Вальтер Скотт – творець іст роману «Айвенко»
Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в столиці Шотландії Единбурзі. Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт -- творець жанру історичного роману; перший із них - "Уеверлі" (1814) - з'явився анонімно (наступні романи аж до 1827 року виходили як твори "автора "Уеверлі"").
|
|
|
Роман "Айвенго" - чи не найпопулярніший з усіх романів Вальтера Скотта. У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано бурхливу картину минулого Англії за перших часів феодалізму. В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежать від розвитку історичних подій.
Конфлікт розгортається між двома ворогуючими таборами: норманами, які завоювали Англію в кінці XI століття, та англосаксами, які володіли нею вже впродовж кількох століть, витіснивши, у свою чергу, племена бриттів. Герой діє на тлі мальовничих історичних подій, він відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводиться відповідно до почуття обов'язку й зберігає вірність прекрасній коханій. Айвенго - справжній лицар, оскільки здійснює всі вчинки, що відповідають лицарському кодексу честі.
Під маскою паломника-пілігрима - він єдиний, хто зглянувся на слабкого старця - лихваря Ісаака, поступився йому місцем біля вогнища. Анонімно він викликає на бій лицаря Храму нездоланного Буагільбера; заступаєтся за честь сина Седріка (тобто за свою власну, але ж знову анонімно); рятує Ісаака від пограбування та смерті; перемагає в кількох поєдинках лицарів-тамплієрів; змагається разом із Річардом Левове Серце; бере участь у хрестовому поході; рятує красуню Ревекку, протягом усього роману не зраджуючи лицарським поняттям честі. Крім Айвенго, в романі присутній ще один справжній лицар. Звичайно ж, це Річард Левове Серце. Річарда з роману понад усе цікавить життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче - слава, яку він здобуває самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі стотисячного війська. Важливо вказали на відмінності між історичним прототипом і його літературним двійником.
|
|
|
Гюго Віктор «Собор Паризької богоматері»
Вiктор Марi Гюго (1802-1885) представник французького романтизму, поет, драматург, романіст. 1831 року Гюго написав визначний твiр "Собор Паризької Богоматерi". Дія вiдбувається в ХV столiттi. Завданням письменника-патрiота було створити величезний епос, присвячений нацiональнiй культурi французького народу. Тому так багато мiсця автор вiдводить опису пам'ятникiв середньовiчної архiтектури i насамперед Собору Паризької Богоматерi, бiля якого
|
|
|
розгораються подiї роману. Сюжет роману, як i трактування окремих образiв, глибоко романтичний. Оповiдь розгортається динамiчно i драматично. Гюго використовує гротеск і контраст. “Прекрасне має лише одне обличчя, потворне має їх тисячу”, - стверджував Гюґо і розробляв теорію гротеску. Гротеск ( від італійського “печерний” ), є явищем досить молодим. Його не знала античність „Гротеск – це краса, відтінена потворністю”.За принципом контрасту, що властивий роману, на відміну від героїні та її матері, головний дзвонар Собору Квазімодо є втіленням людської потворності. Не випадково під час виборів „папи блазнів” юрба віддала перевагу над всіма претендентами саме йому. Він досяг того „ідеалу гротесковості, який у збудженій оргією уяві створила юрба...” За принципом контрасту, на відміну від легковажного Феба, у Квазімодо почуття кохання не лише природне, а й глибоке. Як бачимо,
герой чудово розуміє свою потворність і весь трагізм свого стану, але не перестає кохати дівчину, шукати можливості бути їй корисним. Саме на цьому контрасті письменник і досягає глибокої романтичної виразності.
А також гiперболу i емфазу в епiзодах зустрiчi божевiльної мешканки Щурячої нори iз загубленою дочкою бiля пiднiжжя шибеницi, на якiй та повинна загинути, в епiзодi смертi Фролло, якого скинув дзвонар з висоти Собору; в епiзодi, де описано скелет Есмеральди, знайдений в обiймах другого скелету з кривим спинним хребтом у склепi Монфокона. Мотиви, якi покладено в основу сюжету, пiдкреслюють романтичний характер твору: це чисте кохання потворного дзвонаря Квазімодо до прекрасної
|
|
|
вуличної танцiвницi Есмеральди, злочинна пристрасть архiдиякона Клода Фролло, яка призводить до трагiчної загибелi Есмеральди. Образ Есмеральди - улюбленої героїнi народу - втiлив у собi в романтичнiй формi чудовi риси народного характеру: вона щира, правдива, спiвчутлива i людяна. В основi мотивiв роману знаходиться контраст прекрасного й
потворного, свiтла й темряви як Квазімодо, так i Клода Фролло - романтичнi узагальнення: у Квазімодо божественна краса духу приховується в незвичайно потворному тiлi; жорстока й злобна душа Клода Фролло знаходиться в тiлi "божественної" краси. З iншого боку, за Гюго, аскет Клод i потвора Квазімодо - люди, якi вiдступили вiд законiв природи, природа мстить їм за це. Любов пробуджує в потворi людину, а у священика-аскета - звiра. Клод Фролло, за уявленнями свого часу, - людина вчена, має природнi здiбностi, але виявився морально та iнтелектуально спотвореним тою схоластичною наукою, всi ступенi якої вiн пройшов у пошуках поживи для свого розуму. Все людське в ньому виявилося придушеним церквою. Трагiчна iсторiя дiвчини з народу Есмеральди, яку звинувачують в чаклунствi i яка
стала жертвою релiгiйного фанатизму, який розпалює церква, передається в романтичному стилi, не суперечить середньовiчнiй дiйсностi. Фiнал роману не має, на думку Гюго, песимiстичної iнтонацiї. Свiт для роману не має, на думку Гюго, песимiстичної iнтонацiї. Свiт для Гюго - арена боротьби двох початкiв - добра та зла, боротьби, яка штовхає зло на кiнцеву поразку. Тяжіючи в своїй філософській концепції до ідеалістичних узагальнень,
Віктор Гюго зумів у своєму романі передати калорит тієї епохи, до якої у своєму романі передати калорит тієї епохи, до якої він звернувся.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 869; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!