Розкрийте філософський та сатирико-метафоричний зміст казки Е.Т.А.Гофмана «Малюк Цахес».
Дуже характерним твором Гофмана є повість-казка “Малюк Цахес”, яка поспіль складається з образів-гротесків, гротескних ситуацій і вся є узагальненим гротескним образом німецької дійсності. Гротескне є карликове князівство Керепес, в якому розігрується дія, гротескні князі Пафнутій і Барсануф, їхній двір і бюрократія, гротескна політика Просвіти, яка була запроваджена князівським декретом. До речі, цей захід віддалено нагадує добре відомі грандіозні експерименти по перебудові суспільства, що проводилися в колишньому Радянському Союзі. “Перш ніж розпочнемо Освіту, - вирішують у Гофмана князь і його міністр, - себто перше ніж вирубаємо навколишні ліси, зробимо ріку судноплавною, розведемо картоплю, направимо школи, понасаджуємо тополі та акації, навчимо молодь співати на два голоси вранішніх та вечірніх пісень, прокладемо шосе і накажемо прищепити віспу, треба буде вигнати з країни всіх людей небезпечних настроїв, що самі не слухаються розуму та й інших з глузду зводять”.
“Філософське явище життя”, яке в даному випадку привернуло увагу письменника і лягло в основу головної думки твору - явище дуже масштабне й складне, фундаментальне для життя суспільства. Це той загадковий феномен, завдяки якому одні люди можуть відчужувати у інших людей їхню працю й таланти і ставати в їхній свідомості не тими, ким вони є насправді. В повісті-казці Гофмана ці загадкові сили втілені в трьох золотих волосинках, якими добра фея Розабельверде наділила маленьку й злу потвору Цахеса, схожого на альрауна. Під магічною дією цих золотих волосинок люди не бачать справжнього Цахеса, він їм видається красенем, уособленням розуму й талантів. Водночас магія цих волосинок відчужує у людей і переносить на Цахеса наслідок їхньої праці й зусиль, їхні достоїнства і таланти. Без завершення університетського курсу Цахес призначається чиновником з важливих доручень і робить блискучу кар’єру, стає першим міністром у князя Барсануфа. Інший чиновник складає розумні доповіді, а заслука приписується Цахесу. Заїжджий скрипаль-віртуоз дає чудовий концерт, “а аплодисменти дістаються Цахесу. Поет Бальтазар читає гарні вірші, а всі захоплюються талантом Цахеса, і все це стримається ним, як належне. Сила золотих волосинок така велика, що Цахесом присвоюється все: багатство, влада, таланти, навіть кохання чарівної Кандіди, нареченої поета Бальтазараі
|
|
|
Яка ж”сила уособлюється в золотих волосинках Цахеса? Пряма й однозначна відповідь тут неможлива, бо це теж романтичний образ-символ, що приховує не одне значення. Те, що це саме золоті волосинки, передусім наводить на думку, що тут мається на увазі золото, гроші і їхня влада над людьми й суспільством, їхня дія “відчуження” і “присвоєння”, про яку йшлося вище. Це й справді так, але цим гофманівська “ієрогліфіка” не вичерпується. Подібну дію не з меншим успіхом чинить бюрократичний апарат, який має не менші можливості “відчуження” й “присвоєння”, і цьому теж можна знайти підтвердження в повісті. Даються й інші, філософські й філософсько-психологічні, витлумачення “феномена Цахеса”.
|
|
|
Жанр та сруткура Дж. Байрона «Паломництво Уайльд Гарольда»
Паломництво Чайльда Гарольда (англ. Childe Harold's Pilgrimage) — поема Джорджа Гордона Байрона, опублікована частинами в період з 1812 по 1818 роки, в якій розповідається про враження розчарованого життям юнака від закордонної мандрівки та про роздуми, викликані цією мандрівкою. У ширшому сенсі поема відображає меланхолію та розчарування покоління, що втомилося від наполеонівських воєн.
Поема вважається почасти автобіографічною, розповідь ґрунтується частково на власних враженнях лорда Байрона підчас подорожі до Португалії, Середземномор'я та Греції, яку поет здійснив у 1809 - 1811 роках. Незважаючи на те, що сам Байрон поему не любив[2], оскільки надто відкрив у ній власну душу, вона, після публікації, зробила автора центром громадської уваги. Байрон говорив, що одного дня від прокинувся і «виявився знаменитим».
|
|
|
Поема присвячена «фіалці». Так Байрон називав Шарлотт Гарлі. В назві вживається слово «чайлд» (англ. childe) - середньовічний титул юнака, кандидата в лицарі.
Поема складається з чотирьох пісень, написаних спенсеровими станцами із восьми рядків ямбічного пентаметра, за якими слідує александріна - дванадцятискладовий ямбічний рядок. Римування ABABBCBCC.
Поет працював над нею 10 років. Таким чином, ліро-епічна поема Байрона і окреслює кордони нового жанру, і намічає вихід за його межі. Грандіозний художній експеримент, який тривав близько десяти років, привів до постанови нових художніх завдань. Ретроспективно сформулювати ці завдання, маючи на увазі подальші шляхи розвитку європейської літератури, можна було б так:
- конкретизація та взаємоузгодження художніх часу та простору, позбавлення їх інваріантності;
- відокремлення героя від автора, формування об'єктивних – епічних – механізмів розкриття характеру героя;
- відображення в малій історії особистості характерних ознак великої історії, загальних закономірностей суспільного життя.
|
|
|
Тобто головна конструктивна особливість поеми "Паломництво Чайльд-Гарольда" – відсутність, несформованість фабули, перевага ліричного початку над епічним. Саме фабула стає нагальною потребою літературного розвитку, яку покликаний був задовольнити реалістичний роман. Фабула – "сукупність подій, пов'язаних між собою" [7:107], чітко локалізованих у часі та просторі, наближає художні час і простір до реальних, забезпечує максимально об'єктивне розкриття характеру героя, визначає можливості (межі) розвитку особистості в конкретних суспільно-історичних обставинах.
«Паломництво» — перший літературний твір, у якому зустрічається байронічний герой. Це особливий тип ліричного героя з високим рівнем інтелекту й гостротою сприйняття, здатний легко пристосовуватися до нових ситуацій і хитро домагатися в них своєї вигоди. Це освідчена й розвинута людина. Вона має харизму й привабливість, однак їй бракує цілосності, вона схильна до раптової зміни настрою, не знає чого хоче, прагне до протилежностей водночас.
«Чайлд Гарольд» — виразник переконань та ідей самого Байрона. В передмовід до третьої книги Байрон визнає, що його герой є його власним продовженням. На думку критика Джерома Мак-Ганна, маскуючись за вигаданим літературним образом, Байрон зумів виразити думку, що «найбільша трагедія людини — мати змогу збагнути досконалість, але не мати змоги її досягти»
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 2044; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!