми “Ніч на полонині” Олександра Олеся та “Пісні про Гайавату” Г. Лонґфелло дає підставу твердити, що американський та український класики по-різному підійшли до реалізації міфу.
|
|
|
Своєрідність прози Е.По
Велику увагу Едгар По приділяв художній майстерності твору. Він першим у літературі усвідомив емоційну силу слова і прагнув так будувати свої твори, щоб досягти найбільшого впливу на читача. У цьому полягає найяскравіша особливість романтизму Едгара По.
У прозових творах своєрідність романтизму американського письменника виявилася дуже яскраво. Е. По віддавав перевагу невеликим за розмірами жанрам — новелі й оповіданню. Він вважав, що великий твір, який не можна прочитати відразу, не з такою силою впливає на читача, тому що цілісність твору порушується. У прозі він поставив проблему зіткнення свідомості людини з реальністю.
|
|
|
Письменник вірив у розум. Він вважав, що тільки розум може вивести людину з трагічних протиріч сучасності. У цьому теж полягає і порчі роботи із зарубіжної літератури гпоєрідність його романтизму, недаремно його називали раціоналістом у романтизмі.
У оповіданні «Маятник і провалля» По досліджує почуття жаху, що охопило душу героя, і здатність розуму мислити, дивлячись в обличчя смерті. Душа героя жахнулась від сутички зі світом, в якому для неї, дуті, немає місця, але розум наполегливо шукає вихід навіть з явно бгінадійного становища. Людина може мислити й мусить це робити. Щасливий кінець цього оповідання — це перемога розуму людини.
Раціоналістичне спрямування романтизму По ше яскравіше виявишся в «логічних оповіданнях», що започаткували детективний жанр. V оповіданні «Золотий жук» розповідь ведеться від першої особи, ім’я якої автор не називає, тому що оповідач уособлює типове мислення. Головний герой — Вільям Легран — мислить незашорено, автор наді-мис його неабиякими логічними здібностями. Оповідач і Легран стали спідками однієї і тієї самої події. Але оповідач не звернув увагу на де-нкі дрібниці, що допомогли Леграну розкрити таємницю піратського скарбу.
|
|
|
Романтичні герої Е. По живуть у реальному, сучасному авторові гніті. їхня романтична винятковість прихована в їхньому внутрішньому світі, в можливостях відчувати і мислити.
Уітмен «Листя трави»
З дванадцяти віршів і поем у цілком новому стилі Уїтмен уклав збірку з такою ж, як і самі вірші, дражливою назвою: «Листя трави». Хто ще ніколи не бачив у трави листя, може, просто погано вдивлявся в природу, не злився з нею до такої міри, щоб і самому стати лише листком трави?.. Адже листя трави — реальність «трансцендентна»...
Звичайно, і набирати, і видавати таку книжку авторові довелося особисто (тут стали у нагоді робочі навички, отримані в юності). У липні 1855 року Уїтмен виготовив 800 примірників книжки. На зеленій палітурці імені автора не було зазначено, тільки зображено листя і стеблинки трави. Найбільший за обсягом твір був без назви і починався так:
|
|
|
Я славлю себе, я оспівую себе... І те, що подумаю я, подумаєш ти, Бо кожен атом, що належить мені, Так само належить тобі.
Ліричний герой «Листя трави» відрізняється від типових для романтизму героїв — самотніх, розчарованих, зневажених, занурених в інтимні переживання. Уїтмен зображує свого героя в усій повноті не лише приватного життя, а й у подробицях суспільних і політичних. Поет виявляє глибокий інтерес до подій соціального життя сучасників, усвідомлюючи власну, причетність до подій епохи, відчуваючи себе краплиною «океану натовпу», рядовим учасником суспільного життя.
У цьому розумінні себе як частини спільноти полягає відхід поета від романтичної концепції особистості. Конкретний у своїй визначеності «син Манхеттена» — це водночас і алегорія усього американського народу. Тому-то в образі ліричного «я» так скупо представлені автобіографічні риси: особисте розчиняється у загальному. В ліричному герої нового типу втілено і особисту долю, і долю нації, і величезний історичний досвід людства.
Будь-яку людину, щонайменшу річ Уїтмен бачив на тлі «міжзоряних пустот», тому для нього так характерна любов до астрономічних чисел — мільйонів, квінтильйонів, мільярдів. Усвідомлюючи себе втягненим у багатовіковий колообіг матерії, поет почуває за плечима мільйони віків і всіх доісторичних предків, починаючи з доісторичної амеби. Такі ж мільйони віків у нього попереду.
Слово «ідентичність» (однаковість, тотожність) — улюблене слово Уолта Уїтмена. Куди лише гляне — усюди бачить близьку спорідненість речей. Він щомиті перевтілюється в нових і нових людей, утверджуючи цим свою рівність з ними. Усюди — поетові двійники, увесь світ — продовження його самого.
Книгу зустріли гучною лайкою. її називали «сумішшю пишномовності, самохвальства, нісенітниці, вульгарщини», «чумною, заразною» книгою. Письменники, яким Уїтмен в дарунок надсилав книгу, повертали її з гнівними записками, один із них навіть кинув її у вогонь.
Мотиви лірики Пушкіна
Пушкіна на початку 20-х років. У цей період він підтримує тісні зв’язки з майбутніми декабристами, а ода «Вольність» — своєрідне поетичне вираження ідей «Союза благоденствия». Та які б політичні пристрасті не кипіли, Пушкін, в першу чергу, залишався поетом. Його оду прихильно зустріли читачі й однодумці, але поет ніколи більше не звертається до цього жанру для створення актуальної політичної лірики. Поет відчув, що новий час потребує не тільки нових тем, але й нового їх вирішення. Волелюбні мотиви набувають у його творчості пристрастності, яка була властива тільки інтимній ліриці, наприклад, вірш «К Чаадаєву».
Одна з головних тем творчості Пушкіна — тема поета і поезії. Радищев, Рилєєв були його попередниками в цій темі, визначили громадянську позицію поета у ставленні до явищ дійсності. Пушкін іде далі, його хвилює проблема свободи творчості, відображена у вірші «Разговор книгопродавца с поэтом». Книгопродавець окреслює традиційні поетичні теми:
И так любовью утомленный,
Наскуча лепетом молвы,
Заране отказались вы
От вашей лиры вдохновенной.
Теперь, оставя шумный свет,
И муз, и ветреную моду,
Что ж изберете вы? Поэт: Свободу.
У поезії «Пророк» поет говорить про свою відповідальність за все, що відбувається на землі. Пушкін звертається до образів міфології, Біблії. На початку вірша відображається духовна спустошеність поета, та усвідомлення своєї місії пророка надає нової сили почуттям і здібностям поета. Він приходить до висновку, що його місія не просто втішати, радувати людей або давати насолоду своїми творами, але й вчити читача, вести його за собою:
«И бога глас ко мне воззвал:
«Восстань, пророк, и виждь,
и внемли, исполнись волею моей,
и, обходя моря и земли,
глаголом жги сердца людей!».
Любовна лірика Пушкіна напрочуд багата й різноманітна. Вона має певні особливості. Одна з них полягає в тому, що поет порушує існуючі правила й підкоряє форму змісту твору (немає чіткого поділену на жанри — елегію, романс, послання). Наприклад, відома поезія «К ***» (Ганні Петрівні Керн), з одного боку, виглядає, як послання, але має певні риси романсу і навіть елегії.
Але Пушкін не тільки новатор форми, в любовній ліриці він створює нову мережу цінностей, яка спирається на життєву мудрість і гуманізм. Гуманізм проявляється, передусім, у його поважному ставленні до коханої, він визнає за нею право на вибір, навіть коли цей вибір не на його користь. Найхарактерніший приклад — поезія «Я вас любил». Його любов — це насамперед любов до обраниці, а не до самого себе, до свого почуття.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1199; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!